Постанова

від 13.06.2013 по справі 905/1419/13-г

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

11.06.2013 р. справа №905/1419/13-г

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого:Діброви Г.І. суддівБойченка К.І., Стойка О.В. при секретарі Ложка Н.Л. від позивача:Вороніна А.В. - за дов. № 11/06-13 від 11.06.13 р. від відповідача:не з»явився Розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест Холдинг", м. Донецьк на рішення господарського суду Донецької області від 28.03.2013 року у справі№ 905/1419/13-г (суддя Сажнева М.В.) за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо- комерційна фірма "Машпромкомплект", м. Краматорськ Донецької області до відповідачаТовариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест Холдинг", м. Донецьк простягнення 2541835 грн. 08 коп. ВСТАНОВИВ:

У 2013 році Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Машпромкомплект", м. Краматорськ Донецької області звернулося до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест Холдинг", м. Донецьк про стягнення 2541835 грн. 08 коп.

Рішенням господарського суду Донецької області від 28.03.13 р. позов було задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест Холдинг", м. Донецьк на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Машпромкомплект", м. Краматорськ Донецької області основний борг у розмірі 2328494 грн. 00 коп., пеню у розмірі 169514 грн. 36 коп., 3% річних у розмірі 43734 грн. 17 коп. В іншій частині позову відмовлено.

Відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Метінвест Холдинг", м. Донецьк, з прийнятим рішенням не згоден, вважає його прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права України. Тому він звернувся з апеляційною скаргою, якою просить Донецький апеляційний господарський суд рішення господарського суду Донецької області від 28.03.13 р. скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, яким просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник відповідача до судового засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення 24.04.13р. уповноваженій особі підприємства поштового відправлення - ухвали суду від 22.04.13р. Надав клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату та продовження строку розгляду справи, які судовою колегією розглянуті та відхилені, оскільки участь у справі приймають юридичні особи, а не фізичні і підприємство відповідача мало можливість направити до судового засідання іншого представника. Крім того, явка сторін ухвалою суду від 22.04.13р. не була визнана обов'язковою, неявка без поважних причин у судове засідання представників сторін не тягне за собою перенесення розгляду справи на інші строки, тому справу розглянуто за наявними в ній матеріалами, а повний текст постанови направляється сторонам по справі в установленому порядку.

Судова колегія Донецького апеляційного господарського суду вважає за необхідне розглянути апеляційну скаргу, оскільки для з'ясування фактичних обставин справи достатньо матеріалів, що знаходяться в матеріалах справи № 905/1419/13-г та наданих представником позивача пояснень.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду у відповідності до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає справу та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді справи норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду відповідає вимогам чинного законодавства України, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.10.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Машпромкомплект" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Метінвест Холдинг" (покупець) було укладено договір № ДУК-03/11-45-П, за умовами якого постачальник зобов'язався передати, а покупець - прийняти та оплатити матеріали (далі - ресурси, товар), на умовах, передбачених даним Договором.

Згідно п.п. 10.4, 10.5 договору, договір набирає чинності з моменту його підписання, але не раніше виконання вимог установчих документів сторін про необхідність надання згоди на укладання органами управління сторін, які мають відповідні повноваження. Договір діє до 31 грудня 2011 року. Закінчення строку дії даного договору не звільняє сторони від виконання прийнятих на себе зобов'язань за даним договором.

Відповідно до п. 2.1 договору, кількість, номенклатура ресурсів зазначаються в специфікаціях до даного договору, які є його невід'ємною частиною.

Згідно п. 4.1 договору, поставка ресурсів здійснюється за цінами, які визначені відповідно до умов поставки, зазначені в специфікації та включають до себе всі податки, збори, інші обов'язкові платежі та інші видатки постачальника, які пов'язані з постачанням ресурсів.

Сторони Специфікацією №1 від 31.10.11 р. передбачили, що постачальник передає, а покупець приймає дріб'язок коксовий 0-10 мм, марка МК-1, ТУ У 23.1-00190443-011:2011, дріб'язок коксовий 0-10 мм, марка МК-2, ТУ У 23.1-00190443-011:2011, кількістю 2000 тон, ціна за тону 1 100 грн. без урахування ПДВ, загальна ціна ресурсів за специфікацією з ПДВ - 2640000,00 грн., строк поставки - листопад 2011 року.

01 грудня 1011 року сторони також підписали Специфікацію № 2 від 01.12.11 року, якою узгодили, що постачальник передає, а покупець приймає дріб'язок коксовий 0-10 мм, марка МК-1, ТУ У 23.1-00190443-011:2011, дріб'язок коксовий 0-10 мм, марка МК-2, ТУ У 23.1-00190443-011:2011, кількістю 500 тон, ціна за тону 1 000 грн. без урахування ПДВ, загальна ціна ресурсів за специфікацією з ПДВ - 600000,00 грн., строк поставки - грудень 2011 року.

Так, позивач на виконання умов договору передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 3098797 грн. 92 коп., що підтверджено залізничними накладними, актами приймання-передачі товару та накладними за договором, підписаними уповноваженими представниками сторін і скріпленими печатками обох підприємств.

Відповідач залізничною накладною № 52038536 від 14.12.11 р. повернув позивачу партію вагонів з товаром на суму у розмірі 221029 грн. 92 грн., що поставлявся відповідачу за накладною № РН-0000157 від 29.11.11 р. та залізничною накладною № 51607794 від 29.11.11 р., у зв»язку з чим позивач здійснив коректування № 2 до накладної № РН-0000157 від 29.11.11 р. та відповідного рахунку-фактури на суму у розмірі 221029 грн. 92 коп. Також зменшена вартість поставлених відповідачу ресурсів згідно видаткової накладної №РН-0000156 від 28.11.11 р. на суму у розмірі 1855 грн. 92 коп., що відображено у коригуванні № 1 від 01.12.11 р. до накладної № РН-0000156 від 28.11.11 р. та відповідного рахунку-фактури.

Отже, позивач за період з 01.11.11 року по 02.12.11 року поставив відповідачу ресурси на суму у розмірі 2875912 грн. 08 коп.

У відповідності до п.п. 5.2, 5.3 договору, оплата за поставлені ресурси буде здійснюватися протягом 21 банківського дня від дати виставлення рахунків на оплату та надання документів, вказаних в п. 6.4 Договору. Рахунки на оплату виставляються постачальником після фактичного відвантаження ресурсів, що підтверджується відповідними залізничними накладними. Датою оплати вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунка покупця.

Позивач виставив відповідачу рахунки на оплату отриманого коксового дріб'язку, а саме: рахунки-фактури № СФ-0000144 від 17.11.11 р.; № СФ-0000145 від 18.11.11 р.; № СФ-0000146 від 19.11.11 р.; № СФ-0000147 від 21.11.11 р.; №СФ-0000148 від 22.11.11 р.; № СФ-0000150 від 23.11.11 р.; № СФ-0000154 від 26.11.11 р.; № СФ-0000155 від 27.11.11 р.; № СФ-0000156 від 28.11.11 р.; № СФ-0000159 від 01.12.11 р.; № СФ-0000161 від 02.12.11 р. Факт направлення позивачем на адресу відповідача рахунків підтверджено фіскальним чеком поштової установи від 29.05.12 р. та описом вкладення у цінний лист.

Відповідач зазначені рахунки отримав, що підтверджено поштовим повідомленням, однак всупереч умовам договору оплату за отримані від позивача ресурси за період з 01.11.11 р. по 02.12.11 р. у повному обсязі не здійснив, сплативши позивачу лише 547418 грн. 08 коп., що підтверджено наявними в матеріалах справи банківськими виписками № 77 за 11.11.11 р., № 87 за 25.11.11 р., № 92 за 02.12.11 р.

Враховуючи наведене, позивач звернувся із позовом до господарського суду Донецької області про стягнення з відповідача заборгованості за поставлену вугільну продукцію у розмірі 2328494 грн. 00 коп., пені у розмірі 169514 грн. 36 коп. та річних у розмірі 43826 грн. 72 коп.

Дослідивши фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія дійшла висновку, що:

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до приписів ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно норм ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до приписів ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 5.2 договору сторони передбачили, що оплата за поставлені ресурси здійснюється протягом 21 банківського дня від дати виставлення рахунків на оплату та надання документів, вказаних в п. 6.4 Договору.

Як вбачається з матеріалів справи, рахунки-фактури на оплату отриманого коксового дріб'язку, що не були в повному обсязі сплачені відповідачем, отримані останнім 06.06.12 року.

Отже, як вірно дійшов висновку суд першої інстанції, відповідач, з урахуванням положень п. 5.2 договору зобов'язаний був оплатити вартість отриманого товару згідно виставлених позивачем рахунків-фактур до 06.07.12 року включно.

Враховуючи вищевикладене та те, що на момент прийняття судом першої інстанції рішення по справі, відповідач, відповідно до вимог статей 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України, не надав ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції письмових належних та допустимих доказів оплати отриманих від позивача ресурсів, Донецький апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції правомірно зроблений висновок про неналежне виконання відповідачем його договірних зобов'язань всупереч вимогам статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України та задоволення позовних вимог в цій частині.

Таким чином, судова колегія вважає, що судом першої інстанції правомірно стягнуто з відповідача на користь позивача суму боргу у розмірі 2328494 грн. 00 коп.

Також позивач при зверненні до господарського суду із позовом просив стягнути з відповідача на користь позивача суму пені у розмірі 169514 грн. 36 коп.

Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 1 ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч. 2. ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно приписів ст.ст. 1, 3 Закону України від 22.11.96 р. № 543/96-ВР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У відповідності з п. 7.2 договору, що у разі порушення більш ніж на 30 календарних днів строку оплати ресурсів покупець сплачує пеню в розмірі 0,04% від суми заборгованості за кожен день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Судова колегія вважає, що господарським судом правомірно задоволено позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача суми пені у розмірі 169514 грн. 36 коп. за період з 08.07.12 р. по 05.01.13 р. через неналежне виконання відповідачем його договірного грошового зобов»язання з оплати отриманих ресурсів.

Також позивач, звертаючись до господарського суду, просив стягнути з відповідача на його користь 3% річних у розмірі 43826 грн. 72 коп. за період з 08.07.12 року по 21.02.13 року.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, господарський суд правомірно стягнув з відповідача на користь позивача 3% річних лише у розмірі 43734 грн. 17 коп., як плату за користування чужими грошовими коштами в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов»язання за період з 08.07.12 року по 21.02.13 року з відмовою в іншій частині річних через невірний розрахунок позивача.

Враховуючи наведене, судова колегія вважає, що судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги позивача лише частково та правомірно стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест Холдинг", м. Донецьк на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Машпромкомплект", м. Краматорськ Донецької області основний борг у розмірі 2328494 грн. 00 коп., пеню у розмірі 169514 грн. 36 коп. та 3% річних у розмірі 43734 грн. 17 коп. з відмовою в іншій частині позову через невірний розрахунок позивача.

Доводи апеляційної скарги не прийняті судовою колегією до уваги, оскільки не підтверджені матеріалами справи та не впливають на правомірність прийнятого господарським судом рішення.

Отже, відповідно до статті 4 7 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення прийняте суддею за результатами дослідження усіх обставин справи.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відповідно до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду Донецької області від 28.03.2013 р. у справі № 905/1419/13-г ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права України, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору по апеляційній скарзі покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест Холдинг", м. Донецьк на рішення господарського суду Донецької області від 28.03.2013 р. у справі № 905/1419/13-г залишити без задоволення, рішення господарського суду Донецької області від 28.03.2013 р. у справі № 905/1419/13-г - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, направляється сторонам по справі в триденний строк та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України через Донецький апеляційний господарський суд у двадцятиденний строк.

Головуючий Г.І. Діброва

Судді К.І. Бойченко

О.В. Стойка

Надр. 5 прим:

1 - у справу;

2 - позивачу;

3 - відповідачу;

4 - ДАГС;

5- ГС Дон. обл.

Ложка Н.Л.