Ухвала

від 11.06.2013 по справі 48/227

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

11 червня 2013 року Справа № 48/227

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Демидової А.М., суддів:Владимиренко С.В., Могил С.К., Плюшка І.А., Шевчук С.Р.,

розглянувши заяву Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" про перегляд Верховним Судом України постановиВищого господарського суду України від 23.05.2012 у справі№ 48/227 за позовомПублічного акціонерного товариства "Мостобуд" доПублічного акціонерного товариства "Родовід Банк" треті особи 1. Національний Банк України, 2. Міністерство фінансів України, 3. Київська міська державна адміністрація, 4. Запорізька міська рада, за участюПрокуратури Голосіївського району міста Києва, провизнання недійсним додаткового договору від 17.03.2010 № 1 до кредитного договору від 26.02.2010 № 28.1/03-КЛТ-10 та визнання відсутнім права,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Мостобуд" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" (з урахуванням уточнень позовних вимог від 06.10.2011) про визнання недійсним додаткового договору № 1 від 17.03.2010 до кредитного договору від 26.02.2010 № 28.1/03-3-10, визнання відсутнім у відповідача права звернення стягнення на майнові права та договірного списання грошових коштів за договором застави майнових прав від 18.03.2010 № 28.1/03-3-10.

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.10.2011 у справі № 48/227, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2011, позов задоволено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 23.05.2012 у справі № 48/227 постанову та рішення судів попередніх інстанцій скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Публічне акціонерне товариство "Мостобуд" звернулось із заявою про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 23.05.2012 у справі № 48/227, в якій просить зазначену постанову скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Заяву, з посиланням на постанови Вищого господарського суду України від 10.04.2013 у справі № 20/051-12, від 18.04.2013 у справі № 5011-35/1276-2012, від 09.10.2008 у справі № 45/271-6/268, від 07.11.2012 у справі № 5011-27/1392-2012, від 05.09.2012 у справі № 5011-33/2803-2012, від 23.06.2004 у справі № 40/442, від 17.02.2005 у справі № 7/293, від 15.03.2007 у справі № 48/43, від 03.06.2008 у справі № 4-6-15/242-05-6854, від 15.06.2011 у справі № 14/325, від 03.12.2008 у справі № 7/7-08, мотивовано неоднаковим застосуванням Вищим господарським судом України положень частини першої статті 241 Цивільного кодексу України, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Розглянувши заяву про перегляд постанови суду касаційної інстанції та додані до неї матеріали, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в допуску даної справи до провадження Верховного Суду України з таких підстав.

Відповідно до статті 111 16 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана виключно на таких підставах: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Ухвалення різних за змістом судових рішень (пункт 1 частини першої цієї статті) матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за подібних предмета і підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

Як вбачається зі змісту постанови від 23.05.2012 у справі № 48/227, про перегляд якої подано заяву, Вищий господарський суд України скасував рішення судів попередніх інстанцій та прийняв нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову про визнання недійсним додаткового договору до кредитного договору. При цьому суд касаційної інстанції виходив з того, що не зважаючи на те, що спірний договір укладено представником позивача з перевищенням повноважень, судом першої інстанції встановлено, а сторонами не заперечується факт виконання сторонами оспорюваного додаткового договору обома його сторонами, що в силу приписів статті 241 Цивільного кодексу України свідчить про наступне схвалення такого договору товариством позивача та відсутність підстав для визнання його недійсним.

Водночас у постановах від 10.04.2013 у справі № 20/051-12, від 07.11.2012 у справі № 5011-27/1392-2012, від 05.09.2012 у справі № 5011-33/2803-2012, від 17.02.2005 у справі № 7/293, від 15.03.2007 у справі № 48/43, від 03.06.2008 у справі № 4-6-15/242-05-6854, від 15.06.2011 у справі № 14/325, від 03.12.2008 у справі № 7/7-08, на які посилається заявник, суд касаційної інстанції визнав обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для визнання недійсними оспорюваних договорів, як таких, що укладені неуповноваженою на те особою, з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставин справи стосовно того, що:

- голова правління позивача та його заступник всупереч вимог статуту не отримали згоди наглядової ради позивача на укладення спірного договору, загальна вартість відчужуваного майна за яким перевищила 5,0% чистих активів позивача, а ринкова вартість майна не була затверджена наглядовою радою (справа № 20/051-12);

- на момент укладення спірного договору директор відповідача-1 не мав відповідних повноважень на укладення договорів на відчуження майна товариства на суму, що становить п'ятдесят і більше відсотків майна товариства (справа № 45/271-6/268);

- підписуючи оспорювані договори, керівник філії діяв на підставі довіреності, виданої позивачем, якою директора філії було уповноважено на укладення та підписання від імені позивача договорів застави майна та майнових прав за наявності письмового дозволу позивача. Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено відсутність такого дозволу та наступного схвалення оспорюваних договорів, у зв'язку з чим позивачем доведено наявність підстав для визнання договорів недійсними (справи № 5011-27/1392-2012 та № 5011-33/2803-2012);

- обмеження голови правління товариства позивача, зокрема, на укладення від імені товариства угод, підтверджується судовими рішеннями у інших господарських справах, отже, оспорюваний договір підписано представником з перевищенням повноважень, а подальшого схвалення його дій не відбулось (справа № 7/293);

- директор позивача не мав права розривати договір оренди без згоди на це відповідного засновника. Отже, оспорювана угода про розірвання договору оперативної оренди підписана директором позивача без попереднього погодження із засновником, в також відсутні докази наступного схвалення спірної угоди. Крім того, оспорювана угода не посвідчена нотаріально (справа № 48/43);

- оспорюваний договір від імені позивача підписано особою з перевищенням своїх повноважень, а саме всупереч статуту позивача без належного узгодження із спостережною радою позивача (справа № 4-6-15/242-05-6854);

- оспорюваний договір поруки від імені позивача підписано головою правління з перевищенням повноважень, а вчинення дій щодо прийняття його до виконання, що можуть свідчити про наступне його схвалення, позивачем вчинено не було (справа № 14/325);

- оспорювані договори від імені позивача укладені виконуючим обов'язки голови правління товариства, якого на зазначену посаду неправомірно, всупереч положенням статуту позивача та положенням про правління позивача було призначено спостережною радою. У зв'язку з чим оспорювані договори підписані від імені позивача з перевищенням компетенції та неуповноваженою особою, при цьому відповідних рішень щодо укладення таких договорів правлінням позивача, як виконавчим органом, не приймалось та вказані договори на погодження спостережній раді не направлялись (справа № 7/7-08).

Таким чином, зазначені судові рішення не підтверджують доводів заявника щодо неоднакового застосування норм матеріального права в подібних правовідносинах, а свідчать лише про наявність у згаданих справах різних обставин, в залежності від яких суд касаційної інстанції дійшов відповідних правових висновків.

Проаналізувавши зміст постанов Вищого господарського суду України у справі № 48/227, у якій заявлено про перегляд постанови, та у справі № 40/442, на постанову у якій посилається заявник, Вищий господарський суд України встановив, що в зазначених постановах застосовані різні норми матеріального права з врахуванням законодавства, яке було чинним на момент прийняття рішень у зазначених справах та яке підлягало застосуванню до спірних правовідносин, у залежності від чого суди дійшли відповідних правових висновків. Так, при прийнятті постанови від 23.05.2012 у справі № 48/227 судом касаційної інстанції застосовано норми Цивільного кодексу України, разом з тим, у справі № 40/442 суд касаційної інстанції застосовував положення чинного на момент виникнення спірних правовідносин положення Цивільного кодексу Української РСР. Таким чином, висновки суду касаційної інстанції у зазначених справах ґрунтуються на різному матеріально-правовому регулюванні спірних правовідносин, у зв'язку з чим відсутнє неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права.

Постановою Вищого господарського суду України від 18.04.2013 у справі № 5011-35/1276-2012, на яку посилається заявник в обґрунтування неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, рішення судів попередніх інстанцій скасовано, а справу передано на новий розгляд до місцевого господарського суду. У зв'язку з цим колегія суддів зазначає, що прийняття касаційною інстанцією постанови про скасування судових рішень судів нижчих інстанцій з передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору в справі, а тому на відповідну постанову не може здійснюватись посилання на підтвердження підстави, передбаченої розділом ХІІ 2 ГПК України.

З огляду на викладене, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для допуску даної справи до провадження Верховного Суду України.

Керуючись статтями 86, 111 16 , 111 21 ГПК України, Вищий господарський суд України

УХВАЛИВ:

Відмовити Публічному акціонерному товариству "Мостобуд" у допуску справи № 48/227 до провадження Верховного Суду України.

Головуючий суддяА. Демидова Судді:С. Владимиренко С. Могил І. Плюшко С. Шевчук