Рішення

від 20.06.2013 по справі 910/7735/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/7735/13 20.06.13

За позовом Публічного акціонерного товариства "Златобанк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРІН ПРІНТ ЮА"

про стягнення 58 010,00 грн.

Суддя Бондарчук В.В.

Представники:

від позивача: Модлінський Н.О.

від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Публічне акціонерне товариство "Златобанк" (далі-позивач) звернулося до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРІН ПРІНТ ЮА" (далі-відповідач) про стягнення безпідставно одержаних коштів у розмірі 58 010,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав умов додатку №2 до договору підряду №2021, не виготовив та не передав після 05.01.2013 р. продукцію, крім того, перерахованих коштів в сумі 58 010,00 грн. позивачу не повернув.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2013 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 14.05.2013 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Розгляд справи неодноразово відкладався через нез'явлення повноважних представників відповідача та неналежне виконання останніми вимог суду.

06.06.2013 р. через загальний відділ діловодства представник позивача подав пояснення по справі, в яких зазначає, що відповідач безпідставно утримує кошти в розмірі 58 010,00 грн., сплачені йому позивачем за виконання робіт згідно платіжного доручення №87571 від 12.12.2012 р., а тому зобов'язаний їх повернути на підставі ст. 1212 ЦК України.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився.

Суд відзначає, що відповідач повідомлявся ухвалою суду про час та місце розгляду даної судової справи, проте відзиву на позовну заяву не подав, в судове засідання своїх представників не направляв, заявлені позовні вимоги не заперечив.

Частиною 2 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи про місцезнаходження юридичної особи.

З наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 17.05.2013 р. вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 04136, м. Київ, вул. Північно-Сирецька, буд. 3.

Ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.04.2013 р. судом направлено на зазначену у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців адресу відповідача. При цьому, конверт повернувся до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Відповідно до п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Приймаючи до уваги, що представник відповідача був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем та витребуваних судом.

У судовому засіданні 20.06.2013 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

05.12.2012 р. між Публічним акціонерним товариством "Златобанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ГРІН ПРІНТ ЮА" укладено договір №2021 на виготовлення поліграфічної продукції, умовами якого передбачено, що відповідач за завданнями позивача зобов'язується виготовляти продукцію, у відповідності із затвердженими позивачем оригіналами-макетами, а позивач зобов'язується прийняти її та оплатити на умовах даного договору.

Відповідно до п. 1.2. договору найменування, кількість, ціна, технічні характеристики, умови оплати продукції, інші умови завдання позивача, якщо вони не погоджені сторонами у тексті цього договору, зазначаються відповідачем у відповідному додатку до даного договору або рахунку на оплату. Усі додатки до дійсного договору являються його невід'ємними частинами.

Пунктом 2.3. договору відповідач зобов'язується розпочати роботи по виготовленню поліграфічної продукції після здійснення позивачем 100% оплати вартості продукції на підставі рахунку-фактури.

Згідно п. 3.8. договору передача продукції здійснюється шляхом підписання сторонами видаткової накладної або акту надання послуг.

Пунктом 4.4. договору встановлено, що у випадку несвоєчасного виготовлення продукції, якщо порушення строку відбулося за наявності вини відповідача, відповідач виплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який нараховується пеня, від вартості своєчасно не виготовленої продукції за кожен календарний день прострочення.

Відповідно до п. 6.1. договору цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2013 р. В частині розрахунків договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

10.12.2012 р. між сторонами підписано додаток №2 до договору №2021 «специфікація продукції», відповідно до якої позивач надав замовлення відповідачеві на виготовлення календаря настільного та обкладинки календаря на загальну вартість 59 010,00 грн. протягом 20 робочих днів.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем 12.12.2012 р. на виконання умов договору №2021 на виготовлення поліграфічної продукції від 05.12.2012 р. було перераховано відповідачеві 59 010,00 грн., що підтверджується копією платіжного доручення №87575 від 12.12.2012 р.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що станом на день подання позову до суду відповідач замовлення не виконав, а перерахованих грошових коштів в розмірі 58 010,00 грн. позивачеві не повернув, тому в порядку ст. 1212 ЦК України зобов'язаний повернути вказані кошти як безпідставно отримані.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору №2021 на виготовлення поліграфічної продукції від 05.12.2012 р., суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором підряду.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що позивач виконав свої зобов'язання за договором належним чином, 12.12.2012 р. на виконання умов договору №2021 на виготовлення поліграфічної продукції від 05.12.2012 р. перерахував відповідачеві 59 010,00 грн., що підтверджується копією платіжного доручення №87575 від 12.12.2012 р.

Також судом встановлено, що відповідач замовлення позивача на виготовлення календаря настільного та обкладинки календаря на загальну вартість 59 010,00 грн. належним чином не виконав, доказів такого виконання суду не надав.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було направлено відповідачеві листа №113 від 18.01.2013 р. з вимогою повернути сплачені кошти в розмірі 59 010,00 грн. у зв'язку із несвоєчасним виготовленням продукції, який був отриманий відповідачем 21.02.2013 р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідачем було надано позивачеві відповідь на лист, в якому він просив розстрочити сплату коштів на 3 місяці.

02.04.2013 р. відповідачем було частково повернуто кошти в розмірі 1 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №24 від 02.04.2013 р. (копія в матеріалах справи).

Позивач обґрунтовує позовну заяву про стягнення безпідставно одержаних коштів у розмірі 58 010,00 грн. статтею 1212 Цивільного кодексу України, відповідно до якої особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.

Тобто, до відсутності правової підстави вищенаведена стаття відносить також і випадок, коли підстава, на якій було набуте або збережене майно, на момент набуття або збереження існувала, але згодом відпала.

Проте, перераховані кошти в розмірі 58 010,00 грн. не являються безпідставно отриманими, як це зазначає позивач, так як перераховувалися на виконання договору №2021 на виготовлення поліграфічної продукції від 05.12.2012 р., який є чинним, відповідно до п. 6.1. зазначеного договору - до 31.12.2013 р., а тому зобов'язання за договором фактично можуть продовжувати виконуватися сторонами протягом всієї дії договору.

Як встановлено судом вище, відповідач дійсно не виконав замовлення позивача в передбачені додатком №2 до договору строки.

Однак, положенням договору, а саме п. 4.4. договору встановлено, що у випадку несвоєчасного виготовлення продукції, якщо порушення строку відбулося за наявності вини відповідача, відповідач виплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який нараховується пеня, від вартості своєчасно не виготовленої продукції за кожен календарний день прострочення, та не зазначено обов'язку відповідача повернути перераховані кошти у разі порушення строків виконання робіт, строків у межах яких повинен бути виконаний такий обов'язок.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Таким чином, суд приходить до висновку, що у відповідача на день винесення рішення по справі не виникло обов'язку повернути позивачеві перераховані кошти в розмірі 58 010,00 грн. на виконання договору №2021 на виготовлення поліграфічної продукції від 05.12.2012 р., який є чинним на момент прийняття рішення по справі, а сам факт порушення відповідачем строків виконання замовлення може бути наслідком у вигляді накладення штрафних санкцій або підставою для розірвання договору, однак, позивач заявляє вимоги про стягнення безпідставно отриманих коштів, які не являються за своєю правовою природою такими.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Підсумовуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з підстав необґрунтованості.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено: 21.06.2013 р.

Суддя Бондарчук В.В.