Постанова

від 24.12.2013 по справі 48/472

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2013 року Справа № 48/472

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Демидової А.М. (доповідач у справі), суддів:Воліка І.М., Шевчук С.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Лепсе" на рішення та постановугосподарського суду міста Києва від 05.06.2013 р. Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2013 р. у справі№ 48/472 господарського суду міста Києва за позовомПублічного акціонерного товариства "Київенерго" доЖитлово-будівельного кооперативу "Лепсе" простягнення 85 621,13 грн., за участю представників: від позивачане з'явився від відповідачаБойков О.С., Прилипко Т.Я.

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2009 року Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу "Лепсе" (далі - ЖБК "Лепсе") про стягнення 50 728,04 грн. боргу за спожиту теплову енергію, 24 440,96 грн. інфляційної складової боргу, 3% річних у розмірі 4 325,84 грн. та пені у розмірі 6 126,29 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 05.06.2013 р. у справі № 48/472 (суддя Бойко Р.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2013 р. (колегія суддів у складі: Михальської Ю.Б. - головуючого, Отрюха Б.В., Тищенко А.І.), позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (далі - ПАТ "Київенерго") задоволено частково. Стягнуто з ЖБК "Лепсе" основний борг у розмірі 42 899,15 грн., пеню у розмірі 6 126,29 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 23 982,47 грн. та 3% річних у розмірі 4 325,84 грн. Провадження у справі в частині стягнення з ЖБК "Лепсе" заборгованості у розмірі 7 828,89 грн. припинено на підставі п. 1 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду міста Києва від 05.06.2013 р. та постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2013 р. у справі № 48/472, ЖБК "Лепсе" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить суд скасувати оскаржувані судові акти та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що рішення та постанова судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Учасники судового процесу, згідно з приписами ст. 111 4 ГПК України, були належним чином повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги, однак позивач не скористався передбаченим законом правом на участь у розгляді скарги касаційною інстанцією.

Заслухавши представників відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 01.03.2001 р. між Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", правонаступником якої є ПАТ "Київенерго" (постачальник) та ЖБК "Лепсе" (споживач) було укладено договір № 810328 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі - Договір), відповідно до якого умов якого енергопостачальна організація зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону, гарячого водопостачання - протягом року, в кількості і обсягах згідно з додатком № 1 до цього Договору.

Згідно з п. 2.1 Договору сторони зобов'язались при виконанні умов Договору, а також при вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим Договором, керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, Положенням про Держенергоспоживнагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж; нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.

Відповідно до п. 2.3.1 Договору споживач зобов'язався додержуватися кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку № 1 до Договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Згідно з п. 2.3.2 Договору абонент зобов'язаний виконувати умови та порядок плати, в обсягах і в терміни, які передбачені в додатку № 4 до Договору.

У п. 5.1 Договору сторони погодили, що облік споживання абонентом теплової енергії проводиться розрахунковим способом.

У п. 5.5 Договору зазначено, що при відсутності приладів обліку, або виходу його з ладу - кількість теплової енергії, що відпущена абоненту, визначається енергопостачальною організацією, як виняток, розрахунковим способом.

Порядок розрахунків сторони погодили в додатку № 4 до Договору, відповідно до умов якого абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує у районному відділі теплозбуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду та платіжну вимогу - доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду (пункт 2 додатку). Сплату за вказаними в пункті 2 Договору документами абонент виконує не пізніше 25 числа поточного місяця (пункт 3 додатку).

Частиною 2 пункту 3.2 додатку № 4 до Договору визначено, що кількість фактично спожитої теплової енергії визначається згідно з договірними навантаженнями з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел енергопостачальної організації та кількості годин (діб) роботи тепловикористовуючого обладнання абонента в розрахунковому періоді.

Відповідно до ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У силу положень ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (ч. 1 ст. 193 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за період з грудня 2006 року по листопад 2009 року включно на виконання умов Договору позивачем поставлено відповідачу теплову енергію на загальну суму 389 103,14 грн.

Водночас, відповідач свої зобов'язання щодо здійснення оплати за поставлену у вказаний період на підставі Договору теплову енергію виконав частково, у зв'язку з чим на момент подачі до суду позову у відповідача виникла заборгованість перед позивачем за період з 01.12.2006 р. по 01.12.2009 р. у розмірі 50 728,04 грн.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, частина суми основної заборгованості, заявленої до стягнення позивачем, була відповідачем сплачена.

Так, 23.11.2010 р. відповідачем здійснено проплату на суму 3 000,00 грн., яку було зараховано позивачем в рахунок погашення заборгованості за спірний період.

Крім того, у період з 01.12.2009 р. по 01.05.2013 р. відповідачем здійснювались проплати за спожиту теплову енергію згідно з Договором за інші (відповідно до призначення платежу - наступні за спірним) періоди. При цьому, сума сплачених відповідачем коштів перевищувала вартість спожитої теплової енергії за відповідні періоди. Так, за вересень 2012 року позивачем у графі "Борг за період з 01.12.2009 по 01.04.2013" відображено найбільше від'ємне сальдо (- 4 828,89 грн.)

Колегією суддів касаційної інстанції визнаються обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що у кожний передбачений Договором період лише визначається відповідним способом вартість спожитої енергії, а сам по собі обов'язок відповідача з оплати поставленої теплової енергії виник на підставі укладеного між сторонами Договору як єдиного зобов'язання. Тому, не зважаючи на вказівку у призначенні платежу на конкретний період, за який сплачуються кошти, їх сплата здійснюється на виконання зобов'язання за Договором в цілому. Відтак, за умови наявності заборгованості споживача за попередні періоди, зарахування коштів, що перевищували вартість спожитої теплової енергії за певний період, в рахунок сплати майбутніх платежів (строк оплати яких ще не настав) виключається.

За таких обставин, встановивши, що решта випадків від'ємного сальдо, які мали місце за Договором у період з 01.12.2009 р. по 01.05.2013 р., з урахуванням характеру розрахунків між сторонами, покриваються найбільшою сумою переплати - у розмірі 4 828,89 грн. (вересень 2012 року), суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що сума коштів у розмірі 4 828,89 грн. підлягає зарахуванню в рахунок погашення заборгованості за спірний період.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд, з яким погодився апеляційний господарський суд, правомірно припинив провадження у справі в частині стягнення з відповідача 7 828,89 грн. на підставі п. 1 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Водночас, встановивши, що заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 42 899,15 грн. на час прийняття рішення господарським судом міста Києва сплачена не була, місцевий господарський суд, з яким погодився апеляційний господарський суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості в сумі 42 899,15 грн.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 6 126,29 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання, колегія суддів касаційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими, зокрема, є сплата неустойки.

Згідно зі ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є пеня. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, відповідно до п. 3.5 додатку № 4 до Договору у випадку несплати теплової енергії до кінця розрахункового періоду, енергопостачальна організація нараховує абоненту пеню на суму фактичного боргу в розмірі 0,5% за кожний день прострочення платежу по день фактичної сплати, але не більше суми, обумовленої чинним законодавством України.

Згідно з положеннями ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, відповідно до якого пеня нарахована із розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 6 126,29 грн. пені.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 24 440,96 грн. інфляційної складової боргу та 3% річних у розмірі 4 325,84 грн., нарахованих за період прострочення з грудня 2006 року по листопад 2009 року включно, слід зазначити таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Встановивши, що позивачем неправомірно не враховані індекси інфляції за липень, серпень 2008 року та липень, серпень 2009 року, які мають від'ємне значення, здійснивши перерахунок, місцевий господарський суд, з яким погодився апеляційний господарський суд, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача інфляційної складової боргу - у розмірі 23 982,47 грн.

Також, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про правомірність нарахування позивачем 3% річних у сумі 4 325,84 грн. та наявність правових підстав для стягнення з відповідача вказаної суми.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як такі, що не спростовують зроблених судами висновків. При цьому, в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам ст. 111 7 ГПК України стосовно меж перегляду справи у касаційній інстанції.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 111 5 ГПК України та ч.ч. 1, 2 ст. 111 7 ГПК України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Твердження скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових актів колегія суддів не вбачає.

Відповідно до п. 1 ст. 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Лепсе" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2013 р. та рішення господарського суду міста Києва від 05.06.2013 р. у справі № 48/472 залишити без змін.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді І.М. Волік

С.Р. Шевчук