Постанова

від 11.06.2013 по справі 820/3871/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2013 р. справа №820/3871/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Котеньова О.Г., при секретарі судового засідання Безщасної Т.О.,

за участі сторін:

представника позивача - Кокорева Е.О.,

представника відповідача - Тарана М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Харкові адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Грань плюс" до Західної міжрайонної Державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Грань плюс", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, в якому просить суд:

- Cкасувати податкове повідомлення-рішення №0000162211 від 28.02.2013 р.,

- Cкасувати податкове повідомлення-рішення №0000172212 від 28.02.2013 р.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що спірні податкові повідомлення-рішення ґрунтуються на помилкових висновках суб'єкта владних повноважень, викладених в акті №573/22.1-07/23759851 від 14.02.2013 р., про те, що Позивач порушив законодавство України та невірно визначив податкові зобов'язання з ПДВ. Позивач, з посиланням на документи, що надані до суду та залучені до матеріалів справи стверджує, що всі податкові накладні було складено належним чином і всі суми включені до податкового кредиту на підставі податкового законодавства - зокрема, у відповідності до вимог ст. 201.1 Податкового Кодексу України.

У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги і доводи заявленого позову, просив суд прийняти рішення про задоволення позову.

Відповідач, Західна міжрайонна державна податкова інспекція м. Харкова Харківської області ДПС, заперечував проти задоволення позову з підстав, викладених у письмових запереченнях, які приєднані до матеріалів справи.

В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що контрагенти позивача - ТОВ «Завжди чисто плюс», з яким у позивача було укладено договір про надання послуг ( постачання та заміна брудопоглинаючих килимків) - та ТОВ «Металург-2010, у якого позивачем було придбано відповідні товари, не мали можливості здійснювати вказані господарські операції, відповідно відсутній факт реального вчинення господарський операцій позивача з вищевказаними підприємствами.

Крім того, відповідач зазначає про віднесення ТОВ „Грань плюс" до складу податкового кредиту сум ПДВ за податковими накладними, які складені з порушенням встановленого законом порядку (встановлено відсутність підпису уповноваженої особи продавця, відсутність номенклатури товару).

Відповідач зазначає про порушення позивачем вимог п.198.3, п.198.6., ст.198, п.201.4 , ст.201 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, що стало наслідком завищення ТОВ„ Грань плюс" сум податкового кредиту по контрагентах, зазначених в акті перевірки.

Суд, вивчивши доводи позивача та відповідача, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Західною міжрайонною. державною податковою інспекцією м. Харкова Харківської області ДПС за результатами перевірки було складено акт №573/22.1-07/23759851 від 14.02.2013 р. В акті перевірки вказано, що Позивач порушив законодавство України та невірно визначив податкові зобов'язання з ПДВ.

Донарахування ПДВ відповідачем було здійснено за таких підстав:

1. Виключення з податкового кредиту сум ПДВ, сплачених постачальнику послуг - ТОВ "Завжди чисто плюс" (аркуші акту перевірки з 24 по 29). Підстава - висновок відповідача про відсутність фактичного виконання договору з надання послуг.

2. Виключення з податкового кредиту сум ПДВ, сплачених постачальнику товару - ТОВ "Металург 2010" (аркуші акту перевірки з 29 по 30). Підстава - висновок відповідача про відсутність фактичного виконання договору постачання.

3. Виключення із податкового кредиту сум ПДВ, що підтверджені невірно заповненими податковими накладними.

Перевіривши оскаржувані податкові повідомлення-рішення, винесені відповідачем на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд встановив наступне.

У ході розгляду справи встановлено, а представником відповідача визнано, що єдиним мотивом, на підставі якого суб'єкт владних повноважень дійшов такого судження, є виключно висновки податкових інспекцій, на обліку яких знаходяться контрагенти позивача. А саме, в акті Основ'янської МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Завжди чисто плюс» вказано на неможливість виконання послуг контрагентами ТОВ „Завжди чисто плюс" та, відповідно, на неможливість поставки цих послуг позивачеві. Крім того, Індустріальною МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС складено акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання -Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТАЛУРГ-2010 -щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період жовтень 2011, листопад 2011, березень 2012, квітень 2012 від 10.08.2012.

Жодних інших мотивів суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення не покладено.

Зокрема, в акті перевірки зазначено, що ТОВ "Завжди чисто плюс" не мало можливості виконати роботи по договору, укладеному між позивачем та ТОВ "Завжди чисто плюс". Підставою для таких висновків стало те, що ДПС не мало можливості здійснити повноцінну перевірку правовідносин між ТОВ "Завжди чисто плюс" та деякими його контрагентами. Так, по правовідносинах між ТОВ "Завжди чисто плюс" та ТОВ "Фірма Аква Транс" перевірка не проводилась (Лист від 13.08.2012 №3256/10/22.2-14 аркуш акту №25 абзац 5), але посадові особи відповідача в акті перевірки зазначають про ознаки сумнівності господарської діялності на тій підставі, що не змогли здійснити перевірку ТОВ "Фірма Аква Транс" тау зв'язку з тим, що у ДПС виникли сумніви щодо одного із постачальників ТОВ "Фірма Аква Транс".

Ще однією підставою виключення з податкового кредиту позивача сум ПДВ, підтверджених податковими накладними, отриманими від ТОВ "Завжди чисто плюс", є те, що у Статуті ТОВ "Фірма Аква Транс" не зазначений такий вид діяльності як "підприємницька діяльність в галузі надання індивідуальних послуг". Проте відповідач не зазначив, чому такий вид діяльності як «хімічна чистка» не може бути записаний у статуті і як само такий вид діяльності має зазначатись.

Наступний контрагент ТОВ "Завжди чисто плюс" - ТОВ "Дельта-принт". По даному контрагенту мають місце ті ж самі недоліки в обґрунтуванні позиції відповідачем. Фактична відсутність перевірки (лист від 27.04.2012 №1738/7/2-421), висновки про неможливість здійснення господарської діяльності, відсутність конкретного запису у статуті "підприємницька діяльність в галузі надання індивідуальних послуг".

Підставою для сумнівів відповідача щодо ТОВ "ТБ "Східна Україна" (що також є контрагентом ТОВ "Завжди чисто плюс") стала відсутність 06.08.2012 р. за місцезнаходженням ТОВ "ТБ "Східна Україна".

До такого висновку відповідач дійшов за результатами співбесіди з директором ТОВ "ТБ Східна Україна", а також у зв'язку з відсутністю у статуті підприємства бов'язкової, на думку відповідача, фрази :"підприємницька діяльність в галузі надання індивідуальних послуг".

Як вбачається зі змісту Акту , відповідачем зроблено висновок про відсутність фактичного надання послуг позивачеві ТОВ "Завжди чисто плюс на підставі вивчення правовідносин вказаного товариства лише з трьома його контрагентами. При цьому в Акті не зазначається, чи співпрацювало ТОВ "Завжди чисто плюс" з іншими постачальниками послуг, чи є у нього можливість самостійно надавати зазначені послуги.

Тобто, суд зазначає, що висновок відповідача про неможливість надання відповідних послуг вказаними в Акті контрагентами ТОВ «Завжди чисто плюс» не виключає можливість отримання цих послуг останнім від інших контрагентів.

З урахуванням вищевикладеного суд вважає висновки відповідача про виключення з податкового кредиту сум ПДВ, сплачених позивачем ТОВ "Завжди чисто плюс" у сумі - 80,85 грн. не доведеним; не обґрунтованими документально з посиланням на відповідні норми матеріального права.

Разом з тим, позивачем надано до суду та залучено до матеріалів справи копії первинних документів ( договір, акти виконаних робіт, податкові накладні, виписки по особовому рахунку позивача про оплату послуг а.с. 73 - 96), які свідчать про оформлення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Завжди чисто плюс» належним чином.

Щодо взаємовідносин між Позивачем та ТОВ "Металург 2010», то, як вбачається зі змісту Акту та письмових заперечень проти позовних вимог ґрунтуються на наступних твердженнях:

- 08.06.2012 згідно з рапортом, який складено після опитування завідувача ТОВ "Металург 2010" (опитування посадової особи ТОВ "Металург 2010" проводилось в офісному приміщенні підприємства) було встановлено відсутність підприємства за місцезнаходженням.

- Направлено запит до орендодавця і орендодавець не відповів на цей запит.

- Директор ТОВ "Металург 2010" не мешкає за адресою, де він зареєстрований. Як обґрунтовано зазначено позивачем та не спростовано відповідачем, вказана обставина взагалі не стосується господарської діяльності ТОВ "Металург 2010". Інформацію про те, що Директор ТОВ "Металург 2010" не мешкає за адресою реєстрації, фахівці ДПС отримали від сусідки ОСОБА_4

- Брат директора дав висновок, що директор не має достатньої кваліфікації для ведення підприємницької діяльності.

Суд зазначає, що у законодавстві України не міститься кваліфікаційних вимог щодо осіб, які обмежують право займатися торгівлею. Акт перевірки не містить доказів недієздатності директора ТОВ "Металург 2010". Крім того, зі змісту чинного законодавства не вбачається, що відсутність власного транспорту є перешкодою для здійснення торговельної діяльності. Законодавством України також не заборонено громадянам України бути засновниками декількох підприємств.

Щодо розбіжностей у звітності по деяким контрагентам ТОВ "Металург 2010", на які посилається відповідач, суд зазначає, що вказані обставини не свідчать про відсутність факту здійснення господарських операцій між ТОВ "Металург 2010" та Позивачем, а жодних інших доказів відповідачем у ході судового провадження не наведено. Зокрема, як зазначає сам відповідач у запереченнях на позов, факти зберігання та транспортування ТМЦ не встановлені, документи по взаємовідносинам з контрагентами не надані, а тому їх дослідження не проводилось.

Позивачем надано до суду та залучено до матеріалів справи копії первинних документів , якими підтверджено факт придбання та транспортування товару, придбаного позивачем у ТОВ «Металург 2010» (договір, видаткова накладана, податкова накладна (а.с.71-73; 99 -101), а також видаткові та податкові накладні, які свідчать про подальшу реалізацію позивачем товару, придбаного у ТОВ «Металург 2010» , ТОВ «СПЕЦПРОМПЕЧАТЬ ЛТД» (а.с. 102- 107).

За таких обставин висновок відповідача щодо завищення позивачем суми податкового кредиту по даному контрагенту суд вважає недоведеним і, відповідно, виключення з податкового кредиту суми, зазначеної у податковій накладній ТОВ "Металург 2010", (23192,52 грн.) є безпідставним.

Оцінивши вищевказані первинні документи за правилами ст.86 КАС України, суд відмічає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

За таких обставин, суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

У ході розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей наданих позивачем первинних документів.

Системно аналізуючи положення Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок (затверджено постановою КМУ від 27.12.2010 року №1232; далі за текстом - Порядок №1232), а також Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 року за №34/18772; далі за текстом - Порядок №984), суд доходить висновку про те, що судження податкового органу відносно правильності справляння платником податків сум податків та зборів за відображеними у податковій звітності показниками господарських операцій можуть бути викладені виключно в акті перевірки або довідці зустрічної звірки. Чинним законодавством не передбачено відображення таких суджень в акті про неможливість проведення перевірки або акті про неможливість проведення зустрічної звірки, де мають зазначатись лише обставини, котрі спричинили таку неможливість. Відтак, акти про неможливість проведення перевірки та акти про неможливість проведення зустрічної звірки не можуть бути визнані належними та допустимими доказами вчинення платником податків порушення закону.

Окрім того, суд при вирішенні спору вважає за необхідне взяти до уваги приписи ч.4 ст.70 КАС України, де зазначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд зазначає, що оскільки висновки відповідача про формування позивачем податкового кредиту з ПДВ без дотримання вимог ст.198 Податкового кодексу України ґрунтуються лише на складених відповідними податковими інспекціями актах про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача іншими платниками податків, то слід зробити висновок про недоведеність факту вчинення позивачем податкового правопорушення.

Суд також зауважує, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в котрих викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення у звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку щодо самостійного встановлення та доведення факту вчинення платником податків порушення закону, оскільки ні акт перевірки, ні довідка зустрічної звірки не має преюдиціального значення та не є документами, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини , що в них зазначені.

Відповідно до приписів ст.ст. 6, 627 Цивільного Кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд зазначає, що згідно ст. 42 Господарського Кодексу - підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Необхідність здійснення тих або інших витрат, а так само їх зв'язок з власною господарською діяльністю визначає сам платник податку, оскільки суб'єкт підприємництва має право без обмеження здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Доказів того, що придбані позивачем у контрагентів товари (послуги) не були використані в господарській діяльності позивачем, відповідачем не надано. Натомість Позивач надав документальне підтвердження використання товару, отриманого від ТОВ «Металург-2010» у господарській діяльності.

Суд зазначає, що в силу приписів п.6 розділу І та п.5.2 розділу ІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом -Порядок №984) до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ чи зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Аналізуючи положення ст.ст. 54, 58, 76, 86 Податкового кодексу України, Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків (затверджено наказом Державної податкової адміністрації України 22.12.2010р. №985, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.12.2010р. за №1440/18735; далі за текстом -Порядок №985), суд доходить висновку, що специфіка правових актів індивідуальної дії, які ухвалюються органами податкової служби у формі податкових повідомлень-рішень з приводу самостійного визначення грошових зобов'язань платників податків, полягає у тому, що фактичні підстави для ухвалення цих актів містяться в документальних результатах контролю за діяльністю платника податків (матеріалах перевірки), а правові підстави та владні приписи - безпосередньо в самих податкових повідомленнях - рішеннях.

Проте, в акті перевірки суб'єктом владних повноважень не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за спірними правочинами, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємопов'язаності позивача та контрагента позивача, про несумісність предмету спірних правочинів з напрямом господарської діяльності позивача, про відсутність використання позивачем отриманих товарів (послуг), що зумовлює необґрунтованість висновку суб'єкта владних повноважень про нікчемність правочинів або невідповідності закону вчинених за ними господарських операцій.

Твердження відповідача про неможливість здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами вмотивовані виключно посиланням на акти відповідних податкових інспекцій.

Разом з тим, в силу ст.70 КАС України судження органу державної податкової служби України про нікчемність укладених суб'єктами господарювання правочинів не може бути визнано належним, допустимим і достатнім доказом невідповідності правочину вимогам закону.

Інших мотивів нереальності здійснення спірних правочинів відповідач в основу оскаржених податкових повідомлень - рішень не поклав.

Отже, висновки відповідача , що викладені в акті перевірки, не підкріплені належними доказами , а, відтак розглядаються судом як суб'єктивні припущення.

За таких обставин, слід дійти висновку, що за правилами ч.2 ст.71 КАС України відповідач не довів правомірності та обґрунтованості мотивів власного судження про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами.

Суд також зазначає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість та податку на прибуток. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника податків, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Слушність наведеного висновку окружного адміністративного суду підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини (рішення від 22.01.2009 р. у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03), а судовою практикою Верховного Суду України (постанова від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, постанова від 01.06.2010 року у справі №21-573во10, постанова від 31.01.2011 року у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011 року у справі за позовом ТОВ "Фірма "ВІК" до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень), врахування якої при відправленні правосуддя є обов'язковим в силу приписів ст.244-2 КАС України.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).

Враховуючи, що обґрунтованість та правомірність судження суб'єкта владних повноважень про нікчемність правочинів не знайшла свого підтвердження добутими судом по справі доказами, а інших фактичних мотивів суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення згідно з актом перевірки не покладено, то суд дійшов висновку про недоведеність відповідачем факту порушення позивачем п.п. 138.1.1 п.138.1 ст. 138 та п. 198.3 ст.198 Податкового Кодексу України.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд відмічає, що відповідно до вимог ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач також посилається на віднесення ТОВ„Грань плюс" до складу податкового кредиту сум ПДВ по податковим накладним, які складені з порушенням встановленого законом порядку (встановлено відсутність підпису уповноваженої особи продавця, відсутність номенклатури товару). З приводу даного твердження суд зазначає наступне.

Як вбачається з наданих позивачем копій податкових накладних, що зазначені в Акті перевірки (оригінали податкових накладних були надані для огляду у судовому засіданні), усі вони оформлені належним чином. Представник відповідача за результатами огляду оригіналів та копій податкових накладних не зміг вказати, які саме недоліки вони містять і у чому саме полягає порушення щодо оформлення податкових накладних.

Копії податкових накладних, які та оформлені з порушенням вимог діючого законодавства відповідачем до суду не надано.

Отже, суд дійшов висновку про те, що суми включені позивачем до податкового кредиту на підставі ст. 198.1 Податкового Кодексу України. Посилання відповідача на ст. 185.1 Податкового Кодексу України є безпідставним. Цією статтею визначено об'єкт оподаткування ПДВ, а не право на податковий кредит з ПДВ.

Статтею 198.3 встановлено, що податковий кредит складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Саме для використання в оподатковуваних операціях і були придбані послуги у ТОВ "Завжди чисто Плюс" (організація ведення діяльності) та товар у ТОВ "Металург-2010"

На аркушах акту перевірки з 31 по 33 зазначено, що ТОВ "Грань плюс" включало до складу податкового кредиту неналежно оформлені податкові накладні. Проте позивачем доведено, що всі податкові накладні було складено належним чином і всі суми включені до податкового кредиту на підставі податкового законодавства. Зокрема, у відповідності до ст. 201.1 Податкового Кодексу України. Загальна сума податкового кредиту по таких накладних склала - 253648,00 грн.

Також, згідно п.198.1 ст.198 Кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 Кодексу передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.6 ст. 198 Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Також, зазначеним пунктом Кодексу визначено, у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм, суд приходить до висновку про те, що платник податків має право на включення сплачених сум податку на додану вартість у разі настання першої із подій, встановлених п.п.198.2 ст.198 Кодексу, заборона на включення до складу податкового кредиту стосується лише тих сум, які не підтверджені податковими накладними.

Згідно п.201.1. ст. 201 Кодексу передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів:

- у паперовому вигляді;

- в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

Цим же пунктом Кодексу визначено перелік обов'язкових реквізитів, які повинні міститися у податковій накладній.

Так, представлені Позивачем до суду податкові накладні за формою та змістом відповідають вимогам п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 року №1379. Висновок відповідача щодо порушення позивачем п.198.3, п.198.6., ст.198, п.201.4 , ст.201 Податкового Кодексу України є помилковим та не відповідає матеріалам справи.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Керуючись приписами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен довести суду та надати усі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Суд зазначає, що відповідач законність та правомірність складання та направлення податкових повідомлень-рішень №0000162211 від 28.02.2013 р., №0000172212 від 28.02.2013 р. належним чином не довів.

Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є нормативно обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.94 КАС України, враховуючи, що рішення приймається на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд дійшов висновку про необхідність стягнення сплаченого судового збору з держбюджету на користь позивача.

На підставі викладеного керуючись ст.ст. 9, 71, 94, 159, 160-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Грань плюс" до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення №0000162211 та №0000172212 від 28.02.2013 року.

Стягнути з Державного бюджету України (УДКСУ у Червонозаводському районі міста Харкова Харківської області, код 37999628, МФО 851011, р/р 31217206784011, м. Харків, вул. Плеханівська, 29, 61001) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Грань плюс" (61060, м. Харків, вул. Полтавський шлях 60, код ЄДРПОУ 23759851) судовий збір у розмірі 2294.00 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири гривні).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного проваджені або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова в повному обсязі виготовлена 17 червня 2013 року.

Суддя Котеньов О.Г.