Постанова

від 06.06.2013 по справі 5021/1591/12

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2013 року Справа № 5021/1591/12 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В. (доповідач) суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О. розглянувши матеріали касаційних скарг 1) Державного підприємства "Охтирський комбінат хлібопродуктів" Державного агентства резерву України та 2)Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс-Агроцентр" на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 11.03.13 у справі№5021/1591/12 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс-Агроцентр" доДержавного підприємства "Охтирський комбінат хлібопродуктів" Державного агентства резерву України простягнення 254 848,46 грн В судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Мендус С.С. - за дов. від 09.10.12;

від відповідача: Литвин О.В. - за дов. від 26.12.12.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Ресурс-Агроцентр" у жовтні 2012 року заявлений позов про стягнення з Державного підприємства "Охтирський комбінат хлібопродуктів" Державного агентства резерву України 254848,46 грн, з яких 187132,06 грн - збитків та 67716, 40 грн - штрафу. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на порушення відповідачем умов договору складського зберігання від 23.05.12 №юр2/11 та приписів статті 32 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", частини 1 статті 949 Цивільного кодексу України щодо якісних характеристик зерна, яке відповідач зобов'язаний був повернути позивачеві. При цьому, позивач посилався також на приписи статті 26 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", статей 179, 193, 217, 224, 225, 231, 232 Господарського кодексу України, статей 957, 959 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду Сумської області від 14.01.13, ухваленим суддею Коваленко О.В., позовні вимоги задоволені частково на суму 116817,97 грн, а саме з відповідача на користь позивача стягнуто 15 016, 21 грн - витрат на послуги зернового складу, пов'язаних із навантаженням неякісного зерна, його зважуванням, подачею та прибиранням вагонів, 620, 86 грн - витрат на послуги Державного центру сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції, 33464, 50 грн - неодержаного прибутку, 67716, 40 грн - 20% штрафу. Суд першої інстанції установив факт порушення відповідачем зобов'язань за договором складського зберігання щодо повернення зерна належної якості, що визнав підставою для відшкодування позивачеві збитків та стягнення штрафу. В частині стягнення 138 030,49 грн - витрат, компенсованих за претензією Товариства з обмеженою відповідальністю "Зернозовнішторг" місцевим судом відмовлено через недоведеність позивачем сплати цих коштів. Судове рішення обґрунтовано приписами статей 526, 949 Цивільного кодексу України, статей 224, 225, 231 Господарського кодексу України. Харківський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Могилєвкіна Ю.О. - головуючого, Пушай В.І., Плужника О.В., повторно розглянувши спір по суті, перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі, установивши ті ж обставини справи, постановою від 11.03.13, перевірене рішення суду першої інстанції залишив без змін, а апеляційні скарги позивача і відповідача залишив без задоволення. Державне підприємство "Охтирський комбінат хлібопродуктів" Державного агентства резерву України звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення у справі скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення про відмову у позові. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник вказує на необґрунтоване застосування судами приписів статті 231 Господарського кодексу України щодо стягнення 67716,40 грн -20 % штрафу. Не погоджується скаржник і з стягненням 33464,50 грн - збитків у вигляді упущеної вигоди та вважає, що судами порушено приписи статей 22, 623 Цивільного кодексу України і не установлено усіх складових цивільного правопорушення. На думку скаржника, судами не застосовано положень статей 956, 959 Цивільного кодексу України та не враховано, що договором передбачено порядок пред'явлення претензій щодо якості продукції. Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс-Агроцентр" відзиву на касаційну скаргу відповідача не отримано. Водночас, до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Ресурс-Агроцентр", в якій просить скасувати судові рішення у справі в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення про стягнення 138 030,49 грн . Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник вказує на незастосування судами приписів статей 222, 225 Господарського кодексу України, статей 11, 22, 190, 509, 601, 611, 623 Цивільного кодексу України, Інструкції з інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно - матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 11.08.94. На думку скаржника, судами невірно визначено природу збитків у розмірі 138030,49 грн, при цьому, вважає акт звірки розрахунків належним доказом проведення розрахунків між сторонами. Зауважує скаржник і на тому, що у разі задоволення даної касаційної скарги суд має здійснити перерозподіл судового збору та відшкодувати йому витрати на адвоката. Від Державного підприємства "Охтирський комбінат хлібопродуктів" Державного агентства резерву України відзиву на касаційну скаргу позивача не отримано. Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., та пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, переглянувши матеріали справи та доводи касаційних скарг, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне. Відповідно до частини 1 статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 23.05.12 між Державним підприємством "Охтирський комбінат хлібопродуктів" Державного агентства резерву України - зерновим складом та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ресурс-Агроцентр"- поклажодавцем, укладений договір №юр2/11 складського зберігання зерна кукурудзи, за умовами якого позивач передав відповідачеві на зберігання зерно кукурудзи заліковою вагою 286 тонн. Пунктом 1.2. договору сторони передбачили, що зерновий склад надає послуги з приймання, сушіння, зберігання, відвантаження, переоформлення і т.д. Послуги є платними, вартість послуг встановлює зерновий склад. Розділом 2 договору сторони погодили умови щодо якості зерна, а саме визначили, що зерно, котре завозиться поклажодавцем на зерновий склад, повинно відповідати ГОСТ, ДСТУ. Якість продукції встановлюється лабораторією відповідача. У разі невідповідності якісних показників продукції нормам стандартів, в тому числі наявності у насінні карантинних об'єктів, відповідач за рахунок позивача здійснює доробку продукції до показників якості, які відповідають державним стандартам за умовою, що така доробка можлива. Зерно, яке за якістю перевищує граничні показники, може бути не прийняте відповідачем або доведене до базових кондицій за підвищеними тарифами згідно додатку до договору. Зерно повинно відповідати вимогам свого класу, мати нормальний колір та запах, не містити шкідливих запасів, речовин та домішок, токсичних та карантинних об'єктів. Базисні норми у відповідності з якими вираховується залікова, розрахункова, вага продукції та проводиться оплата за сушку і очистку становлять для кукурудзи: 13,5 - 14,0% вологості; 3,0% смітної домішки. Пунктом 3.1 договору сторони узгодили, що позивач має право отримати розміщене на зберігання зерно у будь-який час упродовж дії договору. Пунктом 3.4 договору сторони визначили обов'язки зернового складу, зокрема забезпечити повний комплекс послуг за даним договором; забезпечити кількісно-якісний склад зерна упродовж періоду зберігання відповідно до законодавства; надавати позивачу всі необхідні документи щодо операцій з зерном; негайно повідомити позивача стосовно зміни кількісно-якісного стану зерна; здійснювати видачу зерна відповідно до фактичної якості сформованої партії за середніми (фактично існуючим) показниками, згідно з Правилами зберігання сільськогосподарської продукції та Інструкцією №9-7-88. Пунктом 5.1. договору передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання умов цього договору сторони несуть відповідальність згідно із законодавством України. Як установлено судами обох інстанцій, 25.05.12 позивач передав на зберігання відповідачеві 285 476 кг кукурудзи 3-го класу для кормових потреб з наступними показниками якості: вологість - 14,0%; сміттєва домішка - 2,0%; зернова домішка - 10,0%, яке відповідало вимогам ДСТУ 4525:2006. Судами також установлено, що 01.06.12 Товариство з обмеженою відповідальністю "Ресурс-Агроцентр", уклало з Товариством з обмеженою відповідальністю "Зернозовнішторг", договір поставки №01-06-12, за умовами якого позивач зобов'язався поставити, а товариство - прийняти і оплатити кукурудзу 3-го класу для кормових потреб (усього зернові домішки - не більше 10,0%) у кількості 320 тонн. Судами установлено і те, що позивач на виконання умов вказаного договору поставки 04.06.12 додатково придбав зерно кукурудзи 3-го класу у кількості 35 080 кг, котре у подальшому передав на зберігання відповідачеві. Установлено судами і те, що 08.06.12 відповідач за вказівкою позивача відвантажив у вагони №№95831434, 95366779, 95541363, 95525630 та 95620340 зерно кукурудзи в кількості 319 850 кг. Водночас, відповідачем видані посвідчення про якість зерна, в яких відображено, що зернова домішка складає не більше 10%. Як установлено судами, 12.06.12 під час приймання вказаного зерна виявлено невідповідність якості зерна даним вказаним відповідачем у посвідченні, а саме вміст пошкодженого зерна (зернова домішка) у вагонах №№95525630, 95831434 та 95541363 становила відповідно 13,95%, 16,87%, 10,54%, у зв'язку з чим вантажоотримувач відмовився приймати цю продукцію, і 25.06.12 пошкоджене зерно у кількості 196,85 тонн повернув відповідачеві. Згідно з висновком Держсільгоспінспекції (Держхлібінспекції) зернова домішка у вагоні №95525630 становила 17,8%, у вагоні №95831434 - 22%, у вагоні №95541363 - 14,5%. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс-Агроцентр" про стягнення з Державного підприємства "Охтирський комбінат хлібопродуктів" Державного агентства резерву України 254848,46 грн, з яких: 187132,06 грн - збитків та 67716, 40 грн - 20% штрафу. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, за приписами якої підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема є договори та інші правочини. Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги містить і стаття 193 Господарського кодексу України. Отже, зобов'язання має бути виконане належним чином, тобто в такому вигляді, як це випливає з договору. Згідно зі статтею 294 Господарського кодексу України зберігання у товарному складі здійснюється за договором складського зберігання. До регулювання відносин, що випливають із зберігання товарів за договором складського зберігання, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України. Правовідносини між власниками зерна та суб'єктами зберігання зерна регулюються також Законом України "Про зерно та ринок зерна в Україні" та іншими актами цивільного законодавства. За приписами статті 957 Цивільного кодексу України за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності . Згідно зі статтею 942 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Згідно зі статтею 949 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцю річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості , річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей. Відповідно до статті 32 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" зерновий склад зобов'язаний повернути поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, зерно у стані, передбаченому договором складського зберігання та законодавством. За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, неналежне виконання. Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків. Статтею 614 названого Кодексу унормовано, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини, умислу або необережності, якщо інше не встановлено договором або законом; особа є невинуватою, якщо доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання; відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідно до частин 1, 2 статті 623 цього ж Кодексу боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При цьому, розмір збитків має бути підтверджений документально. За приписами статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). За приписами статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки. Під збитками розуміються витрати, зроблені стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які б управнена сторона одержала у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Відповідно до статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток, на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною. Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3)причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Отже, при вирішенні даного спору на позивача покладається обов'язок довести розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, факт порушення відповідачем його обов'язку та причинний зв'язок між цим порушенням і збитками. Відповідач, в свою чергу, для звільнення від відповідальності має довести відсутність своєї вини. Згідно з приписами статей 33, 34, 43, частини 2 статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування; господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом; касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Як установлено судами і це підтверджується матеріалами справи, позивач просив стягнути з відповідача 187132,06 грн - збитків, з яких: 15016, 21 грн - витрат на послуги зернового складу, пов'язаних із навантаженням неякісного зерна в кількості 196,85 тонн, його зважуванням, подачею та прибиранням вагонів; 620, 86 грн - витрат на послуги Державного центру сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції щодо проведення випробувань партії продукції, яка була забракована вантажоодержувачем; 33 464, 50 грн - неодержаних доходів за договором поставки від 01.06.12 №01-06-12 та 138 030, 49 грн - витрат, компенсованих згідно з претензією Товариства з обмеженою відповідальністю "Зернозовнішторг". Дослідивши усі обставини та надавши оцінку зібраним у справі доказам, судами попередніх інстанцій установлено, що позивачем доведено наявність усіх елементів цивільного правопорушення, зокрема наявність протиправної поведінки відповідача (повернення зерна зі зберігання у кількості 196,85 тонн неналежної якості, в той час, як відповідач відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства зобов'язаний забезпечити якісний склад зерна упродовж періоду зберігання та повернути поклажодавцеві відповідну кількість речей такої самої якості), збитків (витрати позивача та втрати у вигляді неодержаного прибутку за договором поставки від 01.06.12 №01-06-12, на який позивач мав право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання відповідачем), а також існування безпосереднього причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача і завданими позивачеві збитками (збитки виступають об'єктивним наслідком поведінки відповідача, через невиконання умов договору). Судами обох інстанцій при розгляді спору по суті визнано, що відповідачем не доведено відсутності його вини у незабезпеченні якісного складу зерна, переданого на зберігання, а навпаки вина полягає у порушенні умов договору. При цьому, суди обох інстанцій дослідили розрахунки збитків, заявлених позивачем до стягнення, та правомірно визнали їх обґрунтованими і такими, що підтверджуються документально. Викладеним спростовуються твердження скаржника - Державного підприємства "Охтирський комбінат хлібопродуктів" Державного агентства резерву України щодо порушення судами приписів статей 22, 623 Цивільного кодексу України та не установлення судами усіх складових цивільного правопорушення. Виходячи з того, що суди установили факт порушення відповідачем зобов'язань за договором складського зберігання зерна №юр2/11 та наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення, що є обов'язковою умовою для покладення на відповідача відповідальності у вигляді відшкодування збитків, висновки судів про наявність підстав для стягнення з відповідача 49101,57 грн збитків визнаються правомірними. За приписами статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, неустойка, штраф, пеня, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Відповідно до статті 231 названого Кодексу законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, зокрема, за порушення умов зобов'язання щодо якості товарів у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних товарів. Виходячи з того, що судами установлений факт порушення відповідачем зобов'язання щодо повернення зі зберігання зерна належної якості, і враховуючи те, що відповідач відноситься до державного сектора економіки, висновок судів про стягнення з відповідача 67 716, 40 грн - 20% штрафних санкцій є обґрунтованими. Довід Державного підприємства "Охтирський комбінат хлібопродуктів" про недотримання позивачем порядку пред'явлення претензій щодо якості продукції, не може бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки недотримання такого порядку, не спростовує установленого судами факту відвантаження відповідачем неякісного зерна. Щодо відмови судів у стягненні з відповідача 138 030,49 грн - витрат у вигляді збитків, які поніс позивач начебто, компенсувавши ці кошти за претензією Товариству з обмеженою відповідальністю "Зернозовнішторг", за доводами касаційної скарги позивача, то згідно з приписами статті 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При цьому, розмір збитків має бути підтверджений документально. Окрім цього, за приписами частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами. При цьому, додаткові докази приймаються апеляційним судом, лише у разі якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Як убачається з матеріалів справи, суд першої інстанції, і з цим погодився апеляційний суд, оцінив наданий позивачем на підтвердження вимог про стягнення 138 030,49 грн - збитків акт звірки розрахунків та обґрунтовано визнав його таким, що не підтверджує факт перерахування цих коштів, оскільки акт звірки розрахунків не є первинним документом і не свідчить про здійснення господарських операцій. Інші доводи, викладені в касаційних скаргах також не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки не спростовують установлених апеляційним судом обставин справи та ґрунтуються на переоцінці доказів, яка за приписами статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. Відтак, підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційних скарг не вбачається. Витрати за розгляд касаційних скарг покладаються на скаржників. Враховуючи викладене та керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 8 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.03.13 у справі № 5021/1591/12 залишити без змін. Касаційні скарги Державного підприємства "Охтирський комбінат хлібопродуктів" Державного агентства резерву України та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс-Агроцентр" залишити без задоволення.

Поновити виконання постанови Харківського апеляційного господарського суду від 11.03.13, зупинене ухвалою Вищого господарського суду України від 21.05.13.

Головуючий суддя Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

В.Швець