Постанова

від 10.07.2013 по справі 5011-32/15256-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2013 року Справа № 5011-32/15256-2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіОстапенка М.І., суддіКондратової І.Д. (доповідач), суддіСтратієнко Л.В., за участю представників сторін від позивачаБоднарюк М.П.; від відповідачаБагрій В.І.; розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріка зв'язоксервіс" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.05.2013 року у справі№ 5011-32/15256-2012 Господарського суду міста Києва за позовомКомунального підприємства по ремонту і утриманню мостів і шляхів м. Києва "Київавтошляхміст" доТовариства з обмеженою відповідальністю "РІКАзв'язоксервіс" простягнення 7934,51 грн

ВСТАНОВИВ:

У липні 2012 року Комунальне підприємство по ремонту і утриманню мостів і шляхів м. Києва "Київавтошляхміст" (надалі - КП "Київавтошляхміст", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом, в якому (з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог), посилаючись на неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "РІКАзв'язоксервіс" (надалі - ТОВ "РІКАзв'язоксервіс", відповідач) своїх обов'язків за договором № 210 від 30.09.2005 року, просило стягнути з відповідача 6986,12 грн - основного боргу (плати за користування каналом), а також 386,95 грн - 3% річних та 561,44 грн - інфляційних нарахувань, нарахованих позивачем у відповідності до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу (надалі - ЦК) України, у зв'язку простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання.

Відповідач позов не визнав, мотивуючи свої заперечення тим, що позовні вимоги заявлені комунальним підприємством на підставі договору № 210 від 30.09.2005 року, який припинив свою дію 31.03.2008 року, а користування каналом здійснюється відповідачем на підставі договору про надання права користування мережного (кабельного каналу) від 01.03.2009 року, згідно якого були визначені нові умови та ціна користування каналом. Крім того, відповідач не погодився з розміром орендної плати, який визначений позивачем в розрахунку, вважаючи, що повторне коригування на індекс інфляції вже проіндексованої суми заборгованості є неправомірним та суперечить ст. 61 Конституції України та ч. 2 ст. 625 ЦК України. Також відповідач заявив про застосування строків позовної давності.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.03.2013 року (суддя Підченко Ю.О.) в задоволенні позову відмовлено повністю, оскільки позивачем не надано обґрунтованого розрахунку суми боргу за спірний період, в т. ч. підстави його утворення, та докази пред'явлення рахунків відповідачеві на виконання вимог п. 3.1. договору № 210 від 30.09.2005 року.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.05.2013 року (колегія суддів в складі : головуючого судді Кропивної Л.В., суддів : Гончарова С.А. та Іоннікової І.А.) рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позову. Суд апеляційної інстанції своїм рішенням стягнув з ТОВ "РІКАзв'язоксервіс" на користь КП "Київавтошляхміст" 6986,12 грн основного боргу, 561,44 грн інфляційних втрат, 386,95 грн. 3% річних, визнавши позовні вимоги обґрунтованими.

Не погоджуючись з постановою апеляційного суду, ТОВ "РІКАзв'язоксервіс" просить її скасувати і залишити в силі рішення місцевого господарського суду, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм ст. 61 Конституції України та ч. 2 ст. 625 ЦК України.

09.07.2013 року представник відповідача подав додаткові пояснення, в яких зазначив, що при прийнятті постанови у справі суд апеляційної інстанції неправильно визначив розмір заборгованості та не перевірив правильність встановлення місячної плати в розмірі 171,60 грн. За розрахунком відповідача розмір основного боргу становить 6960,99 грн, інфляційних - 109,40 грн та 3 % річних - 251,90 грн.

Позивач надав відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, перевіривши згідно ч. 2 ст. 111 5 , ч. 1 ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу (надалі - ГПК) України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, місцевий та апеляційний господарські суди встановили, що 30.09.2005 року між сторонами у справі був укладений договір № 210 (надалі - договір), за умовами якого комунальне підприємство зобов'язувалося надати відповідачу (користувачу) право на тимчасове використання місця в каналі телефонної каналізації (далі - канал) для двох кабелів на Парковому пішохідному мосту, загальною довжиною 429 п.м., а користувач, в свою чергу, зобов'язувався використовувати канал тільки за призначенням та своєчасно і в повному обсязі сплачувати плату за користування каналом, термін дії договору з 01.10.2005 року по 31.12.2006 року (п. 1, п. 2.1, п 2.2, 5.1 договору).

Надавши належну юридичну оцінку договору, який позивач поклав в основу позову, суди встановили, що цей договір за своєю правовою природою є договором оренди.

Суд апеляційної інстанції, враховуючи доповнення від 25.11.2005 року до договору, згідно якого домовились доповнити п. 5.1 розділу 5 "Термін дії договору" словами наступного змісту: "Якщо за один місяць до закінчення терміну дії договору жодна зі сторін не вимагатиме його припинення, то договір вважається продовженим на тих самих умовах і на той же термін", та встановивши те, що відповідач продовжував користуватися майном після закінчення строку договору і відсутність заперечень позивача проти цього, дійшов висновку, що договір є поновленим на строк, який був раніше встановлений договором, тобто до 31.03.2012 року, і правовідносини між сторонами в спірний період були врегульовані саме за цим договором.

Твердження відповідача про наявність іншого договору від 01.03.2009 року, укладеного між сторонами, щодо використання місця в каналі телефонної каналізації для двох кабелів і використання відповідачем місця в каналі телефонної каналізації саме на підставі цього договору, суди обох інстанцій обґрунтовано і правильно відхилили, оскільки договір 01.03.2009 року у редакції, запропонованій позивачем, з урахуванням застережень відповідача, не можна вважати укладеним, оскільки сторони не дійшли згоди щодо усіх істотних його умов.

Відповідно до ст. 526, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно умов договору користувач зобов'язувався сплачувати комунальному підприємству щомісячно плату за користування каналом до 30 числа поточного місяця в сумі 171,6 грн. з ПДВ згідно рахунку-фактури підприємства, розмір якої за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної плати за попередній місяць на індекс інфляції поточного місяця (п.п. 3.1, 3.3 договору).

Приймаючи постанову у справі, суд апеляційної інстанції, на відміну від місцевого господарського суду, на підставі ретельного дослідження фактичних обставин справи щодо документального оформлення сторонами договірних відносин, умов договору, оцінивши подані сторонами докази, встановивши факт прострочення здійснення відповідачем щомісячної плати за користування каналом за період з травня 2011 року до листопада 2012 року включно і перевіривши правильність нарахування позивачем суми до стягнення, дійшов правомірного висновку щодо необхідності задоволення позову, заявленого в межах строків позовної давності.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що місцевий господарський суд безпідставно відмовив в задоволенні позову, посилаючись на те, що позивачем не надано обґрунтованого розрахунку суми боргу за спірний період, в т. ч. підстави його утворення. Як вбачається з матеріалів справи і це правильно зауважив суд апеляційної інстанції, позивач, звертаючись до суду з позовом та в процесі розгляду справи надавав суду розрахунок суми боргу та розрахунок нарахування місячної плати (а.с. 11-12, 33-34, 101, 133, 150-154 т. 1; а.с. 22 т. 2), а тому у суду першої інстанції не було правових підстав для відмови у задоволенні позову з цих обставин.

Крім того, помилковими є також висновки суду першої інстанції про те, що відсутність доказів пред'явлення рахунків відповідачеві на виконання вимог п. 3.1. договору № 210 від 30.09.2005 року є підставою для відмови у задоволенні позову у цій справі. Суд касаційної інстанції зауважує, що рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 ЦК України, а тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку здійснити плату за користування майном в розмірі та за реквізитами, які визначені в договорі.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції правильно скасував незаконне рішення місцевого господарського суду та постановив нове, яким задовольнив позовні вимоги повністю. Підстави для задоволення касаційної скарги і залишення в силі рішення місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позову відсутні.

Твердження відповідача про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права суд касаційної інстанції відхиляє, оскільки, як вбачається з матеріалів справи і це правильно зауважив суд апеляційної інстанції розмір орендної плати визначався позивачем у відповідності до умов п. 3.3 договору шляхом коригування розміру місячної плати за попередній місяць на індекс інфляції поточного місяця. Вищий господарський суд України зауважує, що визначений у договорі порядок здійснення плати за користування кабелем відповідає вимогам ч. 3 ст. 762 ЦК України, яка передбачає можливість зміну (індексації) розміру плати за користування майном.

У відповідності до ч. 1 ст. 284 Господарського кодексу України орендна плата з урахуванням її індексації є істотною умовою договору оренди. В свою чергу, сплата суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України є правовим наслідком прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Отже, індексація заборгованості у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України (період індексації : з моменту прострочення до повного виконання) та індексація поточної орендної плати у відповідності до умов договору (період індексації : базовий місяць оренди - попередній місяць) не є тотожними поняттями, а тому твердження відповідача про повторне коригування на індекс інфляції вже проіндексованої суми заборгованості та порушення судом апеляційної інстанції норм ст. 61 Конституції України та ч. 2 ст. 625 ЦК України є безпідставним.

Доводи відповідача, викладені в додаткових поясненнях від 09.07.2013 року щодо того, що суд апеляційної інстанції не перевірив правильність встановлення місячної плати в розмірі 171,60 грн. на її відповідність встановленим тарифам, суд касаційної інстанції не приймає до уваги, оскільки даний розмір був погоджений сторонами та встановлений у договорі. Доказів зміни чи визнання недійсним договору в цій частині матеріали справи не містять. Посилання скаржника на неправильність розрахунку суми заборгованості за договором, що була стягнута постановою суду апеляційної інстанції, Вищий господарський суд України не приймає до уваги, оскільки контррозрахунок розміру інфляційних витрат та 3 % річних відповідачем здійснений за період прострочення з травня 2011 року до листопада 2012 року, проте предметом спору у даній справі є стягнення інфляційних витрат та 3 % річних за інший період прострочення, а саме : з жовтня 2009 року до листопада 2012 року (розрахунок заборгованості (а.с. 33-34 т. 1)). Твердження відповідача про те, що сума основного боргу становить 6960,99 грн і суд апеляційної інстанції неправильно стягнув основний борг в розмірі 6986,12 грн, суд касаційної інстанції також відхиляє, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, сума основного боргу, що підлягає стягненню, визначена позивачем виходячи з несплаченої щомісячної плати за користування каналом за період з травня 2011 року до листопада 2012 року в розмірі 6960,99 грн з урахуванням залишкової суми (сальдо) за квітень 2011 року в розмірі 25,13 грн. Суд апеляційної інстанції належним чином перевірив правильність нарахування позивачем суми до стягнення та правильно встановив розмір заборгованості відповідача.

Враховуючи викладене, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, а ухвалену судом апеляційної інстанції законну та обґрунтовану постанову - залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 49, 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріка зв'язоксервіс" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.05.2013 року у справі № 5011-32/15256-2012 - без змін.

Головуючий суддя Остапенко М.І. Суддя Кондратова І.Д. СуддяСтратієнко Л.В.