Постанова

від 10.03.2009 по справі 48/313

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

48/313

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 10 березня 2009 р.                                                                                    № 48/313  

Вищий господарський суд України у складі:  суддя Селіваненко В.П.- головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.  

розглянув касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства                “Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту”, м. Київ (далі – Товариство)

на рішення господарського суду міста Києва від 16.12.2008

зі справи  № 48/313

за позовом Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Суми (далі –територіальне відділення АМК)

до Товариства

про стягнення 34 000 грн.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача –не з'яв.,

відповідача –Норець Н.О.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про стягнення 17 000 грн. штрафу, накладеного на Товариство рішенням адміністративної колегії територіального відділення АМК від 28.09.2007 № 60 “Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу”  (далі –рішення № 60), та пені в сумі 17 000 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.12.2008 (суддя               Сулім В.В.) позов задоволено повністю; з Товариства стягнуто в доход державного бюджету України штраф у сумі 17 000 грн. та пеню за несвоєчасну сплату штрафу в сумі 17 000 грн. У прийнятті зазначеного рішення суд виходив з обґрунтованості позовних вимог.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Товариство просить скасувати оскаржуване рішення місцевого господарського суду з даної справи в частині стягнення з товариства пені в сумі 17 000 грн., а в решті рішення залишити без змін. Скаргу мотивовано прийняттям цього рішення в частині стягнення пені без урахування вимог  приписів статей 55 і 129 Конституції України, частини четвертої статті 60 Закону України “Про захист економічної конкуренції”  (далі –Закон), статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Сторони відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені  будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. А згідно з частиною другою статті 4 названого Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Відповідно ж до приписів статті 60 Закону України “Про захист економічної конкуренції” (далі –Закон) рішення органів Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарського суду.

У пункті 4 Інформаційного листа Верховного Суду України від 26.12.2005 № 3.2-2005 також зазначено: “Закони України можуть передбачати вирішення певних категорій публічно-правових спорів в порядку іншого судочинства (наприклад, стаття 60 Закону України “Про захист економічної конкуренції” встановлює, що заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів АМК до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення)”.

Отже, спір у цій справі відноситься до підвідомчості господарських судів і підлягає вирішенню за правилами ГПК України.

Перевіривши на підставі встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судом першої інстанції у справі встановлено, що:

- згідно з рішенням № 60:

1) визнано, що Товариство в особі його Сумської філії відповідно до статті 12 Закону за результатами діяльності у липні –грудні 2006 року та за станом на вересень 2007 року є суб'єктом господарювання, що займає монопольне становище на ринку з товарними межами “послуги користування залізничними під'їзними коліями (залізничними коліями незагального користування, далі - ЗПК)” у межах належних йому ЗПК з часткою 100%;

2) визнано, що дії Товариства з установлення вимоги щодо надання послуг з користування ЗПК лише за умови укладення договору на подачу-забирання вагонів є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50, частиною першою статті 13 Закону у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з користування ЗПК, що можуть призвести до обмеження конкуренції на ринку подачі-забирання вагонів на ЗПК та ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку;

3) відповідно до частини другої статті 52 Закону за порушення, зазначене в пункті 2 цього рішення, на Товариство накладено штраф у сумі 17 000 грн.;

- рішення № 60 вручено Сумській філії Товариства 04.10.2007;

- другий екземпляр цього рішення, адресований (цінним листом) безпосередньо Товариству, вручено не було; відтак територіальне відділення АМК повторно надіслало рішення № 60 на адресу Товариства та його Сумській філії. Рішення повторно вручено Сумській філії Товариства 22.11.2007 і вручено Товариству (юридичній особі) –26.11.2007;

- рішенням № 60 та супровідним листом до нього від 26.11.2007  Товариство було повідомлено про обов'язок сплатити штраф у двомісячний строк з дня одержання цього рішення;

- Товариство подало до господарського суду Сумської області позов про визнання недійсним рішення № 60. Ухвалою господарського суду Сумської області від 06.12.2007 порушено провадження у справі № 2/655-07 про визнання рішення № 60 недійсним. Рішенням названого суду від 31.01.2008 зі справи № 2/655-07 у задоволенні позовних вимог відмовлено;

- 27.03.2008 Харківським апеляційним господарським судом винесено ухвалу про прийняття апеляційної скарги у справі № 2/655-07 до провадження. Постановою названого суду від 06.05.2008 із зазначеної справи апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення господарського суду Сумської області від 31.01.2008 –без змін;

- ухвалою Вищого господарського суду України від 14.08.2008 касаційну скаргу Товариства на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.05.2008 та рішення господарського суду Сумської області від 31.01.2008 було повернуто без розгляду у зв'язку з пропуском строку її подання;

- ухвалою Верховного Суду України від 16.10.2008 відмовлено в порушенні касаційного провадження з перегляду зазначеної ухвали Вищого господарського суду України;

- сплату штрафу в добровільному порядку Товариством не здійснено; відтак строк нарахування пені розпочався 13.05.2008 і закінчився 03.10.2008 (з поданням позовної заяви до господарського суду міста Києва). Кількість днів прострочення складає –144, а сума пені - 36 720 грн., з урахуванням же припису частини п'ятої статті 56 Закону вона дорівнює розмірові штрафу, визначеному рішенням № 60, тобто 17 000 грн.

Причиною подання касаційної скарги стала незгода Товариства з рішенням господарського суду міста Києва у даній справі в частині стягнення з Товариства суми пені 17 000 грн.; у частині стягнення штрафу в такій же сумі зазначене судові рішення не оскаржується.

Відповідно до приписів частини п'ятої статті 56 Закону:

- за кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу. Розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням органу Антимонопольного комітету України;

- нарахування пені припиняється з дня прийняття господарським судом рішення про стягнення відповідного штрафу;

- нарахування пені зупиняється на час розгляду чи перегляду господарським судом:

справи про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України про накладення штрафу;

відповідного рішення (постанови) господарського суду.

Зі змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що суму пені визначено з огляду на відповідні законодавчі приписи, з урахуванням періодів часу (загалом 62 дні), коли господарськими судами першої та апеляційної інстанцій здійснювався відповідно розгляд та перегляд справи     № 2/655-07 про визнання недійсним рішення № 60.

Довід скаржника про те, що період часу, протягом якого мало зупинятися нарахування пені, закінчується 22.10.2008, тобто у “день винесення ухвали Верховним Судом України у цій справі”, не може бути взятий до уваги. По-перше, у “цій справі”, тобто справі № 48/313, ніякої ухвали Верховним Судом України не виносилося. По-друге, якщо скаржник має на увазі згадану ухвалу Верховного Суду України від 16.10.2008 у справі № 02/655-07 (якою відмовлено в порушенні касаційного провадження з перегляду ухвали Вищого господарського суду України від 14.08.2008 зі справи № 02/655-07), то касаційний перегляд судових рішень місцевого та апеляційного господарських судів у згаданій справі взагалі не здійснювався ні Вищим господарським судом України, ані Верховним Судом України у зв'язку з поверненням першим з них касаційної скарги без розгляду і відмовою другого в порушенні касаційного провадження.

Іншим доводом скаржника є неправомірне, на його думку, розрахування суми пені через неправильне застосування припису частини четвертої статті 60 Закону. За цим приписом, зокрема, порушення господарським судом провадження у справі про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України, в тому числі прийнятого згідно з частиною першою статті 48 Закону, а також перегляд за заявою сторони відповідного рішення (постанови) господарського суду зупиняє виконання зазначеного рішення органу Антимонопольного комітету України на час розгляду цієї справи чи перегляду відповідного рішення (постанови) господарського суду.

Однак скаржником не враховано, що в даній нормі йдеться про зупинення виконання саме рішення органу Антимонопольного комітету України, тоді як нарахування і стягнення пені, передбаченої частиною п'ятою статті 56 Закону, здійснюється не на підставі і не на виконання рішення такого органу (рішення про застосування пені останнім взагалі не приймається), а безпосередньо на підставі зазначеної норми Закону (частини п'ятої статті 56) у зв'язку з простроченням сплати штрафу. Тому наведене положення частини четвертої статті 60 Закону у правовідносинах, пов'язаних із стягненням пені, не застосовується.

Визначених законом підстав для скасування оскаржуваного судового рішення не вбачається.

Керуючись статтями 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду міста Києва від 16.12.2008 зі справи              № 48/313 залишити без змін, а касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту” –без задоволення.

Суддя                                                                                              В. Селіваненко

Суддя                                                                                              І. Бенедисюк

Суддя                                                                                              Б. Львов