Ухвала

від 18.06.2013 по справі 2а-5044/12/1470

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2013 р.Справа № 2а-5044/12/1470

Категорія: 8.2.6 Головуючий в 1 інстанції: Птичкіна В.В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого - Ступакової І.Г.

суддів - Бітова А.І.

- Милосердного М.М.

(у зв'язку з неприбуттям у судове засідання сторін,

справа розглядається в порядку письмового провадження)

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою представника Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 березня 2013 року по справі за адміністративним позовом Приватного підприємства Науково-виробнича фірма «Миколаївська енергопромислова компанія» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Приватне підприємство Науково-виробнича фірма «Миколаївська енергопромислова компанія» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень - рішень від 18.09.2012 № 0001882301 і № 0001892301.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 березня 2013 року адміністративний позов Приватного підприємства Науково-виробнича фірма «Миколаївська енергопромислова компанія» задоволений частково. Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення № 0001892301, що було прийнято Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби 18.09.2012р.. Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення № 0001882301, що було прийнято Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби 18.09.2012р. в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на 15084, 81 грн. з яких: 14 577,50 грн. - основний платіж і 507,31 грн. - штрафна (фінансова) санкція. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі представника Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби ставиться питання про скасування судового рішення в частині задоволення адміністративного позову, в зв'язку з тим, що воно у вказаній частині постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що в період з 22.08.2012р. по 31.08.2012р. ДПІ здійснила документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2009р. по 30.06.2012р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009р. по 30.06.2012р., результати якої оформила актом від 07.09.2012 № 2424/22-200/33853813.

В Акті ДПІ дійшла висновку, що Підприємство порушило:

- пункт 198.3, пункт 198.6 статті 198, пункт 200.1 статті 200, пункт 201.1 статті 201 Податкового кодексу України. Відповідно до частин 1, 2 статті 215, частин 1, 5 статті 203 Цивільного кодексу України, правочини із ТОВ «АЛЬФА-К», із ТОВ «КПВ «ГРАНИТ» є недійсними, і в силу статті 216 Цивільного кодексу України, не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 22115,94 грн.

- підпункт 4.1.1 пункту 4.1 статті 4, пункт 5.1, підпункт 5.2.1 пункту 5.2, підпункт 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункт 11.2.1 пункту 11.2, підпункт 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», пункт 138.2 статті 138 Податкового кодексу України. Відповідно до частин 1, 2 статті 215, частин 1, 5 статті 203 Цивільного кодексу України, правочин із ТОВ «КПВ «ГРАНИТ» є недійсним, і в силу статті 216 Цивільного кодексу України, не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 22115,94 грн.

Податковим повідомленням-рішенням від 18.09.2012 № 0001892301 ДПІ, на підставі підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 і абзацу 2 пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, збільшила суму грошового зобов'язання Підприємства з податку на додану вартість на 32117,34 грн. і застосувала штрафну (фінансову) санкцію в сумі 1 грн..

Податковим повідомленням-рішенням від 18.09.2012 № 0001882301 ДПІ, на підставі підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пункту 7 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, збільшила суму грошового зобов'язання Підприємства з податку на прибуток на 22115,94 грн. і застосувала штрафну (фінансову) санкцію в сумі 2058,14 грн..

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позову та вважає, що при винесенні постанови судом першої інстанції повно з'ясовано обставини, які мають значення для справи та правильно застосовано норми матеріального права до спірних правовідносин, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.03.2011р. позивач та ТОВ «КПВ ГРАНИТ» уклали договір про закупівлю товарів №1, на виконання умов якого Підприємство позивача придбало електрообладнання на загальну суму 61255,20 грн., в тому числі ПДВ - 10209,20 грн.

Відповідно до умов вказаного договору позивачем отримано від ТОВ «КПВ ГРАНИТ» податкову накладну на сумі 10209,20 грн., яку було включено до податкового кредиту у декларації за березень 2011 року.

На підтвердження реальності здійснення вище зазначених господарських операцій, позивачем були надані: договір про закупівлю товарів №1, видаткова накладна від 10.03.2011 № ГР-0000337, податкова накладна від 10.03.2011 № 410, акт від 10.03.2011 № Г-01 приймання-передачі обладнання та інш..

08.04.2011р. позивач та ТОВ «АЛЬФА-К» уклали договір про закупівлю товарів № 2, на виконання умов якого Підприємство позивача придбало електрообладнання на загальну суму 90065,62 грн., в тому числі ПДВ - 15010,94 грн.

Відповідно до умов вказаного договору позивачем отримано від ТОВ «АЛЬФА-К» податкову накладну на суму 15010,94 грн., яку було включено до податкового кредиту у декларації за квітень 2011 року.

На підтвердження реальності здійснення вище зазначених господарських операцій, позивачем були надані: договір про закупівлю товарів №2, видаткова накладна від від 08.04.2011 № АК-0000084, податкова накладна від 08.04.2011 № 113 та інш..

04.05.2011р. позивач та ТОВ «АЛЬФА-К» уклали договір про закупівлю товарів № 3, на виконання умов якого Підприємство позивача придбало електрообладнання на загальну суму 41383,20 грн., в тому числі ПДВ - 6897,20 грн.

Відповідно до умов вказаного договору позивачем отримано від ТОВ «АЛЬФА-К» податкову накладну на суму 6897,20 грн., яку було включено до податкового кредиту у декларації за травень 2011 року.

На підтвердження реальності здійснення вище зазначених господарських операцій, позивачем були надані: договір про закупівлю товарів №3, видаткова накладна від 04.05.2011 № АК-0000300, податкова накладна від 04.05.2011 № 416, акт від 04.05.2011 № А-03 приймання-передачі обладнання та інш..

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пп. "а" п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно вимог пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України).

Зміст наведених норм свідчить про те, що наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

В свою чергу, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання позивачем у постачальників товарів ТОВ «АЛЬФА-К», із ТОВ «КПВ «ГРАНИТ», на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) ПДВ до податкового кредиту, відповідачем спростовані не були.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Між тим, отримані позивачем документи (договір, податкові та видаткові накладні, акти приймання-передачі товарів та інш.), на які в тому числі послався суд першої інстанції, дають підстави для висновку про сплату позивачем сум податку в ціні придбання товарів своєму безпосередньому постачальнику, який видав йому податкові накладні, маючи статус платника податку на додану вартість, а тому оцінка судом першої інстанції обставин та матеріалів справи відповідає правильному застосуванню норм Податкового кодексу України якими встановлено порядок та підстави формування податкового кредиту.

В свою чергу відповідачем не спростовано, що на момент складення податкових накладних, за якими позивачем сформовано податковий кредит на суму та за період вказаний в оскаржуваних повідомленнях - рішеннях, контрагенти позивача були зареєстровані платниками податку на додану вартість та відповідно мали право на складання податкових накладних.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Натомість, отримані від ТОВ «АЛЬФА-К», із ТОВ «КПВ «ГРАНИТ» відповідно до договорів про закупівлю товари (електрообладнання) безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю позивача, що підтверджується договорами від 10.03.2011, від 08.04.2011, від 14.04.2011, від 28.04.2011р.р. з ВАТ ЕК «Миколаївобленерго», наданими позивачем до матеріалів справи, відповідно до яких, вказане вище електрообладнання було поставлено замовнику, що також свідчить про реальність господарських операцій позивача з ТОВ «АЛЬФА-К», із ТОВ «КПВ «ГРАНИТ» та відповідно правомірністю віднесення позивачем до складу валових, витрат понесених на придбання вказаних ТМЦ.

Крім того, як вбачається з акту перевірки, податковий орган прийшов до висновку, що господарські відносини позивача з ТОВ «АЛЬФА-К», із ТОВ «КПВ «ГРАНИТ» не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ст.234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, котре не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Отже, з урахуванням вище вказаних норм та матеріалів справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідач, складаючи акт за результатами проведеної перевірки, керувався лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів між позивачем та ТОВ «АЛЬФА-К», із ТОВ «КПВ «ГРАНИТ», спираючись в тому числі на данні перевірки вказаних контрагентів в яких зазначено про неможливість провести зустрічні перевірки та відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності, управлінського та технічного персоналу, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, спеціального обладнання тощо.

В свою чергу, колегія суддів звертає увагу на те, що Актом перевірки та іншими матеріалами справи не встановлено жодного фактичного порушення саме позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту, яке б позбавляло його права на формування податкового кредиту.

Отже, колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги та вважає, що наявні у позивача податкові накладні (та інші первинні документи) та сплата на користь постачальника товарів суми ПДВ, у повній мірі виконують функції, покладені на них Податковим Кодексом України та підтверджують фактичність здійснення господарських операцій.

Інші доводи апеляційної скарги, в тому числі про фактичну відсутність взаємовідносин позивача з вище зазначеними контрагентами, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вони не підтверджені належними доказами та є лише припущеннями, які не є доказами у розумінні норм ст.69 КАС України.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195, 197; п.1 ч.1 ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206; ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 березня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий:

Судді: