Постанова

від 21.02.2007 по справі 9/68-05

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

9/68-05

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" лютого 2007 р.                                                                Справа № 9/68-05  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя , судді , ,

при секретарі Безлепкіній І.П.

за участю представників сторін:

позивача - Акулової О.В. (дов. б/н від 20.02.2007 р.)

відповідача - Калатаєнка С.В. (дов. б/н від 14.02.2007 р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного підприємства агрофірми "Коровинці" (с. Коровинці, Недригайлівського району, Сумської області) (вх. № 336 С/З) на рішення господарського суду Сумської області від 18.12.06 р. по справі № 9/68-05

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробізнес-21" (м. Харків)

до Приватного підприємства агрофірми "Коровинці" (с. Коровинці, Недригайлівського району, Сумської області)

про стягнення 150 680,58 грн., -

встановила:

У лютому 2005 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Агробізнес-21" (м. Харків) звернулось до господарського суду Сумської області з позовом до Приватного підприємства агрофірми "Коровинці" (с. Коровинці, Недригайлівського району, Сумської області) про стягнення пені в сумі 150 680,58 грн. за несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов'язань за договорами № 21 від 20.03.2001 р. та № 37 від 16.04.2002 р.

Рішенням господарського суду Сумської області від 14 березня 2005 року по справі № 9/68-05 (суддя Лущик М.С.) позов задоволено повністю та стягнуто з відповідача на користь позивача 150 680,58 грн. пені, 1 506,80 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Вищого господарського суду України від 2 жовтня 2006 року по справі № 9/68-05 касаційну скаргу ПП агрофірми "Коровинці" задоволено частково; рішення господарського суду Сумської області від 14.03.2005 р. по даній справі скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду Сумської області.

Заявою від 27.11.2006 р. позивач під час нового розгляду справи змінив позовні вимоги, просив суд стягнути з відповідача річні у сумі 16 424,46 грн. та інфляційні у сумі 59 165,40 грн., керуючись частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, у зв'язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов'язання за договорами купівлі-продажу № 21 від 20.03.2001 р. та № 37 від 16.04.2002 р.

Рішенням господарського суду Сумської області від 18 грудня 2006 року по справі № 9/68-05 (суддя Левченко П.І.) позов задоволено повністю та стягнуто з відповідача на користь позивача річні у сумі 16 424,46 грн., інфляційні у сумі 59 165,40 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 755,90 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 59,00 грн.

Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Сумської області від 18.12.2006 р. скасувати, посилаючись на його незаконність.

Позивач надав заперечення на апеляційну скаргу, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши представника ПП агрофірми "Коровинці" Калантаєнко С.В., який підтримав апеляційну скаргу, представника ТОВ "Агробізнес-21" Акулову О.В., яка просила рішення суду першої інстанції залишити без змін, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення господарського суду Сумської області від 18.12.2006 р. –без змін, виходячи з наступних підстав.

Приймаючи оскаржуване рішення, господарський суд Сумської області виходив з результатів встановлення та дослідження документально підтверджених матеріалами справи обставин спору за яким встановив, що між сторонами у даній справі були укладені договори купівлі-продажу на умовах товарного кредиту № 21 від 20.03.2001 р. та № 37 від 16.04.2002 р., відповідно до умов яких позивач зобов'язався передати відповідачеві у власність, а останній –прийняти та оплатити майно на умовах товарного кредиту та проценти по ньому не пізніше 1 жовтня 2003 року згідно узгодженого графіку.

Як встановлено рішенням господарського суду Сумської області від 16.08.2004 р. у справі № 9/269-04, в якій брали участь ті ж самі сторони, відповідач оплату за спірними договорами не здійснив, у зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем по розрахунках за товар та процентах по товарному кредиту за договорами № 21 від 20.03.2001 р. та № 37 від 16.04.2002 р. склала 443 218,52 грн., яка була стягнута з останнього на користь позивача вищезгаданим рішенням суду. Зокрема, цей факт підтверджено також рішенням господарського суду Сумської області від 16.03.2006 р. у справі № 9/269-04 (а. с. 81).

Відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Як свідчить рішення господарського суду Сумської області у справі № 9/269-04 та визнає у своїх письмових запереченнях на заяву про зміну позовних вимог сам відповідач (а. с. 116), обов'язок по оплаті заборгованості у останнього виник 01.10.2003 р., але частково він був виконаний лише 11.10.2004 р. шляхом перерахування позивачу 400 000,00 грн. платіжним дорученням № 1 від 11.10.2004 р.

Таким чином, станом на 27 листопада 2006 року відповідачем залишилась несплаченою сума основного боргу у розмірі 43 218,52 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, згідно наданого позивачем розрахунку сума 3 % річних від простроченої суми складає 16 424,46 грн., а сума інфляційних витрат з урахуванням сплачених платіжним дорученням № 1 від 11.10.2004 р. 400 000,00 грн. складає 59 165,40 грн.

Разом з тим, судом першої інстанції було встановлено, що грошове зобов'язання відповідача перед позивачем виникло до набрання чинності Цивільним кодексом України (в ред. 2003 року) і продовжувало існувати після набрання чинності цим Кодексом, що дає підстави для застосування до спірних правовідносин по вищезгаданим договорам частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України (в ред. 2003 року). Аналогічна за змістом норма міститься також в частині 1 статті 214 Цивільного кодексу УРСР (в ред. 1963 року).

Заперечення відповідача щодо неможливості застосування до даних відносин положень статті 625 Цивільного кодексу України спростовуються частиною 2 пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, якою передбачено, що щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Слід зазначити, що відносини щодо виконання грошового зобов'язання відповідача перед позивачем, які випливають з договорів № 21 від 20.03.2001 р. та № 37 від 16.04.2002 р., факт існування яких встановлений судовим рішенням у справі № 9/269-04 за участю тих самих сторін, продовжують існувати до цього часу, оскільки відповідач не подав суду доказів виконання грошового зобов'язання у повному обсязі.

Зокрема, господарським судом Сумської області було встановлено, що відповідальність за порушення грошового зобов'язання не є неустойкою (штрафом, пенею), а тому на неї не розповсюджується спеціальна позовна давність в один рік, передбачена статтею 258 Цивільного кодексу України. До вимог щодо стягнення 3 % річних та індексу інфляції за статтею 625 ЦК України застосовується загальна позовна давність, яка встановлена статтею 257 цього Кодексу тривалістю у три роки.

Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Як свідчать матеріали справи, позивач звернувся з позовом до суду 17.02.2005 р., тобто у межах загального строку позовної давності і посилання відповідача у своїх запереченнях на те, що в даному разі минув строк позовної давності для звернення до суду, на думку суду першої інстанції, є безпідставним і необґрунтованим.

З огляду на вищевикладене, місцевий господарський суд дійшов до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню згідно обґрунтованого розрахунку позивача на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України 3% річних за період з 01.10.2003 р. по 27.11.2006 р. в сумі 16 424,46 грн., а також інфляційні за період з жовтня 2003 року по жовтень 2006 року в сумі 59 165,40 грн.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, тому є підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення і прийнятого по справі рішення –без змін, оскільки відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Згідно зі статтею 43 цього ж Кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Колегія суддів вважає, що позивач надав докази того, що відповідач прострочив виконання грошових зобов'язань за договорами № 21 від 20.03.2001 р. та № 37 від 16.04.2002 р., у зв'язку з чим, враховуючи вимоги статей 526, 625 Цивільного кодексу України, останній повинен сплатити позивачу річні у сумі 16 424,46 грн. та інфляційні у сумі 59 165,40 грн.

Що стосується посилань відповідача на неможливість застосування до даних правовідносин положень статті 625 Цивільного кодексу України та сплив строку позовної давності для звернення до суду, то колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав цим обставинам належну правову оцінку.

Разом з тим, твердження відповідача в апеляційній скарзі про те, що  спірними договорами був встановлений інший розмір відсотків, які відповідач вже сплатив, суперечать дійсності та обставинам справи. На думку колегії суддів, відповідач не прийняв до уваги те, що відсотки, зазначені у п. 5 договорів № 21 від 20.03.2001 р. та № 37 від 16.04.2002 р. встановлені сторонами за користування товарним кредитом і нараховуються на суму договору з моменту отримання відповідачем сільськогосподарської техніки, а не за порушення грошового зобов'язання. А вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних збитків ґрунтуються та нараховані у відповідності до статті 625 Цивільного кодексу України і застосовуються у якості відповідальності за порушення боржником грошового зобов'язання.

Виходячи з вищенаведеного вбачається, що позивач виконав свої зобов'язання, передбачені договорами № 21 від 20.03.2001 р. та № 37 від 16.04.2002 р. і у повній відповідності з чинним законодавством матеріально обґрунтував та довів правомірність своїх позовних вимог до відповідача.

Відповідач же ні під час вирішення спору у господарському суді Сумської області, ні під час розгляду його апеляційної скарги не надав жодного документального доказу обґрунтованості та правомірності як своїх заперечень проти позову, так і висловлених в апеляційній скарзі тверджень про відсутність у нього боргу перед позивачем.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 29.12.1976 р. "Про судове рішення" рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

На думку колегії суддів, рішення місцевого суду відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга ПП агрофірми "Коровинці" позбавлена фактичного та правового обґрунтування на її підтвердження, рішення господарського суду Сумської області від 18.12.2006 р. по справі № 9/68-05 прийняте без порушень норм матеріального та процесуального права, а доводи з яких подана апеляційна скарга про скасування рішення, не можуть бути підставою для його зміни чи скасування.

Керуючись статтями 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду, -

постановила:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства агрофірми "Коровинці" (с. Коровинці, Недригайлівського району, Сумської області) залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 18 грудня 2006 року по справі № 9/68-05 залишити без змін.

Головуючий суддя                                                                      

Суддя                                                                                 

Суддя