Ухвала

від 18.06.2013 по справі 825/980/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/980/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Лобан Д.В. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Межевича М.В., Романчук О.М.,

розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Кранспецсервіс» до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2013 року,

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «НВФ «Кранспецсервіс» звернулося у суд з позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові ДПС, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 07.11.2012 року №№0004482320, 0004502320, 0004492320 та від 23.01.2013 року №0000602200.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2013 року позов задоволено.

Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з огляду на необґрунтованість встановлення відповідачем порушень податкового законодавства під час перевірки позивача по господарським взаємовідносинам останнього з ТОВ «Рокко», ПП «Крузо», ТОВ «НВО «МСК Інвест», ТОВ «Віта Плюс».

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що ДПІ у м. Чернігові ДПС проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість у складі податкового кредиту операцій з ТОВ «Рокко» за грудень 2011 року та січень 2012 року, ПП «Крузо» за червень та жовтень 2011 року, ТОВ «НВО «МСК Інвест» за січень - лютий 2011 року, ТОВ «Віта Плюс» за червень - жовтень 2011 року та податку на прибуток за відповідні періоди з вищевказаними контрагентами, за підсумками якої складено акт від 24.10.2012 року №2191/22/33336275 та виявлені порушення п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України , в результаті чого підприємством було занижено податок на прибуток всього в сумі 114008 грн., п. 198.2, 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 цього Кодексу, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет у загальному розмірі на 99753 грн., завищення від'ємного значення з ПДВ всього в сумі 333 грн.

У зв'язку із наведеним відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 07.11.2012 року №0004482320, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 118887 грн., з них 99753 грн. - за основним платежем, 19134 грн. - за штрафними санкціями, №0004502320, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача на загальну суму 116708 грн., з них 114108 грн. - за основним платежем, 2600 грн. - за штрафними санкціями, №0004492320, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 333 грн. Також, на підставі вищезазначеного акту 23.01.2013 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0000602200, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на прибуток загалом на 738 грн.

Не погоджуючись із такими рішеннями податкового органу, ТОВ «Науково-виробнича фірма «Кранспецсервіс» звернулося у суд.

Обговорюючи правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень, колегія суддів зважає на таке.

Як убачається із матеріалів справи, а саме акту перевірки, підставою визначення позивачу сум податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість стало безпідставне, на думку контролюючого органу, віднесення ТОВ «НВФ «Кранспецсервіс» коштів, витрачених за договорами купівлі-продажу та надання послуг, укладеними з ТОВ «Рокко», ПП «Крузо», ТОВ «НВО «МСК Інвест», ТОВ «Віта Плюс» до складу валових витрат товариства та до складу податкового кредиту, оскільки вказані договори суперечать п.п. 1, 2 ст. 215, п. 1, 5 ст. 203 ЦК України, тобто є нікчемними, а тому не створюють юридичних наслідків, - господарські операції за такими договорами не пов'язані зі здійсненням компенсації вартості товарів, які придбаваються для їх подальшого використання у власній господарській діяльності позивача та не пов'язані з підготовкою, організацією та веденням виробництва останнього.

Висновки про безпідставність віднесення зазначених сум до складу валових витрат та податкового кредиту ґрунтуються на матеріалах податкових перевірок названих контрагентів.

На спростування приведених доводів, позивачем надано до перевірки первинні документи, що опосередковували його взаємовідносини із вищевказаними контрагентами, проте, контролюючим органом не взято їх до уваги з огляду на встановлене вище.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить із наступного.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі - Податковий кодекс України, ПК України).

Підпунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Так, згідно вимог п.п. 134.1.1. п. 134.1. ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України)

Відповідно до ч.ч. 1 - 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Стосовно висновків відповідача щодо господарських відносин позивача з ПП «Крузо», колегія суддів установила наступне.

Так, у акті перевірки позивача, відповідачем зазначено, що посадовими особами ВПМ ДПІ у м. Дніпродзержинську на виконання наказу ДПА України були проведені заходи відпрацювання Приватного підприємства «Крузо», в ході яких не встановлено можливості здійснювати господарську діяльність директором підприємства ОСОБА_2, адже податковий орган не зміг встановити місцезнаходження названої особи, у зв'язку із чим та на основі пояснень сусідів та родичів ОСОБА_2 відповідачем заперечується реальний характер господарських операцій з купівлі-продажу товарів між позивачем та вказаним контрагентом.

Досліджуючи такі господарські операції, колегія суддів зважає на наступне.

Як убачається із матеріалів справи, у червні та жовтні 2011 року позивач, як покупець, вступав у господарській відносини з ПП «Крузо» (продавець), між якими було укладено договір №87 від 01.03.2011 року, згідно якого покупець зобов'язувався придбати у продавця товарно-матеріальні цінності, обладнання та комплектуючі, автотракторну техніку і запчастини. Сторонами договору було підписано доповнення до нього від 02.03.2011 року, яким було узгоджено умови поставки, за якими продавець мав організовувати поставку товару на склад покупця, а моментом переходу права власності на ТМЦ є підписання покупцем видаткової накладної.

На виконання умов даного договору позивачем було надано замовлення на товар: електродвигуни, стяжну балку, гакову підвіску, анемометр. Товар був доставлений, згідно товарно-транспортної накладної №28 приватним підприємцем ОСОБА_3 Факт передачі товару посвідчується підписаною сторонами видатковою накладною від 21.06.2011 року. Також, відповідно до замовлення позивача на поставку йому товару: електродвигуна, засувки чавунної, ремкомплектів та кабіни, такий був, за товарно-транспортною накладною, перевезений приватним підприємцем ОСОБА_3 Підтвердженням факту передачі товару є підписана сторонами договору видаткова накладна від 17.10.2011 року.

За наслідками виконання поставки, ПП «Крузо» було виписано позивачу податкові накладні, які відповідають вимогам до їх змісту, встановленим ст. 201 ПК України. Накладні відображені у реєстрі отриманих та виданих податкових накладних.

На підтвердження розрахунків за договором №87, позивачем надано копії банківських виписок та платіжних доручень. Дані розрахунки відображені в оборотно-сальдових відомостях, наданих позивачем.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що господарські операції, внаслідок яких позивачу виписано податкові накладні ПП «Крузо», підтверджуються належними первинними документами.

Стосовно висновків відповідача щодо господарських відносин позивача з ТОВ «Рокко», ТОВ «Віта Плюс» та ТОВ «НВО «МСК Інвест» колегія суддів установила наступне.

Так, у акті перевірки позивача, посадові особи ДПІ у м. Чернігові посилаються на довідку ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська про результати проведення зустрічної звірки ТОВ «Рокко» від 26.06.2012 року №36/224/32218976, якою встановлено, що у січні 2012 року цим товариством задекларовано податковий кредит, значну частку якого сформовано у зв'язку із господарськими операціями з ТОВ «Хозстройсервіс». При цьому, контролюючий орган звертає увагу на висновок №01/12-35608685 ВПМ ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська щодо ТОВ «Хозстройсервіс». Внаслідок проведеної звірки, з урахуванням висновків працівників відділу податкової міліції, відповідач у акті зазначає, що операції з поставки по ланцюгу ТОВ «Хозстройсервіс» - ТОВ «Рокко» - контрагенти / покупці не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів та не спричиняють реального настання правових наслідків.

Щодо взаємовідносин позивача з ТОВ «Віта Плюс», податковий орган в акті перевірки позивача посилається на висновки, викладені в акті ДПІ у м. Дніпродзержинську про результати документальної невиїзної перевірки цього товариства від 20.12.2011 року, в ході якої контролюючим органом було використано дані податкових інформаційних баз та висновки ВПМ ДПІ у м. Дніпродзержинську від 13.12.2011 року. Згідно висновків відділу податкової міліції, в ході відпрацювання ТОВ «Віта Плюс» не підтверджено фактичне здійснення господарської діяльності цим підприємством, зокрема, не встановлено відношення до такої директора - ОСОБА_4, у підсумку - припущено ознаки фіктивності у діяльності цього суб'єкта господарювання. Висновки акту, серед іншого, ґрунтуються на відсутності у вказаного товариства майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, засобів для транспортування тощо.

На обґрунтування заперечень проти позову в частині визначених позивачу податкових зобов'язань по відносинам з ТОВ НВО «МСК-Інвест», відповідач посилається на акт ДПІ у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ НВО «МСК-Інвест» за періоди грудень 2010 року та січень 2011 року». У зазначеному акті, контролюючий орган посилається на відсутність цього підприємства за адресою реєстрації, відтак, стверджується, що правочини, укладені ним в грудні 2010 року та січні 2011 року з контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями можуть бути такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків (їх нікчемність).

Аналізуючи наведені доводи, колегія суддів зважає на наступне.

Із матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ТОВ «Рокко», ТОВ «Віта Плюс» та ТОВ НВО «МСК Інвест» укладались договори надання рекламних, інформаційних послуг, предметом яких було виконання робіт з рекламної та інформаційної компанії по висвітленню виробничої, наукової діяльності і залученню потенційних клієнтів для надання послуг позивачем за відповідний місяць.

Колегією суддів установлено, що у січні та лютому 2011 року між позивачем та ТОВ НВО «МСК-Інвест» було укладено договори №08/11 від 05.01.2011 року та №10/11 від 01.02.2011 року. В період з червня по жовтень 2011 року укладалися договори з ТОВ «Віта Плюс» №93 від 01.06.2011 року, №96 від 01.07.2011 року, №104 від 01.08.2011 року, №107 від 01.09.2011 року, №111 від 01.10.2011 року. А в період з грудня 2011 року по січень 2012 року аналогічні договори укладено з ТОВ «Рокко»: №121 від 01.12.2011 року, №122 від 21.12.2011 року та №02 від 01.01.2012 року.

На підтвердження дійсного отримання послуг за цими договорами, їх сторонами були складені акти здачі-прийняття робіт. За наслідками їх виконання, контрагентами було виписано позивачу податкові накладні, що відповідають вимогам до їх змісту, встановленим ст. 201 ПК України. Усі накладні відображені у відповідних реєстрах отриманих та виданих податкових накладних.

Розрахунок за надані послуги підтверджується копіями банківських виписок та платіжних доручень. Усі розрахунки відображені в оборотно-сальдових відомостях, наданих позивачем.

Окрім того, фактичне отримання рекламних та інформаційних послуг за вищевказаними договорами підтверджується звітами виконавців, підписаними та скріпленими печатками сторін, у яких містяться вказівки на конкретні звернення ряду юридичних осіб до позивача із замовленнями щодо основних видів його діяльності (технічне обслуговування та ремонт автомобілів, технічні випробування та дослідження), спричинені посередництвом ТОВ «Рокко», ТОВ «Віта Плюс» та ТОВ НВО «МСК Інвест». Також, позивачем надано первинні документи (рахунки, рахунки-фактури, акти здачі-прийняття робіт, договори) та банківські виписки, що підтверджують здійснення ним господарської діяльності з надання ремонтних послуг та технічного обслуговування різного роду техніки.

При цьому, колегія суддів відмічає, що згідно актів перевірки названих контрагентів позивача, до видів діяльності за КВЕД ТОВ «Віта Плюс» та ТОВ «Рокко» відноситься рекламна діяльність, що кореспондується із предметом укладених ними з позивачем договорів.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що господарські операції внаслідок яких позивачу виписано податкові накладні ТОВ «Рокко», ТОВ «Віта Плюс» та ТОВ НВО «МСК Інвест» підтверджуються належними первинними документами.

Аналізуючи висновки податкового органу щодо правомірності включення позивачем до податкового кредиту сум, на які виписано податкові накладні ТОВ «Рокко», ПП «Крузо», ТОВ «НВО «МСК Інвест», ТОВ «Віта Плюс», колегія суддів приходить до наступного.

Податковим кредитом в розумінні підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 та п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України правомірність формування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість безпосередньо залежить від правомірності формування податкового кредиту.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п. 201.1 ст. 201 ПК України).

В силу п. 201.4 ст. 201 названого Кодексу податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно з п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 ст. 201 цього Кодексу встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно Порядком заповнення податкової накладної, що затверджувались наказом ДПА України «Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення» від 21.12.2010 року №969, та Мінфіну України від 01.11.2011 року № 1379 «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної (які діяли на момент виписки податкових накладних контрагентами позивача) податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у цьому пункті. Сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних. Податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Таким чином, судова колегія зазначає, що законодавцем визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Податковим кодексом України, та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

В матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових наклдених контрагенти позивача не були зареєстрованими платниками податку на додану вартість, а тому не мали права виписувати податкові накладні.

У свою чергу, відповідність зазначених податкових накладних вимогам, встановленим пунктом 201.1. статті 201 ПК України стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі, відповідачем не заперечується. Так само, як відповідачем не надано конкретних зауважень щодо відповідності вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» інших первинних документів, що складались у процесі господарських взаємовідносин позивача з вище згаданими контрагентами.

При цьому, колегія суддів наголошує, що право на отримання податкового кредиту не пов'язано зі сплатою особою, що видала податкову накладну, своїх податкових зобов'язань перед бюджетом, а також із порушенням правил ведення нею бухгалтерського та податкового обліку.

Така позиція суду узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини, який у своєму рішення від 22 січня 2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Колегія суддів звертає увагу на те, що однією із основних засад податкового законодавства України є презумпція правомірності рішень платника податку в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків (пп. 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Судова колегія вважає за необхідне вказати на те, що подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника на формування податкового кредиту та валових витрат.

Однак у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин, а тому не доведено належним чином правомірності податкових повідомлень-рішень, прийнятих на підставі недостатньо обґрунтованих висновків про відсутність реального характеру господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «Рокко», ПП «Крузо», ТОВ «НВО «МСК Інвест», ТОВ «Віта Плюс» за період, що був предметом податкової перевірки.

Зі змісту акту, складеного внаслідок перевірки позивача, вбачається, що контролюючий орган посилається на те, що правочини позивача суперечать інтересам держави, з чим не погоджується колегія суддів з огляду на наступне.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення злочинного умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Підтвердженням винуватості особи у вчиненні правочинів, які суперечать інтересам держави, в силу ст. 62 Конституції України, може бути лише обвинувальний вирок суду, яким установлено відповідні обставини.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази існування будь-яких обвинувальних вироків стосовно посадових осіб позивача чи його контрагентів.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з доводами, викладеними в адміністративному позові щодо протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, що є підставою для їх скасування.

Зважаючи на наведене, судовою колегію не встановлено підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби залишити без задоволення .

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2013 року залишити без змін .

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя М.В. Межевич суддяО.М. Романчук

.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Межевич М.В.

Романчук О.М