Постанова

від 09.07.2013 по справі 18/2537/12

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" липня 2013 р. Справа № 18/2537/12

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Слободін М.М. , суддя Гончар Т. В. , суддя Плужник О.В.

при секретарі Сіренко К.О.

за участю представників:

позивача - Пилипенка А.К. за довіреністю №16 від 02.07.2013 р.,

1-го відповідача - не з'явився,

2-го відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу 1-го відповідача (вх.№ 1366П/3-11) на рішення господарського суду Полтавської області від 26.02.13 р. у справі № 18/2537/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Підприємство "Ізумруд ЛТД", м. Кременчук Полтавська область

до 1) Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Миколаїв

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Ізумруд", м. Кременчук Полтавська область

про стягнення 286165,95 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю Підприємство "Ізумруд ЛТД" звернулося до господарського суду Полтавської області з позовною заявою про стягнення з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Ізумруд" в солідарному порядку заборгованості за дистриб'юторським договором №10-Д/10 від 01.03.2010р. у розмірі 286165,95грн., з яких: 266053,27грн. - основного боргу, 4771,09 грн. - 3% річних та 15341,59 грн. - пені.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 26 лютого 2013 року у справі № 18/2537/12 (суддя Кльопов І.Г.) стягнуто з 1-го відповідача - Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на користь - Товариства з обмеженою відповідальністю - Підприємство "Ізумруд ЛТД" 226053,27 грн. суму основного боргу, 4771,09 грн. - 3% річних, 15341,59 грн. - пені та 4521,06 грн. судового збору.

Відносно позовних вимог до 2-го відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Ізумруд", провадження у справі припинено.

Припинено провадження у справі в частині стягнення з 1-го відповідача суми основного боргу у розмірі 40000,00 грн.

Повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю - Підприємство "Ізумруд ЛТД" з Державного бюджету судовий збір у розмірі 802,26 грн., який був сплачений платіжним дорученням №2836 від 07.12.2012р., що знаходяться в матеріалах справи №18/2537/12.

ФО-П ОСОБА_2 з зазначеним рішенням не погодилася, звернулася до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Полтавської області від 26 лютого 2013 року у даній справі скасувати повністю, закривши провадження у справі, залишивши позов без розгляду.

Матеріали направити на новий розгляд до господарського суду Миколаївської області - за підсудністю.

Окремою ухвалою зобов'язати позивача провести належний розрахунок.

У разі неможливості заміни первинного відповідача на належного, ухвалити нове рішення по справі № 18/2537712, відповідно до якого стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю - Підприємство "Ізумруд ЛТД" суму судового збору 4521,06 грн., в решті позовних вимог за виключенням пені - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Підприємство "Ізумруд ЛТД" на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору в розмірі 2260,53 грн.

Заявник апеляційної скарги вважає оскаржуване рішення необґрунтованим, незаконним, прийнятим з порушенням норм матеріального і процесуального права. Свою незгоду з прийнятим рішенням 1-й відповідач, зокрема, обґрунтовує тим, що судом першої інстанції належним чином не перевірена обґрунтованість та правильність наведених позивачем розрахунків, що призвело до ухвалення рішення, яким ФО-П ОСОБА_2 зобов'язано сплатити надлишкові кошти у вигляді пені у розмірі 15 241,59 грн. та 3% річних у розмірі 4 771,09 грн., сплата яких взагалі не передбачена жодними умовами договору, що є порушенням приписів ст. 625 ЦК України. Стверджує, що суд припустився помилки при проведенні розрахунків, боргу у розмірі 40 000,00 грн. не існувало, станом на дату винесення ухвали про порушення провадження у справі (20.12.2012р.), заборгованість складала 226 053,27 грн., тобто на 40 000,00 грн. менше. Також заявник заперечує договірні відносини між ТОВ "Торговий дім "Ізумруд" і ТОВ - Підприємство "Ізумруд ЛТД" (договір поруки від 05.03.2012р.). До того ж, зазначає, що дані ТОВ "Торговий дім "Ізумруд" взагалі виключені з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, у зв'язку з ліквідацією ще в середині 2011 року, тому такої юридичної особи на час подачі позову та розгляду справи взагалі не існувало, у зв'язку з чим ТОВ "Торговий дім "Ізумруд" не може бути 2-м відповідачем у справі. Крім того, 1-й відповідач вважає, що дана справа не підсудна господарському суду Полтавської області та стверджує, що ухвала про відкриття провадження у справі підлягає перегляду.

Позивач у відзиві від 03.06.2013р. (вх.4511) проти вимог апеляційної скарги заперечує, оскаржуване рішення вважає законним, обґрунтованим, у зв'язку з чим просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Другий відповідач - ТОВ "Торговий дім "Ізумруд", письмового відзиву на апеляційну скаргу не надав.

У призначене судове засідання 03.07.2013р. з'явився представник позивача та надав пояснення по справі. Крім того, представником ТОВ Підприємство "Ізумруд ЛТД" були надані апеляційному суду письмові пояснення щодо розрахунків 3% річних та пені.

Уповноважені представники 1-го відповідача (заявника апеляційної скарги) та 2-го відповідача, як і у попередні судові засідання 03.06.2013р. та 17.06.2013р. не з'явилися, про причини неявки апеляційний суд не повідомили, відповідно до встановленого законодавством порядку, були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи належним чином. Ухвала Харківського апеляційного господарського суду від 17.06.2013р. про відкладення розгляду справи, що направлялась на належну адресу 1-го відповідача, повернулась до канцелярії апеляційного суду з довідкою пошти, в якій зазначено: "по истечению срока хранения", що в силу приписів ст. 64 ГПК України є свідченням належного повідомлення.

Ухвала Харківського апеляційного господарського суду від 17.06.2013р. про відкладення розгляду справи, що направлялась на належну адресу 2-го відповідача, повернулась до канцелярії апеляційного суду з довідкою пошти, в якій зазначено: "адресат выбыл".

Враховуючи належне повідомлення сторін про час та місце засідання суду, а також те, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу без участі зазначених представників сторін, за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на скаргу доводи сторін, заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноваженого представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у відповідності до вимог ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення підлягає частковому скасуванню, з прийняттям в цій частині нового рішення, зважаючи на таке.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Згідно зі ст. 84 ГПК України, судове рішення повинно містити, зокрема, обставини справи, встановлені господарським судом, причини виникнення спору, докази, на підставі яких прийнято рішення, доводи, за якими господарський суд відхилив докази сторін, законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення.

Проте, зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення частково не відповідає, враховуючи наступне.

Матеріали справи свідчать, що між Товариством з обмеженою відповідальністю Підприємством "Ізумруд ЛТД" (постачальник) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (дистриб'ютор) був укладений дистриб'юторський договір № 10-Д/10 від 01.03.2010 р. (далі договір), у відповідності до умов якого постачальник зобов'язується протягом дії цього договору передати у власність дистриб'ютора мінеральну воду ТМ "Ізумруд", сокові напої ТМ "Рив'єра", інші продовольчі товари (товар), окремими партіями в асортименті, а дистриб'ютор зобов'язався прийняти товар та оплатити його на умовах цього договору (п.1.1.).

У п. 1.4. договору сторони обумовили, що асортимент товару, ціна одиниці товару вказуються у додатку 1, що є невід'ємною частиною цього договору.

Згідно з п.3.5. договору оплата за поставлений товар здійснюється протягом 28 календарних днів з дати здійснення відповідної поставки. Дата поставки визначається датою підписання відповідної накладної на поставку товару.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до 31.12.2010р., крім випадків дострокового розірвання договору у випадках, передбачених законом та цим договором (п.8.1.).

01.04.2011 року між сторонами була укладена додаткова угода до договору б/н, у відповідності до умов якої, починаючи з 01 квітня 2011 року, строк для оплати був збільшений до 30 календарних днів з дати поставки.

На виконання умов договору, ТОВ Підприємство "Ізумруд ЛТД" здійснило поставку товару ФО-П ОСОБА_2 на загальну суму 3237738,08 грн., що підтверджується первинними документами - відповідними накладними.

За видатковими накладними №С00000081 від 07.09.2010р. та №С00000251 від 14.12.2011р. дистриб'ютором було повернуто постачальнику товар на суму 383,69 грн.

З матеріалів справи вбачається, що ФО-П ОСОБА_2, у свою чергу, умови договору виконала не у повному обсязі, розрахувавшись за поставлений товар частково - у сумі 2995684,81 грн., доказом чого є відповідні банківські виписки по рахунках. В дану суму входить і 24000,00 грн., які позивачем заявлені та судом першої інстанції прийняті як сплачені після подання позовної заяви, тому на підставі п.1.1. ст.. 80 ГПК України провадження в цій частині судом припинено. Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками місцевого господарського суду, оскільки з відповідних банківських виписок на вказану суму вбачається, що дані платежі були здійснені у період з 21.11.2012р. по 17.12.2012р., тобто - до подачі позову до місцевого господарського суду. У зв'язку з чим, в частині позову щодо стягнення 24000,00 грн. має бути відмовлено, а рішення в цій частині скасовано.

Крім того, матеріали справи свідчать, що під час розгляду справи у суді першої інстанції ФО-П ОСОБА_2 також погасила заборгованість у розмірі 16000,00 грн. у період з 19.12.2012р. по 28.12.2012р., що є підставою для припинення провадження у справі у порядку п.1.1. ст. 80 ГПК України, що і було здійснено судом першої інстанції.

Отже, з урахуванням вказаних часткових оплат отриманого товару, у ФО-П ОСОБА_2 перед позивачем за договором виникла заборгованість у розмірі 226053,27 грн., яка, як свідчать матеріали справи, відповідачем на користь позивача не сплачена.

Таким чином, ТОВ Підприємство "Ізумруд ЛТД" свої зобов'язання за договором виконало належним чином, проте ФО-П ОСОБА_2 свої зобов'язання за договором щодо розрахунків за поставлений їй товар вчасно та у повному обсязі не виконала, чим змусила ТОВ Підприємство "Ізумруд ЛТД" звернутися до господарського суду Полтавської області з відповідним позовом.

Відповідно до п. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно з ч. ч. 1, 6 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 266 ГК України, предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Розділом 3 договору передбачені порядок та умови оплати товару.

Як свідчать матеріали справи, заборгованість 1-го відповідача перед позивачем у розмірі 226053,27 грн. підтверджена належними доказами, будь-яких доказів оплати цієї суми ФО-П ОСОБА_2 ані суду першої, ані суду апеляційної інстанції надано не було, у зв'язку з чим колегія суддів вважає, що позовні вимоги в частині стягнення вказаної суми основного боргу є обґрунтованими та правомірно задоволені місцевим господарським судом.

Таким чином, ФО-П ОСОБА_2, не погасивши заборгованість перед своїм контрагентом - ТОВ Підприємство "Ізумруд ЛТД", у розмірі 226053,27 грн. (з якою погоджується і сама ФО-П ОСОБА_2) була правомірно визнана місцевим господарським судом такою, що прострочила виконання зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару, за дистриб'юторським договором № 10-Д/10 від 01.03.2010 р.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

З урахуванням приписів вищеназваних статей та досліджених матеріалів справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо того, що 1-й відповідач прострочив виконання зобов'язання з оплати товару за договором за кожною накладною, проте місцевим господарським судом не перевірено порядок нарахування 3% річних, з урахуванням настання строку прострочення зобов'язання і як наслідок, не вірною є сума присуджена до стягнення. Тому, перевіривши розрахунок позивача щодо заявленої суми 3% річних, колегія суддів дійшла висновку про стягнення з ФО-П ОСОБА_2 3% річних у сумі 4414,90 грн. У зв'язку з чим рішення в частині стягнення з ФО-П ОСОБА_2 356,19 грн. - 3% річних підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі статтею 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею).

На підставі статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких передбачено законом або визначається в договорі.

У відповідності до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платник коштів сплачує на користь їхнього одержувача за прострочення платежу, пеню в розмірі встановленому угодою сторін. Пунктом 3 Закону передбачено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як вказано вище, оплата за поставлений товар здійснюється протягом 28 календарних днів з дати здійснення відповідної поставки - до 01.04.2011р. (п.3.5. договору), а після цієї дати - протягом 30 календарних днів з дати здійснення відповідної поставки (п. 1 додаткової угоди). Дата поставки визначається датою підписання відповідної накладної на поставку товару.

Зі змісту зазначених пунктів договору та додаткової угоди випливає, що момент прострочення відповідачем виконання зобов'язання встановлюється щодо кожної підписаної накладної окремо, і як наслідок, пеня також має нараховуватись на суму боргу за кожною накладною окремо.

Пунктом 7.2. того ж договору було передбачено, що за невиконання, неналежне виконання зобов'язання з оплати товару та/або повернення зворотної тари, дистриб'ютор сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який нараховується пеня, від несплаченої в строк суми вартості товару та/або зворотної тари за кожний день прострочення платежу та/або повернення зворотної тари.

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, коли воно мало бути виконано (день підписання накладної). Нарахування санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, оскільки інше умовами договору не передбачено.

Відповідно до частини першої статті 223 ГК України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Порядок обчислення позовної давності в силу вимог частини другої статті 260 ЦК України не може бути змінений за домовленістю сторін.

Відтак, частиною шостою статті 232 ГК України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

Перевіривши розрахунок суми пені, наданого позивачем суду апеляційної інстанції, та встановивши помилкове визначення позивачем початку періоду нарахування пені (за межами 1 року з моменту подачі позову) та помилкове нарахування пені за останніми 9-ти накладними (нарахування за 65 днів замість 58 днів), колегія суддів встановила, що перерахована сума пені є більшою, ніж заявлена в позові. Тому рішення в частині стягнення пені у розмірі 15341,59 грн. підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ч. З ст. 15 ГПК України, справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.

У зв'язку з цим, позивач звернувся за вирішенням даного спору до господарського суду за місцезнаходженням 2-го відповідача - ТОВ «Торговий дім «Ізумруд», до господарського суду Полтавської області.

Матеріали справи свідчать, що позивач, у відповідності до норм цивільного законодавства України 05.03.2012р. уклав договір поруки з ТОВ "Торговий дім "Ізумруд" для забезпечення виконання зобов'язання ФО-П ОСОБА_2 за дистриб'юторським договором. У зв'язку з невиконанням 1-м відповідачем своїх зобов'язань з оплати товару, поставленого позивачем, останній звернувся до господарського суду Полтавської області за захистом своїх порушених прав у порядку, передбаченому приписами ГПК України.

ФО-П ОСОБА_2 в апеляційній скарзі посилається на те, що ТОВ "Торговий дім "Ізумруд" ліквідовано у середині 2011р., проте згідно зі ст.. 33 ГПК України, відповідних доказів 1-м відповідачем суду не надано.

Навпаки, на час звернення ТОВ Підприємство "Ізумруд ЛТД" з позовом до господарського суду, ТОВ "Торговий дім "Ізумруд" існувало, і як свідчить копія витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - припинення ТОВ "Торговий дім "Ізумруд" за рішенням засновників відбулося 25.12.2012р. У зв'язку з чим, твердження ФО-П ОСОБА_2 про відсутність у позивача права звернення до суду з вимогою про стягнення заборгованості у солідарному порядку є безпідставними та необґрунтованими. Тому, приймаючи до уваги, що ТОВ "Торговий дім "Ізумруд" було ліквідовано вже після порушення провадження, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд цілком правомірно виніс ухвалу про порушення провадження у справі (оскарження якої не передбачається нормами ГПК України) відповідно до правил територіальної підсудності, згідно з нормами процесуального права.

Більше того, за приписами ст.. 17 ГПК України, справа, прийнята господарським судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута по суту і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому господарському суду.

З огляду на те, що на дату прийняття рішення у справі товариство 2-го відповідача було ліквідовано, суд першої інстанції відповідно до вимог п. 6 ч. 1 ст. 80 ГПК України припинив провадження у справі в частині вимог до ТОВ "Торговий дім "Ізумруд", що згідно з нормами господарського процесуального законодавства не є підставою для відмови у задоволенні заявленого позову до 1-го відповідача.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги ФО-П ОСОБА_2 та скасування оскаржуваного рішення в частині стягнення з 1-го відповідача 356,19 грн. 3% річних та в частині припинення провадження у розмірі 24000,00 грн. у зв'язку з наявністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення в цій частині прийняте при неповному з'ясуванні обставин справи. З прийняттям в цій частині нового рішення, яким у задоволенні позову має бути відмовлено. Також скасувати рішення в частині повернення позивачу судового збору у розмірі 481,36 грн. та повернути на його користь з державного бюджету України 320,90 грн. судового збору. В іншій частині оскаржуване рішення є законним, обґрунтованим, у зв'язку з чим підстав для скасування цієї частини рішення колегія суддів не вбачає.

Питання про судові витрати вирішується відповідно до ст. 49 ГПК України пропорційно задоволених позовних вимог.

Разом з цим, ч. 2 даної статті встановлено, що якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Зважаючи на те, що даний господарський спір виник з вини ФО-П ОСОБА_2 (неналежне виконання господарських зобов'язань за спірним договором) витрати зі сплати судового збору покладаються на ФО-П ОСОБА_2

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 99,101,102, п.2 ст. 103, п. 1, 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу 1-го відповідача задовольнити частково.

Рішення господарського суду Полтавської області від 26.02.2013 р. у справі № 18/2537/12 в частині стягнення з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 356,19 грн. 3% річних та в частині припинення провадження у розмірі 24000,00 грн. скасувати та в цій частині прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Скасувати рішення в частині повернення позивачу судового збору у розмірі 481,36 грн. та повернути Товариству з обмеженою відповідальністю Підприємство "Ізумруд ЛТД" (39623, Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Л.Чайкіної, 37, код ЄДРПОУ 13931059, п/р 26005027001 в ПАТ "ПФБ" м. Кременчук, МФО 331768) з державного бюджету України судовий збір у розмірі 320,90 грн., сплачений за платіжним дорученням №2835 від 07.12.2012р., що знаходиться в матеріалах справи №18/2537/12 (т.1 а.с. 20).

В іншій частині рішення господарського суду Полтавської області від 26.02.2013 р. у справі № 18/2537/12 залишити без змін.

Доручити господарському суду Полтавської області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови підписано 04.07.2013 р.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Гончар Т. В.

Суддя Плужник О.В.