Постанова

від 03.06.2013 по справі 32/224

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" червня 2013 р. Справа№ 32/224

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Авдеєва П.В.

Мальченко А.О.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 03.06.2013 року

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Укржитлокомплекс» на рішення господарського суду міста Києва від 13.02.2012 року (повний текст підписано 17.02.2012 року)

у справі № 32/224 (суддя Підченко Ю.О.)

за позовом приватного підприємства «Проспект»

до товариства з обмеженою відповідальністю «Уржитлокомплекс»

про стягнення 1 030 655,65 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.02.2012 року у справі №32/224 задоволено частково позов ПП «Проспект» до ТОВ «Уржитлокомплекс» про стягнення 1 030 655,65 грн. Стягнуто з відповідача на користь позивача 509 217,60 грн. основного боргу, 60764,31 грн. пені, 23 689,08 грн. 3% річних, 83 999,46 грн. інфляційних втрат, 6776,70 грн. витрат по державному миту, 149,87 грн. витрат по забезпеченню судового процесу. У задоволенні позовних вимог ПП «Проспекс» до ТОВ «Укржитлокомплекс» щодо стягнення збитків у розмірі 365 452,32 грн., пені в сумі 18 164,42 грн., інфляційних втрат у розмірі 20,40 грн. та 3% річних у розмірі 12 770,98 грн. відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ТОВ «Укржитлокомплекс» звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 13.02.2012 року у справі №32/224 скасувати.

Ухвалою від 15.03.2012 року апеляційним господарським судом прийнято до провадження вказану вище апеляційну скаргу та призначено розгляд справи №32/224 у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.

Ухвалою від 14.05.2012 Київським апеляційним господарським судом у даній справі призначено судову будівельно-технічну експертизу з метою повного і всебічного розгляду справи та для роз'яснення питань, що виникли при вирішенні господарського спору у справі №32/224 і потребують спеціальних знань та зупинено провадження до отримання із Київського науково-дослідного інституту судових експертиз висновку експертизи, призначеної у даній справі.

15.03.2013 року Київським науково-дослідним інститутом судових листом №6323/12-42 від 06.03.2013 року повернуто до апеляційного господарського суду без виконання експертного дослідження матеріали справи №32/224 у зв'язку з неможливістю надання висновку експерта судової будівельно-технічної експертизи.

Ухвалою від 19.03.2013 року Київським апеляційним господарським судом було поновлено провадження у справі №32/224 та призначено розгляд справи у судовому засіданні за участю учасників судового процесу.

Розгляд справи неодноразово відкладався.

Відповідно до розпорядження секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2013 року у справі №32/224 здійснено заміну у складі колегії суддів: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Авдеєв П.В., Мальченко А.О.

Представники сторін в судові засідання апеляційної інстанції 08.04.2013 року, 22.04.2013 року, 15.05.2013 року та 03.06.2013 року не з'явилися, своїм процесуальним правом, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористалися. Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання про розгляд апеляційної скарги, а також приймаючи до уваги те, що ухвалою про призначення справи до розгляду учасників судового процесу було попереджено, що неявка представників сторін без поважних причин у судове засідання не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути справу без участі представників сторін у судовому засіданні.

Крім того, представник позивача приймав участь в судових засіданнях 02.04.2012 року, 26.04.2012 року та 14.05.2012 року, в яких надав свої пояснення і заперечив проти доводів, що викладені відповідачем в апеляційній скарзі та просив рішення господарського суду міста Києва від 13.02.2012 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ТОВ «Укржитлокомплекс» - без задоволення.

Представник відповідача приймав участь у судових засіданнях 26.04.2012 року та 14.05.2012 року, в яких надав свої пояснення і підтримав доводи, що викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 13.02.2012 року скасувати та прийняти нове рішення суду, яким в позові відмовити.

Згідно з ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю «Укржитлокомплекс» не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 17.03.2009 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Укржитлокомплекс» (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «Трансавтобуд» (виконавець) укладено договір №01/03 про виконання робіт (а.с. 130-132), згідно п. 1.1 якого сторонами погоджено, що в порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець зобов'язався за завданням позивача протягом визначеного у договорі строку виконувати роботи щодо розробки ґрунту за адресою: м. Буча, вул. Тарасівська, 8-Г, а замовник зобов'язався оплачувати надані послуги.

Додатковою угодою до договору від 23.10.2009 року сторонами доповнено розділ 4 договору пунктами 4.2-4.5 в частині відповідальності сторін за порушення умов договору (а.с. 42, т. 1).

На виконання умов договору товариством з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «Трансавтобуд» належним чином виконані роботи на загальну суму 509 217,60 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання виконаних підрядних робіт та довідками про вартість виконаних підрядних робіт.

Відповідачем не виконано умови договору та не оплачено виконані товариством з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «Трансавтобуд» роботи.

Листом від 06.12.2010 року відповідач у відповідь на претензію товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «Трансавтобуд» б/н від 22.11.2010 року щодо погашення заборгованості повідомив про те, що ТОВ «УКржитлокомплект» визнає суму основного боргу за виконані роботи в сумі 509 217,60 грн., проте не має можливості провести розрахунок за виконані роботи (а.с. 46-47 т. 1).

15.12.2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «Трансавтобуд» (цемент) та приватним підприємством «Проспект» (цессіонарій) укладено договір відступлення права вимоги (цесії) (а.с. 62-63, т. 2).

Відповідно до п. 1.2.1 договору цесії цедент передає цессіонарію своє право вимоги зобов'язань в обсязі і на умовах, що обумовлені договором від 17.03.2009 року на виконання робіт та додатковою угодою №1, та існують на час підписання цього договору. Цессіонарій при цьому на підставі п.1 ч.1 ст. 512 ЦК України, отримавши право вимоги за договором від 17.03.2009 року, стає кредитором по відношенню до боржника - товариства з обмеженою відповідальністю «Укржитлокомплекс».

Згідно з п. 1.2.2 договору цесії цесіонарій отримує право вимагати від боржника належного виконання обов'язку по оплаті виконаних робіт та сплати всіх штрафних санкцій, збитків, передбачених договором 17.03.2009 року на виконання робіт та додатковою угодою №1 за неналежне виконання грошових зобов'язань (в тому числі щодо передачі боржником кредитору майна на виконання своїх зобов'язань).

Таким чином, позивач, як новий кредитор за законом та договором набув право вимагати від товариства з обмеженою відповідальністю «Укржитлокомплекс» (боржник) сплатити йому заборгованість та штрафні санкції, збитки, передбачені договором 17.03.2009 року на виконання робіт та додатковою угодою №1.

У травні 2011 року приватне підприємство «Проспект» звернулося з позовом до господарського суду про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Укржитлокомплекс» 509 217,60 грн. боргу за виконану роботу, 78 928,73 грн. пені, 356 452,32 грн. збитків, 84 020,16 грн. інфляційних втрат та 36 460,06 грн. 3% річних (а.с. 37-39, 66, 129 т.1).

При прийнятті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 509 217,60 грн. за виконані підрядні роботи, 60764,31 грн. пені, 23 689,08 грн. 3% річних, 83 999,46 грн. інфляційних втрат є законними і обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача збитків у розмірі 365 452,32 грн., пені в сумі 18 164,42 грн., інфляційних втрат у розмірі 20,40 грн. та 3% річних у розмірі 12 770,98 грн. слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги та заперечень на позов, відповідач посилається на те, що позивач виконав роботи по договору тільки на суму в розмірі 27 744,00 грн. та не надав доказів надсилання чи вручення відповідачу актів здачі-приймання робіт. Крім того, скаржником зазначено, що неналежне виконання позивачем робіт по договору призвело до додаткових затрат, які поніс відповідач, зокрема, позивач не завершив виконання робіт по договору, а тому відповідач завершував роботи власними силами.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом норм матеріального та процесуального права, при винесені оскаржуваного судового рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також, дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. На перше місце серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків законодавець ставить договори, як складний юридичний факт побудований на основі волевиявлення сторін.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору підряду (виконання робіт), згідно якого, в силу ст. 837 ЦК України, одна сторона (виконавець) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

За змістом даної норми Цивільного кодексу України договір підряду - це консенсуальний, двосторонній та оплатний договір.

Стаття 854 ЦК України до обов'язків замовника, зокрема, відносить оплату виконаної підрядником роботи після здачі всієї роботи, якщо інше не встановлено законом або договором.

Згідно з п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Проте всупереч згаданих приписів закону, положень договору про виконання робіт, відповідач не виконав своїх зобов'язань перед ТОВ «ТК «Трансавтобуд» щодо оплати вартості виконаних робіт в сумі 509 217,60 грн.

При цьому, колегія суддів апеляційного господарського суду не приймає до уваги за необґрунтованістю та недоведеністю доводи скаржника про те, що новий директор приватного акціонерного товариства «Золоті ворота» Ільїн О.М. не погодився з обсягами робіт виконаним за актами прийнятих виконаних робіт за типовою формою № КБ-2в за жовтень, липень та березень 2009 року (зі сторони відповідача дані акти підписувались тодішнім директором Галушко С.П.), оскільки останнім було проведено перевірку стану будівельних об'єктів після звільнення попереднього директора та виявлено невідповідність фактичного стану об'єктів задекларованим.

Так, з метою повного і всебічного розгляду справи та для роз'яснення питань, що виникли при вирішенні господарського спору у справі №32/224 і потребують спеціальних знань, ухвалою від 14.05.2012 Київським апеляційним господарським судом у даній справі призначено судову будівельно-технічну експертизу та зупинено провадження до отримання із Київського науково-дослідного інституту судових експертиз висновку експертизи, призначеної у даній справі.

На вирішення експерта було поставлено наступні питання: чи виконані фактично підрядні роботи, перелік яких зазначений в акті приймання виконаних робіт за жовтень, липень та березень 2009 року (форма №КБ-2в) на об'єкті, що знаходиться за адресою: Київська область, м. Буча, вул. Тарасівська, 8-Г?

- чи відповідають об'єми та вартість використаних матеріалів та робіт, що вказані позивачем в актах виконаних робіт за жовтень, липень та березень 2009 року на об'єкті, що знаходиться за адресою: Київська область, м. Буча, вул. Тарасівська, 8-Г, тим об'ємам матеріалів (робіт) та витраченим коштам, що фактично були використані?

- чи відповідають об'єми та види робіт, що вказані позивачем в актах виконаних робіт за жовтень, липень та березень 2009 року на об'єкті, що знаходиться за адресою: Київська область, м. Буча, вул. Тарасівська, 8-Г, проектно-кошторисній документації та завданню замовника?

Витрати по проведенню експертизи покладено на відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю «Укржитлокомплекс».

15.03.2013 року Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз листом №6323/12-42 від 06.03.2013 року повернуто до апеляційного господарського суду без виконання експертного дослідження матеріали справи №32/224 у зв'язку з тим, що додаткові матеріали на адресу інституту не надійшли, безперешкодний доступ до об'єкта дослідження та належні умови праці для проведення обстеження не забезпечено, оплату експертизи відповідачем не здійснено.

Окрім цього, доводи скаржника про те, що на додатковій угоді від 23.10.2009 року до договору №01/03 проставлено відтиск печатки, яку вже більше року було знищено, а тому відповідач піддає сумніву достовірність зазначеної додаткової угоди від 23.10.2009 року, судова колегія не приймає до уваги, оскільки матеріалами справи підтверджується, що на час укладення зазначеної угоди директор Галушко С.П., який діяв на підставі статуту товариства, був повноважний вчиняти правочини від імені товариства з обмеженою відповідальністю «Укржитлокомплекс», зокрема додаткову угоду від 23.10.2009 року до договору №01/03 від 17.03.2009 року.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач, як новий кредитор, правомірно звернувся до відповідача з вимогою сплатити грошові кошти в сумі 509 217,60 грн., оскільки товариством з обмеженою відповідальністю «Укржитлокомплекс» розрахунки за виконані роботи не проведено, доказів протилежного відповідачем ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надано.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

В силу ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням (ст. 516 ЦК України).

Зі змісту наведених норм слідує, що за загальним правилом відступлення права вимоги здійснюється без згоди боржника, оскільки не погіршує становище останнього та не зачіпає його інтересів. Тобто заміна кредитора у зобов'язанні не впливає на характер, обсяг та порядок виконання боржником своїх обов'язків, а особа кредитора, на користь якої повинно бути здійснене таке виконання, не має істотного значення для боржника, оскільки внаслідок відступлення права вимоги відбувається заміна кредитора у конкретному зобов'язанні, а не заміна сторони в договорі і таке відступлення не позбавляє та не обмежує боржника (замовника) в праві звертатися до первісного кредитора (виконавця) з вимогами, зокрема, про усунення виявлених недоліків робіт, враховуючи, що останній продовжує залишатися зобов'язаною особою за договором на виконання робіт за відсутності доказів переведення боргу.

З огляду на те, що нора ст. 516 ЦК України має диспозитивний характер, сторони договору можуть передбачити необхідність згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні. При цьому форма такої згоди, за відсутності законодавчо встановлених вимог, може бути довільною, врегульованою сторонами на власний розсуд і виражатися як у письмовій заяві, так і шляхом вчинення відповідних конклюдентних дій, зокрема, виконанням зобов'язання новому кредитору. Сторони також можуть погодити умовами основного договору заборону щодо відступлення права вимоги, за наявності якої угода про таке відступлення буде абсолютно недійсною.

Утім, як встановлено судовою колегією, умовами п. 7.4 договору на виконання робіт такої заборони не встановлено, однак, передбачено застереження про необхідність письмової згоди сторони як на відступлення права вимоги, так і на переведення боргу.

Під час розгляду справи було встановлено факт письмової згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні на момент укладення договору про відступлення права вимоги, що підтверджується листом від 11.05.2010 року (а.с. 61, т. 2).

Враховуючи вимоги ст. 599 ЦК України, згідно якої зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, колегія суддів апеляційного суду визнає правомірним та обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог позивача про стягнення боргу в сумі 509 217,60 грн.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно визнав доведеним факт невиконання відповідачем у встановлений договором строк свого обов'язку, а тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до норм статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути з відповідача пеню у сумі 78 928,73 грн. за період з 10.08.2010 року по 17.05.2011 року, збитків у розмірі 356 452,32 грн., інфляційні втрати в сумі 84 020,16 грн. за період з листопада 2009 року по квітень 2011 року та 3% річних в сумі 36 460,06 грн. за період з 28.10.2009 року по 17.05.2011 року.

За приписами ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Тобто, штраф й пеня є різновидами неустойки, чітке визначення яких надане у частинах 2 та 3 ст. 549 ЦК України.

Згідно з ч. 2 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частиною 3 статті 549 ЦУ України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. У відповідності до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).

Отже, зважаючи на факт порушення відповідачем грошового зобов'язання, суд першої інстанції визнав обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню вимогу позивача про стягнення пені у сумі 60 764,31 грн.

Окрім цього, згідно з доводами позивача, оскільки кінцевий строк оплати виконаних робіт сплинув 28.10.2009 року, тому прострочення оплати на даний час складає більше ніж 6-ть місяців, і на думку позивача, відповідач повинен сплатити збитки в розмірі 70% невиконаного грошового зобов'язання, що становить 356 452,32 грн.

Відповідно до з ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

З аналізу наведеної вище норми Господарського кодексу України вбачається, що право вимоги на відшкодування збитків надається суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Також, відповідно до положень ЦК України, відшкодування збитків є способом захисту цивільних прав та інтересів, що пов'язується законом з особою кредитора, чиї цивільні права були порушені. Відтак відшкодування збитків не може стосуватись цесіонарія.

Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача збитків у розмірі 365 452,32 грн. за порушення виконання грошового зобов'язання за договором.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Київський апеляційний господарський суд, провівши перерахунок інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих позивачем за прострочення виконання грошового зобов'язання дійшов висновку, що господарським судом міста Києва правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 83 999,76 грн. та 3% річних в сумі 23 689,08 грн. за час прострочення.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з нормами статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідачем - товариством з обмеженою відповідальністю «Укржитлокомплекс» не надано докази та належним чином не доведено правомірність вимог апеляційної скарги про скасування рішення місцевого господарського суду від 13.02.2012 року.

Щодо інших доводів апеляційної скарги, колегія суддів не бере їх до уваги, оскільки прийшла висновку про їх необґрунтованість. Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 13.02.2012 року у справі №32/224 прийнято після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у зв'язку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, і є таким що відповідає нормам закону.

Зважаючи на те, що доводи відповідача законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду міста Києва від 13.02.2012 року у справі №32/224 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Укржитлокомплекс» - без задоволення.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Укржитлокомплекс» на рішення господарського суду міста Києва від 13.02.2012 року у справі №32/224 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 13.02.2012 року у справі №32/224 залишити без змін.

3. Матеріали справи №32/224 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Майданевич А.Г.

Судді Авдеєв П.В.

Мальченко А.О.