Рішення

від 10.07.2013 по справі 905/2893/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

10.07.2013р. Справа № 905/2893/13

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при помічнику судді Васютіні О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Богуславщина» (09751, Київська область, Богуславський район, село Медвин, вулиця Леніна, будинок № 1; код ЄДРПОУ - 32167932)

до товариства з обмеженою відповідальністю «АВ Сервіс Альянс» (85630, Донецька область, Мар'їнський район, місто Красногорівка, вулиця Лутугіна, будинок № 2, квартира № 1; код ЄДРПОУ - 36710649)

приватного підприємства «Нікатранс» (юридична адреса: 09700, Київська область, Богуславський район, місто Богуслав, вулиця Миколаївська, будинок № 121, поштова адреса: 09712, Київська область, Богуславський район, місто Богуслав, вулиця Франка, будинок № 22/1, квартира № 73; код ЄДРПОУ - 36287268)

про стягнення 113 126,35 гривень

за участю представників сторін:

від позивача: Куценко А.І. (довіреність б/н від 10.01.2013)

від відповідача-1: не з'явився

від відповідача-2: Поліщук С.М. (довіреність б/н від 25.05.2013)

С У Т Ь С П О Р У :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-Богуславщина» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить стягнути у солідарному порядку з приватного підприємства «Нікатранс» та товариства з обмеженою відповідальністю «АВ Сервіс Альянс» суму заборгованості у розмірі 87 840,00 гривень, три відсотки річних у розмірі 3 963,63 гривень, інфляційні втрати у розмірі 1 504,57 гривень, пеню у розмірі 19 818,15 гривень, а всього 113 126,35 гривень.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ухвалою господарського суду Київської області від 03 березня 2012 року у справі № Б/030-12 порушено справу про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Богуславщина». Ухвалою господарського суду Київської області від 09 липня 2012 року у справі № Б/030-12 відкрито процедуру санації товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Богуславщина», керуючим санацією призначено арбітражного керуючого - Толчеєва Олексія Юрійовича, до якого згідно статті 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» перейшло управління боржником.

На підставі проведеного аналізу господарської діяльності товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Богуславщина» встановлено, що між останнім та приватним підприємством «Нікатранс» укладено договір купівлі-продажу дизельного палива № 77 від 20 вересня 2011 року.

23 вересня 2011 року приватному підприємству «Нікатранс» було поставлено дизельне паливо, про що свідчить відповідна видаткова накладна.

Згідно пункту 1.1 договору купівлі-продажу вартість дизельного палива складає 87 840,00 гривень, у томи числі ПДВ - 14 640,00 гривень.

Позивач зазначає, що відповідно до пункту 3.2 договору купівлі-продажу розрахунки за товар здійснюються покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця з моменту постачання товару. При цьому приватним підприємством «Нікатранс» не здійснено оплату за вищевказаним договором, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 87 840,00 гривень, у томи числі ПДВ - 14 640,00 гривень.

Також за неналежне виконання приватним підприємством «Нікатранс» свого договірного зобов'язання, між товариством з обмеженою відповідальністю «АВ Сервіс Альянс» та товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-Богуславщина» укладено договір поруки б/н від 28 березня 2012 року, відповідно до умов якого товариство з обмеженою відповідальністю «АВ Сервіс Альянс» поручилось за виконання приватним підприємством «Нікатранс» грошових зобов'язань за договором купівлі-продажу № 77 від 20 вересня 2011 року.

Нормативно позовні вимоги обґрунтовані статтями 525, 526, 553, 554, 610, 625 Цивільного кодексу України.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 25 квітня 2013 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 16 травня 2013 року.

Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 16 травня 2013 року розгляд справи відкладено на 30 травня 2013 року у зв'язку з неявкою представників відповідачів, невиконанням учасниками судового процесу вимог ухвали суду від 25 квітня 2013 року.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 30 травня 2013 року розгляд справи відкладено на 12 червня 2013 року у зв'язку з неявкою представника відповідача-1, невиконанням у повному обсязі вимог ухвали суду від 25 квітня 2013 року.

12 червня 2013 року через відділ діловодства суду надійшов відзив, в якому приватне підприємство «Нікатранс» просить відмовити в позові.

Відзив вмотивовано тим, що позивач безпідставно, незаконно та без належного не те правового обґрунтування, шляхом навмисного введення суду в оману, порушуючи умови договору подав позов про стягнення суми заборгованості, не зважаючи на те, що дія договору обумовлена сторонами до 31 грудня 2013 року.

На думку відповідача-2, сторони за договором купівлі-продажу № 77 від 20 вересня 2011 року не передбачили та не узгоджували умови забезпечення виконання зобов'язання шляхом укладання договорів поруки, а тому укладений договір поруки носить фіктивний характер, метою якого є зміна підсудності для пред'явлення даного позову до господарського суду Донецької області.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 12 червня 2013 року розгляд справи відкладено на 17 червня 2013 року у зв'язку з неявкою представника відповідача-1, невиконанням у повному обсязі вимог ухвали суду від 25 квітня 2013 року.

Розпорядженням голови господарського суду Донецької області від 17 червня 2013 року у зв'язку зі знаходженням судді Фурсової С.М. у відпустці справу № 905/2893/13 передано на розгляд судді Величко Н.В.

За змістом пункту 3.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у разі зміни складу суді (в тому числі з одноосібного на колегіальний, навіть якщо до складу колегії суддів входить суддя, який раніше одноособово розглядав дану справу), розгляд справи починається заново, а отже, спочатку починається й перебіг строку вирішення спору.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 17 червня 2013 року розгляд справи відкладено на 10 липня 2013 року у зв'язку з неявкою представників сторін, невиконанням у повному обсязі вимог ухвали суду від 25 квітня 2013 року та вимог ухвали суду від 12 червня 2013 року.

Розпорядженням в.о. голови господарського суду Донецької області від 10 липня 2013 року у зв'язку з виходом з відпустки судді Фурсової С.М. справу № 905/2893/13 передано на розгляд судді Фурсової С.М.

Так, відповідно до приписів пункту 3.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», перебіг строку вирішення спору почато заново.

Представник позивача Куценко А.І. у судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, надала пояснення, аналогічні викладеним у позові та додаткових письмових поясненнях.

Відповідач-1 явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про час і місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином за адресою місцезнаходження, що зазначена в позовній заяві, Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15 березня 2007 року № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14 серпня 2007 року № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року» (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Згідно приписів абзацу третього пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідно інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи.

Ухвали суду надсилалась за адресою відповідача-1, що зазначена в позовній заяві і співпадає з даними в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 04 червня 2013 року.

Наявні в матеріалах справи поштові повернення містять посилання на закінчення строку зберігання поштового відправлення (а.с. 61, 105, 108).

При цьому, з огляду на правову позицію Вищого господарського суду України, сформульовану в пункту 3.9.1 постанови Пленуму «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26 грудня 2011 року № 18, таке повідомлення вважається належним.

Відповідно до пункту 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Представник відповідача-2 Поліщук С.М. у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог та надав пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши уповноважених представників позивача та відповідача-2, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані суду докази в порядку статті 43 ГПК України, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, яки є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

Частиною першою статті 67 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (частина друга статті 67 ГК України).

Згідно зі статтями 11, 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до пункту 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

20 вересня 2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-Богуславщина» (далі по тексту - продавець або позивач) та приватним підприємством «Нікатранс» (далі по тексту - покупець або позивач) укладено договір купівлі-продажу № 77 (далі по тексту - Договір), відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю дизельне паливо в кількості 10 000 літрів, у подальшому - товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах даного Договору. Загальна вартість Договору складає 87 840,00 гривень, у тому числі ПДВ (20 %) 14 640,00 гривень (пункти 1.1, 1.2 Договору) (а.с. 8-9).

Пунктом 2.1 Договору передбачено, що право власності на товар переходить від продавця до покупця з моменту його постачання. Всі ризики випадкового пошкодження або знищення товару до переходу права власності несе продавець.

Відповідно до пунктів 3.1, 3.2 Договору ціна за одиницю товару складає 7,32 гривень (без ПДВ). Розрахунки за товар здійснюються покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця не пізніше останнього дня договору з моменту постачання товару.

Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2013 року (розділ 7 Договору).

Відповідний договір, в силу статей 173, 174, частини першої статті 175 ГК України, є підставою для виникнення у сторін у справі майново-господарських зобов'язань.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та укладеним між ними Договором.

Договір підписаний сторонами без розбіжностей та скріплений їх печатками, а тому зазначені зобов'язання сторін є чинними, та в силу положень статей 525, 526 ЦК України обов'язковими до виконання.

Так, відповідно до видаткової накладної № 299 від 23 вересня 2011 року, підписаної представниками сторін та скріпленою печаткою постачальника, позивач передав, а відповідач прийняв товар (дизельне паливо в обсязі 10 000 літрів) на загальну суму 87 840,00 гривень з ПДВ (а.с. 74).

Враховуюче вищенаведене, господарський суд вважає, що зобов'язання сторін виникли в порядку статті 11 ЦК України з дій юридичних осіб, які в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують зазначені права та обов'язки, а укладений між ними правочин за своєю правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статей 712, 655-697 ЦК України та статей 264-271 ГК України.

До виконання господарських договорів застосовується відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей встановлених цим Кодексом, що передбачено приписами другого абзацу пункту першого статті 193 ГК України.

Частиною другою статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплати гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 626 ЦК України).

Частина перша статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною другою наведеної статті визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно пункту 4.2 Договору у випадку порушення покупцем пункту 3.2 даного Договору, покупець сплачує продавцю неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної ставки Національного банку України від суми заборгованості, за кожний день прострочки.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 547 ЦК України).

28 березня 2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-Богуславщина» (кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю «АВ Сервіс Альянс» (поручитель) укладено договір поруки б/н від 28 березня 2012 року, відповідно до умов якого поручитель поручається перед кредитором за виконання перед ним грошових зобов'язань боржником - приватним підприємством «Нікатранс», відносно виконання зобов'язання за договором купівлі-продажу № 77 від 20 вересня 2011 року на суму 87 840,00 гривень (а.с. 30).

Згідно статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Статтею 554 ЦК України встановлено правові наслідки порушення зобов'язання, забезпеченого порукою. Так, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Частиною четвертою статті 555 ЦК України унормовано, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо строк не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Посилаючись на те, що відповідач-2 в порушенні умов Договору не виконав своїх договірних зобов'язань, не здійснив оплату вартості отриманого товару, позивач звернувся до господарського суду та просить стягнути з відповідачів у солідарному порядку заборгованість у розмірі 87 840,00 гривень, три відсотки річних у розмірі 3 963,63 гривень, інфляційні втрати у розмірі 1 504,57 гривень, пеню у розмірі 19 818,15 гривень, а всього 113 126,35 гривень

Оцінюючи подані сторонами докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, господарський суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як зазначалось вище по тексту рішення, 20 вересня 2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-Богуславщина» (позивач) та приватним підприємством «Нікатранс» (відповідач-2) укладено договір купівлі-продажу № 77, на виконання умов якого позивачем 23 вересня 2011 року передано відповідачу товар на загальну суму 87 840,00 гривень.

28 березня 2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-Богуславщина» (позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю «АВ Сервіс Альянс» (відповідач-1) укладено договір поруки б/н від 28 березня 2012 року, відповідно до умов якого відповідач-1 поручився перед позивачем за виконання перед ним грошових зобов'язань відповідачем-2, за договором купівлі-продажу № 77 від 20 вересня 2011 року на суму 87 840,00 гривень.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (статті 627 ЦК України).

За приписами частин першої, третьої та четвертої статті 213 ЦК України, зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.

Господарський суд вважає за необхідне зазначити, що при тлумаченні правочину, умови та вислови, які застосовуються в договорі, повинні тлумачитись у світлі всього договору, тобто як його невідокремлювана частка.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Стаття 638 ЦК України закріплює, що договір є укладеним якщо в належній формі дійшли згоди з усіх істотних умов договору. Суть цієї норми в тому, що сторони повинні зафіксувати ті умови, які вони вважають для себе сприятливими.

Згідно статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 181 ГК України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Укладання господарського договору - це зустрічні договірно-процедурні дії двох або більше суб'єктів господарського права щодо вироблення умов договору, які відповідають їх реальним намірам та економічним інтересам, і оформлення його як правового акта. Договір вважається укладеним, коли сторони досягли за усіма істотними умовами згоди і оформили її належним чином. Письмові угоди повинні бути підписані особами, які їх укла дають.

Господарським судом достовірно встановлено, що договір купівлі-продажу № 77 від 20 вересня 2011 року складено згідно вимог Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, підписано уповноваженими представниками юридичних осіб без жодних зауважень (розбіжностей) до нього, скріплено їх печатками. Умови, визначені в договорі купівлі-продажу № 77 від 20 вересня 2011 року були визначені та погоджені сторонами, мають двосторонній зобов'язуючий характер, і не суперечать вимогам діючого законодавства та меті господарської діяльності позивача та відповідача. Вказаний договір містить предмет, ціну та строк дії (умови, що є обов'язковими згідно до статті 180 ГК України), та інші умови, жодна з яких не суперечить ані чинному законодавству, ані моральним засадам суспільства. Письмова угода договору, яка встановлена для договорів між юридичними особами, сторонами дотримана.

За таких підстав, сторони досягли згоди за всіма істотними умовами та договір вважається укладеним і набував обов'язкової сили для сторін. Причому договір укладений за умови збігу волевиявлень сторін, яке опосередковується поняттям згода. Зміст цивільно-правового договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Вимогами діючого законодавства України, зокрема статтею 6 ЦК України визначено, що сторонам надано право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відтак, в процесі узгодження умов щодо укладення Договору, сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Позивач поставив свій підпис та печатку на Договорі, а отже фактично погодився на всі узгоджені умови.

Отже, з моменту укладення договору сторони вважаються зобов'язаними за цим договором щодо виконання його умов, що визначається загальним принципом: договори повинні виконуватись (pacta sunt servanda).

За загальним правилом (частина перша статті 692 ЦК України) оплата товару за договором купівлі-продажу здійснюється після його прийняття або прийняття товарознавчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Однак сторони можуть відійти від цього положення, застосувавши розстрочення платежу (частина друга статті 692 ЦК України).

У випадках, якщо договором купівлі-продажу передбачена оплата товару через певний час після його передачі покупцю, покупець повинен провести оплату в строк, передбачений договором.

Так, в силу пункту 3.2 Договору розрахунки за товар здійснюються покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця не пізніше останнього дня договору з моменту постачання товару. Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2013 року (розділ 7 Договору).

Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Пунктом 6.1 Договору передбачено, що умови даного договору можуть бути змінені за взаємною згодою сторін з обов'язковим укладенням письмового документу.

З матеріалів справи вбачається, що сторонами й надалі не узгоджено інших умов оплати товару, не переглянуто строків розрахунків, передбачених Договором, а отже строки оплати за поставлений позивачем товар залишається на умовах, визначених розділом 7 Договору, а саме не пізніше останнього дня договору (31 грудня 2013 року).

В матеріалах справи відсутні будь-які докази в розумінні статей 32-35 ГПК України, які б свідчили про зміну сторонами умов Договору щодо строків розрахунків за поставлений товар.

Наявні в матеріалах справи акти звірки взаємних розрахунків не можуть підтверджувати розмір заборгованості наявний у відповідача-2, оскільки акт звірки є тільки документом, по якому підприємства звіряють бухгалтерський облік операцій, а наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується первинними документами (накладними, рахунками, актами виконаних робіт, тощо).

За твердженням позивача, умовами Договору не встановлено конкретний строк виконання грошового зобов'язання приватним підприємством «Нікатранс», а лише зазначено про необхідність проведення розрахунків не пізніше чинності самого Договору.

Враховуючи наведене слід відзначити, що позивачем не надано суду доказів звернення до відповідачів з вимогами про виконання зобов'язання.

Так у позовній заяві, не зазначено в чому відбулось порушення прав позивача з боку відповідача-1 внаслідок невиконання зобов'язань відповідачем-2.

Укладення відповідачем-1 договору поруки не свідчить про автоматичне порушення прав позивача і наявність права звернення до господарського суду; так само, передбачене законом право вимоги до поручителя, не звільняє позивача від дотримання порядку звернення з вказаною вимогою відповідно вимог до чинного законодавства України. Докази такого звернення позивача до поручителя (відповідача-1) в матеріалах справи відсутні.

Оскільки позивачем також заявляються вимоги до поручителя, господарський суд, виходячи з позиції позивача відзначає про необхідність доведення своїх вимог належними доказами про наявність порушення відповідачем-1 прав позивача, а твердження позивача не можуть визнаватись належними доказами в розумінні положень статті 43 ГПК України.

За умови неможливості встановити строк (термін) виконання господарського зобов'язання, стаття 530 ЦК передбачає право кредитора вимагати виконання зобов'язання у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Тобто, вказана норма передбачає як безпосереднє встановлення у зобов'язанні строку (терміну) його виконання, так і визначення цього строку вказівкою на певну подію , яка неминуче має настати.

Доказів надіслання відповідачу-2 вимоги позивач господарському суду не надав, представник відповідача-2 в судовому засіданні пояснив, що вимог від позивача не отримував.

Представник позивача стверджує, що вимоги направлялись на адреси відповідачів, проте доказів такого відправлення не надав.

Отже, враховуючи характер та специфіку спору позивач, звертаючись до господарського суду з даним позовом про стягнення грошових коштів повинен довести наявність фактів порушення його прав та законних інтересів з боку відповідачів, а суд, в свою чергу, для правильного вирішення спору зобов'язаний перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для захисту прав позивача.

Іншими словами, обов'язковою умовою для захисту уявного права є порушення або оспорювання права та інтересів особи; обов'язком позивача, відповідно до статей 33, 34 ГПК України є доведення/підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.

Наведене свідчить, що момент прийняття судом рішення позивач з відповідними вимогами до відповідачів не звертався, а останні не відмовляли у їх задоволенні.

Доводи позивача про відсутність домовленості у Договорі про строки оплати за товар суд оцінює критично, і приймає строк оплати за товар, визначений у розділі 7 Договору.

Право на захист розглядається як суб'єктивне цивільне право, яке виникає у особи у разі порушення належних їй цивільних прав та інтересів, невизнання цього права або оспорювання цивільного права.

Реалізуючи передбачене статтею 64 Конституції України своє право на судовий захист, звертаючись до суду, позивач вказав у позові своє суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав мають особи встановлені статтею 1 ГПК України.

Відповідно до статті 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, звертаються до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав або охоронюваних законом інтересів.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права саме заходами, які прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та (або) усунення наслідків такого порушення.

Стаття 2 ГПК України встановлює, що господарський суд порушує справи за позовними заявами осіб, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

При цьому відповідно до статті 54 ГПК України позивач самостійно визначає у позовній заяві як предмет поданого позову (матеріально - правову вимогу), так і підстави позову (обставини, яким позивач їх обґрунтовую). Позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги із зазначенням доказів. До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування - це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.

Оскільки через цю норму реалізується принцип доступності правосуддя, в контексті наведеної норми має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес підлягає захисту; натомість, вирішуючи спір, господарський суд повинен встановити об'єктивну наявність порушеного чи оспорюваного права (законного інтересу) на час звернення до суду, а також з'ясувати, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить прийняте судом рішення відновлення та захист цього права.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Спори, що виникають між учасниками договірних правовідносин, підлягають вирішенню судом на підставі статті 55 Конституції України, загальних та спеціальних норм закону.

Стаття 13 Конституції України закріплює обов'язок держави забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання.

Згідно статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Як зазначив Конституційний Суд України, строки звернення до суду як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників правовідносин (абзац п'ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012).

Зазначені положення Конституції України реалізовані у статті 15 ЦК України, відповідно до якої кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також у статті 20 ГК України, згідно з якою держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов'язку по відновленню порушеного права на порушника.

Тобто вищевказані норми закону передбачають захист лише порушеного права.

Слід відзначити, що позовна заява та матеріали справи не містять посилань на фактичне порушення прав позивача з боку відповідачів, та доказів на підтвердження фактів порушення права.

Таким чином, з наведеного вбачається відсутність порушень суб'єктивного права товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Богуславщина» з боку приватного підприємства «Нікатранс» щодо погашення заборгованості за поставлений товар, оскільки сторонами не було переглянуто умов договору щодо строків оплати товару за поставлений позивачем товар, а отже відсутня вина відповідача-2 за невиконання умов Договору, а за таких обставин, відсутні й правові підстави для задоволення позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Богуславщина».

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

Належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об'єктом судового пізнання.

Законодавець визначив, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін. Докази мають особливо важливе значення в господарському судочинстві, тому що без них неможливо правильно вирішити спірне питання. Сторони можуть вільно надавати докази суду відповідно до принципів рівноправності, законності, змагальності, іншими принципами виробництва в господарському суді.

Разом з цим, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві мірі належної поведінки особи, що бере участь в судовому процесі із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має на меті усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для вирішення спору.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведені їх переконливості, що позивачем зроблено не було.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією України і Законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. За змістом положень вказаних норм, право на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року № 6 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Окрім того, обов'язок доведення наявності порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів покладено саме на позивача.

Згідно статей 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Обов'язок доказування визначається предметом спору і за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

За таких обставин, станом на момент подання позову до господарського суду та прийняття судом рішення у справі права позивача не були порушені, а тому звернення позивача до суду з даним позовом є передчасним.

Судові витрати покладаються на позивача відповідно до статті 49 ГПК України.

Законом України «Про судовий збір» № 3674-VI від 08 липня 2011 року, який набрав чинності 01 листопада 2011 року, визначені правові засади справляння судового збору, платників, об'єктів та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

За приписами статті 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється, в тому числі, за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» від 06 грудня 2012 року № 5515-VI станом на 01 січня 2013 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1 147,00 гривень.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру заробітної плати (1 720,50 гривень) та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат (68 820,00 гривень).

При цьому, як вбачається з матеріалів позовної заяви ціна позову становить 113 126,35 гривень, а отже позивачем повинно бути сплачено судовий збір у розмірі (113 126,35 х 2 : 100) = 2 262,53 гривень.

Наразі, із доданої до позовної заяви квитанції № 342798 від 21 грудня 2012 року вбачається, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 5 880,00 гривень, тобто судовий збір було внесено в більшому розмірі, ніж встановлено законом. Розмір переплати становить 3 617,47 гривень.

Пунктом 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» передбачено, що питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається, зокрема, в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті.

Враховуючи те, що за приписами пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається у разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, то сума судового збору у розмірі 3 617,47 гривень, яка сплачена на підставі квитанції № 342798 від 21 грудня 2012 року на суму 5 880,00 гривень підлягає поверненню позивачу з державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

У задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Богуславщина» до товариства з обмеженою відповідальністю «АВ Сервіс Альянс», приватного підприємства «Нікатранс» про стягнення 113 126,35 гривень - відмовити.

Повернути товариству з обмеженою відповідальністю «Агро-Богуславщина» (09751, Київська область, Богуславський район, село Медвин, вулиця Леніна, будинок № 1; код ЄДРПОУ - 32167932, відомості про рахунки в установах банків відсутні) з державного бюджету України суму судового збору в розмірі 3 617 (три тисячі шістсот сімнадцять) гривень 47 копійок , сплаченого на квитанції № 342798 від 21 грудня 2012 року на суму 5 880,00 гривень.

Рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання повного його тексту та може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 10.07.2013 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 15.07.2013.

Суддя С.М. Фурсова