Постанова

від 17.06.2013 по справі 12/129-12/3

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" червня 2013 р. Справа№ 12/129-12/3

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Руденко М.А.

за участю представників:

від позивача - Садовець О.О., представник за довіреністю № б/н від 15.03.2013;

від відповідача - Корчук І.І., представник за довіреністю № 472/03-УРБ-12 від 03.10.2012,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ФОЗЗІ-ФУД" на рішення господарського суду Київської області від 18.03.2013 у справі № 12/129-12/3 (суддя Лопатін А.В.) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "АРТ БІЖУ" до товариства з обмеженою відповідальністю "ФОЗЗІ-ФУД" про стягнення 105 692 грн. 89 коп.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АРТ БІЖУ" звернулося до господарського суду Київської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "ФОЗЗІ-ФУД" про стягнення 105 692 грн. 89 коп., з яких: 98 940 грн. 39 коп. - основна заборгованість, 5 536 грн. 30 коп. - пеня, 108 грн. 94 коп. - інфляційні втрати, 1 107 грн. 26 коп. - 3% річних (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог).

Рішенням господарського суду Київської області від 18.03.2013 у справі № 12/129-12/3 позов задоволено частково: вирішено стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ФОЗЗІ-ФУД" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "АРТ БІЖУ" 73 524 грн. 85 коп. - основного боргу, 749 грн. 35 коп. - 3% річних, 3 574 грн. 58 коп. - пені, 1 556 грн. 97 коп. - витрат на послуги адвоката та 1 556 грн. 97 коп. - судового збору; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

При ухваленні рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконав вчасно та в повному обсязі своє грошове зобов'язання з оплати вартості поставленого товару за договором поставки №583/КО/11-ПН від 01.12.2011 року.

Не погодившись з прийнятим рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю "ФОЗЗІ-ФУД" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Київської області від 18.03.2013 у справі № 12/129-12/3 змінити в частині стягнення з відповідача суми основної заборгованості, зменшивши її на 59 899 грн. 85 коп.

Апеляційна скарга мотивована тим, що сума основної заборгованості стягнутої з відповідача за рішенням суду повинна бути зменшена на 59 899 грн. 85 коп. у зв'язку з тим, що апелянт скористався правом передбаченим умовами договору поставки на повернення товару, який не користується попитом позивачу.

В судовому засіданні 17.06.2013 року представник апелянта - відповідача у справі, підтримав вимоги за апеляційною скаргою та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник позивача надав пояснення, якими просив змінити рішення суду першої інстанції в частині визначення суми основного боргу, задовольнивши вимогу позивача про стягнення основної заборгованості в повному обсязі.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, проте оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає зміні з наступних підстав.

Між товариством з обмеженою відповідальністю "АРТ БІЖУ", як постачальником та товариством з обмеженою відповідальністю "ФОЗЗІ ФУД", як покупцем 01.12.2011 року укладено договір поставки №583/КО/11-ПН.

Згідно предмету даного договору постачальник зобов'язався передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити товар відповідно до умов договору (п.1.1 договору).

Відповідно до п. 1.2 договору товар поставляється в асортименті та за цінами, узгодженими сторонами договору в специфікації (додаток №1), яка є невід'ємною частиною договору. Кількість товару та асортимент конкретної партії вказується в замовленні, узгодженому сторонами у встановленому цим договором порядку.

Пунктом 2.2 договору встановлено, що ціна договору складається з вартості поставленого та прийнятого покупцем товару згідно відповідних накладних за цим договором.

Оплата за товар здійснюється протягом 60 календарних днів від дати поставки за умови, що постачальник належним чином виконав вимоги п. 2.5 договору (п. 2.6. договору).

Відповідно до п. 5.8 договору покупець має право повернути товар, а постачальник зобов'язаний прийняти товар з відповідним відшкодуванням 100% сплаченої вартості або зменшенням суми належних до сплати постачальнику грошових коштів (зворотній викуп) у разі знаходження товару на складі або в торговельній мережі покупця, який, за заявою покупця, не користується попитом.

У випадку порушення термінів оплати товару, передбачених цим договором, покупець оплачує на користь постачальника виключну неустойку в розмірі 0,05% від простроченої суми оплати за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ (п. 7.2 договору).

Покупцем грошові зобов'язання за договором не виконувалися належним чином, внаслідок чого утворився борг у загальній сумі 98 940 грн. 39 коп. (з урахуванням часткових оплат вартості поставленого товару).

Факт прийняття відповідачем поставленого товару на вказану суму підтверджується видатковими накладними, податковими накладними, частковими оплатами відповідачем (т.1, а.с. 22-105) та актом звіряння розрахунків, підписаним та скріпленим печаткою відповідача (т.1, а.с. 212).

Таким чином, сума боргу відповідача перед позивачем на момент розгляду справи господарським судом Київської області становила 98 940 грн. 39 коп.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як визначено п. 3 ч. 1 ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 2.6 договору оплата за товар здійснюється протягом 60 календарних днів від дати поставки за умови, що постачальник належним чином виконав вимоги п. 2.5 договору.

Отже, на момент звернення позивача з даним позовом до суду строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати вартості поставленої продукції настав, проте зобов'язання в повному обсязі виконано не було.

Частиною 1 ст. 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Згідно частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Факт наявності заборгованості за поставлений позивачем товар в сумі 98 940 грн. 39 коп. підтверджується матеріалами справи, зокрема, видатковими накладними, податковими накладними та частковими оплатами товару, переданого за такими накладними.

Крім цього, заборгованість за поставлений позивачем товар в сумі 98 940 грн. 39 коп. не заперечується відповідачем, про що свідчить, зокрема, акт звірки взаєморозрахунків (т.1, а.с. 212), підписаний останнім та скріплений його печаткою.

Також, в засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача надав пояснення про те, що оскільки було підписано акт звіряння, то поставки товару на суму 98 940 грн. 39 коп. відбулись, проте зазначив, що позивачем на її підтвердження не надано суду усіх видаткових накладних підписаних відповідачем.

За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов не вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог в сумі 73 524 грн. 85 коп.

Так, відмовляючи в частині заявлених вимог про стягнення з відповідача основного боргу, господарський суд першої інстанції, керуючись ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", послався на те, що частина видаткових накладних, які позивач надав в якості доказів поставки товару відповідачу, не містять підписів представників відповідача про отримання товару від позивача, а тому, в зв'язку з фактичним неотриманням відповідачем товару, у останнього не виникло й обов'язку щодо його оплати.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову повністю в частині стягнення основного боргу колегія суддів не погоджується, оскільки висновки про відсутність доказів поставки продукції відповідачу не ґрунтуються на матеріалах справи.

Так, факт існування заборгованості за договором поставки №583/КО/11-ПН від 01.12.2011 в розмірі 98 940 грн. 39 коп. сторони визначили в акті звірки взаєморозрахунків (т.1, а.с. 212).

Тим самим відповідач підтвердив факт поставки спірного товару.

На вказану обставину суд першої інстанції належної уваги не звернув та не врахував, що факт поставки товару може бути підтверджений не тільки видатковими накладними, а й іншими доказами.

Аналогічної правової позиції про те, що акт звірення розрахунків може бути належним доказом поставки товару, дотримується і Вищий господарський суд України в постанові від 20.02.2013 по справі № 5011-25/7453-2012.

Крім того, факт поставки товару відповідачу на спірну суму підтверджується також й податковими накладними.

Про те, що факт поставки товару може бути підтверджений також податковими накладними зазначається і в постанові Вищого господарського суду України від 22.10.2012 по справі № 5028/5/18/2012.

Не врахування судом вищенаведеної обставини призвело до помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача всієї заявленої суми основної заборгованості.

Таким чином, рішення місцевого господарського суду підлягає зміні в частині стягнення суми основної заборгованості в розмірі 73 524 грн. 85 коп.

В цій частині рішення слід змінити та задовольнити повністю позовну вимогу про стягнення з відповідача суми основної заборгованості в розмірі 98 940 грн. 39 коп.

Також, окрім суми основного боргу, позивачем заявлено до стягнення пеню в сумі 5 536 грн. 30 коп., інфляційні втрати в сумі 108 грн. 94 коп. та 3% річних в сумі 1 107 грн. 26 коп. (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог).

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 108 грн. 94 коп. з наступних підстав.

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми боргу на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості.

Якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.

З розрахунку позивача вбачається, що останнім не враховано індекс інфляції за серпень 2012 року, оскільки індекс інфляції за вказаний місяць становить менше одиниці, що суперечить вимогам ст. 625 ЦК України.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовна вимога про стягнення інфляційних витрат у розмірі 108 грн. 94 коп. за період з серпня по жовтень 2012 року не підлягає задоволенню, оскільки індекс інфляції за вказаний період має від'ємне значення.

Стосовно часткового задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача пені в сумі 3 574 грн. 58 коп. та 3% річних в сумі 749 грн. 35 коп. слід зазначити наступне.

Положеннями ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п. 7.2 договору у випадку порушення термінів оплати товару, передбачених цим договором, покупець оплачує на користь постачальника виключну неустойку в розмірі 0,05% від простроченої суми оплати за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", який є чинним на даний час, розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Також, згідно ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, оскільки розмір пені передбачений п. 7.2 договору є більшим подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, позивачем, при розрахунку суми пені було враховано вищенаведені положення законодавства стосовно її обмеженого максимально граничного розміру.

Відповідно до розрахунку позивача розмір пені за період з 18.07.2012 по 18.11.2012 складає 5 536 грн. 30 коп.

Проте, даний розрахунок позивачем було здійснено на суму боргу в розмірі 108 940 грн. 10 коп.

Заявлений же позивачем до стягнення розмір основної заборгованості складав 98 940 грн. 39 коп.

За таких обставин, вимога по стягненню пені, що ґрунтується на такому розрахунку підлягає частковому задоволенню.

За перерахунком апеляційного суду здійсненим з урахуванням задоволеної суми основної заборгованості обґрунтованим розміром пені є 5 028 грн. 12 коп.

Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає зміні також в частині визначення суми пені, оскільки часткове задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача суми основної заборгованості призвело відповідно до невірних розрахунків пені та її задоволення в сумі 3 574 грн. 58 коп.

Крім цього, рішення суду першої інстанції з аналогічних підстав також підлягає зміні і в частині визначення суми 3% річних.

Так, обґрунтованим розміром 3% річних, який підлягає задоволенню за розрахунком апеляційного суду є 1 005 грн. 62 коп.

При цьому, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про часткове покладення на відповідача понесених позивачем витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 1 556 грн. 97 коп.

За наведених вище обставин, рішення місцевого господарського суду підлягає зміні в частині визначення суми основного боргу та відповідно сум пені і 3% річних. В решті рішення слід залишити без змін.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 98 940 грн. 39 коп. основної заборгованості, 5 028 грн. 12 коп. пені та 3% річних в сумі 1 005 грн. 62 коп.

В частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення інфляційних втрат в сумі 108 грн. 94 коп. рішення залишається без змін.

Доводи апелянта про те, що сума основної заборгованості стягнутої з відповідача повинна бути зменшена на 59 899 грн. 85 коп. у зв'язку з тим, що останній скористався правом передбаченим умовами договору поставки на повернення товару, який не користується попитом позивачу, відхиляються колегією суддів з наступних підстав.

Відповідно до п. 5.8 договору покупець має право повернути товар, а постачальник зобов'язаний прийняти товар з відповідним відшкодуванням 100% сплаченої вартості або зменшенням суми належних до сплати постачальнику грошових коштів (зворотній викуп) у разі знаходження товару на складі або в торговельній мережі покупця, який, за заявою покупця, не користується попитом.

Так, відповідач зазначає про те, що ним направлено на адресу позивача лист від 27.11.2012 з вимогою прийняти товар, який йому було поставлено за договором поставки у зв'язку з тим, що такий товар не користується попитом.

Проте, на даний час товар позивачу так і не повернуто.

Підставою для зменшення належних до сплати сум має бути факт повернення товару, а не лише бажання покупця здійснити таке повернення.

Таким чином, оскільки товар на суму 59 899 грн. 85 коп. знаходиться у відповідача та його позивачу повернуто не було підстав для зменшення суми боргу на вищезазначену суму у суду не має.

Слід також зазначити, що відповідач не надав доказів звернення до суду з позовом про зобов'язання позивача виконати умови договору поставки в частині прийняття товару.

За наведених обставин, доводи апелянта не можуть бути підставою для зміни рішення місцевого господарського суду в частині зменшення суми основної заборгованості на 59 899 грн. 85 коп.

Відповідно до ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 99 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарський суд розглянув не повно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, що призвело до задоволення позовних вимог в частині стягнення суми основної заборгованості та відповідно сум пені та 3% річних в меншому ніж є обгрунтованим розмірі.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційна інстанція має право змінити рішення.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга, якою відповідач вважав, що стягненню підлягають менші суми ніж визначені до стягнення судом першої інстанції, не підлягає задоволенню, проте оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає зміні в частині суми основного боргу та відповідно сум пені і 3% річних, які підлягають стягненню у більших ніж визначено судом першої інстанції розмірах. В решті рішення слід залишити без змін.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 98 940 грн. 39 коп. основної заборгованості, 5 028 грн. 12 коп. пені та 3% річних в сумі 1 005 грн. 62 коп.

В частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення інфляційних втрат в сумі 108 грн. 94 коп. рішення залишається без змін.

Оскільки, апелянт в апеляційній скарзі просив змінити рішення суду першої інстанції, зменшивши суму основної заборгованості на 59 899 грн. 85 коп., проте колегія суддів розглянувши матеріали справи дійшла висновку про зміну оскаржуваного рішення в частині визначення як суми основної заборгованості, так і сум пені та 3% річних, збільшивши при цьому вищенаведені суми в порівнянні з сумами задоволеними судом першої інстанції, то витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "ФОЗЗІ-ФУД" на рішення господарського суду Київської області від 18.03.2013 у справі № 12/129-12/3 відмовити повністю.

2. Рішення господарського суду Київської області від 18.03.2013 у справі № 12/129-12/3 змінити.

3. Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

«1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю "АРТ БІЖУ" до товариства з обмеженою відповідальністю "ФОЗЗІ-ФУД" про стягнення 105 692 грн. 89 коп. задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" (08132, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Промислова, буд. 5, код ЄДРПОУ 32294926) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "АРТ Біжу" (03151, м. Київ, вул. Волинська, буд. 42, код ЄДРПОУ 36009914) 98 940 грн. 39 коп. основної заборгованості, 5 028 грн. 12 коп. пені, 3% річних в сумі 1 005 грн. 62 коп., 1 556 грн. 97 коп. витрат на послуги адвоката та 2 099 грн. 46 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.».

4. Доручити господарському суду Київської області видати відповідний наказ.

5. Матеріали справи № 12/129-12/3 повернути до господарського суду Київської області.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Пономаренко Є.Ю.

Судді Дідиченко М.А.

Руденко М.А.