Постанова

від 03.06.2013 по справі 5008/896/2012

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" червня 2013 р. Справа № 5008/896/2012

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого-судді: Якімець Г.Г.,

суддів: Зварич О.В.,

Хабіб М.І.,

при секретарі Олійник І.О.,

за участю представників:

від позивача - не з'явився

від відповідачів-1,3,4 - не з'явились

від відповідача-2 - Ігнатенко С.С.

від третіх осіб - не з'явились

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства "Граніт-3000", б/н від 29.03.2013 року

на рішення господарського суду Закарпатської області від 18.12.2012 року, суддя Пригара Л.І.

по справі № 5008/896/2012

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Закарпатавтотранс", м. Ужгород

до відповідача-1 Приватного підприємства "Ресурс - сервіс 2007", м. Ужгород

до відповідача-2 Приватного підприємства "Граніт-3000", м. Ужгород

до відповідача-3 Відділу Держкомзему у м. Ужгороді, м. Ужгород

до відповідача-4 Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" (Закарпатська регіональна філія, м. Ужгород)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Ужгородська міська рада, м. Ужгород

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Відкрите акціонерне товариство "Ужгородхліб", м. Ужгород

про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та зобов'язання внести зміни в облікову документацію із землеустрою та відомостей автоматизованої системи державного земельного кадастру

в с т а н о в и в :

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 18.12.2012 року по справі №5008/896/2012 задоволено позов ВАТ «Закарпатавтотранс», визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки загальною площею 0,0216 га, що знаходиться за адресою - м.Ужгород, пр.Свободи,56 (кадастровий номер 2110100000:15:001:0005), укладений між ПП «Ресурс-сервіс 2007» і ПП «Граніт-3000» 07.12.2009 року та зареєстрований в поземельній книзі за №235150010005001. Зобов'язано відділ Держкомзему у м. Ужгороді та Державне підприємство «Центр державного земельного кадастру» в особі Закарпатської регіональної філії внести зміни в облікову документацію із землеустрою та до відомостей автоматизованої системи державного земельного кадастру у відповідності із рішенням суду.

Суд у рішенні посилаючись на положення ст.ст.116, 152, 195, 204, 210 Земельного кодексу України, ст.ст.203, 215 ЦК України, Порядок ведення державного земельного кадастру, затвердженого постановою КМУ №15 від 12.01.1993 року, ст.ст.9, 24, 25 Закону України «Про Державний земельний кадастр», вказуючи на те, що підставою для укладення спірного договору купівлі-продажу земельної ділянки був договір купівлі-продажу земельної ділянки від 13.11.2009 року, який в судовому порядку визнано недійсним, прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ПП «Граніт-3000» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Закарпатської області від 18.12.2012 року по справі № 5008/896/2012, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити. Зокрема, скаржник звертає увагу суду на те, що на момент укладення між ПП «Ресурс-сервіс 2007» та ПП «Граніт-3000» договору купівлі-продажу земельної ділянки не було сумнівів щодо наявності у ПП «Ресурс-сервіс 2007» права власності на земельну ділянку, оскільки договір купівлі-продажу земельної ділянки від 13.11.2009 року, укладений між ВАТ «Ужгородхліб» та ПП «Ресурс-сервіс 2007» визнаний недійсним в судовому порядку 23.02.2012 року, тобто через три місяці після укладення спірного правочину. Крім того, посилаючись на норми ст.ст.330, 386, 388, 396 ЦК України, вказує, що ПП «Граніт 3000» є добросовісним набувачем. Одночасно, звертає увагу суду на те, що позовна вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 07.12.2009 року, за яким позивач не є стороною, є неналежним способом захисту порушених прав. Апелянт також вказує про безпідставність позовної вимоги щодо зобов'язання Держкомзему у м. Ужгороді та Державне підприємство «Центр державного земельного кадастру» в особі Закарпатської регіональної філії внести зміни в облікову документацію із землеустрою та до відомостей автоматизованої системи державного земельного кадастру,

Представник відповідача-2 (скаржника) в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив задоволити в повному обсязі.

Представники позивача, відповідачів-1,3,4 та третіх осіб в судове засідання не з'явились.

Від позивача до суду надійшло електронне повідомлення, в якому останній просить про відкладення розгляду справи.

Колегія суддів розглянувши зазначене клопотання, враховуючи те, що в судовому засіданні 13.05.2013 року розгляд справи уже відкладався за клопотанням позивача, а також беручи до уваги те, що явка представників позивача, відповідачів-1,3,4 та третіх осіб не визнавалась обов'язковою, вважає за можливе розглянути справу за їхньої відсутності та відхилити клопотання про відкладення розгляду справи.

Позивач у запереченні на апеляційну скаргу (вих.№07/03-632 від 02.04.2013 року) просить відмовити у задоволенні вимог апелянта, залишити без змін оскаржуване рішення. Зокрема, посилаючись на норми ст.ст.78, 92, 116, 152, 210 Земельного кодексу України, ст.ст.215, 216, 330, 388 ЦК України вказує на правомірність позовних вимог та обґрунтованість рішення суду першої інстанції про задоволення позову.

Суд, заслухавши пояснення представника відповідача-2 (скаржника), розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного:

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, рішенням Ужгородської міської ради від 24.06.1999 року ВАТ „Закарпатавтотранс" надано в постійне користування земельну ділянку площею 0,92 га по вул. Станційна, 2 у м. Ужгороді для обслуговування автостанції, що посвідчено державним актом на право постійного користування землею серії І-ЗК № 001642 від 05.11.2001 року.

З підстав перебування спірної ділянки у віданні позивача, рішенням господарського суду Закарпатської області від 26.02.2003 року по справі № 4/269 (арк. справи 20-21), ВАТ „Ужгородхліб" зобов'язано звільнити від нерухомого майна земельну ділянку, що належить на праві постійного користування ВАТ „Закарпатавтотранс" згідно з вказаним державним актом. Вказане рішення набрало законної сили та виконано у повному обсязі.

26.12.2005 року Ужгородською міською радою прийнято рішення № 772 про продаж у власність ВАТ „Ужгородхліб" земельної ділянки площею 216 кв.м. на пр. Свободи,56 у м. Ужгороді для обслуговування магазину продовольчих товарів та укладення договору купівлі-продажу вказаної земельної ділянки.

На підставі вказаного рішення, 16.01.2006 року між Ужгородською міською радою та ВАТ „Ужгородхліб" укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки - площею 216 кв.м. на пр.Свободи,56 у м.Ужгороді.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 23.07.2009 року по справі №15/55 (арк. справи 22-24), яке набрало законної сили, рішення Ужгородської міської ради №772 від 26.12.2005 року про продаж у власність ВАТ „Ужгородхліб" земельної ділянки площею 216 кв.м. на пр.Свободи, 56 у м. Ужгороді визнано недійсним, у зв'язку з невідповідністю чинному законодавству і порушенням прав ВАТ „Закарпатавтотранс" як землекористувача.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 14.12.2009 року по справі №4/49 (арк. справи 25 - 26), яке набрало законної сили, визнано недійсним укладений 16.01.2006 року між Ужгородською міською радою та ВАТ „Ужгородхліб" договір купівлі-продажу земельної ділянки, що знаходиться за адресою: м. Ужгород, пр. Свободи, 56.

Судом встановлено, що 13.11.2009 року, що між ВАТ „Ужгородхліб" та ПП „Ресурс-сервіс 2007" укладено договір купівлі-продажу вищевказаної земельної ділянки. Проте, такий договір рішенням господарського суду Закарпатської області від 23.02.2012 року по справі №5008/1793/2011 (арк. справи 27 - 28) , яке набрало законної сили, визнано недійсним.

07.12.2009 року між ПП „Ресурс-сервіс 2007" (в тексті договору - продавець) та ПП „Граніт-3000" (в тексті договору - покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0216 га, що знаходиться за адресою: м. Ужгород, пр. Свободи, 56 для обслуговування магазину продовольчих товарів, який згідно п. 3, укладений між відповідачами на підставі державного акту на право приватної власності на підставі договору купівлі - продажу земельної ділянки посвідченого 13.11.2009 року за реєстровим номером 3881, зареєстрованого в поземельній книзі за № 235150010005001, кадастровий номер земельної ділянки 2110100000:15:001:0005.

Суд першої інстанції посилаючись на те, що правовою підставою укладення спірного договору купівлі - продажу земельної ділянки був договір купівлі-продажу земельної ділянки від 13.11.2009 року, який в судовому порядку визнаний недійсним, вказуючи на те, що у ПП „Ресурс-сервіс 2007" були відсутні будь-які підстави для користування земельною ділянкою загальною площею 0,0216 га за адресою: м. Ужгород, пр. Свободи, 56, а відповідно і відсутні підстави для укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки з відповідачем-2 (ПП „Граніт 3000"), посилаючись на норми ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України вказує про наявність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 07.12.2009 року.

Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції враховуючи нижченаведене:

В п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

У відповідності до ст. 215 ЦК України , підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу . Також, вказаною статтею встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Угода може бути визнана недійсною з підстав, передбачених законом.

Статтею 203 ЦК України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, відповідно до вимог ч. ч. 1, 3, 4 і 5 вказаної статті, зміст правочину не може суперечити ЦК України , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 655 ЦК України , за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ст. 657 ЦК України (у редакції, яка діяла на момент укладення спірного договору), договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Разом з тим, у постанові Верховного Суду України від 11.12.2012 у справі № 56/68 зазначено, що засади захисту права власності передбачені Цивільним кодексом України, зокрема згідно із статтею 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Оскільки добросовісне набуття в розумінні статті 388 Цивільного кодексу України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з незаконного володіння.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого статтями 215, 216 Цивільного кодексу України. У разі встановлення наявності речово-правових відносин, до таких відносин не застосовується зобов'язальний спосіб захисту. У зобов'язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 Цивільного кодексу України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача. У випадку, якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно.

На момент укладення спірного договору купівлі-продажу право власності ПП «Ресурс-сервіс 2007» на земельну ділянку, розташовану у м.Ужгороді, пр.Свободи,56, площею - 0,0216 га підтверджувалося договором купівлі-продажу земельної ділянки від 13.11.2009 року, укладеним між ВАТ „Ужгородхліб" та ПП „Ресурс-сервіс 2007, який не був визнаний у встановленому законодавством порядку недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу .

Відповідно до пункту 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" норма частини першої статті 216 Цивільного кодексу України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину . У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 Цивільного кодексу України.

Таким чином, враховуючи, наведене вище та те, що ПП „Граніт-3000"є добросовісним набувачем за відплатним договором купівлі-продажу земельної ділянки від 07.12.2009 року, вказаний договір не підлягає визнанню недійсними з підстав, передбачених статтями 203, 215 Цивільного кодексу України, а право власника на витребування майна від добросовісного набувача реалізується в порядку, встановленому статтею 388 Цивільного кодексу України.

Враховуючи викладене, позивачем невірно було обрано такий спосіб захисту своїх прав та законних інтересів як звернення з позовом про визнання правочину недійсним, оскільки захист його прав можливий шляхом подання віндикаційного позову.

З огляду на наведене та відсутність підстав для визнання недійсним оскаржуваного договору купівлі-продажу, не підлягає також задоволенню вимога позивача про зобов'язання відділ Держкомзему у м. Ужгороді та Державне підприємство «Центр державного земельного кадастру» в особі Закарпатської регіональної філії внести зміни в облікову документацію із землеустрою та до відомостей автоматизованої системи державного земельного кадастру у відповідності із рішенням суду.

Слід також зазначити, що суд першої інстанції прийшов до необґрунтованого висновку про наявність підстав для повернення ВАТ «Закарпатавтотранс» з Державного бюджету України зайво сплаченого судового збору в сумі 1073 грн., перерахованого згідно платіжного доручення №3668 від 05.10.2012 року, враховуючи наступне:

Як вбачається з позовної заяви по даній справі, позивачем пред'явлено дві немайнові вимоги.

У відповідності до пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору становить 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Якщо у позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення або поданими доказами, судовий збір сплачується окремо з кожної з таких вимог, про що також вказано у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року №7.

З огляду на наведене, подаючи позов, в якому містяться дві немайнові вимоги позивачем сплачено 1073 грн. судового збору згідно платіжного доручення №3667 від 05.10.2012 року та 1073 грн. згідно платіжного доручення №3668 від 05.10.2012 року

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення господарського суду Закарпатської області від 18.12.2012 року по справі №5008/896/2012 слід скасувати, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити. Судовий збір за подання позову покласти на позивача.

Поряд з цим, ПП «Ресурс-сервіс 2007» подаючи апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції сплачено 573,50 грн. судового збору. Скаржник у апеляційній скарзі просить рішення господарського суду Закарпатської області від 18.12.2012 року по справі №5008/896/2012 скасувати повністю.

Згідно із ч.1 ст.4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до п.п.4 п.2 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду становить 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2013 рік» передбачено - установити у 2013 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 1147 гривень.

Таким чином, з урахуванням наведеного та враховуючи те, що ПП «Ресурс-сервіс 2007» подало апеляційну скаргу на рішення, яким задоволено дві немайнові вимоги, останній повинен був сплатити 1147 грн. судового збору за подання апеляційної скарги. Проте, скаржником недоплачено судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 573,50 грн.

З огляду на те, що суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про скасування рішення суду першої інстанції та відмову у позові, враховуючи положення ст.ст.44, 49 ГПК України, Закону України «Про судовий збір» судові витрати за подання апеляційної скарги слід віднести на позивача, з огляду на що, з позивача на користь відповідача-2 слід стягнути 573,50 грн. - в відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги, а враховуючи те, що з відповідача-2 (скаржника) слід достягнути 573,50 грн. - судового збору за подання апеляційної скарги та, що апеляційна скарга задоволена, і що відповідачу-2 підлягають відшкодуванню витрати по сплаті судового збору за рахунок позивача, суд вважає за можливе стягнути з позивача в Доход державного бюджету України судовий збір в розмірі 573,50 грн.

Керуючись ст.ст.103,104,105 ГПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Граніт-3000" задоволити.

Рішення господарського суду Закарпатської області від 18.12.2012 року по справі №5008/896/2012 скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Закарпатавтотранс" (м. Ужгород, вул. Капушанська, 102, код ЄДРПОУ 03113934) на користь Приватного підприємства „Ресурс-сервіс 2007" (м. Ужгород, вул. Л.Толстого, 33, код ЄДРПОУ 35561362) - 573,50 грн. в відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Закарпатавтотранс" (м. Ужгород, вул. Капушанська, 102, код ЄДРПОУ 03113934) в доход Державного бюджету України 573,50 грн. судового збору.

На виконання постанови Львівського апеляційного господарського суду місцевому господарському суду видати накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд .

Головуючий-суддя Якімець Г.Г.

Судді Зварич О.В.

Хабіб М.І.