Рішення

від 18.12.2006 по справі 9/68-05

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

9/68-05

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18.12.06           Справа № 9/68-05.

За позовом: товариства з обмеженою відповідальністю «Агробізнес – 21», м. Харків

До відповідача: приватного підприємства агрофірми «Коровинці»

Про стягнення: 150680 грн. 58 коп.

Суддя     Левченко П.І.

За участю представників:

від позивача: Северина Е.І.

від відповідача: Калантаєнко С.В.

Суть спору: позивач у позовній заяві від 16.02.2005 року просив суд стягнути з відповідача на свою користь пеню в сумі 150680 грн. за несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов'язань по договорам № № 21, 37 від 20.03.2001 р. та від 16.04.2002 р.

Рішенням господарського суду Сумської області від 14.03.2005 року позов було задоволено повністю.

Постановою від 02.10.2006 року Вищого господарського суду України рішення господарського суду Сумської області від 14.03.2005 року у справі № 9/68-05 скасовано, а справу передано на новий розгляд  до господарського суду Сумської області.

27.11.2006 року позивач під час нового розгляду справи подав суду заяву про зміну позовних вимог з доданим до неї розрахунком позовних вимог та докази їх направлення відповідачеві (а. с. 109-112).

В заяві про зміну позовних вимог від 27.11.2006 р. позивач просить стягнути з відповідача річні у сумі 16424 грн. 46 коп.  та інфляційні у сумі 59165 грн. 40 коп., керуючись ч. 2 ст. 625 ЦК України, в зв'язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов'язання по договорам купівлі-продажу  № № 21 та 37 від 20.03.2001 р. та від 16.04.2002 р.

Представник відповідача 18.12.2006 року надав суду письмові заперечення на заяву про зміну позовних вимог (а. с. 16-117), в яких зазначає, що заява про зміну позовних вимог є по суті незаконною, оскільки вона подана з метою будь-яким чином стягнути штрафні санкції.

Обґрунтовуючи своє твердження щодо незаконності нових позовних вимог позивача, відповідач посилається на те, що стаття 625 ЦК України вступила в силу з 1 січня 2004 року, а тому, на думку відповідача, до відносин, які виникли із договорів № 21 від 20.03.2001 р. і № 37 від 16.04.2002 р. не може застосовуватися ст. 625 ЦК України (2003 року). Обов'язок по оплаті у відповідача виник  01.10.2003 р.

Крім того, представник відповідача посилається на те, що «для стягнення вказаних витрат  не мається підстав ще й тому, що минув строк позовної давності.»

Представник позивача, вислухавши заперечення представника відповідача, пояснила суду та представнику відповідача, що змінені позовні вимоги ґрунтуються як на ст. 625 ЦК України (2003 року), так і на аналогічній за змістом ст. 214 ЦК УРСР (1963 року). Крім того, представник позивача підкреслила у своїх усних поясненнях суду  в судовому засіданні 18.12.2006 р., що згідно п. 2 ст. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (2003 року), щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. В даному разі обов'язок по оплаті у відповідача виник з 01.10.2003 року  і цей обов'язок продовжував існувати після набрання чинності ЦК України (2003 року).

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив:

Між сторонами у даній справі були укладені договори купівлі-продажу на умовах товарного кредиту № 21 від 20.03.2001 року та № 37 від 16.04.2002 року.

Як встановлено рішення господарського суду Сумської області від 16.08.2004 року у справі № 9/269-04, в якій брали участь ті ж самі сторони, сума простроченої заборгованості відповідача перед позивачем по розрахунках за товар та процентах по товарному кредиту за договорами № 21 від 20.03.2001 р. та № 37 від 16.04.2002 р. склала 443218 грн. 52 коп. і ця сума заборгованості  балу стягнута з відповідача  на користь позивача вищезгаданим рішенням суду. Цей факт підтверджено також рішенням господарського суду Сумської області  від 16.03.2006 року  у справі № 9/269-04 (копія рішення знаходиться в матеріалах даної справи, а. с. 83).

Факти встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони ( ст. 35 ГПК України).

Таким чином, як свідчить рішення господарського суду Сумської області у справі № 9/269-04 та визнає у своїх письмових з0апереченнях на заяву про зміну позовних вимог сам відповідач (а. с. 117), обов'язок по оплаті заборгованості у відповідача виник 01.10.2003 р., але частково був виконаний відповідачем цей обов'язок лише 11.10.2004 року шляхом перерахування відповідачем позивачеві 400000 грн. платіжним дорученням № 1 від 11.10.2204 року.

Тобто, грошове зобов'язання відповідача перед позивачем виникло  до набрання чинності ЦК України (2003 року) і продовжувало існувати  після набрання чинності цим Кодексом, що дає підстави для застосування до правовідносин відповідача з позивачем щодо виконання грошового зобов'язання по вищезгаданим договорам частини 2 статті 625 ЦК України (2003 року). Аналогічна за змістом норма міститься також в частині 1 статті 214 ЦК УРСР (1963 року).

Заперечення представника відповідача щодо неможливості застосування положень статті 625 ЦК України (2003 року) до даних відносин спростовуються частиною 2 пункту 4 прикінцевих та перехідних положень ЦК України (2003 року), якою передбачено, що до цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відносини щодо виконання грошового зобов'язання  відповідача перед позивачем, яке випливає з договорів № 21 від 20.03.2001 року та № 37 від 16.04.2002 року, факт існування якого встановлений судовим рішення у справі № 9/269-04 за участю тих самих сторін, продовжують існувати  до цього часу, оскільки відповідач не подав суду доказів виконання того грошового зобов'язання в повному обсязі.

Частиною 2 статті 625 ЦК України (2003 року) передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Ця відповідальність за порушення грошового зобов'язання не є неустойкою(штрафом, пенею), а тому, на неї не розповсюджується   спеціальна позовна давність в один рік, передбачена статтею 258 ЦК України. До вимог щодо стягнення 3% річних та індексу інфляції за статтею 625 ЦК України (2003року) застосовується загальна позовна давність, яка встановлена статтею 257 ЦК України (2003 року) тривалістю у три роки.

Згідно ст. 256 ЦК України, позовна давність  - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позивач звернувся з позовом до суду 17.02.2005 року щодо застосування до відповідача заходів відповідальності за порушення грошового зобов'язання за вищезазначеними договорами.

Таким чином, позивач звернувся до суду у межах загального строку позовної давності і посилання відповідача у своїх запереченнях на те, що в даному разі минув строк позовної давності (строк для звернення до суду), є безпідставним і немотивованим.

З огляду на викладене, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню згідно обґрунтованого розрахунку позивача на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України 3% річних за період з 01.10.2003 р. по 27.11.2006 р. в сумі 16424 грн. 46 коп., а також індекс інфляції (інфляційні) за період з жовтня 2003 року по жовтень 2006 року в сумі 59165 грн. 40 коп.

Згідно ст. ст. 44, 49 ГПК України, на відповідача покладаються пропорційно задоволеним позовним вимогам витрати по держмиту в сумі 755 грн. 90 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судовог7о процесу в сумі 59 грн.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 11, 12, 15, 16, 256, 257, 526, 530, 625 ЦК України , ст. ст. 33, 35, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України , суд -

                     В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити повністю.

2.          Стягнути з приватного підприємства агрофірми «Коровинці» (Недригайлівський район, с. Коровинці, вул. Леніна, 1; п/р 26007370500006 в СФ КБ «Приватбанк»  м. Суми, МФО 337546, код ЄДРПОУ 30864529) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Агробізнес – 21» (м. Харків, провулок Лопанський, 2; п/р 260003001324 в АКБ «Меркурій» м. Харкова, МФО 351663, код ЄДРПОУ 32761109) річні у сумі 16424 грн. 46 коп., інфляційні у сумі 59165 грн. 40 коп., витрати по держмиту в сумі 755 грн. 90 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 59 грн.

3.           Видати наказ після набрання рішенням законної сили.