Рішення

від 10.06.2013 по справі 919/475/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2013 року справа № 919/475/13

Господарський суд міста Севастополя у складі:

судді Лотової Ю.В. , розглянувши у відкритому судовому засіданні господарську справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Плоск»

(провулок Елеваторний, буд. 10-а, м. Сімферополь, 95051) ,

(а/с 100, м. Севастополь, 99003),

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна»

(вул. Сімферопольська, буд. 15, кв. 31, м. Севастополь, 99003),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради

(вул. Луначарського, 5, м. Севастополь, 99011),

про усунення перешкод у користуванні майном,

за участю представників сторін:

від позивача - Зібров Іван Аркадійович - представник, довіреність від 10.01.2013;

від відповідача - Старобинський Андрій Володимирович - представник, довіреність від 17.05.2013;

від третьої особи - Сушкова Дар'я Миколаївна - представник, довіреність від 02.01.2013.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Плоск» звернулось до господарського суду міста Севастополя із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні нежитловим прибудованим приміщенням №84 загальною площею 187,9 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Севастополь, вул. Л. Чайкіної, буд. 78 шляхом звільнення та передачі його власнику.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач безпідставно користується майном наданим йому в оренду Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради, який не мав права передавати це майно в оренду.

Ухвалою суду від 19.04.2013 порушено провадження у справі №919/475/13 та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву.

Представник третьої особи вважає що спірне майно є комунальною власністю, а тому укладений між Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради та відповідачем договір є правомірним.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників учасників судового процесу, суд

ВСТАНОВИВ :

01.03.2013 між Відкритим акціонерним товариством «Севастопольський маяк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Плоск» укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу В.І. Поздняковою (а.с. 9-11).

На підставі цього договору позивач набув право власності на нежитлове прибудоване приміщення №84 загальною площею 187,9 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Севастополь, вул. Л. Чайкіної, буд. 78.

Як вбачається з цього договору, вказане нерухоме майно на момент відчуження належало ВАТ «Севастопольський маяк» на підставі рішення господарського суду міста Севастополя від 19.07.2012, яке набрало законної сили (справа №5020-5/190-11/245/93/2011).

У матеріалах справи наявна копія цього рішення суду (а.с. 138-141), яким задоволено позов ВАТ «Севастопольський маяк» до Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради та Регіонального відділення Фонду державного майна в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі та за ВАТ «Севастопольський маяк» визнано право приватної власності на нерухоме майно - нежитлове прибудоване приміщення №84 загальною площею 187,9 кв.м. у складі тамбура площею 4,2 кв. м та приміщень площею 27,6 кв. м, 85,8 кв. м, 18,9 кв. м та 51,3 кв. м, яке розташоване за адресою: м. Севастополь, вул. Л. Чайкіної, буд. 78.

З наведеного слідує, що позивач набув право власності від належного власника - ВАТ «Севастопольський маяк», право власності якого було визнано за рішенням суду, внаслідок чого на даний час власником спірного майна є саме позивач.

Статтею 317 Цивільного кодексу України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною першою ст. 321 Цивільного кодексу України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі ст. 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Плоск» звернулось до суду з вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном.

Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов).

У пункти 7 інформаційного листа ВАСУ "Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом" від 31.01.2001 р. зазначається, що для подання негаторного позову не вимагається, щоб перешкоди до здійснення права користування й розпорядження були результатом винних дій відповідача чи спричиняли збитки, достатньо, щоб такі дії (бездіяльність) об'єктивно порушували права власника і були протиправними.

Тобто, застосування норми статті 391 Цивільного кодексу України передбачає протиправність користування відповідачем таким майном.

Судом встановлено, що відповідач є орендарем спірного майна на підставі договору від 22.08.2011 №184-11 оренди нерухомого майна (а.с. 75-76), укладеного з Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради, з урахуванням протоколу від 05.01.2012 узгодження змін до вказаного договору оренди (а.с. 77), який укладено на строк до 21.08.2014.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (частина перша статті 175 Господарського кодексу України).

Згідно зі статтею 283 Господарського кодексу України та статтею 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) одна сторона (орендодавець/наймодавець) передає другій стороні (орендареві/наймачеві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Тобто чинне цивільне законодавство встановлює презумпцію правомірності укладеного правочину.

Судом встановлено та сторонами не оспорювався той факт, що вищевказаний договір від 22.08.2011 №184-11 оренди нерухомого майна (а.с. 75-76), укладений між відповідачем та Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради недійсним не визнаний, що унеможливлює поставлення його під сумнів в силу вищевказаних приписів закону.

Крім того, статтею 291 Господарського кодексу передбачено, що одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об'єкта оренди; ліквідації суб'єкта господарювання-орендаря; загибелі (знищення) об'єкта оренди. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Судом не встановлена наявність вищезазначених обставин, що обумовлюють припинення або розірвання договору оренди.

Тобто відповідач користується спірним майном за наявності відповідної правової підстави - договору оренди, у свою чергу, унеможливлює застосування до правовідносин сторін положень статті 391 Цивільного кодексу України.

У зв'язку з чим підстав для задоволення позову немає.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Стаття 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу та визначаючи способи захисту цивільних прав та інтересів унормовує, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Тобто наведений у ст. 16 Цивільного кодексу України перелік способів захисту прав не є вичерпним і ця норма вказує на можливість наявності інших передбачених законом способів захисту прав.

Статтею 387 Цивільного кодексу України встановлено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Вказана норма передбачає, що особа, яка є власником майна має право витребувати його з чужого незаконного володіння, тобто передбачає спосіб захисту порушеного права, який у такому випадку є спеціальним, у зв'язку з чим позивач як власник спірного майна має право звернутись з віндикаційним позовом.

Позивач у позовній заяві поряд з посиланням на норму ст. 391 Цивільного кодексу України також правомірно посилається на ст. 387 цього Кодексу, проте, заявляє вимогу саме на підставі та зазначену у статі 391 цього Кодексу.

Враховуючи викладене позивачем невірно обраний спосіб захисту його права, уц зв'язку з чим у позові повинно бути відмовлено.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України при відмові у задоволенні позову покладаються на позивача, у зв'язку з чим відшкодуванню йому не підлягають.

Керуючись статтями 32, 33, 34, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

У позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 14.06.2013.

Суддя Ю.В. Лотова