Рішення

від 05.06.2013 по справі 48/472

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 48/472 05.06.13 р.

За позовомПублічного акціонерного товариства «Київенерго» доЖитлово-будівельного кооперативу «Лепсе» про 85 621,13 грн.

Суддя Бойко Р.В.

Представники сторін:

від позивача:Іващенко О.В. від відповідача:Бойков О.С.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерна енергопостачальна організація «Київенерго» в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго» звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу «Лепсе» про стягнення 85 621,13 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання вимог договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 810328 від 01.03.2001 р. позивач в періоді з 01.12.2006 р. по 01.12.2009 р. поставив відповідачу теплову енергію, проте відповідач грошові зобов'язання по оплаті поставленої енергії виконав не в повному обсязі, в зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 50 728,04 грн. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 6 126,29 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 24 440,96 грн. та 3% річних у розмірі 4 325,84 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.12.2009 р. порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 27.01.2010 р.

В судовому засіданні 27.01.2010 р. оголошено перерву до 15.02.2010 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.02.2010 р. зупинено провадження у справі № 48/472 до вирішення справи №8/131 за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Престиж» до Київської міської державної адміністрації, що розглядається Окружним адміністративним судом міста Києва, та справи №8/598 за позовом Закритого акціонерного товариства «Перлина» до Київської міської державної адміністрації, що розглядається Шевченківським районним судом міста Києва.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.04.2013 р. поновлено провадження у справі № 48/472 та призначено розгляд справи на 22.04.2013 р.

16.04.2013 р. до господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про зміну найменування сторони.

Як вбачається з наданих позивачем документів, зокрема статуту підприємства, свідоцтва про державну реєстрацію та довідки з ЄДРПОУ, з метою приведення у відповідність до вимог Закону України «Про акціонерні товариства» найменування позивача - Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» змінено на Публічне акціонерне товариство «Київенерго», що враховується судом.

В судових засіданнях 22.04.2013 р., 29.04.2013 р., 20.05.2013 р. оголошувались перерви до 29.04.2013 р., 20.05.2013 р. та 05.06.2013 р. відповідно.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.05.2013 р. продовжено строк розгляду справи на 15 днів.

В судове засідання, призначене на 05.06.2013 р., представники сторін з'явились, надали пояснення по суті справи.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.03.2001 р. між АЕК «Київенерго» (постачальник) та ЖБК «Лепсе» (споживач) було укладено договір № 810328 на постачання теплової енергії у гарячій воді (надалі - «Договір»).

Відповідно до пункту 2.2.1 Договору енергопостачальна організація зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону, гарячого водопостачання - протягом року, в кількості і обсягах згідно з додатком № 1 до цього договору.

Абонент, відповідно до пунктів 2.3.1, 2.3.2 Договору, зобов'язується додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку №1 до Договору, не допускаючи їх перевищення, своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії і виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і в терміни, які передбачені в додатку № 4 до договору.

Договір № 810328 на постачання теплової енергії у гарячій воді є договором енергопостачання, а тому права та обов'язки сторін визначаються в тому числі положеннями параграфу 3 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Позивач вказує, що за період з 01.12.2006 р. по 01.12.2009 р. у відповідача виникла заборгованість за використану теплову енергію, яка станом на 01.12.2009 р. становить 50 728,04 грн., що підтверджується відомостями обліку спожитої теплової енергії, обліковими картками (табуляграмами) та довідкою про надходження коштів.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання за Договором по сплаті спожитої теплової енергії.

При цьому, в ході розгляду справи між сторонами виникали спірні питання щодо правомірності застосування при здійсненні розрахунку вартості спожитої теплової енергії тарифів, встановлених розпорядженнями виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Згідно ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 140 Конституції України та ч. 2 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами про міста Київ і Севастополь.

Статтею 10 Закону України «Про столицю України - місто герой Київ» визначено, що Київська міська та районні в місті ради мають власні виконавчі органи, які утворюються відповідно Київською міською радою, районними в місті радами, підзвітні та підконтрольні відповідним радам.

Пунктом 2 Перехідних положень Закону України «Про столицю України - місто герой Київ» встановлено, що міська та районні в місті Києві ради протягом місяця після набрання чинності цим Законом вирішують питання щодо формування власних виконавчих органів на базі відповідних державних адміністрацій, які паралельно виконують функції державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади в місті Києві.

Таким чином, виходячи з положень ст.1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та особливостей здійснення місцевого самоврядування в місті Києві, які визначаються Законом України «Про столицю України - місто герой Київ», виконавчий орган створюється Київською міською радою.

Так, рішенням Київської міської ради від 20.06.2002 р. № 28/28 «Про утворення виконавчого органу Київської міської ради та затвердження його структури і загальної численності» був утворений виконавчий орган Київради, який відповідно до пункту 2 розділу VII Прикінцевих положень Закону України «Про столицю України - місто герой Київ» паралельно виконує функції органу державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування в місті Києві, із збереженням існуючої назви «Київська міська державна адміністрація». Вказане рішення має юридичну силу та діє до вказаного часу.

Таким чином, особливістю виконавчого органу у місті Києві є те, що Київська міська державна адміністрація та виконавчий орган Київради є фактично одним органом, хоча мають різні повноваження та порядок діяльності.

Розглядаючи конституційність цього положення Конституційний Суд України своїм рішенням від 25.12.2003 р. № 21-рп/2003 (справа про особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування у місті Києві) надав тлумачення ст. 10 Закону України «Про столицю України - місто герой Київ» де зазначив: Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади. З питань, віднесених до відання місцевого самоврядування, цей орган підзвітний і підконтрольний Київській міській раді, а з питань здійснення повноважень у сфері виконавчої влади - Кабінету Міністрів України.

Виходячи з наведеного, Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади.

Таким чином, Київська міська державна адміністрація, як виконавчий орган Київської міської ради, наділена повноваженнями органу місцевого самоврядування і як орган виконавчої влади - повноваженнями органу державної влади.

Щодо компетенції виконавчого органу Київради на встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги, слід зазначити наступне.

Згідно п. 2 ч. «а» ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчого органу сільської, селищної, міської ради (в даному випадку - Київської міської ради) віднесене встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання та регулює відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання визначає Закон України «Про теплопостачання».

Статтею 1 даного Закону визначено, що тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Згідно ч.3 ст.20 Закону України «Про теплопостачання» тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Відповідно п.2 ч.1 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону.

Виходячи з наведеного, до повноважень Київської міської державної адміністрації як виконавчого органу Київської міської ради, згідно п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ст. 20 Закону України «Про теплопостачання» та п. 2 ч. «а» ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», на момент існування спірних правовідносин були віднесені повноваження встановлювати ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги, тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, а тому виконавчим органом Київради (Київської міської державної адміністрації) були прийняті оскаржувані розпорядження в межах його повноважень та у спосіб, що встановлений законами України.

Спірні розпорядження прийняті з посиланням на Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», що вказує на прийняття їх відповідачем як виконавчим органом місцевого самоврядування, а не виконавчим органом державної влади.

Щодо відсутності реєстрації оскаржуваних розпоряджень в Міністерстві юстиції України, суд зазначає наступне.

З метою впорядкування видання міністерствами, іншими органами виконавчої влади нормативно-правових актів, забезпечення охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, підприємств, установ та організацій видано Указ Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 03.10.1992 р. № 493/92.

Статтею 1 Указу установлено, що з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.

Статтею 3 вищевказаного Указу передбачено, що нормативно-правові акти, зазначені в статті 1 цього Указу, набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

Відповідно до п.15 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 р. № 731, органи виконавчої влади направляють для виконання нормативно-правові акти лише після їх державної реєстрації та офіційного опублікування. У разі порушення зазначених вимог нормативно-правові акти вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.

Однак, відповідно до преамбули та п. 1 Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» та п. 1 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, до предмета регулювання цих актів не віднесено акти органів місцевого самоврядування та їх виконавчих органів.

Таким чином, акти Київської міської державної адміністрації, як виконавчого органу Київради, щодо встановлення цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги не підлягають державній реєстрації.

Аналогічна правова позиція наведена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 11.12.2012 р. у справі № К/9991/16573/11.

Крім того, позиція стосовно того, що рішення органу місцевого самоврядування про погодження тарифів на комунальні послуги, прийнятого на підставі п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ст. 20 Закону України «Про теплопостачання» та п. 2 ч. «а» ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» не потребує реєстрації, викладена в постанові Верховного Суду України від 13.03.2012 р. у справі №21-967во10.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про правомірність застосування позивачем при здійсненні розрахунку заборгованості тарифів, встановлених наведеними у розрахунку розпорядженнями Київської міської державної адміністрації.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Додатком №4 до Договору сторони погодили, що абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує у районному відділі теплозбуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду та платіжну вимогу - доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду (п.2 додатку). Сплату за вказаними в п. 2 Договору документами, абонент виконує не пізніше 25 числа поточного місяця (п.3 додатку).

Дослідивши подані сторонами докази та перевіривши наданий позивачем розрахунок, судом встановлено, що за період з грудня 2006 р. по листопад 2009 р. включно на виконання умов Договору позивачем поставлено відповідачу теплову енергію на загальну суму 389 103,14 грн.

Однак, як свідчать матеріали справи, свої зобов'язання щодо здійснення оплати за поставлену в періоді з 01.12.2006 р. по 01.12.2009 р. на підставі Договору теплову енергію відповідачем виконано частково, а саме: станом на момент подачі позову сплачено 336 251,01 грн.

У зв'язку з наведеним, в останнього перед позивачем за період з 01.12.2006 р. по 01.12.2009 р. утворилась заборгованість, розмір якої станом на момент звернення з позовом до суду становив 50 728,04 грн.

В судовому засіданні 20.05.2013 р. представник позивача подав суду розрахунок заявленої до стягнення суми заборгованості, з урахуванням здійснених відповідачем часткових проплат, з якого вбачається, що частина суми основної заборгованості, була відповідачем погашена.

Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що 23.11.2010 р. відповідачем здійснено проплату на суму 3 000,00 грн., яку було зараховано позивачем в рахунок погашення заборгованості за заявлений до стягнення період.

Крім того, як свідчить поданий позивачем розрахунок, в періоді з 01.12.2009 р. по 01.05.2013 р. відповідачем здійснювались проплати за спожиту теплову енергію згідно Договору за інші (згідно із призначенням платежу - наступні за спірним) періоди. При цьому, оскільки сума сплачених відповідачем коштів перевищувала вартість спожитої теплової енергії за відповідні періоди, позивач визначав вказану суму коштів як переплату та зараховував її в рахунок погашення майбутніх платежів. Так, за вересень 2012 року позивачем в графі «Борг за період з 01.12.2009 по 01.04.2013» відображено найбільше від'ємне сальдо (- 4 828,89 грн.).

Однак, суд відзначає, що у кожний передбачений Договором період лише визначається відповідним способом вартість спожитої енергії. Сам по собі обов'язок відповідача з оплати поставленої теплової енергії виник на підставі укладеного між сторонами Договору як єдиного зобов'язання. Не зважаючи на вказівку у призначенні платежу на конкретний період, за який сплачуються кошти, їх сплата здійснюється на виконання зобов'язання за Договором в цілому.

Відтак, за умови наявності заборгованості споживача за попередні періоди, зарахування коштів, що перевищували вартість спожитої теплової енергії за певний період, в рахунок сплати майбутніх платежів (строк оплати яких ще не настав) виключається.

При цьому, решта випадків від'ємного сальдо, які мали місце за Договором № 810328 від 01.03.2001 р. в періоді з 01.12.2009 р. по 01.05.2013 р., з урахуванням характеру розрахунків між сторонами, покриваються найбільшою сумою переплати - у розмірі 4 828,89 грн. (вересень 2012 р.).

Таким чином, суд дійшов висновку, що сума коштів у розмірі 4 828,89 грн. підлягає зарахуванню в рахунок погашення заборгованості за спірний період.

Відповідно до п.1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

За таких обставин, провадження у справі в частині стягнення 7 828,89 грн. (3 000,00 грн. + 4 828,89 грн.) підлягає припиненню згідно п.1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Доказів на спростування факту існування решти заявленої до стягнення суми заборгованості (у розмірі 42 899,15 грн.) та доказів її погашення відповідачем не подано.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 42 899,15 грн. є обґрунтованими, документально підтвердженими, а тому підлягають задоволенню.

Крім основної заборгованості, за прострочення виконання грошового зобов'язання, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 6 126,29 грн.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно із положень ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є пеня.

Відповідно до ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Пунктом 3.5 додатку №4 до Договору сторони визначили, що у випадку несплати теплової енергії до кінця розрахункового періоду, енергопостачальна організація нараховує абоненту пеню на суму фактичного боргу в розмірі 0,5% за кожний день прострочення платежу по день фактичної сплати, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.

Згідно з положеннями Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст.ст.1,3 Закону).

З поданого позивачем розрахунку вбачається, що останній нараховує пеню із розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України.

Суд перевірив та погоджується з наданим позивачем розрахунком пені, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 6 126,29 грн. судом задовольняються.

Також, позивач просить стягнути інфляційну складову боргу у розмірі 24 440,96 грн. та 3% річних у розмірі 4 325,84 грн., нараховані за період прострочення з грудня 2006 р. по листопад 2009 р. включно.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Положення вказаної норми не передбачають можливості вибіркового обрання особою індексів інфляції за окремі періоди в межах заявленого періоду за який нараховуються інфляційній, а тому мають враховуватися всі індекси інфляції (в т.ч. з від'ємним значенням). Наведене додатково підтверджується листом Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р.

Аналогічні висновки містяться в постановах Вищого господарського суду України від 27.01.2011 р. у справі №37/345 та від 28.02.2011 р. у справі №37/340.

Із поданого розрахунку вбачається, що позивачем неправомірно не враховані індекси інфляції за липень, серпень 2008 р., липень, серпень 2009 р., які мають від'ємне значення, а тому з урахуванням викладеного за перерахунком суду розмір інфляційної складової боргу становить 23 982,47 грн.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок та вважає за можливе задовольнити вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 4 325,84 грн.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з Житлово-будівельного кооперативу «Лепсе» на користь позивача основної заборгованості у розмірі 42 899,15 грн., пені у розмірі 6 126,29 грн., інфляційної складової боргу у розмірі 23 982,47 грн. та 3% річних у розмірі 4 325,84 грн.

Провадження у справі в частині стягнення 7 828,89 грн. підлягає припиненню згідно п.1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

В іншій частині заявлених позовних вимог необхідно відмовити з викладених підстав.

Оскільки часткове погашення боргу здійснено після звернення позивача до суду, судові витрати в цій частині покладаються на відповідача. Судові витрати за розгляд вимог про стягнення решти заявленої до стягнення заборгованості, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. 49, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Київенерго» задовольнити частково.

2. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу «Лепсе» (03194, м. Київ, просп. Леся Курбаса, 13, ідентифікаційний код 23493560) на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго» (01001, м. Київ, пл. Івана Франка, 5, ідентифікаційний код 00131305) основний борг у розмірі 42 899 (сорок дві тисячі вісімсот дев'яносто дев'ять) грн. 15 коп., пеню у розмірі 6 126 (шість тисяч сто двадцять шість) грн. 29 коп., інфляційну складову боргу у розмірі 23 982 (двадцять три тисячі дев'ятсот вісімдесят дві) грн. 47 коп., 3% річних у розмірі 4 325 (чотири тисячі триста двадцять п'ять) грн. 84 коп., державне мито у розмірі 851 (вісімсот п'ятдесят одна) грн. 59 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 234 (двісті тридцять чотири) грн. 73 коп. Видати наказ.

3. Провадження у справі в частині стягнення з Житлово-будівельного кооперативу «Лепсе» заборгованості у розмірі 7 828,89 грн. припинити на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

4. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання повного тексту рішення - 10.06.2013 р.

Суддя Р.В. Бойко