Постанова

від 10.06.2013 по справі 913/393/13-г

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

10.06.2013р. справа №913/393/13-г

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді (доповідача): Будко Н.В.

Суддів: Манжур В.В., М'ясищева А.М.

Секретар: Прожерін О.О.

За участю представників сторін:

від прокуратури: Русланова Г.М. за посвідченням;

від позивача: не з'явився;

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: Сидорчук Є.В. по дов.;

від третьої особи: не з'явився.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахта Тера-1», м. Торез Донецької області

на рішення господарського суду Луганської області від 11.04.2013р. (повний текст від 16.04.2013р.) у справі №913/393/13-г (суддя Рябцева О.В.)

за позовом Стаханово-Алчевського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері, м. Стаханов Луганської області, в інтересах держави в особі Луганської обласної державної адміністрації, м. Луганськ

до відповідачів: 1) Антрацитівської районної державної адміністрації Луганської області, м. Антрацит Луганської області, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахта Тера-1», м. Торез Донецької області

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Управління Держземагентства в Антрацитівському районі Луганської області, м. Антрацит Луганської області

про визнання недійсним розпорядження та договору оренди, повернення земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

Стаханово-Алчевський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері звернувся до господарського суду Луганської області з позовом в інтересах держави в особі Луганської обласної державної адміністрації, м. Луганськ, до Антрацитівської районної державної адміністрації Луганської області, м. Антрацит Луганської області, Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахта Тера-1», м. Торез Донецької області, про визнання недійсним та скасування розпорядження голови Антрацитівської районної державної адміністрації №44 від 18.02.10р. «Про передачу в короткострокову оренду земельної ділянки загальною площею 3,0га ТОВ «Шахта Тера-1» для будівництва та обслуговування міні-шахти по видобутку вугілля», визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного 26.02.2010р. між Антрацитівською районною державною адміністрацією та ТОВ «Шахта Тера-1», зареєстрованого у відділі Держкомзему у Антрацитівському районі за №041039800033 від 25.10.2010р., а також про зобов'язання ТОВ «Шахта Тера-1» повернути земельну ділянку площею 3,0га, яка за даними державного земельного кадастру враховується в Краснолуцькій сільській раді Антрацитівського району Луганської області.

Ухвалою від 12.02.2013р. господарський суд порушив провадження у справі №913/393/13-г та в порядку ст. 27 ГПК України залучив до участі у справі у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Управління Держземагентства в Антрацитівському районі Луганської області.

Заявою від 07.03.2013р. №566 прокурор в порядку ст. 22 ГПК України уточнив позовні вимоги, зазначивши, що земельну ділянку необхідно повернути Луганській обласній державній адміністрації для здійснення можливості подальшого розпорядження нею.

Рішенням від 11.04.2013р. у справі №913/393/13-г господарський суд Луганської області позовні вимоги задовольнив частково: провадження у справі в частині вимог про визнання недійсним і скасування розпорядження Антрацитівської районної державної адміністрації №44 від 18.02.2010р. припинив на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України, визнав недійсним договір оренди землі від 26.02.2010р. (державна реєстрація від 25.10.2010р. №041039800033), а також зобов'язав ТОВ «Шахта Тера-1» повернути земельну ділянку площею 3,0га, яка за даними державного земельного кадастру враховується в Краснолуцькій сільській раді Антрацитівського району Луганської області, Луганській обласній державній адміністрації.

Такий висновок місцевого господарського суду обґрунтований тим, що спірне розпорядження в порушення ст. 122 Земельного кодексу України було прийнято відповідачем-1 без наявності на те законних повноважень, з огляду на що укладений на підставі вказаного розпорядження договір оренди суперечить чинному законодавству України. В обґрунтування висновку про припинення провадження у справі в частині визнання недійсним та скасування спірного розпорядження №44 від 18.02.2010р., господарський суд послався на те, що розпорядженням №431 від 08.04.2013р. Луганської обласної державної адміністрації зазначене розпорядження скасовано. Разом з цим, мотивувальна частина рішення не містить обґрунтувань висновку про необхідність повернення відповідачем-2 спірної земельної ділянки позивачу.

Не погодившись з винесеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Шахта Тера-1», м. Торез Донецької області, звернулось до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції частково скасувати та у задоволенні позову про визнання недійсним договору оренди від 26.02.2010р. і повернення земельної ділянки - відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги заявник посилається на те, що на момент підписання спірного договору розпорядження райдержадміністрації №44 від 18.02.2010р. було дійсним і не скасованим ні вищим органом виконавчої влади, ні відповідним рішенням суду. Таким чином, за висновком скаржника, протиправним є посилання суду першої інстанції на відсутність у сторони договору необхідного обсягу цивільної дієздатності, що є необхідною умовою для дійсності договору (ст. 203 ЦК України). Крім того, заявник апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не прийняв до уваги той факт, що на земельній ділянці, яка є предметом спірного договору, розташовані об'єкти нерухомості, що є власністю відповідача-2, у зв'язку з чим задоволення вимог про повернення спірної земельної ділянки порушують права ТОВ «Шахта Тера-1», гарантовані ст. 377 ЦК України, ст. 120 ЗК України.

Вищевикладене, на думку скаржника, є підставою для часткового скасуванні незаконного та необґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Представники позивача, відповідача-1 та третьої особи у судове засідання не з'явились з невідомих підстав, про час та місце його проведення були повідомлені належним чином. Враховуючи, що ухвалою про порушення апеляційного провадження від 23.05.2013р. явка представників сторін не визнавалась обов'язковою, судова колегія вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності вказаних представників за наявними у справі матеріалами.

Судовий процес в апеляційній інстанції фіксувався за допомогою технічних засобів фіксації в порядку, передбаченому ст. 81-1 ГПК України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі розгляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення прокурора та представника другого відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що розпорядженням голови Антрацитівської районної державної адміністрації Луганської області №44 від 18.02.2010р. Товариству з обмеженою відповідальністю «Шахта Тера-1» було передано в короткострокову оренду строком до 30.12.2014р. земельну ділянку загальною площею 3,0га, в тому числі: 3,0га - інші відпрацьовані розробки, кар'єри, шахти, що не експлуатуються, за рахунок земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, що перебувають у запасі державної власності, розташовану за межами населених пунктів на території, яка за даними державного земельного кадастру враховується в Краснолуцькій сільській раді Антрацитівського району Луганської області, для будівництва та обслуговування міні-шахти по видобутку вугілля.

На підставі вказаного розпорядження 26.02.2010р. між Антрацитівською РДА (орендодавцем) та ТОВ «Шахта Тера-1» (орендарем) було укладено договір оренди землі (згідно листа Управління Держземагентства в Антрацитівському районі Луганської області №01-08/149 від 20.02.2013р. зареєстрований у Луганському реєстраційному офісі ЛРФ ДП «Центр ДЗК» 25.10.2010р. за №041039800033), за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 3,0га для будівництва та обслуговування міні-шахти по видобутку вугілля за рахунок земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, розташовану за межами населеного пункту на території, яка за даними Державного земельного кадастру враховується в Краснолуцькій сільській раді Антрацитівського району.

Договір укладено строком до 30.12.2014р. (п. 7 договору).

Разом з цим, в результаті проведеної прокурорської перевірки було встановлено незаконність вказаних розпорядження та договору в силу ст. 122 Земельного кодексу України, у зв'язку з чим Стаханово-Алчевський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері звернувся до господарського суду з відповідним позовом (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог №566 від 07.03.2013р.).

Як вже зазначалось вище, суд першої інстанції заявлені позовні вимоги з урахуванням уточнення задовольнив частково.

Оцінюючи правильність застосування місцевим господарським судом норм чинного законодавства судова колегія не повністю погоджується з таким висновком з наступних підстав.

Статтею 3 Земельного кодексу України передбачено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею 2 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Пунктом 12 Розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України (чинний на момент прийняття спірного розпорядження та укладення оспорюваного договору) закріплено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до ст.116 Земельного кодексу України (в редакції на момент прийняття спірного розпорядження та укладення договору), громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» (у відповідній редакції), до повноважень місцевої державної адміністрації відноситься розпорядження землями державної власності відповідно до закону.

Частиною 3 статті 122 Земельного кодексу України (у відповідній редакції) визначено, що районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті.

Обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті .

Проте, з матеріалів справи вбачається, що передана згідно спірного розпорядження земельна ділянка розташована за межами населених пунктів (на території, яка за даними Державного земельного кадастру враховується в Краснолуцькій сільській раді Антрацитівського району) з метою використання - для будівництва та обслуговування міні-шахти по видобутку вугілля.

Тобто, в силу наведених приписів ст. 122 ЗК України, відповідач-1 не мав законних повноважень на передачу спірної земельної ділянки площею 3,0га в оренду відповідачу-2, а отже вищевказане розпорядження №44 від 18.02.2010р. є незаконним як таке, що прийнято за межами повноважень головою Антрацитівської районної державної адміністрації Луганської області. Поряд з цим, в матеріалах справи наявне розпорядження голови Луганської обласної державної адміністрації №431 від 08.04.2013р., яким, зокрема, скасоване вищевказане розпорядження №44 від 18.02.2010р., у зв'язку з чим судова колегія погоджується з твердженням суду першої інстанції про необхідність припинити провадження у справі в цій частині на підставі п.1-1 ст. 80 ГПК України.

Що стосується похідної вимоги про визнання недійсним договору оренди від 26.02.2010р., судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

За змістом ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, тобто, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до Роз'яснення Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» від 12.03.1999р. №02-5/111 (зі змінами та доповненнями), угода може бути визнана недійсною лише з підстав і за наслідками, передбаченими законом; у кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною.

Отже, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Аналізуючи вищенаведені норми чинного законодавства та встановлені обставини справи, апеляційний господарський суд вважає, що прокурором та позивачем належними і допустимими доказами підтверджено наявність правових підстав для визнання спірного договору недійсним, у зв'язку з чим колегія суддів апеляційної інстанції вважає позовні вимоги в цій частині обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Разом з цим, в частині вимог про зобов'язання відповідача-2 повернути спірну земельну ділянку позивачу для подальшого розпорядження, судова колегія не може погодитись з висновком господарського суду про їх задоволення з огляду на таке.

В силу приписів Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», з дня набрання чинності даним Законом (01.01.2013р.), у державній власності залишаються, зокрема, усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті «а» пункту 3 цього розділу (п.4).

Державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно із статтею 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку (п.5).

У разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються: у межах населених пунктів - сільськими, селищними, міськими радами; за межами населених пунктів - органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками (п.6).

Право власності на земельні ділянки державної та комунальної власності, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, реалізується після державної реєстрації права власності на відповідну земельну ділянку (п.9).

Таким чином, з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів реєстрації за позивачем права власності на спірну земельну ділянку, у нього відсутні законні підстави для реалізації права розпорядження нею, а отже позовні вимоги в цій частині заявлені необґрунтовано та задоволенню не підлягають. Крім того, судова колегія звертає увагу місцевого господарського суду на той факт, що мотивувальна частина оскаржуваного рішення не містить висновків, якими обґрунтоване задоволення цієї частини позовних вимог.

Посилання заявника апеляційної скарги на невмотивоване залишення поза увагою факту того, що на спірній земельній ділянці розташовано належне ТОВ «Шахта Тера-1» нерухоме майно, судовою колегією до уваги не приймається, оскільки в силу ст. 377 ЦК України ст. 120 ЗК України відповідач-2 має право реалізувати надане йому законом право на користування спірною земельною ділянкою шляхом його належного оформлення із відповідною в силу ст. 122 ЗК України особою.

Інші доводи апеляційної скарги спростовуються матеріалами справи та приписами чинного законодавства України, у зв'язку з чим судовою колегією до уваги не приймаються.

З огляду на наведене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що всупереч вимогам ст. 43 ГПК України, рішення господарського суду Луганської області від 11.04.2013р. у справі №913/393/13-г не ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, не повністю відповідає нормам матеріального та процесуального права, тому підлягає скасуванню в частині задоволення вимог про зобов'язання відповідача-2 передати спірну земельну ділянку позивачу для подальшого розпорядження.

Відповідно до приписів ст. 49 ГПК України, п.п.2.11 п. 2 Постанови Пленуму ВГСУ від 21.02.2013р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI ГПК України», судовий збір за подання позовної заяви в сумі 2 294,00грн. (1147,00грн.х2) підлягає солідарному віднесенню на відповідачів. Судовий збір за подання апеляційної скарги підлягає віднесенню на сторін пропорційно задоволеним частинам вимог.

Крім того, при поданні апеляційної скарги відповідачем було сплачено судовий збір в розмірі 1 720,50грн. (платіжне доручення №216 від 25.04.2013р.), тобто 1/2 суми судового збору за подання даного позову до суду першої інстанції (складається з трьох вимог). При цьому, рішення господарського суду оскаржується відповідачем-2 в частині задоволення вимог про визнання недійсним спірного договору оренди та повернення земельної ділянки (2 вимоги немайнового характеру), тобто необхідною для апеляційного оскарження відповідного рішення сумою судового збору в даному випадку є 1147,00грн. Таким чином, скаржником зайво сплачено 573,50грн. судового збору, які в порядку п.1 ч.1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» підлягають поверненню заявнику відповідною ухвалою.

Приймаючи до уваги викладене, керуючись ст. 49, ст. 99, ст.101, ст.102, ст.103, ст.104, ст.105 ГПК України, Донецький апеляційний господарський суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахта Тера-1», м. Торез Донецької області, на рішення господарського суду Луганської області від 11.04.2013р. (повний текст від 16.04.2013р.) у справі №913/393/13-г - задовольнити частково.

Рішення господарського суду Луганської області від 11.04.2013р. (повний текст від 16.04.2013р.) у справі №913/393/13-г - скасувати в частині задоволення вимог про повернення земельної ділянки позивачу.

Виключити пункт 4 з резолютивної частини рішення.

Замінити його пунктом 4 наступного змісту:

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахта Тера-1», м. Торез Донецької області, в дохід державного бюджету 1 147,00грн. судового збору.

Пункт 5 резолютивної частини рішення викласти наступним чином:

Стягнути з Антрацитівської районної державної адміністрації Луганської області, м. Антрацит Луганської області, в дохід державного бюджету 1 147,00грн. судового збору.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з Луганської обласної державної адміністрації, м. Луганськ, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахта Тера-1», м. Торез Донецької області, 573,50грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Господарському суду Луганської області видати відповідні накази.

Головуючий суддя (доповідач): Н.В. Будко

Судді: В.В. Манжур

А.М. М'ясищев

Надруковано примірників - 9

1-у справу

1-позивачу

2-відповідачам

1-третій особі

2-прокуратурі

1-господарському суду

1-ДАГС