Постанова

від 11.03.2009 по справі 32/354

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

32/354

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 11 березня 2009 р.                                                                                    № 32/354  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

головуючогоКравчука Г.А.,

суддів:Мачульського Г.М., Шаргала В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційні скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Паруцина" іКиївського національного університету ім. Т.Шевченка

та касаційне поданнязаступника Прокурора м. Києва

на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 10.10.2008 р.

у справі№ 32/354

господарського судум. Києва

за позовомзаступника Прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України

до1) Київського національного університету ім. Т.Шевченка,2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Паруцина"

провизнання договору недійсним

в судовому засіданні взяли участь  представники:

прокуратури:Сахно Н.В., ст. прокурор відділу ГПУ, посв. № 99 від 20.05.2004 р.;

позивача:— не з'явились;

відповідача-1:Саленко І.В., дов. № 01/28-26 від 20.01.2009 р.;

відповідача-2:Овчінніков С.О., дов. № б/н від 18.08.2008 р.;

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2008 р. заступник Прокурора м. Києва звернувся в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України (далі –Міністерство) до господарського суду м. Києва з позовною заявою, у якій просив визнати недійсним з моменту укладення договір простого товариства від 07.02.2008 р., укладений між Київським національним університетом ім. Т.Шевченка (далі –Університет) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Паруцина" (далі – Товариство), та повернути в оперативне управління Університету об'єкти незавершеного будівництва, розташовані по вул. Ломоносова, 36, 38, у м. Києві.

Позовні вимоги заступник Прокурора м. Києва обґрунтовував тим, що між Університетом та Товариством з порушенням положень статуту Університету, затвердженого Указом Президента України "Про Статут Київського національного університету імені Тараса Шевченка" від 14.01.2000 р. № 64/2000 (далі –Статут), та вимог законодавства України укладено договір простого товариства від 07.02.2008 р., відповідно до якого змінено форму власності об'єктів незавершеного будівництва, розташованих по вул. Ломоносова, 36, 38, у м. Києві, з державної на приватну, чим порушено майнові інтереси держави в особі Міністерства.

Рішенням господарського суду м. Києва від 12.09.2008 р. (суддя Хрипун О.О.) позовні вимоги заступника Прокурора м. Києва задоволено. Рішення прийнято з мотивів, наведених заступником Прокурора м. Києва у позовній заяві.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2008 р. (колегія суддів: Смірнова Л.Г., Шапран В.В., Пашкіна С.А.) рішення господарського суду м. Києва від 12.09.2008 р. скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог заступника Прокурора м. Києва відмовлено. Постанова мотивована тим, що договір простого товариства від 07.02.2008 р. укладено без порушень положень Статуту Університету та вимог законодавства України, оскільки за вказаним договором Університет у якості внеску у спільну діяльність об'єктів незавершеного будівництва, розташованих по вул. Ломоносова, 36, 38, у м. Києві, не передавав, а передав право користування цими об'єктами з метою їх реконструкції.

Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить змінити постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2008 р. шляхом внесення змін, якими визнати, що рішення господарського суду м. Києва від 12.09.2008 р. прийнято з порушенням норм процесуального права. Викладені у касаційній скарзі вимоги Товариство обґрунтовує тим, що рішення господарського суду м. Києва від 12.09.2008 р. було прийнято з порушенням ст. ст. 2, 42, 43, 22, 29, 61, 63, 64, 81 та 86 Господарського процесуального кодексу України, проте Київський апеляційний господарський суд при прийнятті постанови, яка оскаржується, вказаного не врахував та помилково зазначив, що місцевий господарський суд прийняв рішення без порушень норм процесуального права.

Університет та заступник Прокурора м. Києва звернулись до Вищого господарського суду України з касаційними скаргою та поданням, у яких просять постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2008 р. скасувати та залишити в силі рішення господарського суду м. Києва від 12.09.2008 р. Викладені у касаційних скарзі та поданні вимоги Університет та заступник Прокурора м. Києва обґрунтовують тим, що апеляційним господарським судом при прийнятті оскаржуваної постанови було порушено положення Статуту Університету, ст. ст. 22, 27, 29, 63 Закону України "Про вищу освіту", ст. ст. 358, 367, 1130 та 1133 Цивільного кодексу України, ст. ст. 136 та 137 Господарського кодексу України та зроблено неправильні висновки по справі.

Товариство скористалось правом, наданим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та надіслало до Вищого господарського суду України відзиви на касаційну скаргу Університету та касаційне подання заступника прокурора м. Києва, у яких просить залишити їх без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2008 р. –без змін. Викладені у відзивах вимоги Товариство обґрунтовує тим, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2008 р. прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи Університету та заступника прокурора м. Києва, наведені у касаційних скарзі та поданні, є помилковими.

Інших відзивів на касаційні скарги та касаційне подання від осіб, які беруть участь у справі, до Вищого господарського суду України не надходило, що не перешкоджає касаційному перегляду судового акту, який оскаржується.

09.12.2008 р. Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з клопотанням, у якому просило здійснити фіксування судового процесу за допомогою аудіовізуальних технічних засобів.

Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає таке.

Відповідно до частини третьої ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судовий процес фіксується технічними засобами та відображається у протоколі судового засідання у порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно з частиною сьомою ст. 811 Господарського процесуального кодексу України на вимогу хоча б одного учасника судового процесу у суді першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи по суті або за ініціативою суду здійснюється фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

З наведених норм Господарського процесуального кодексу України випливає, що фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу здійснюється лише у господарському суді першої та/або апеляційної інстанції.

Таким чином, клопотання Товариства про забезпечення фіксації судового процесу технічними засобами підлягає відхиленню.

11.03.2009 р. Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з клопотанням про зупинення або відкладення розгляду справи до вирішення Верховним Судом України питання про прийняття до розгляду касаційної скарги на ухвалу Вищого господарського суду України від 23.10.2008 р. Клопотання Товариства обґрунтовано тим, що 06.03.2009 р. воно подало касаційну скаргу на ухвалу Вищого господарського суду України від 23.10.2008 р., яка повинна бути передана до Верховного Суду України у десятиденний строк з моменту отримання.

Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що воно підлягає відхиленню з таких підстав.

Касаційне провадження по даній справі було поновлено та розгляд справи призначено на 11.03.2009 р. о 13:10 ухвалою Вищого господарського суду України від 05.03.2009 р., тобто у межах строку, встановленого частиною четвертою ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України для надсилання касаційної скарги Товариства на ухвалу Вищого господарського суду України від 23.10.2008 р. разом із справою до Верховного Суду України.

Крім того, предметом оскарження за касаційною скаргою Товариства є ухвала Вищого господарського суду України від 23.10.2008 р. про повернення касаційної скарги без розгляду, а предметом оскарження за касаційними скаргами Товариства і Університету та касаційним поданням заступника Прокурора м. Києва, розгляд яких призначено на 11.03.2009 р. о 13:10, є постанова Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2008 р., тобто, предмети оскарження є різними.

За таких обставин наявність касаційної скарги Товариства на ухвалу Вищого господарського суду України від 23.10.2008 р. не перешкоджає розгляду у судовому засіданні 11.03.2009 р. касаційних скарг Товариства і Університету та касаційного подання заступника Прокурора м. Києва, а відтак не є підставою, передбаченою ст. ст. 77 та 79 Господарського процесуального кодексу України для відкладення або зупинення розгляду справи.

11.03.2009 р. Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з клопотанням про відкладення розгляду справи. Клопотання Товариства обґрунтовано тим, що воно 04.03.2009 р. подало до Вищого господарського суду України заяву про ознайомлення з матеріалами справи, проте його представники не мали можливості ознайомитись з ними.

Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає наступне.

Заява Товариства про ознайомлення з матеріалами справи була подана до Вищого господарського суду України не 04.03.2009 р., а 05.03.2009 р., що підтверджується відміткою Вищого господарського суду України на вказаній заяві.

06.03.2009 р. суддя-доповідач по справі виніс резолюцію на ім'я відповідального секретаря судової палати Вищого господарського суду України Зозулі Н.М. про задоволення вказаної заяви Товариства, проте представники Товариства з приводу ознайомлення з матеріалами справи до Вищого господарського суду України не звертались, про що свідчать письмові пояснення Зозулі Н.М.

Наведене свідчить, що Товариство мало можливість реалізувати передбачене ст. 22 Господарського процесуального кодексу України право на ознайомлення з матеріалами справи, проте не проте не скористалось ним.

Заява Товариства про ознайомлення з матеріалами справи не містить посилань на будь-які причини, які б перешкоджали йому ознайомитись з матеріалами справи.

За таких обставин колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що клопотання Товариства про відкладення розгляду справи підлягає відхиленню.

11.03.2009 р. Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з клопотанням про оголошення за результатами розгляду справи повного тексту рішення.

Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що воно підлягає відхиленню, оскільки не ґрунтується на нормах Розділу XII1 "ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ У КАСАЦІЙНОМУ ПОРЯДКУ" Господарського процесуального кодексу України, які не встановлюють обов'язку суду касаційної інстанції оголошувати у судовому засіданні повні тексти прийнятих ним постанов. Зазначений обов'язок встановлено для господарського суду першої інстанції частиною другою ст. 85 Господарського процесуального кодексу України у випадку відсутності згоди сторін на оголошення тільки вступної та резолютивної частини судового рішення.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Товариства не підлягає задоволенню, а касаційна скарга Університету та касаційне подання заступника прокурора м. Києва підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами на підставі матеріалів справи встановлено, що:

– на балансі Університету незавершені будівництвом об'єкти по вул. Ломоносова, 36, 38, а саме –навчально-виробничі майстерні та будівля санаторію-профілакторію.

– між Університетом та Товариством укладено договір простого товариства від 07.02.2008 р., посвідчений державним нотаріусом 5-ої Київської державної нотаріальної контори Буждиганчук Є.Ю. та зареєстрований у реєстрі за №1-286, відповідно до якого сторони зобов'язались об'єднати свої вклади і спільно діяти з метою реконструкції, експлуатації, обслуговуванню багатофункціонального громадського адміністративного комплексу шляхом перебудови та зміни функціонального призначення, геометричних розмірів, техніко-економічних показників незавершеного будівництвом учбово-лабораторного комплексу Університету, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 36, 38 (п. 2.1 договору);

– п. 2.2 договору простого товариства від 07.02.2008 р. передбачено, що в результаті спільної діяльності на умовах вказаного договору буде збудовано багатофункціональний громадський адміністративний комплекс за адресою м. Київ, вул. Ломоносова, 36, 38 (новий об'єкт);

– п. п. 2.4 та 2.5 договору простого товариства від 07.02.2008 р. визначено, що сторони є співвласниками нового об'єкта –багатофункціонального громадського адміністративного комплексу за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 36, 38, з розміром часток: 10% –частка Університету, 90% –частка Товариства, і набувають право власності на нього після здачі його в експлуатацію.

Відповідно до п. 2 Указу Президента України "Про Київський національний університет імені Тараса Шевченка" від 25.11.1999 р. № 1496/99  майно, яке передано Університету в оперативне управління, належить йому на праві повного господарського відання, використовується самостійно, в тому числі для ведення господарської діяльності, надання його в оренду та в користування без права викупу.

Крім того, частинами першою та другою ст. 63 Закону України "Про вищу освіту" встановлено, що за вищим навчальним закладом з метою забезпечення діяльності, передбаченої його статутом, і відповідно до закону та його організаційно-правової форми власником (власниками) закріплюються на правах оперативного управління або передаються у власність будівлі, споруди, майнові комплекси, обладнання, а також інше необхідне майно. Майно, що закріплене за вищим навчальним закладом державної або комунальної форми власності, а також доходи від використання цього майна належать вищому навчальному закладу на правах оперативного управління. Майно, що знаходиться у державній і комунальній власності і передане в оперативне управління вищим навчальним закладам державної і комунальної форм власності, не підлягає вилученню або передачі будь-яким підприємствам, установам, організаціям, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно з частиною першою ст. 137 Господарського кодексу України правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

П. 11.2 Статуту Університету передбачено, що усі будівлі, споруди, житло, навчальне і наукове обладнання, інвентар та інше державне майно, яке надане в оперативне управління, а також майно (рухоме і нерухоме), матеріальні цінності та інші об'єкти, придбані за кошти Університету від госпрозрахункової діяльності, належать йому на правах повного господарського відання і використовуються ним самостійно, в тому числі для здійснення господарської діяльності, надання в оренду та користування (без права викупу), а також створення в установленому законодавством порядку інших юридичних осіб і не підлягають вилученню.

З наведеного випливає, що Університет не наділений повноваженнями змінювати форму власності переданого йому в оперативне управління та належного на праві повного господарського відання майна та повноваженнями передавати (відчужувати) вказане майно, у тому числі –шляхом здійснення спільної діяльності з іншими суб'єктами господарювання.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог заступника Прокурора м. Києва, господарський суд апеляційної інстанції виходив з того, що за договором простого товариства від 07.02.2008 р. Університет у якості внеску у спільну діяльність передавав не об'єкти незавершеного будівництва, розташовані по вул. Ломоносова, 36, 38, у м. Києві, а право користування цими об'єктами з метою їх реконструкції, що підтверджується п. 3.1 договору, яким визначено що Університет передає в якості внеску у спільну діяльність сторін право користування учбово-лабораторним комплексом Університету, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 36, 38, з метою його реконструкції (добудови та перепрофілювання).

Між тим, при цьому апеляційним господарським судом не було враховано п. п. 2.2., 2.4 та 2.5 договору простого товариства від 07.02.2008 р., зміст яких наведено вище, з яких випливає, що внаслідок виконання вказаного договору має бути створено новий об'єкт –багатофункціональний громадський адміністративний комплекс за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 36, 38, власником якого після здачі в експлуатацію на праві спільної часткової власності будуть Університет та Товариство з розміром часток: 10% –частка Університету, 90% –частка Товариства.

Зазначене у попередньому абзаці суперечить ст. 63 Закону України "Про вищу освіту", положенням Указу Президента України "Про Київський національний університет імені Тараса Шевченка" від 25.11.1999 р. № 1496/99 та Статуту Університету.

Вказане не було враховано господарським судом другої інстанції при прийнятті постанови, яка оскаржується.

Відповідно до частин першої та третьої ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частиною першою ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Частина перша ст. 236 Цивільного кодексу України передбачає, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Частина перша ст. 216 Цивільного кодексу України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, –відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що господарський суд першої інстанції обґрунтовано визнав недійсним договір простого товариства від 07.02.2008 р., укладений між Університетом та Товариством, оскільки останній суперечить ст. 63 Закону України "Про вищу освіту", положенням Указу Президента України "Про Київський національний університет імені Тараса Шевченка" від 25.11.1999 р. № 1496/99 та Статуту Університету, і зобов'язав Товариство повернути в оперативне управління Університету об'єкти незавершеного будівництва, розташовані по вул. Ломоносова, 36, 38, у м. Києві.

Таким чином, постанова Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2008 р. підлягає скасуванню, оскільки прийнята з порушенням норм матеріального права, а рішення господарського суду м. Києва від 12.09.2008 р. має бути залишено в силі як таке, що відповідно до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Твердження Товариства у касаційній скарзі про те, що місцевим господарським судом дану справу було розглянуто з порушеннями ст. ст. 2, 42, 43, 22, 29, 61, 63, 64, 81 та 86 Господарського процесуального кодексу України, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, оскільки, по-перше, не спростовують обставин та висновків господарського суду м. Києва, викладених в оскаржуваному рішенні, а по-друге, не відповідають положенням ст. 121 Конституції України, ст. ст. 20 та 361 Закону України "Про прокуратуру", рішенню Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. у справі № 1-1/99 та положенню Про національний заклад (установу) України, затвердженому Указом Президента України  "Про Положення про національний заклад (установу) України" від 16.06.995 р. № 451/95.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110 та 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Паруцина" залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Київського національного університету ім. Т.Шевченка та касаційне подання заступника Прокурора м. Києва задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2008 р. у справі № 32/354 господарського суду м. Києва скасувати.

Рішення господарського суду м. Києва від 12.09.2008 р. у справі № 32/354 залишити в силі.

Головуючий суддя                                                                Г.А. Кравчук

Суддя                                                                                   Г.М. Мачульський

Суддя                                                                                   В.І. Шаргало