Постанова

від 04.07.2013 по справі 802/2600/13-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м.Вінниця

04 липня 2013 р. Справа № 802/2600/13-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Шаповалової Тетяни Михайлівни,

за участю:

секретаря судового засідання: Мошняги Валентина Івановича

представників

позивача: Данилюка В.М.

відповідача: Ставнійчук Л.Д., Цибульського В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до: фермерського господарства "Вільне"

про: стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені

ВСТАНОВИВ :

До Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернулось Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фермерського господарства "Вільне" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що зокрема тим, що в порушення статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" відповідач не забезпечив встановленого нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів в кількості 1 особи, в зв'язку з чим зобов'язаний сплатити адміністративно-господарські санкції та пеню у розмірі, встановленому чинним законодавством.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав мотивуючи тим, що відповідачем вжито всіх залежних від нього заходів щодо забезпечення працевлаштування інвалідів. Зокрема, відповідачем подавався звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів у 2012 році, а також інформація про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів щомісячно.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, судом встановлено наступне.

Відповідачем до відділення Фонду подано звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2012 рік, згідно з яким середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 51 особи, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 1 особа, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", також самостійно розрахована відповідачем і становить - 2 особи (а.с.4).

Оскільки відповідачем не виконано норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів в кількості 1 особи, до останнього застосовано адміністративно - господарську санкцію у розмірі середньомісячної заробітної плати штатного працівника на підприємстві за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом та пеня, які відповідачем не сплачені, що стало підставою для звернення з позовом до суду.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з наступного.

Статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Закон) встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Статтею 18 Закону встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленою Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до положень частини 3 статті 18-1 Закону Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Статтею 20 Закону, зокрема, передбачено, що підприємства, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

З аналізу положень вказаного Закону вбачається, що на суб'єктів господарювання покладено обов'язок виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів і надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів. При цьому, обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком самостійно підбирати інвалідів на створені робочі місця. Водночас, законодавець зобов'язує підприємства надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів.

Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування затверджений постановою Кабінету Міністрів України №70 від 31 січня 2007 року "Про реалізацію статей 19 та 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Порядок).

Згідно з пунктом 2 Порядку, звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом, а інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Відповідно до пункту 2 статті 4 Закону України "Про зайнятість населення" (із змінами та доповненнями) державні органи забезпечують публікацію статистичних даних та інформаційних матеріалів про пропозиції та попит на робочу силу, можливості працевлаштування, професійної підготовки і перепідготовки, професійної орієнтації і соціально-трудової реабілітації, в тому числі інвалідів.

Судом встановлено, що відповідачем виконані вимоги постанови Кабінету Міністрів України №70 від 31 січня 2007 року "Про реалізацію статей 19 та 20 Закону України " Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо подання щомісячної інформації про зайнятість і працевлаштування інвалідів до центру зайнятості.

Так, на запит позивача вих. №01-10/441 від 18 квітня 2013 року (а.с. 5) Могилів-Подільський міськрайонний центр зайнятості надав відповідь вих. №04-20/830 від 16 травня 2013 року (а.с.6), з якої випливає, що фермерське господарство "Вільне" в 2012 році подавало до центру зайнятості інформацію про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів, про що свідчать звіти про наявність вакансій (звіти наявні в матеріалах справи).

Окрім того, судом з власної ініціативи у Могилів-Подільського міськрайонного центра зайнятості витребовувалася інформація щодо того, чи направлялася в 2012 році центром зайнятості до фермерського господарства "Вільне" для працевлаштування інвалідів; причини відмови роботодавця чи інваліда у працевлаштуванні, а також інформацію про іншу проведену з роботодавцем роботу з метою працевлаштування інвалідів.

02 липня 2013 року Могилів-Подільський міськрайонний центр зайнятості надав лист №01-1-20/1028 від 26.06.2013 року відповідно до якого у 2012 році фермерське господарство "Вільне" подавало звіти за формою №3 ПН про наявність вільних робочих місць, вакантних посад для працевлаштування інвалідів.

Крім того, 26.12.2012 року видавалося направлення на вакансію робітника фермерського господарства "Вільне", заявлену 03.01.2012 року - ОСОБА_4, результат направлення - відмова особи (ОСОБА_4 проживає в м.Могилеві-Подільському, вакансія не за місцем проживання); 18.06.2012 року видано направлення ОСОБА_5 Чернівецьким районним центром зайнятості, 19.06.2012 року особу працевлаштовано на заявлену вакансію.

Разом з цим Могилів-Подільський міськрайонний центр зайнятості вказує в листі, що на протязі 2012 року на обліку в Могилів-Подільському міськрайцентрі зайнятості перебувало дві особи, жителі с.Вільне, Могилів-Подільського району, серед яких осіб з обмеженими фізичними можливостями не було. На протязі 2012 року запрошувався кадровий працівник на інформаційні семінари, де розглядалися питання дотримання нормативу працевлаштованих інвалідів на підприємствах.

Адміністративно-господарська відповідальність, передбачена статтею 20 Закону, за своєю правовою природою є господарсько-правовою відповідальністю. Підставою для застосування такої відповідальності учасника господарських відносин, згідно частини 1 статті 218 ГК України, є вчинене роботодавцем правопорушення в сфері господарювання. Відповідно до частини другої зазначеної статті учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, із матеріалів справи не вбачається вини відповідача у не працевлаштуванні інвалідів, що є обов`язковою складовою господарського правопорушення; ним здійснені всі залежні від нього заходи по недопущенню господарського правопорушення, зокрема, відповідачем подавався звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів у 2012 році, а також інформація про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів щомісячно (а.с.7-18), кадровий працівник підприємства брав участь у відповідних інформаційниї семінарах в центрі зайнятості.

За таких обставин, суд дійшов до висновку про те, що підстави для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій, передбачені статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", відсутні.

Виходячи з наведеного, враховуючи відсутність підстав для застосування адміністративно-господарських санкцій та, відповідно, їх стягнення, відсутні також підстави і для стягнення пені за порушення строків сплати суми адміністративно-господарських санкцій, застосованої згідно Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 70 від 31 січня 2007 року.

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

З урахуванням встановлених у судовому засіданні обставин справи та вищезазначених положень чинного законодавства України суд приходить до висновку, що в задоволенні даного позову слід відмовити повністю.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Шаповалова Тетяна Михайлівна