Постанова

від 09.07.2013 по справі 915/195/13-г

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" липня 2013 р.Справа № 915/195/13-г Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів :

головуючого: Мирошниченко М. А.,

суддів : Михайлова М.В., Шевченко В. В.,

(склад колегії суддів змінено згідно ухвали Одеського апеляційного господарського суду від 09.07.2013 р. винесеної відповідно до розпорядження заступника голови Одеського апеляційного господарського суду Бандури Л.І № 472 від 08.07.2013р . )

при секретарі судового засідання - Подуст Л.В.

за участю представників:

ДП "Суднобудівний завод ім. 61 комунара" - Гусєва М.М. (за дорученням),

ТОВ "Наш дом" - Лях Н.В. (за дорученням)

РВ ФДМ України в Миколаївській області - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одеса апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Наш дом" на рішення господарського суду Миколаївської області від 21.05.2013 р. по справі № 915/195/13-г за позовом Державного підприємства "Суднобудівний завод ім. 61 комунара" до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Наш дом", за участю третьої особи , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Регіональне відділення Фонду державного майна України в Миколаївській області про спонукання повернути орендоване майно,

ВСТАНОВИЛА:

29.01.2013 р. Державне підприємство „Суднобудівний завод ім. 61 комунара" (далі позивач) звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Наш дом" (далі відповідач) про спонукання повернути орендоване майно, а саме автозавантажувач „BOSS" 1994 р. випуску, заводський № 022604, інвентарний № 28389, вартістю 159 736,00 грн.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що між позивачем та відповідачем укладено договір оренди майна від 10.08.1995 р. (далі договір), за яким відповідачу, у складі цілісного майнового комплексу було передано в оренду автозавантажувач "BOSS" 1994 р. випуску (інвентарний номер 28389, заводський номер 022604). Угодою від 15.03.2012 р. сторони домовились про розірвання договору оренди майна від 10.08.1995 р. та повернення орендованого майна протягом семи днів з дати підписання угоди. Однак, при поверненні майна, відповідачем автозавантажувач "BOSS" переданий не був, що зафіксовано в акті приймання-передачі від 01.06.2012 р. Претензія направлена на адресу відповідача з вимогою про повернення майна також залишилась без задоволення, що стало підставою для звернення позивача до суду. (т. 1 а.с. 2-6)

Позивач у позові зазначив в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України в Миколаївській області.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 31.01.2013 р. зазначену позовну заяву прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 13.02.2013 р. о 10:00 год.. (т. 1 а.с.1)

Відповідач не погоджуючись з позовними вимогами надав місцевому суду заперечення на позов, а також додаткові пояснення до заперечень, де зазначив, що по-перше позивачем не доведено факт передання в оренду саме автозавантажувача "BOSS" (інвентарний № 28389, заводський № 022604) та відсутні правові підстави вимагати його повернення, оскільки надані суду докази наявності вказаного технічного засобу на балансі підприємства (оригінали акту приймання-передачі основних засобів та інвентарної картки) не відповідають вимогам, які пред'являються до документів даного виду чинним законодавством та містять дописки; по-друге у Додатку №1 до договору оренди від 10.08.1995 (позиція 22) та заздалегідь підготовленому позивачем акті приймання-передачі від 01.06.2012 відсутня така ідентифікуюча ознака автозавантажувача, як марка "BOSS" та заводський номер 022604; по-третє отриманий в оренду по договору 10.08.1995 р. автонавантажувач 1994 року випуску знаходився у приміщеннях, які також були передані відповідачем після розірвання договору оренди, про що представником відповідача зроблено відповідний запис на акті приймання-передачі автозавантажувача від 01.06.2012 р. (т.1 а.с.142-143, т.2 а.с.4, 84-89)

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 21.05.2013 р. (повний текст якого підписано 24.05.2013 р. суддею Мавродієвою М.В.) позов задоволено частково. Суд спонукав відповідача повернути позивачу отриманий в оренду, по договору оренди від 10.08.1995, автозавантажувач 1994 року випуску, інвентарний номер 28389, в решті позовних вимог, а саме у визначенні вказаного автозавантажувачу за ознаками "BOSS" та вартістю 159 736,00 грн. відмовлено.

Рішення суду вмотивовано тим, що орендні відносини між сторонами стосовно цього майна закінчились, а тому відповідач повинен повернути цей майно відповідачу. Суд також зазначив, що заводський номер автозавантажувача 022604, який зазначений у наданій позивачем інвентарній картці, не відповідає заводському номеру, який зазначений на титульному листі технічного паспорту автозавантажувача "BOSS", придбаному заводом у 1994 році, та на поверненні якого наполягає позивач. Однак надані відповідачем заперечення стосовно невідповідності форми інвентарної картки (т.2 а.с.34) та акту (т.2 а.с.32) приписам нормативно-правових актів діючих на час їх складання, не спростовують факту отримання від позивача автозавантажувача (1994 року випуску, інвентарний номер 28389), існування обов'язку відповідача (орендаря) передати вказане майно позивачу (орендодавцю) після розірвання договору оренди та недоведеність факту виконання цього обов'язку з боку відповідача. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо зазначеній у позові ознаки - вартості автозавантажувача (159 736,00,) суд вказав, що позивач у позові вказав вартість автозавантажувача вищу ніж та, що зазначена у договорі та у додаткових угодах до договору, а надані суду докази того, що вартість переданого відповідачу автонавантажувача на даний час становить 159 736,0 грн. не є належними у розумінні ст.34 ГПК України (т. 2 а.с. 143 -147).

Частково не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в який просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначив ті ж самі доводи, що і запереченні та доповненнях до заперечення на позовну заяву та на те, що у суді першої інстанції прийняв в якості доказів письмові пояснення осіб які не є уповноваженими представниками позивача, а тому ці докази неналежні і не можуть прийматись до уваги.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 11.06.2013 р., у складі колегії суддів: головуючий суддя Мирошниченко М.А. та суддів Головей В.М., Шевченко В.В. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 09.07.2013 р. о 11:30 год., про що сторони, згідно приписів ст. 98 ГПК України, були належним чином повідомлені.

Крім того зазначеною ухвалою Одеського апеляційного господарського суду в порядку ст. 27 ГПК України, в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору було залучено Регіональне відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області та в порядку ст. 94 ГПК України зобов'язано скаржника надіслати копію скарги третій особі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Миколаївській області, докази про направлення копії скарги третій особі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача надати суду, у судовому засіданні.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 09.07.2013 р. склад колегії суддів змінено, на підставі розпорядження заступника голови Одеського апеляційного господарського суду № 472 від 08.07.2013 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження у зміненому складі колегії суддів: головуючий Мирошниченко М.А. та суддів Михайлова М.В., Шевченко В.В..

У письмовому відзиві на скаргу позивач просив залишити її без задоволення.

Фіксація судового засідання здійснювалась за допомогою технічних засобів.

Представник Регіонального відділення Фонду державного майна України в Миколаївській області в судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про розгляд справи, клопотань про відкладення розгляду справи не заявив про причини свого нез'явлення суд не повідомив.

Враховуючи викладені обставини, а також думку представників сторін, колегія суддів прийняла рішення про розгляд справи за відсутністю вказаної особи .

Представник скаржника в усних поясненнях наданих суду в судовому засіданні підтримав скаргу і просив задовольнити її в повному обсягу.

Представник позивача в усних поясненнях наданих суду в судовому засіданні просив відмовити в задовольнянні скарги.

Згідно ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні 09.07.2013 р. оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї , дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 10.08.1995р. між позивачем - Державним підприємством "Суднобудівний завод ім. 61 комунара" (за договором орендодавець) та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю фірмою "Наш дом" (за договором орендар) укладено договір оренди від 10.08.1995 р. (далі договір).

За умовами договору орендодавець передає, а орендар приймає в платне володіння та користування майно, необхідне орендатору для здійснення підприємницької діяльності (п. 1.1 договору). (т. 1 а.с. 11).

Згідно розд. 2 договору сторони обумовили порядок передачі орендованого майна.

Відповідно до п. 2.3 договору, передача майна в оренду здійснюється по вартості, встановленій сторонами, виходячи з оцінки цього майна на момент його передання в оренду з урахуванням фактичного зносу. Таким же чином визначається вартість майна, яке повертається орендарем орендодавцю по закінченню терміну дії договору, а також у разі розірвання договору.

Пунктом 8.1 Договору від 10.08.1995 сторони визначили строк його дії - 25 років з моменту підписання.

В матеріалах справи наявний додаток № 1 до договору, з якого вбачається, що орендодавець зобов'язувався передати орендарю, поряд з іншим майном, автонавантажувач вантажопідйомністю до 2 тон р. в. 1989 инв. № 9270 у кількості - 1 шт. вартістю 140 370 000 (п.7), та автонавантажувач вантажопідйомністю понад 3 тони р. в. 1994, інв. № 28389. (п.22). (т.1 а.с. 14).

10.08.1995 сторонами підписано акт приймання-передачі основних засобів, з акту вбачається що він підписаний позивачем та відповідачем та скріплений печатками установ. (т. 1 а.с. 15)

Факт отримання зазначених автонавантажувачів в оренду по акту приймання-передачі від 10.08.1995 відповідачем не заперечується.

Колегія суддів апеляційної інстанції встановила та це встановлено місцевим господарським судом, що 21.08.2003 сторонами було підписано додаткову угоду до договору. (т.1 а.с.24,25)

Згідно п.п.20, 21 додаткової угоди від 21.08.2003 р. сторони встановили, що орендар на протязі 20 днів з моменту набрання чинності даною угодою повертає орендодавцю частину майна, раніше отриманого по договору, яке не впливає на функціональну цілісність майнового комплексу (перелік майна, що повертається викладений у Додатку № 2 від 21.08.2003 р.). Повернення орендарем основних фондів оформлюється шляхом підписання актів приймання-передачі по вартості конкретного майна, встановленої сторонами на момент укладання Договору від 10.08.1995 з урахуванням фактичного зносу та проведеної в установленому порядку індексації вартості основних засобів.

Як свідчать матеріали справи, а саме додаток № 2 від 21.08.2003 р. в якому зазначено перелік майна, що повертається орендарем на виконання Додаткової угоди від 21.08.2003 р. містить автонавантажувач в/п до 2-х тон (1989 р. в., інв. № 9270) (т.1 а.с.26).

Сторони цього факту передачі не оспорюють.

Крім цього сторони уклали додаток № 1 від 21.08.2003 р., в якому перелічені основні засоби передані в оренду, в редакції Додаткової угоди від 21.08.2003, так під порядковим номером 19 зазначений автонавантажувач (1994 р. в., інв. № 28389, остаточна вартість станом на 01.10.2001р. - 3939,97 грн.) (т.1 а.с.26).

Згідно ч. 3. ст. 291 ГК України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Матеріали справи свідчать, що 15.03.2012 сторонами підписано угоду про розірвання Договору з дати підписання даної угоди. При цьому. сторони зобов'язались здійснити приймання-передачу орендованого майна протягом семи днів з дати підписання угоди по акту приймання-передачі із зазначенням його стану (т.1 а.с.40).

Колегія суддів апеляційної інстанції встановила та це встановлено місцевим судом, що сторонами складено три акти приймання-передачі майна від 01.06.2012, а саме:

1. акт приймання-передачі рухомого майна (т.1 а.с.44);

2. акт приймання-передачі будівлі (виробнича ділянка на Темводі), розташованої за адресою м. Миколаїв, пр. Героїв Сталінграду, 1-л із зауваженнями до акту (т.2 а.с.17,18);

3. акт приймання-передачі автонавантажувача вантажопідйомністю 3 тони (1994 р. в., інв. № 28389) (т.2 а.с.121).

З наявного у матеріалах справи акту приймання-передачі автонавантажувача від 01.06.2012 р. у розділі "Примітки ", міститься примітка позивача "не передано", однак представник відповідача Дуднікова Н.Г., з цією приміткою не погодилась та написала свої зауваження, де зазначила, що автонавантажувач отриманий від орендодавця в момент підписання договору оренди, знаходиться в приміщенні за адресою пр. Героїв Сталінграду, 1-Л, що передається з оренди (т. 1 а.с. 45).

Тобто з зауважень представника відповідача вбачається, що відповідач наполягає на тому, що автонавантажувач инв. № 28389 1994 року випуску було поверну позивачу та він знаходиться у приміщенні, яке розташоване за адресою пр. Героїв Сталінграду, 1-Л,

Як свідчать матеріали справи позивач з цією позицією відповідача не погоджується та наполягає на тому, що останній йому автонавантажувач инв. № 28389 1994 р. випуску не передавав (не повертав).

З цією позицією погоджується суд апеляційної інстанції з огляду на таке.

Так, як зазначалось вище, в акті приймання-передачі автонавантажувача від 01.06.2012 р. у розділі "Примітки", міститься примітка позивача „не передано".

З наявних у справі письмових пояснень членів комісії, які приймали учать в прийманні (поверненні) вказаного майна, вбачається, що вказаний автонавантажувач дійсно повернуто не було. ( т.1, а.с. 132 , 133).

Вказані письмові пояснення за своєю правовою природою не є поясненнями представників сторін по справі, оскільки вказані особи, як вірно зазначає скаржник дійсно не є представниками позивача у справі, однак ці пояснення надані працівниками позивача і в розумінні ст.ст. 30 та 32 ГПК України ці пояснення є письмовими доказами по справі.

Посилання (примітка) відповідача у вищезазначеному акті на те вказаний автонавантажувач знаходився у приміщенні, яке розташоване за адресою пр. Героїв Сталінграду, 1-Л, і яке повернуто позивачу не може прийматись до уваги та бути належним доказом такого повернення з огляду на таке.

Так з наявного у матеріалах справи акту приймання-передачі основних засобів від 01.06.2012 р. вбачається, що відповідач повернув позивачу будівлю виробничої ділянки на Темводі), що розташована за адресою м. Миколаїв, пр. Героїв Сталінграду, 1-л .

В зазначеному акті зроблено детальний опис стану цієї будівлі та прилеглої території, однак відсутні будь-яких посилання на те, що при прийнятті позивачем від відповідача цієї будівлі та прилеглої до неї території там знаходився вищевказаний автонавантажувач.

У складених відповідачем зауваженнях по цьому акту також відсутнє посилання на те, що на час повернення цієї будівлі в неї знаходився вказаний автонавантажувач.

Аналіз вищезазначених доказів надає можливість колегії суддів дійти висновку, що посилання відповідача на те, що вказаний автонавантажувач був повернутий ним позивачу разом з вказаною будівлею не підтверджується будь-якими доказами.

Будь-які докази (в тому числі інші акти приймання передачі) які б підтверджували, що вказаний автонавантажувач передавався (повертався) відповідачем позивачу в матеріалах справи відсутні, а відповідач, посилаючись на повернення ним автонавантажувачу позивачу, у порушення приписів ст. 33 ГПК України не довів цього факту, хоча в даному конкретному випадку такий обов'язок (по доказуванню цієї обставини) покладено на нього.

Враховуючи викладене колегія суддів дійшла висновку, що відповідач не довів факт повернення позивачу вказаного автонавантажувача.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Враховуючи вищевказані норми матеріального права та умови договору оренди, а також, враховуючи розірвання між сторонами договірних відносин по оренді майна, в тому числі стосовно вказаного автонавантажувача, позивач мав правові підстави вимагати повернення відповідачем цього майна.

Водночас при вирішення питання про повернення власнику майна, ( в тому числі яке раніше знаходилось у іншої особи на законних підставах, а саме така вимога фактично заявлена позивачем по цієї справі, оскільки в контексті позовних вимог вимога позивача про спонукання повернути майно тотожна поняттю (вимоги) про витребування майна з чужого незаконного володіння ) необхідно обов'язково встановити факт чи знаходиться це майно на час розгляду спору саме у цієї особи у якої воно витребується.

У п. п. 6.1.4 Листа, Вищого арбітражного суду, від 31.01.2001, № 01-8/98 "Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом" зазначено, що власник вправі витребувати своє майно від особи, у якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні. Позов про витребування майна, поданий до особи, у незаконному володінні якої це майно раніше перебувало, але у якої воно на момент розгляду справи в арбітражному суді відсутнє, не може бути задоволений, що, однак, не виключає можливості стягнення з цієї особи шкоди, заподіяної нею майну під час перебування останнього у її незаконному володінні.

З викладеного вбачається, що задоволення віндикаційного позову, (а в даному випадку як зазначалось вище позов заявлений позивачем по цієї справи по своєї суті є віндикаційним) можливо лише у разі якщо майно що витребується дійсно (фактично) знаходиться в особи на час розгляду спору.

При цьому обов'язок по доказуванню цієї обставини згідно приписів ст. 33 ГПК України покладено на позивача.

Як зазначалось вище позивач, на переконання колегії суддів апеляційної інстанції, довів належними і достатніми доказами той факт , що відповідач не повернув йому після розірвання договору оренди вищезазначений автонавантажувач.

Проте будь-які докази того, що на час звернення позивача до суду першої інстанції з цим позовом та розгляду спору в суді першої інстанції, вказаний автонавантажувач дійсно (фактично) знаходиться у володінні відповідача в матеріалах справи відсутні, а відповідач не визнає цей факт.

За таких обставин, тобто у зв'язку з недоведеністю позивачем знаходження витребуваного майна у відповідача на час розгляду спору, правові підстави для задоволення його позовних вимог про спонукання відповідача повернути це майно відсутні, що не позбавляє позивача можливості звернутись до суду з позовом до цієї особи з вимогою про стягнення вартості цього майна.

Суд першої інстанції не звернув уваги на зазначені обставини, не дав їм належної оцінки і як наслідок дійшов помилкового висновку, щодо доведеності та обґрунтованості позовних вимог позивача.

За таких обставин, та враховуючи приписи ст. 103 та ст. 104 ГПК України, апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення місцевого суду - скасуванню, з ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову .

Приймаючи до уваги, що апеляційна інстанція відмовляє в задоволенні позову, а судом першої інстанції позивача було звільнено від сплати судового збору при поданні позову, цей судовий збір не підлягає стягненню з позивача до Державного бюджету України.

Водночас з позивача на користь відповідача (скаржника) підлягає стягненню понесені останнім витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 33, 49, 99, 101-105,122 ГПК України, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду -

ПОСТАНОВИЛА:

1) Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Наш дом" задовольнити.

2) Рішення господарського суду Миколаївської області від 21.05.2013 р. по справі № 915/195/13-г - скасувати і виконання за ним припинити.

3) Державному підприємству "Суднобудівний завод ім. 61 комунара" в позові до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Наш дом", про спонукання повернути орендоване майно, а саме автозавантажувач „BOSS" 1994 р. випуску, заводський № 022604, інвентарний № 28389, вартістю 159 736,00 грн. - відмовити .

4) Стягнути з Державного підприємства "Суднобудівний завод ім. 61 комунара" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Наш дом" 860 грн. 25 коп. (відшкодування витрат по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги).

5) Зобов'язати господарський суд Миколаївської області видати наказ відповідно до резолютивної частини цієї постанови з зазначенням у них всіх необхідних реквізитів сторін.

Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 09.07.2013 р.

Головуючий: Мирошниченко М. А.

Судді: Михайлов М.В.

Шевченко В. В.