Рішення

від 17.06.2013 по справі 901/1583/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17.06.2013Справа № 901/1583/13

За позовом Кримського республіканського підприємства «Протизсувне управління»

до відповідачів:

1. Приватного підприємства фірма «Шарм»

2. Гурзуфської селищної ради

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Лигурія»

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Морський коник»

про визнання незаконним рішення та недійсним договору оренди

Суддя Калініченко А.А.

представники:

від позивача - Лабезник С.В., довіреність №946 від 20.03.2013, представник,

від відповідачів:

1. Чугунов В.М., довіреність №12/2-2 від 03.01.2013, представник;

2. Соловйов О.О., довіреність №3212/02-25 від 08.12.2010, представник;

від третіх осіб:

1. Сінгаєвський О.В., довіреність №б/н від 28.03.2013;

2. Сінгаєвський О.В., довіреність №б/н від 28.03.2013.

СУТЬ СПОРУ: Кримське республіканське підприємство «Протизсувне управління» вернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Приватного підприємства фірми «Шарм» про визнання незаконним рішення № 34 42-ї сесії Гурзуфської селищної ради 4-го (24) скликання від 29.12.2004 та визнати недійсним договір оренди землі від 23.02.2005 між Гурзуфською селищною радою та Приватним підприємством фірма «Шарм».

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішення Гурзуфської селищної ради №34 від 29.12.2004 та договір оренди землі від 23.02.2005 укладений між Гурзуфською селищною радою та Приватним підприємством фірма «Шарм» права та інтереси Кримського республіканського підприємства «Протизсувне управління».

Ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 17 травня 2013 року порушено провадження у справі.

У судовому засіданні, яке відбулось 28.05.2013, представником Гурзуфської селищної ради надано відзив на позовну заяву, відповідно до якої відповідач просить у задоволені позову відмовити та зазначає, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах території, на яку поширюється компетенція Гурзуфської селищної ради, отже ухвалюючи оскаржуване рішення про передачу в оренду спірної земельної ділянки Приватному підприємству фірмі «Шарм», селищна рада діяла в межах своїх повноважень і передала земельну ділянку із земель комунальної власності Гурзуфській територіальній громаді, за раніше розробленим проектом землеустрою, розробленому землевпорядною організацією з дотриманням вимог земельного законодавства, тому підстав для визнання недійсним рішення Гурзуфської селищної ради не має.

Селищна рада також зауважує, що у пункті 2.6. договору оренди земельних ділянок від 23.02.2005 року, вказано, що на земельних ділянках відсутні будівлі та споруди, що також підтверджується матеріалами проекту відведення вказаних земельних ділянок, що в свою чергу спростовує посилання позивача на те, що на спірних земельних ділянках розташоване нерухоме майно, балансоутримувачем якого є КРП «Протизсувне управління», та підтверджує відсутність порушення прав позивача по справі.

Також, Гурзуфська селищна рада зазначає, що жодних підстав, передбачених статтею 203 ЦК України, для визнання недійсним договору оренди землі позивачем не наведено, у зв'язку із чим вважає такі вимоги безпідставними.

У судовому засіданні представником Приватного підприємства фірма «Шарм» надано заперечення на позов, відповідно до якого просить відмовити у задоволені позовної заяви та посилається на те, що позивачем не наведено жодного доказу порушення його прав та охоронюваних законом інтересів та вважає, що позов не ґрунтується на законі.

Ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 17.06.2013 до участі у справі залучено третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Лигурія» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Морський коник».

Розглянув матеріали справи, дослідивши надані учасниками процесу докази та заслухав пояснення учасників процесу, суд

ВСТАНОВИВ :

Кримське республіканське підприємство «Протизсувне управління» (далі - КРП «Протизсувне управління), яке відповідно до Постанови Ради Міністрів Автономної Республіки Крим від 23.11.2005 №540 є правонаступником Державного підприємства «Кримське республіканське протизсувне управління», є державним комерційним підприємством, входить до складу майна, що належить Автономній Республіці Крим, і знаходиться у сфері управління Міністерства будівельної політики і архітектури Автономної Республіки Крим, та який є його «Органом управління».

Постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим №110-1 від 29.06.1992 «Про розмежування майна державної (Республіки Крим) власності і власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності)» майновий комплекс віднесено до загальнореспубліканської (державної) власності Автономної Республіки Крим.

З часу свого заснування відповідно до рішення виконкому Кримської обласної промислової ради депутатів трудящих від 16.09.1964 №493, прийнятого на підставі Постанови Ради Міністрів Української PCP від 09.05.1963 №569, Кримське протизсувне управління є замовником будівництва протизсувних, берегоукріплювальних та пляжних споруд в Криму.

Майно, а саме берегоукріплювальні, протизсувні та пляжні споруди, що передані йому Органом управління, є державним майном, відноситься до майнової належності Автономної Республіки Крим та знаходиться на балансі підприємства на праві господарського відання.

Пунктом 5.1. статуту КРП «Протизсувне управління» визначено, що майно підприємства складають основні фонди й оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

Відповідно до пункту 5.2. статуту КРП «Протизсувне управління» майно підприємства входить до складу майна, що належить Автономній Республіці Крим, і закріплюється за ним на праві господарського відання Органом управління. У відповідності до пункту 6 Постанови Ради міністрів УРСР від 26.06.1986 №238 «Про підвищення ефективності роботи по захисту берегів Чорного і Азовського морів від руйнувань» берегоукріплювальні споруди смт Гурзуф (м. Ялта), у тому числі штучно створені хвильогасящі пляжі, включені до основних фондів підприємства з визначенням амортизаційних відрахувань по нормам, встановленим для основних гідротехнічних споруд.

Додатком №1 до Постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 29.06.1992 №110-1 «Про розмежування майна державної (Республіки Крим) власності та власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної)», прийнятої у відповідності до Постанови Верховної Ради Української PCP «Про введення в дію Закону Української PCP «Про власність» №885-Х1І від 26.03.1991, майновий комплекс Кримського протизсувного управління віднесено до загальнореспубліканської власності Криму.

Перелік майна, що знаходиться на балансі КРП «Протизсувне управління» на праві господарського відання визначено у додатку 3 до постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим №982-2/2000 від 15 березня 2000 року «Про склад майна, яке належить Автономній Республіці Крим» (із змінами і доповненнями, внесеними постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 19.02.2003 № 444-3/03, від 20.12.2006 №306-5/06, від 19.03.2008 №814-5/08, від 16.04.2008 №851-5/08, 16.06.2010 № 1816-5/10).

Відповідно до пункту 31 додатку 3 до постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим №982-2/2000 від 15 березня 2000 року до їх складу входять берегоукріплювальні споруди смт Гурзуф (м. Ялта) перший і другий комплекс загальною довжиною 0,6 км.

Зазначені споруди побудовані на замовлення Кримського протизсувного управління та прийняті їм до експлуатації відповідно до актів №№45 і 52 Державної приймальної комісії, відповідно 1977 та 1978 років, та з цього часу знаходяться на його балансі.

Згідно Державних будівельних норм: ДБН В.1.1-3-97 «Інженерний захист територій, будівель і споруд від зсувів і обвалів. Основні положення», ДБН В.2.4-3:2010. «Гідротехнічні, енергетичні та меліоративні системи і споруди, підземні гірничі виробки. Гідротехнічні споруди, основні положення» та ін., наказу Міністерства з питань житлово- комунального господарства України від 22.03.2010 №76 «Про затвердження форми звітності « 1-ізт (річна) «Звіт про інженерний захист територій населених пунктів» та Інструкції щодо її заповнення» берегоукріплювальні та протизсувні споруди, як об'єкти берегозахисту, відносяться до основних гідротехнічних споруд інженерного захисту територій у складі штучних пляжів, бун, траверсів, підводних волноломів, банкетів, споруди схильного типу, набережних і таке інше, які проектуються та будуються у зв'язці з протизсувними заходами, призначеними для запобігання небезпечних геологічних процесів.

Відповідно до будівельних норм і правил щодо берегоукріплювальних споруд (БніП), що діють на Україні, берегоукріплювальні споруди, у тому числі штучні (галькові) щебеневі пляжі є основними гідротехнічними спорудами, та у відповідності до п.6 Постанови Ради Міністрів УРСР від 26.06.1986 №238 «Про підвищення ефективності роботи по захисту берегів Чорного і Азовського морів від руйнувань» включені до основних фондів з визначенням амортизаційних відрахувань по нормам, встановленим для основних гідротехнічних споруд.

21 червня 1978 року генеральний підрядник (Спеціалізоване ремонтно-будівельне управління №1 треста «Кримспецгідроремстрой») здав комісії замовника - Кримського протизсувного управління закінчені будівництвом роботи (другий комплекс набережної довжиною 288 погонних метрів, буни № 7-11 в селищі Гурзуф) та документацію.

30 червня 1978 року на підставі розпорядження про затвердження технічно-робочого проекту будівництва берегоукріплювальних споруд № 834-р від 26 листопада 1975 року, пускових комплексів, генерального договору підряду на капітальне будівництво, державною приймальною комісією прийнято в експлуатацію закінчений будівництвом другий комплекс набережної довжиною 288 погонних метрів, буни №7-11 в селищі Гурзуф.

10 червня 1994 року здійснена державна реєстрація позивача, майно якого входить до складу майна Автономної Республіки Крим, і закріплюється за ним на праві господарського відання органом управління - Міністерством будівельної політики і архітектури Автономної Республіки Крим, що вбачається із статуту позивача.

Верховною Радою Автономної Республіки Крим прийнято постанову щодо належності берегоукріплювальних споруд від 15 березня 2000 року № 982-2/2000 (із змінами та доповненнями від 19 лютого 2003 року № 444-3/03, від 20.12.2006 №306-5/06, від 19.03.2008 №814-5/08, від 16.04.2008 №851-5/08, 16.06.2010 № 1816-5/10). Відповідно до Переліку до вказаних постанов другий комплекс берегоукріплювальних споруд передано на баланс Кримського республіканського протизсувного управління, у тому числі в смт Гурзуф другий комплекс довжиною 288м, 1978 року будівництва, про що вказано в пункті 31 Переліку.

5 червня 2003 року розпорядженням Гурзуфської селищної ради №57 на виконання розпорядження голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим №194-1 від 29 травня 2003 року була створена комісія з інвентаризації берегоукріплювальних споруд, за результатами діяльності якої 29 вересня 2003 року здійснена інвентаризація та встановлено, що в смт Гурзуф є берегоукріплювальні споруди, 1978 року будівництва, протяжністю 600 м, які належать Автономній Республіці Крим. Відповідно до акту інвентаризації берегоукріплювальних споруд смт Гурзуф (м. Ялта) від 29 вересня 2003 року:

пункт 5 Майнова належність: власник Автономна Республіка Крим, знаходяться на балансі ДП «Кримське республіканське протизсувне управління»;

пункт 9 Склад берегоукріплювальних споруд: буни №1, 7, 8, 9, 10, 11, подовження буни ДП ММЦ «Гурзуф», гідротехнічні підпірні стіни, набережна, підпірні стіни 2-го ярусу, штучний щебеневий пляж.

На підставі рішенням Гурзуфської селищної ради №34 від 29 грудня 2004 року між Гурзуфською селищною радою та Приватним підприємством фірма «Шарм» укладеного договір оренди земельних ділянок від 23.02.2005.

Відповідно до пункту 1.1. договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку на підставі рішення Гурзуфської селищної ради від 29.12.2004 №34 із земель селищної ради, які розташовані за адресою: смт Гурзуф, Набережна імені О.С. Пушкіна, кадастрові номери ділянок 0111946800:01:006:0087 і 0111946800:01:006:0078.

Згідно пункту 2.1. договору в оренду передається земельна ділянка загально площею 0,1289 га відкритті землі без рослинного покрову, або з незначним рослинним покровом, в тому числі «кам'янисті місця» код за УКЦИЗ - 1.12.9 (іншого громадського призначення).

На земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна: на земельній ділянці будівлі та споруди відсутні (пункт 2.6. договору).

Сторони обумовили, що договір укладено на 10 років. По закінченні терміну договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому випадку орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення терміну дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (пункт 3.1. договору).

Відповідно до пункту 5.1. договору цільове призначення землі та його код (відповідно з Українським класифікатором цільового використання землі - УКЦИЗ) - «іншого громадського призначення», код 1.12.9.

Пунктом 5.2. договору передбачено, що цільове призначення земльної ділянки - для обслуговування пляжу.

На думку позивача, надання в оренду земельних ділянок кадастрові номери 0111946800:01:006:0087 і 0111946800:01:006:0078 загальною площею 0,1289 га ПП Фірма «Шарм» порушує право власності Автономної Республіки Крим на берегоукріплювальні гідротехнічні споруди, а також право господарського відання КРП «Протизсувне управління» на вказані споруди.

Господарський суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

В ході розгляду справи встановлено, що в межах земельних ділянок наданих в користування ПП Фірма «Шарм» знаходиться лише частина гідротехнічних споруд, що належать Автономній Республіці Крим - штучний щебеневий пляж, в той час як буни, гідротехнічні підпірні стіни, набережна, підпірні стіни 2-го ярусу знаходяться за межами вказаних земельних ділянок. Вказана обставина не оспорюється ані КРП «Протизсувне управління», ані Гурзуфською селищною радою та ПП Фірма «Шарм».

В той же час, господарський суд звертає увагу сторін, що штучний гальковий (щебеневий) пляж виконує не лише функцію гідротехнічної споруди, а також має рекреаційне призначення - використовується для розміщення відпочиваючих на березі моря осіб, тобо з його призначення випливає можливість користуванням пляжем з боку сторонніх осіб, які не є його балансоутримувачем

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

КРП «Протизсувне управління» не надано суду жодного доказу, який би свідчив про те, що ПП Фірма «Шарм» або Гурзуфська селищна рада створювали або створюють будь-які перешкоди для позивача, через які він позбавлений можливості виконувати покладені на нього функції відповідно до статуту підприємства по управлінню берегоукріплювальними спорудами, протизсувними і пляжними спорудами, що знаходяться у нього на балансі на праві господарського відання. Це підтверджує той факт, що про укладенням між Гурзуфською селищною радою та ПП Фірма «Шарм» договору оренди земельної ділянки від 23.02.2005 позивач, за його власними твердженнями, дізнався лише з заяви ПП Фірма «Шарм» від 14.03.2013. Крім того, ПП Фірма «Шарм» капітальні або тимчасові споруди на гідротехнічних спорудах, що належать позивачу на праві господарського відання, не зводились та не розміщувались.

Статтями 13, 14 Конституції України визначається правовий статус землі і природних ресурсів в Україні, згідно з яким земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу, від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Право на землю набувається і реалізується громадянами і суб'єктами господарської діяльності (юридичними і фізичними особами) виключно відповідно до закону.

Частиною 1 статті 373 Цивільного кодексу України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно положень статті 58 Земельного кодексу України землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм належать до земель водного фонду.

Статтею 59 Земельного кодексу України встановлено, що землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Відповідно до приписів пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Зазначені положення Конституції України кореспондуються з положеннями, викладеними у ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Відповідно до статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що знаходилися в державній і комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки та в порядку, встановленому ст. 123 цього Кодексу.

Таким чином, згідно земельного законодавства, яке було чинним на момент надання в оренду земельних ділянок ПП Фірма «Шарм» Гурзуфська селищна рада діяла в межах наданих їй законом повноважень щодо розпорядження земельними ділянками в межах населеного пункту.

Відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Визнання недійсним правочину віднесено статтею 16 Цивільного кодексу України до одного з способів захисту прав та інтересів суб'єкта цивільних правовідносин.

Одночасно, КРП «Протизсувне управління» не доведено факту порушення його права господарського відання щодо гідротехнічних споруд з боку відповідачів, наявності перешкод у експлуатації та утриманні вказаних об'єктів, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні. Аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України, що вбачається з постанови від 04.04.2013 у справі №5002-24/3650-2011, від 16.04.2013 у справі №5002-24/4168-2011.

В судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення згідно статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 19 червня 2013 року.

На підставі викладеного, керуючись статтями 82-84, 85 Господарського процесуального Кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволені позову відмовити.

Суддя А.А. Калініченко