Постанова

від 11.07.2013 по справі 5011-65/4005-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" липня 2013 р. Справа№ 5011-65/4005-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Ільєнок Т.В.

Майданевича А.Г.

при секретарі судового засідання - Куценко К.Л.

за участю представників:

від ПАТ "Сведбанк": не з'явився;

від ТОВ "Алюфас": не з'явився;

від ТОВ "Інвестиційна компанія "Метал України": не з'явився;

від ТОВ "Лотос-Дніпро": не з'явився

розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюфас" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.10.2012р.

у справі № 5011-65/4005-2012 (суддя Головіна К.І.)

за заявою Публічного акціонерного товариства "Сведбанк"

про видачу наказу на виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 16.03.2012р. у третейській справі № 19/12

за позовом Публічного акціонерного товариства "Сведбанк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюфас"

треті особи:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Метал України"

2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Лотос-Дніпро"

про стягнення заборгованості.

Суть ухвали і апеляційної скарги:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2012р. заява Публічного акціонерного товариства "Сведбанк" про видачу судового наказу на виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у справі № 19/12 задоволена. Видано наказ на виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у справі № 19/12 за позовом Публічного акціонерного товариства "Сведбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюфас", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Метал України" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Лотос-Дніпро" про стягнення заборгованості. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюфас" на користь Публічного акціонерного товариства "Сведбанк" 7 440 934,57 дол. США та 23 078 021,48 грн. заборгованості за кредитом, 25 500 грн. витрат, пов'язаних з вирішенням третейського спору.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою, ТОВ "Алюфас" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду міста Києва від 01.10.2012 р. у справі № 5011-65/4005-2012 та постановити нове рішення про відмову в задоволенні заяви ПАТ "Сведбанк".

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що спір між сторонами є таким, що не передбачений третейським застереженням, викладеним у договорі поруки №4/14-ЮР/П-3 від 27.06.2008р. Також апелянт зазначає, що висновки місцевого господарського суду про те, що ПАТ "Сведбанк" має право вимоги за кредитним договором від 27.06.2008р. є таким, що не відповідає дійсності, оскільки будь-які третейські угоди між ПАТ "Сведбанк" та відповідачем у третейській справі відсутні. Крім того, за доводами апелянта, склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам закону, оскільки третейським судом було порушено порядок призначення третейського судді, визначеного Регламентом та Положенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків. Також апелянт вказує на те, що при вирішенні справи третейським судом було здійснено вихід за межі третейського застереження.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2012р. апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюфас" прийнята до провадження та призначена до розгляду у відкритому судовому засіданні на 13.11.2012р.

У зв'язку з неявкою ТОВ "Лотос-Дніпро" розгляд апеляційної скарги на підставі п. 1 ч. 1 ст. 77 ГПК України відкладався. За клопотанням сторін ухвалою від 13.11.2012р. було продовжено строк розгляду апеляційної скарги.

ПАТ "Сведбанк" подано письмові пояснення, в яких останній просить оскаржувану ухвалу залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. В обґрунтування доводів, викладених в даних письмових поясненнях, ПАТ "Сведбанк" зазначає, що оскільки АТ "Сведбанк Інвест" є припиненим шляхом його приєднання до ПАТ "Сведбанк", про що в Єдиному державному реєстрі внесено відповідний запис, останній з врахуванням ст. 104 ЦК України, ст. 59 ГК України та ст. 84 Закону України "Про акціонерні товариства" є правонаступником всього майна, прав та обов'язків. Також сторона вказує на безпідставність посилань ТОВ "Інвестиційна компанія "Метал України" на судові рішення у справах № 40/5005/669/2012 та 28/5005/16407/2011, оскільки, за доводами заявника, встановлені в них факти не є преюдиційними в розумінні ст. 35 ГПК України.

Також в письмових поясненнях ПАТ "Сведбанк" порушено клопотання про припинення апеляційного провадження у даній справі на підставі ч. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки ухвала про видачу виконавчого документа у відповідності до ст. 106 ГПК України не підлягає оскарженню. Вказане клопотання відхилено судом апеляційної інстанції з мотивів, викладених в ухвалі суду від 13.11.2012р. Так, зокрема, Верховною Радою України 17.07.1997 р. прийнято Закон України № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", а 09.02.2006 р. - Закон України "Про ратифікацію Протоколів № 12 та № 14 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод", якими поширено на Україну юрисдикції Європейського суду з прав людини.

Статтею 1 Закону № 475/97-ВР Україна повністю визнала на своїй території дію статті 25 Конвенції щодо визнання компетенції Європейської комісії з прав людини приймати від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб заяви на ім'я Генерального Секретаря Ради Європи про порушення Україною прав, викладених у Конвенції, та статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

У зв'язку з обов'язком держави виконувати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України, необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції і протоколів до неї, з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини, зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України, законодавцем прийнято Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини". Статтею 17 цього Закону встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожний у випадку спору про його цивільні права та обов'язки має право на справедливий і публічний розгляд справи незалежним і неупередженим судом, створеним відповідно до закону.

У рішеннях Європейського суду з прав людини в справах Garcia Manibardo проти Іспанії, Levages Prestations Services проти Франції наведена така правова позиція: "Суд повторює, що ст. 6 Конвенції не примушує держави-учасниці створювати апеляційні або касаційні суди. Проте, якщо такі суди існують, гарантії, передбачені ст. 6, повинні бути дотримані, зокрема особам, які вважають своє право порушеним, має бути забезпечене ефективне право доступу до правосуддя у рішеннях, що стосуються "їх цивільних прав і обов'язків".

У справах Waite проти Канади, Prince Hans-Adam II проти Ліхтенштейну, Levages Prestations Services проти Франції також зазначено, що право доступу до правосуддя, закріплене у п. 1 ст. 6 Конвенції, не є абсолютним. Воно може бути певною мірою обмежене державою. Проте такі обмеження не можуть обмежувати право доступу до правосуддя таким чином і такою мірою, що сама його суть виявиться порушеною; зрештою, ці обмеження будуть відповідати п. 1 ст. 6 Конвенції лише за умови, що вони мають законну мету і що існує розумна співмірність між використаним способом і поставленою метою.

Якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору (ч. 3 ст. 4 ГПК України).

Беручи до уваги, що Конвенція є міжнародним договором, згоду на обов'язковість якого Верховна Рада України надала згідно з постановою від 17.07.1997р. за № 475/97-ВР, за наведених обставин суди апеляційної інстанції при вирішені питання про прийняття апеляційних скарг на ухвали суду про видачу (відмову у видачі) виконавчого документа повинні керуватися саме нормами ст. 6 Конвенції, вищенаведеними рішеннями Європейського суду з прав людини та приймати апеляційні скарги до розгляду (аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові від 09.02.2011 р. по справі № Т14/104-10)

Крім того, п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України передбачена гарантія забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 25.04.2012 у справі №11-рп/2012 право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов'язковими для всіх форм судочинства та судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (пункт 8 частини третьої статті 129).

Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року N 11-рп/2007).

Конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом, гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути забезпечене, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.

Статтею 56 Закону України "Про третейські суди" передбачене право на оскарження ухвали про відмову у видачі виконавчого документа на підставі рішення третейського суду. Цією ж нормою Закону визначено порядок і строки подачі апеляційної скарги на зазначену ухвалу суду. Законом не встановлено порядку оскарження ухвали про видачу виконавчого документа, проте прямо й не передбачено заборони на оскарження такої ухвали.

З огляду на наведене та беручи до уваги, що норми Конституції України є нормами прямої дії, суди апеляційної інстанції зобов'язані приймати до свого апеляційного провадження апеляційні скарги на ухвали суду про видачу (відмову у видачі) виконавчого документа за рішеннями третейських судів. В зв'язку з чим клопотання позивача про припинення провадження по справі залишено без задоволення.

27.11.2012р. через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від третьої особи 2 надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника, яке задоволено судом апеляційної інстанції. Крім того, третя особа просить задовольнити апеляційну скаргу в повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2012р. було призначено у даній справі судову економічну експертизу, апеляційне провадження на підставі ч. 1 ст. 79 ГПК України зупинялось, справу № 5011-65/4005-2012 було направлено до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.

Листом від 06.06.2013р. Київський науково-дослідний інститут судових експертиз повідомив про неможливість надання експертного висновку. Справу № 5011-65/4005-2012 було повернуто до Київського апеляційного господарського суду 01.07.2013 р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.07.2013р. поновлено апеляційне провадження у справі, розгляд апеляційної скарги призначено на 11.07.2013р.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2013 р., у зв'язку з перебуванням судді Авдеєва П.В. у відпустці, для розгляду апеляційної скарги по справі № 5011-65/4005-2012 призначено колегію суддів у складі: Коротун О.М. (головуюча); судді: Майданевич А.Г., Ільєнок Т.В.

Представники сторін та третіх осіб у судове засідання 11.07.2013 р. не з'явились, про час та місце засідання були повідомлені належним чином, про що, зокрема, свідчить реєстр поштових відправлень копій ухвали від 01.07.2013 р. учасникам апеляційного провадження. До того ж, ТОВ "Лотос-Дніпро" було подано клопотання про розгляд справи без участі його представника, яке раніше задоволено судом (т. 2, а/с 113).

Також при направленні копії ухвали судом було враховане клопотання представника апелянта про направлення процесуальних документів на адресу 49000, м. Дніпропетровськ, ж/м Тополя-2, б. 12, корп. 3, кв. 44 (т. 1, а/с 112) та направлено копію процесуального документа саме за вказаною адресою.

Згідно із п. 3.9.1. Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» доказом належного повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Враховуючи, що встановлений ч. 2 ст. 102 ЦПК України строк на апеляційний перегляд ухвали господарського суду закінчився, Київський апеляційний господарський суд вважає можливим здійснити перевірку ухвали суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за відсутності учасників апеляційного провадження.

Дослідивши матеріали справи, оглянувши матеріали третейської справи, розглянувши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів третейської справи № 19/12, Публічне акціонерне товариство "Сведбанк", як правонаступник всіх прав та обов'язків ЗАТ "Сведбанк-Інвест", звернулось до Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюфас", за участю третіх осіб: Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Метал України» та Товариства з обмеженою відповідальністю "Лотос-Дніпро" про стягнення заборгованості.

16.03.2012р. Постійно діючим третейським судом при Асоціації українських банків з урахуванням визначеного в пункті 11 договору поруки третейського застереження прийнято рішення про часткове задоволення позовних вимог. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюфас" на користь Публічного акціонерного товариства "Сведбанк" 7 440 934,57 дол. США та 23 078 021,48 грн. заборгованості за кредитом, 25 500 грн. витрат, пов'язаних з вирішенням третейського спору.

Так, третейським судом встановлено, що 27.06.2008 року між Закритим акціонерним товариством "Сведбанк Інвест" (банк за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Метал України" (позичальник за договором) був укладений кредитний договір № 4/14-ЮР (далі - кредитний договір), згідно умовами якого банк відкриває позичальнику мультивалютну кредитну лінію, що відновлюється, відповідно до якої надає позичальнику кредит у доларах США та гривні на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов'язується одержувати кошти кредиту, а також повернути кошти кредиту у строки, визначені у графіку встановлення та зменшення ліміту заборгованості за кредитною лінією, сплатити проценти за користування ними та виконати інші зобов'язання, передбачені договором.

В забезпечення виконання кредитного зобов'язання між Закритим акціонерним товариством "Сведбанк Інвест" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Алюфас" (поручитель за договором) було укладено договір поруки № 4/14-ЮР/П-3 від 27.06.2008 р. (далі - договір поруки). Згідно з пунктом 1 договору поруки передбачено, що поручитель зобов'язується відповідати перед банком за виконання зобов'язань позичальника, що випливають з умов кредитного договору, зокрема, зобов'язань позичальника із повернення у валютах кредиту фактично наданої суми кредиту у межах загального ліміту заборгованості 8 600 000,00 дол. США; зобов'язань позичальника із сплати щомісячно суми процентів, комісій, передбачених умовами кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про третейські суди" (далі - Закон) юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

Згідно зі ст. 12 вказаного Закону третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору.

У відповідності до пункту 11 договору поруки у випадку неможливості вирішення спірного питання шляхом переговорів, сторони, керуючись ст. 5 Закону, домовились про те, що спори, розбіжності та вимоги, які виникають при виконанні цього договору поруки чи у зв'язку з ним або випливають з нього, підлягають розгляду у постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою: 02002, місто Київ, вул. М. Раскової, 15, згідно з регламентом даного третейського суду. Третейський розгляд справ, учасниками якого є сторони даного договору, здійснюється третейським судом у складі одного судді. Призначення третейського судді для розгляду спору в постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків здійснюється Головою Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у відповідності до регламенту даного третейського суду.

За змістом ст. 627, ч. 1 ст. 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 січня 2008 року у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII "Третейське самоврядування" Закону України "Про третейські суди" (справа про завдання третейського суду) визнано, що відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (стаття 17 ЦПК України, стаття 12 ГПК України, стаття 6 Закону України "Про третейські суди"), оскільки, гарантуючи право на судовий захист з боку держави, Конституція України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захистити свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частина п'ята статті 55 Конституції України). Це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (частина друга статті 22, стаття 64 Конституції України).

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Учасниками апеляційного провадження доказів визнання недійсним в судовому порядку зазначених договорів (повністю або частково) в розумінні ст. ст. 32-34 ГПК України не надано.

Отже, виходячи з унормованої чинним законодавством презумпції правомірності правочину, а також з огляду на те, що договір поруки був укладений в письмовій формі та містить третейське застереження, апеляційний суд відзначає про відсутність підстав вважати, що на час укладення вказаного правочину умова на передачу спорів, які виникають з даного договору, до третейського суду не була погоджена обома сторонами.

Згідно зі ст. 50 Закону сторони, які передали спір на вирішення третейського суду, зобов'язані добровільно виконати рішення третейського суду, без будь-яких зволікань чи застережень. Сторони та третейський суд вживають усіх необхідних заходів з метою забезпечення виконання рішення третейського суду.

Відповідно до ст. 55 вказаного Закону рішення третейського суду виконуються зобов'язаною стороною добровільно, в порядку та строки, що встановлені в рішенні; якщо в рішенні строк його виконання не встановлений, рішення підлягає негайному виконанню.

Статтею 57 Закону передбачено, що рішення третейського суду, яке не виконано добровільно, підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження"; виконавчий документ, виданий на підставі рішення третейського суду, може бути пред'явлений до примусового виконання в строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження".

Частинами 1, 2 статті 56 наведеного Закону встановлено, що заява про видачу виконавчого документа може бути подана до компетентного суду протягом трьох років з дня прийняття рішення третейським судом. Зазначена заява підлягає розгляду компетентним судом протягом 15 днів з дня її надходження до суду.

Пунктом 1 частини 2 статті 122-8 ГПК України передбачено, що до заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду додається оригінал рішення третейського суду або належним чином завірена його копія. Копія рішення постійно діючого третейського суду завіряється головою постійно діючого третейського суду, а копія рішення третейського суду для вирішення конкретного спору має бути нотаріально завірена.

ПАТ "Сведбанк", посилаючись на невиконання відповідачем у третейській справі в добровільному порядку рішення третейського суду, звернувся до господарського суду з заявою про видачу виконавчого документу.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ПАТ "Сведбанк" належним чином виконало вимоги норм чинного законодавства та надало оригінал рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 16.03.2012р. у третейській справі 19/12 при зверненні з даною заявою, що є предметом розгляду справи № 5011-65/4005-2012.

Апелянт (як на підставу для відмови в задоволенні заяви про видачу виконавчого документа), зокрема, посилається на те, що позивач у третейській справі не є правонаступником Закритого акціонерного товариства "Сведбанк Інвест" в частині кредитного договору № 4/14-ЮР від 27.06.2008 р. та договору поруки № 4/14-ЮР/П-3, оскільки передавальний акт від 23.10.2009 р., складений за наслідками приєднання Закритого акціонерного товариства "Сведбанк Інвест" до Публічного акціонерного товариства "Сведбанк", не містить відомостей щодо передання позивачу прав за вказаним кредитним договором.

Разом з цим, як вірно встановлено місцевим господарським судом, вказані доводи відповідача у третейській справі вже були предметом розгляду у справі № 5011-27/4843-2012 Господарського суду міста Києва за заявою ТОВ "Алюфас" про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 16.03.2012р. у третейській справі № 19/12, яким судами надано правову оцінку. Так, ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.05.2012р., залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2012р. та постановою Вищого господарського суду України від 22.08.2012р., відмовлено в задоволенні вищенаведеної заяви апелянта.

Вищенаведеними судовими рішеннями встановлено, що на виконання вимог Закону України "Про акціонерні товариства" найменування "Закрите акціонерне товариство "Сведбанк Інвест" було змінено на "Приватне акціонерне товариство "Сведбанк Інвест", про що свідчать положення статуту ПАТ "Сведбанк Інвест".

Також встановлено, що 15.06.2009 р. рішенням № 1 (у формі наказу) єдиного акціонера, що одноосібно здійснює повноваження позачергових Загальних зборів акціонерів Приватного акціонерного товариства "Сведбанк Інвест", вирішено припинити Приватне акціонерне товариство "Сведбанк Інвест" шляхом приєднання його до Публічного акціонерного товариства "Сведбанк".

Відповідно до ч. 1 ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації.

23.10.2009 р. рішенням єдиного акціонера, що одноосібно здійснює повноваження позачергових Загальних зборів акціонерів Приватного акціонерного товариства "Сведбанк Інвест", та рішенням Позачергових Загальних Зборів акціонерів Публічного акціонерного товариства "Сведбанк" було затверджено передавальний акт станом на кінець дня 23.10.2009 року, відповідно до якого правонаступником усіх майнових прав ПАТ "Сведбанк Інвест" стало ПАТ "Сведбанк" (аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України в Постанові від 11.04.2013 р. по справі № 5011-65/4399-2012).

Відповідно до ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

За таких обставин доводи апелянта в частині посилань на судові рішення Дніпропетровського господарського суду та постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду у справах № 28/5005/16407/2011 та № 40/5005/669/2012 щодо відсутності у ПАТ "Сведбанк" права вимоги за кредитним договором № 4/14-юр від 27.06.2008р. відхиляються Київським апеляційним господарським судом.

Відповідно до абз. 4 п. 2.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011р. № 18 преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір.

Таким чином, судом першої інстанції правомірно було не взято до уваги вищенаведені доводи апелянта, оскільки помилковим є надання преюдиціального значення оціночним судженням, зробленим судом при вирішенні спорів у справах, та ототожнення фактів, встановлених цим судом, з їх юридичною оцінкою (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 05.10.2004р. № 6/408). З врахуванням викладеного, судом апеляційної інстанції також було відхилено усне клопотання апелянта про зупинення провадження у даній справі до результатів розгляду справи № 40/5005/669/2012 господарського суду Дніпропетровської області.

При цьому, постановою Вищого господарського суду від 21.12.2012р. у справі № 28/5005/16407/2011 постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.11.2012р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.07.2012р. скасовано, справу передано на новий розгляд.

Твердження апелянта, що висновком № 4966/4967-11 судово-економічної експертизи по справі № 28/5005/16407/2011 підтверджується факт відсутності передачі ПАТ "Сведбанк Інвест" позивачу у третейській справі кредитної заборгованості не є підставою для задоволення апеляційної скарги. По-перше, вказаний висновок був складений експертною установою в рамках встановлення фактичних обставин у іншій справі. По-друге, зі змісту вказаного висновку вбачається, що встановлення обставин включення до передавального акту зобов'язань за кредитним договором № 4/14-юр від 27.06.2008р. не надається за можливим (у зв'язку з відображенням загальної суми), аж ні як про їх відсутність. По-третє, у відповідності до ч. 5 ст. 42 ГПК України висновок судового експерта не є обов'язковим для господарського суду та підлягає оцінці в порядку ст. 43 ГПК України. Тобто не має для суду заздалегідь встановленої сили.

Крім того, згідно повідомлення експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 06.06.2013 р., встановлена неможливість надання висновку судово-економічної експертизи по матеріалам даної справи.

Доводи апелянта щодо безпідставності посилання на судові рішення (ухвалу, залишену без змін Вищим господарським судом України) у справі № 5011-27/4843-2012 з огляду на те, що в силу ст. 35 ГПК України ухвали не можуть встановлювати факти, відхиляються судом апеляційної інстанції. Так, за змістом ч. 7 ст. 122-4 та ч. 1 ст. 122-6 ГПК України ухвалі суду про скасування рішення третейського суду або про відмову в його скасуванні надано сили судового рішення.

Зважаючи на вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що на час розгляду заяви про видачу виконавчого документа, як в суді першої так і апеляційної інстанції, рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 16.03.2012р. у третейській справі № 19/12 компетентним судом не скасовано, а відтак в силу положень ст. 55 Закону підлягає виконанню. При цьому, як вже зазначалось, вказане рішення третейського суду залишено в силі, зокрема, Вищим господарським судом України (справа № 5011-27/4843-2012).

Звертаючись з апеляційної скаргою, ТОВ "Алюфас" також вказує на те, що третейський суддя, який розглянув справу № 19/12, не лише не був обраний сторонами, але й порядок його призначення, визначений Положенням та Регламентом, був суттєво порушений (п. 6 ч. 1 ст. 122-10 ГПК України).

Вказані доводи судом апеляційної інстанції відхиляються, виходячи з наступного.

Як вже відзначалось у даній постанові, сторонами в п. 11 договору поруки узгоджено, що третейський розгляд справ, учасниками якого є сторони даного договору, здійснюється третейським судом у складі одного судді. Призначення третейського судді для розгляду спору в постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків здійснюється Головою Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у відповідності до регламенту даного третейського суду. Наведене положення правочину узгоджується зі статтею 17 Закону.

Частиною 2 ст. 12 Закону передбачено, що регламент третейського суду розглядається як невід'ємна частина третейської угоди.

Статтею 17 Регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, визначено, що формування складу третейського суду в постійно діючому Третейському суді здійснюється в порядку, встановленому цим Регламентом. Якщо інше не передбачено третейською угодою, справа розглядається одним суддею. Якщо спір підлягає розгляду суддею одноособово, не пізніше 5 днів з моменту реєстрації позовної заяви Голова Третейського суду або заступник повинен призначити суддю.

У відповідності до ст. 9 Положення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків голова третейського суду, зокрема, здійснює організаційне керівництво діяльністю третейського суду, розподіляє обов'язки між заступниками голови, здійснює інші передбачені цим Положенням та Регламентом третейського суду повноваження. Голова третейського суду з питань, що належать до його компетенції, видає накази та розпорядження. При цьому, ні Регламентом Постійно діючого третейського суду, а ні Положенням, форми наказу та розпорядження не передбачено.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, позовна заява ПАТ "Сведбанк" згідно розпорядження Голови Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків в формі резолюції передана на розгляд третейському судді Білоконь Ю.М. При цьому, вчинене на першій сторінці позовної заяви ПАТ "Сведбанк" розпорядження у формі резолюції не суперечить положенням вищенаведених документів (Регламенту і Положенню) та Закону, а тому призначення третейського судді у третейській справі № 19/12 вчинено в порядку, погодженому сторонами в третейському застереженні. Обставин порушення Закону, Регламенту та Положення постійно діючого третейського суду Київським апеляційним господарським судом не встановлено. Твердження апелянта відносно відсутності в матеріалах третейської справи відповідного розпорядження у формі окремого документа не спростовують вищенаведених висновків суду апеляційної інстанції, а тому відхиляються судом як необґрунтовані.

Враховуючи вищевикладене, визначених п. 6 ч. 1 ст. 122-10 ГПК України підстав для відмови у видачі виконавчого документа судом апеляційної інстанції не встановлено.

Відповідно до ч. 3 ст. 122-9 ГПК України при розгляді справи в судовому засіданні господарський суд встановлює наявність чи відсутність підстав для відмови у видачі виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду, передбачених статтею 122-10 цього Кодексу.

Статтею 122-10 ГПК України передбачено, що господарський суд відмовляє у видачі виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду, якщо: 1) на день прийняття рішення за заявою про видачу виконавчого документа рішення третейського суду скасовано судом; 2) справа, у якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону; 3) пропущено встановлений строк для звернення за видачею виконавчого документа, а причини його пропуску не визнані господарським судом поважними; 4) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди; 5) третейська угода визнана недійсною; 6) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам закону; 7) рішення третейського суду містить способи захисту прав та охоронюваних інтересів, не передбачених законом; 8) постійно діючий третейський суд не надав на вимогу господарського суду відповідну справу; 9) третейський суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не брали участь у справі. Зазначений перелік підстав для відмови у видачі судового наказу є вичерпним та не підлягає розширеному тлумаченню.

Аналогічні положення містить ч. 6 ст. 56 Закону.

Таким чином, за результати перегляду в апеляційному порядку оскаржуваної ухвали Київським апеляційним господарським судом встановлено, що справа, у якій прийнято спірне рішення, підвідомча третейському суду, відповідно до чинного законодавства; вказане рішення прийнято у спорі, переданому третейським застереженням у договорі, що компетентним судом недійсним не визнавалось; склад третейського суду, яким прийнято рішення, відповідав вимогам статей 16 - 19 Закону, рішення третейського суду на час вирішення даної справи у суді залишено в силі, зокрема, Вищим господарським судом України, тобто не скасовано, заява про видачу наказу подана в межах встановленого чинним законодавством строку. Відтак, передбачені ст. 122-10 ГПК України та ч. 6 ст. 56 Закону підстави для відмови в задоволенні заяви про видачу виконавчого документа відсутні. Київський апеляційний господарський суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано видав наказ на примусове виконання рішення третейського суду від 16.03.2012р. у третейській справі № 19/12.

Заважаючи на вищевикладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування ухвали суду першої інстанції в розумінні ст. 104 ГПК України.

Судові витрати покладаються на апелянта в порядку ст. 49 ГПК України.

На підставі п. 6.2.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011р. № 18 матеріали третейської справи № 19/12 підлягають поверненню до Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків. Разом з цим, судом апеляційної інстанції залучено до матеріалів даної справи копії документів третейської справи, як додаток, що були предметом дослідження.

Керуючись ст. ст. 32-35, 43, 49, 99, 101 -106, 122-7 - 122-11 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюфас" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.10.2012р. у справі № 5011-65/4005-2012 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.10.2012 року у справі 5011-65/4005-2012 залишити без змін.

3. Доручити Господарському суду міста Києва повернути матеріали третейської справи № 19/12 до Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків.

4. Матеріали справи № 5011-65/4005-2012 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя Коротун О.М.

Судді Ільєнок Т.В.

Майданевич А.Г.