Постанова

від 20.06.2013 по справі 826/3065/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 червня 2013 року 09:17 Справа№ 826/3065/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Квадратура»

до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва ДПС

про скасування податкових повідомлень-рішень № 0005012250 та №0005022250 від 09.11.2012 року.

суддя Смолій І.В.,

секретар Мар'янченко Д.А.

представники:

від позивача Яроцька Ю.С. - довіреність №1 від 28.01.13р.

від відповідача Макаревич О.С. - довіреність №8150/9/10 від 29.12.12р.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАСУ в судовому засіданні 20.06.2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва ДПС про скасування податкових повідомлень-рішень № 0005012250 та №0005022250 від 09.11.2012 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.03.13р. відкрито провадження у адміністративній справі та закінчено підготовче провадження і призначено справу до розгляду по суті на 09.04.13р.

У судовому засіданні 09.04.13р. судом оголошена перерва у зв'язку з необхідністю надати суду додаткові матеріали по справі на 21.05.13р., на 30.05.13 та 20.06.13р.

У судовому засіданні 20.06.13р. представник позивача позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві та додаткових поясненнях.

Представник відповідача проти позову заперечив, посилаючись на обставини викладені в запереченні на позовну заяву, вважає що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ВСТАНОВИВ:

В період з 08.10.2012 по 12.10.2012 Державною податковою інспекцією у Подільському районі м. Києва ДПС проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Квадратура» з питань правильності обчислення та повноти сплати до бюджету податку на прибуток підприємства та додатку на додану вартість по фінансово-господарських взаємовідносинах з TOB «Ін-Буд-Київ» код за (ЄДРПОУ 36925136) за період з 01.02.2010р. по 28.02.2011р.

Під час перевірки встановлено порушення позивачем вимог п. 1.32 ст. 1, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п.5.3. ст.5, пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 574 063,00 грн.; п. І98.2, п. 198.3, п. 198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого підприємством занижено податок за додану вартість на суму 459 251,00 грн.

За наслідками встановлених порушень позивачу винесено податкові повідомлення-рішення №0005012250 та №0005022250 від 09.11.2012.Не погодившись з такими висновками податкового органу спірне податкове повідомлення-рішення було оскаржено позивачем в адміністративному порядку, однак в результаті розгляду скарг позивача, спірне рішення було залишено без змін, у зв'язку з чим позивач звернувся з позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до переконання про безпідставність позовних вимог виходячи з наступних міркувань.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, між позивачем (Замовник) та TOB «Ін-Буд-Київ» (Виконавець) укладено договір №85-1-01/11 від 01 лютого 2011 року про виконання будівельних робіт. Відповідно до предмету договору, Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов'язання виконати будівельні роботи (Додаток №1) на будівництві житлового будинку за адресою: вул. Васильківська, 31/17.

Такими роботами згідно кошторису були прокладення металевих труб; затягуванні силового кабелю; шпаклювання стін та стель; ґрунтування стін та стель; фарбування дверей, фарбування стін та стель, тощо.

В підтвердження виконання договору між позивачем та TOB «Ін-Буд-Київ» підписано акт здачі-приймання наданих послуг №1 від 28 лютого 2011 року.

В подальшому між позивачем та TOB «Ін-Буд-Київ» укладено договір №86-2-01/11 від 01 лютого 2011 року про виконання будівельних робіт. Відповідно до предмету зазначеного договору Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов'язання виконати будівельні роботи (Додаток №1) на будівництві житлового будинку за адресою: вул. Васильківська, 31/17.

Такими роботами згідно кошторису були улаштування монолітних конструкцій; монтаж та демонтаж інвентарних риштувань, тощо.

В підтвердження виконання договору сторонами підписано акт здачі-приймання наданих послуг №1 від 28 лютого 2011 року за Договором №86-2-01/11 від 01 лютого 2011 року на предмет виконання будівельних робіт в повному обсязі.

Крім того, між позивачем та TOB «Ін-Буд-Київ» укладено договір №87-2-01/11 від 01 лютого 2011 року про виконання будівельних робіт. Відповідно до предмету договору Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов'язання виконати будівельні роботи (Додаток №1) на будівництві житлового будинку за адресою: вул. Васильківська, 31/17. Такими роботами згідно кошторису були улаштування монолітних конструкцій, монтаж вентиляційних коробів, мурування стін цеглою, тощо.

В підтвердження виконання умов договору сторонами підписано акт здачі-прийманні наданих послуг №1 від 28 лютого 2011 року за Договором №87-2-01/11 від 01 лютого 2011 року на предмет виконання будівельних робіт в повному обсязі.

Однак, до відповідача надійшов від ДПФ у Ленінському районі м. Донецьк акт перевірки TOB «Ін-Буд-Київ» від 10.05.2011 №1084/23-08/36925136, відповіла до якого встановлено, що на момент проведення перевірки первинні та інші документи по TOB «Ін-Буд-Київ» відсутні, підприємство згідно АІС «Реєстр платників податків» ДПІ у Шевченківському р-ні м. Києва має стан 23 (місцезнаходження не встановлено), посадові особи за адресою вказаною в реєстраційних документах: 04060, м. Київ вул. Ризька,73-Б не знаходиться, місцезнаходженні посадових осіб не відомо.

Тобто, TOB «Ін-Буд-Київ», зайво включено до складу податкового зобов'язання суми ПДВ з продажу товарів (робіт, послуг) по безтоварних операціях з метою одержання додаткової вигоди, і відповідно відсутній факт поставки товарів (робіт, послуг) покупцям.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи суд зважає на наступне.

Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно п.п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Таким чином, визначальною підставою віднесення тих чи інших витрат підприємства до складу валових є їх безпосереднє використання у господарській діяльності підприємства.

У пункті 1.32 статті 1 даного Закону визначено, що господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у ПК України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Отже, наявність зазначених обставин, а також неможливість фактичного здійснення господарських операцій TOB «Ін-Буд-Київ» через відсутність майна та інших матеріальних і трудових ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з виконання робіт; відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності по причині відсутності трудових ресурсів, обмеженість у часі (співвідношення людино/годин та днів виконання ремонту) і розгалуженість у просторі об'єктів та суб'єктів, ненадання податкової звітності, несвоєчасна сплату податків і відсутність надмірної сплати ПДВ, вказує на фіктивність укладеного між сторонами правочину, які в свою чергу не мали на меті настання певних правових наслідків.

Відповідно до ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним в судовому порядку. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення так і досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Згідно із ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін -у разі виконання зобов'язання обома сторонами -в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (частина 1 статті 208 Господарського кодексу України).

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною 1 статті 203,. частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі пункту 1 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина: 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наявність належних доказів у їх співвідношенні з обставинами даної справи вказує на те, що позивачем було занижено податок на прибуток та було занижено податок на додану вартість, включений до складу податкового кредиту в деклараціях з податку на додану вартість, унаслідок чого відповідачем правомірно було прийнято спірні податкові повідомлення-рішення № 0005012250 та №0005022250 від 09.11.2012 року.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією України та законами України.

Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.В. Смолій