Рішення

від 12.06.2013 по справі 14/1602

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 14/1602 12.06.13

За позовом: Житомирського обласного виробничо-торгівельного об'єднання "Полісся"

до Акціонерного банку "Енергобанк"

про стягнення 20 828, 52 грн.

суддя: Пукшин Л.Г.

представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Корабець М.О. - представник за довіреністю №09/05-121 від 04.03.13.

В судовому засіданні 12.06.13, в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Житомирське обласне виробничо-торгівельне об'єднання "Полісся" звернулось з позовом до Акціонерного банку "Енергобанк" в особі Житомирської філії АБ „Енергобанк" про стягнення заборгованості по орендній платі в розмірі 20 828, 52 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 01.09.2000 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір оренди частини будинку № 8/1 по вул.. Михайлівській в м. Житомирі. За доводами факт чинності договору встановлено рішенням Господарського суду Житомирської області від 17.01.2006 року у справі № 8/55 «Д», яке вступило в законну силу.

Так, позивачем вказано, що на підставі договору оренди ним було передано відповідачу частину будинку площею 125,8 кв.м., а відтак відповідач взяв на себе зобов'язання щомісячно сплачувати орендну плату в розмірі 1 320,90 грн. Проте, відповідач взяті на себе зобов'язання не виконав, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість у розмірі 37 068,48 грн станом на 01.03.2006 року.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 18.05.2006 було порушено провадження у справі № 14/1602, розгляд призначено на 18.07.2006. Ухвалою господарського суду Житомирської області від 18.07.06 провадження у справі № 14/1602 було зупинено. 25.02.13 господарським судом Житомирської області було постановлено ухвалу про поновлення провадження у справі.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 30.04.2013 року, суд здійснив заміну неналежного відповідача Акціонерний банк "Енергобанк" в особі Житомирської філії АБ „Енергобанк" на належного відповідача Публічне акціонерне товариство "Енергобанк". Крім того, беручи до уваги, що діяльність Філії акціонерного банку "Енергобанк" було припинено, враховуючи, що ні філія АБ "Енергобанк" в м. Житомирі, ні Відділення № 1 ПАТ "Енергобанк" в м. Житомирі, не уповноважені здійснювати представництво ПАТ "Енергобанк" в судовому процесі, керуючись ст. 15, 17 ГПК України, господарський суд Житомирської області вирішив передати справу № 14/1602 за підсудністю до Господарського суду м. Києва.

Відповідно до вимог ст. 2-1 ГПК України справа № 14/1602 за результатами автоматичного розподілу передана для розгляду судді Пукшин Л.Г.

Ухвалою суду від 15.05.2013 року суддя Пукшин Л.Г. прийняла справу № 14/1602 до свого провадження та призначила до розгляду у судовому засіданні 12.06.13.

07.06.13 відповідач через канцелярією господарського суду м. Києва подав додаткові пояснення до відзиву, згідно яких просить суд відмовити у позові повністю, оскільки вказаний договір оренди від 01.09.2000 р. визнаний постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 11.03.2008 року у справі № 5/694-НМ неукладеним.

У судове засідання, призначене на 12.06.2013, представник позивач не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про причини неявки не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, згідно з повідомленням 1001485326847.

Зважаючи на те, що неявка представника позивача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Представник відповідача у судовому зсіданні 12.06.13 проти позову заперечував з підстав наведених у відзиві.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Житомирського обласного виробничо-торгівельного об'єднання "Полісся" про стягнення з Акціонерного банку "Енергобанк" в особі Житомирської філії АБ „Енергобанк» заборгованості за договором оренди частини будинку по вул. Михайлівській 8/1 від 01.09.2000 р. 20 828, 52 грн. за умовами даного договору позивач передав а відповідач отримав у тимчасове володіння частину будинку площею 125,8 кв.м. в будинку по вул. Михайлівській, 8/1 на першому поверсі 3-х поверхового будинку. Чинність вказаного договору, за доводами позивача встановлена рішенням господарського суду Житомирської області від 17.01.2006р. у справі № 8/55 "Д".

А отже, спір виник у зв'язку з тим, що орендар (відповідач) не своєчасно оплачував оренду плату за договором, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 37 068, 48 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 284 ГК України істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Відповідно до пункту 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ч. 8 ст. 181 ГК України у разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

З матеріалів справи слідує, що в мотивувальній частинні рішення Господарського суду Житомирської області у справі № 5/694-НМ встановлено, що фактичної передачі приміщення за договором від 01.09.2000 р. не відбулося ( абз.13 с.8 рішення).

Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 11.03.2008 р. встановлено, що «судом першої інстанції при прийняття рішення у справі № 5/694-НМ, всупереч положенням зазначеної ст. 35 ГПК України помилково надано преюдиціального значення оціночним судженням, зробленим судом при вирішенні справи № 8/55 "Д". Так, зі змісту рішення господарського суду Житомирської області від 17.01.2006р. у справі № 8/55"Д" не вбачається, що сторонами - Житомирським обласним виробничо-торгівельним об'єднанням місцевої промисловості "Полісся" та АБ "Енергобанк" наводились доводи щодо відповідності договору оренди від 01.09.2000р. чи окремих його умов вимогам закону а також те, що судом ці доводи перевірялись і робились відповідні висновки». Крім цього, у мотивувальній частині даної постанови, колегія суддів, пришла до висновку про некладеність договору оренди від 01.09.2000 р. (абз. 7 с.9 постанови).

Вказана постанова Житомирського апеляційного господарського суду від 11.03.2008 р. у справі № 5/696-НМ залишена в силі постановою Вищого господарського суду України від 05.06.2008р.

Зокрема колегія суддів Вищого господарського суду України Колегія суддів вважає, що «висновки суду апеляційної інстанції відповідають приписам ст. 35 ГПК України. Суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що висновки, які містяться в мотивувальній частині рішення господарського суду від 17.01.06 у справі № 6/8/55 «Д», не мають преюдиційного значення для розгляду даної справи. В рішенні суду не було досліджено питання щодо передачі об'єкта оренди, визначення площ оренди, сплати коштів за користування. Отже, такі обставини апеляційним господарським судом оцінені, як істотні умови договору, що не були сторонами визначені, а тому зроблено висновок про неукладеність договору оренди від 01.09.00. Колегія суддів Вищого господарського суду України, з урахуванням зроблених висновків по справі про неукладеність договору оренди вважає, що судами обґрунтовано відмовлено сторонам про внесення змін до договору оренди».

Частиною 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про незалежність судової влади" від 13.06.2007 р. № 8 передбачено, що за змістом частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007) (пункт 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини" від 18.11.2003 р. №01-8/1427).

Відповідно до пунктів 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 р. у справі "Христов проти України" одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу "Брумареску проти Румунії", п. 61). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

Отже, переоцінка встановленого факту неукладеності договору оренди від 01.09.2000 р. буде свідчити про поставлення під сумнів судових рішень у справі № 5/694-НМ, що є неприпустимим.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулюють відносини з найму (оренди), суд дійшов висновку, що правовою підставою для сплати орендних платежів є договір оренди, який повинен укладатися в письмовій формі.

За таких обставин, враховуючи, що договір оренди частини будинку № 8/1 від 01.09.2000 р. є неукладеним (таким, що не відбувся), суд дійшов висновку, що у відповідача відсутні зобов'язання щодо сплати орендної плати за вказаним вище договором.

Таким чином, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості зі сплати орендних платежів в сумі 20 828,52 грн. є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатись до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушення.

Відповідно до ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги поданими суду доказами.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Вказаний обов'язок покладається на позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене вище, та ту обставину, що позивачем не надано суду належних доказів, які підтверджували факт укладення договору оренди та не доведено порушення відповідачем його прав, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Згідно ст. 49 ГПК України судові витрати належить покласти на позивача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 12.06.2013р.

Суддя Пукшин Л.Г.