Постанова

від 12.06.2013 по справі 903/159/13-г

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2013 року Справа № 903/159/13-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Остапенка М.І., суддів :Гончарука П.А., Стратієнко Л.В. розглянувши касаційну скаргу Вишгородського районного комунального підприємства "Вишгородтепломережа" на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 22.04.2013 року у справі за позовомВишгородського районного комунального підприємства "Вишгородтепломережа" доПриватного підприємства "Солідіт" простягнення коштів В С Т А Н О В И В:

у лютому 2013 року Вишгородське районне комунальне підприємство "Вишгородтепломережа" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з Приватного підприємства "Солідіт" 93 000 грн., як безпідставно сплачених останньому за юридичні послуги які не було надано на підставі договорів № 14/05/09-05 від 14.05.2009 року, № 13/07/09-04 від 13.07.2009 року.

Рішенням господарського суду Волинської області від 06.03.2013 року позов задоволено в повному обсязі.

За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку, постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 22.04.2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та постановлено нове рішення про відмову в позові.

Постанова апеляційного господарського суду оскаржена у касаційному порядку й ухвалою Вищого господарського суду України від 20.05.2013 року порушено касаційне провадження у справі, за скаргою позивача, у якій він посилається на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову господарського апеляційного суду скасувати, залишивши в силі рішення місцевого господарського суду.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у касаційній скарзі, зокрема і після оголошення в судовому засіданні перерви до 12.06.2013 року, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та постановляючи про відмову у задоволенні позову апеляційний господарський суд виходив з того, що відносини сторін врегульовані договорами про надання юридичних послуг № 14/05/09-05 від 14.05.2009 року, № 13/07/09-04 від 13.07.2009 року, спірні кошти позивачем перераховані відповідачу як плата за надані за цими договорами послуги, а тому заявлені до останнього вимоги щодо повернення спірної суми, як безпідставно отриманої відповідно до положень ст. 1212 ЦК України є безпідставними.

Проте, погодитись з наведеними мотивами скасування рішення суду першої інстанції і постановленням нового рішення про відмову в позові не можна.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Цей вид позадоговірних зобов'язань породжує такі юридичні факти: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Тобто, з огляду на наведені вище приписи закону, та за наявності правової підстави оплати виконаних за договором робіт витребування коштів відповідно до положень ст. 1212 ЦК України виключається.

В той же час, у разі відсутності визначених договором правових підстав для здійснення платежу, зокрема у разі відсутності зобов'язань з оплати на час вчинення таких платежів, здійснення їх не у зв'язку з правовими підставами, визначеними законом чи договором, витребування безпідставно сплачених сум можливе.

Цивільний кодекс України не встановлює загальних вимог щодо способів та форм посвідчення виконання зобов'язань між юридичними особами, а тому на підтвердження виконання зобов'язань повинні прийматись як правило документи, оформлення яких встановлено нормами публічного права, зокрема щодо введення первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Такими документами можуть бути і акти виконаних робіт, складання яких передбачено п. п. 5, 5 договорів № 14/05/09-05 від 14.05.2009 року та № 13/07/09-04 від 13.07.2009 року.

За відсутності у законодавстві вимог щодо форми та змісту актів на посвідчення факту отримання послуг вони можуть визначатись умовами договору, зокрема спірними договорами № 14/05/09-05 від 14.05.2009 року та № 13/07/09-04 від 13.07.2009 року, за якими підставами складання актів виконаних робіт є інформація про стан та обсяги погашення заборгованості в різниці в тарифах відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 193 "Про реалізацію ст. 53 Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік", яка надається позивачем у справі до сьомого числа місяця наступного за звітним.

За наявності цих даних складається акт, обов'язковими складовими якого повинні бути дані щодо виду наданих послуг, їх обсягу та вартості (п. 5.2 договору).

Наявні у справі акти № ОУ-0000132 та № ОУ-0000131 не містять посилань на види та обсяги наданих послуг, вихідні дані, на підставі яких складено акти відсутні, як і інші докази, що могли б свідчити про надання послуг чи участь представників відповідача у вчиненні юридично значимих дій по представництву інтересів позивача, а тому за таких обставин господарський суд першої інстанції прийшов до правильного висновку що правові підстави для часткових платежів за цими договорами були відсутні, правомірно постановив про задоволення позову і підстав для скасування судового рішення за наведеного апеляційним господарським судом обґрунтування не було.

З огляду на наведене, керуючись ст. ст. 111 9 , 111 11 ГПК України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 22.04.2013 року скасувати, а рішення господарського суду Волинської області від 06.03.2013 року залишити без змін.

Головуючий М.І. Остапенко

Судді П.А. Гончарук

Л.В. Стратієнко