Рішення

від 09.07.2013 по справі 5006/13/25/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

09.07.2013р. Справа № 5006/13/25/2012

Господарський суд Донецької області у складі судді Макарової Ю.В., при секретарі судового засідання Гречух В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу за позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю „Гран Крю", м. Київ

до відповідача Приватного підприємства "Каверін", м. Донецьк

про стягнення суми боргу в розмірі 23822грн.83коп.

За участю представників сторін

від позивача: не з'явився.

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю „Гран Крю" м. Київ звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Приватного підприємства «Каверін», м. Донецьк про стягнення суми основного боргу в розмірі 23822грн.83коп.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки товару № 314 від 20.10.2009р. щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару.

Ухвалою від 23.02.2012р. суд повернув без розгляду зустрічну позовну заяву Приватного підприємства «Каверін», м. Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гран Крю», м. Київ про визнання договору № 314 від 20.10.2009р. недійсним.

У зв'язку із находженням від відповідача за первісним позовом апеляційної скарги на ухвалу господарського суду Донецької області від 23.02.2012р. та необхідністю направлення матеріалів справи до Донецького апеляційного господарського суду, суд ухвалою від 29.02.2012р. зупинив провадження по справі.

26.03.2012р. через канцелярію суду від позивача надійшли письмові пояснення щодо строку оплати товару, детальний розрахунок спірної суми позовних вимог.

Суд ухвалою від 25.06.2013р. поновив провадження по справі та призначив до розгляду на 09.07.2013р.

08.07.2013р. позивач звернувся з заявою про уточнення позовних вимог №02/07-13-3 від 02.07.2013р. відповідно до якої станом на 05.03.2012р. заборгованість відповідача перед позивачем становила 16822,83грн., 07.03.2012р. відповідач за платіжним дорученням №1180 здійснив часткове погашення заборгованості в сумі 1200грн., внаслідок чого станом на 02.07.2013р. заборгованість відповідача становить 15622грн.83коп.

Господарський суд виходячи з ретельного дослідження змісту поданої заяви та співвідношення такого змісту з раніше заявленими позовними вимогами, дійшов до висновку що позивач в порядку ст. 22 ГПК України шляхом подання заяви про уточнення позовних вимог №02/07-13-3 від 02.07.2013р. фактично зменшив заявлений розмір позовних вимог до суми заборгованості 15622грн.83коп.

Таким чином, суд приймає до розгляду заяву позивача про зменшення позовних вимог і у подальшому розглядає позовні вимоги з її урахуванням.

Представник позивача у судове засідання 09.07.2013р. не з'явився, разом з тим у заяві №02/007-13-3 від 02.07.213р. посилаючись на неможливість забезпечити участь представника у судовому засіданні 09.07.2013р. позивач просить суд розглянути справу за відсутності представника позивача за наявними матеріалами справи з урахуванням листів від 05.03.2012р. та 02.07.2013р.

Представник відповідача у судове засідання 09.07.2013р. теж не з'явився. Як свідчать матеріали справи, відповідач не забезпечив участь свого представника в суді першої інстанції, вимог ухвал суду не виконав, в тому числі не надав суду правової позиції зі спору по суті вимог. Факт обізнаності відповідача про розгляд справи підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленнями про отримання ухвал господарського суду, в тому числі про поновлення провадження по справі від 25.06.2013р.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Про необхідність витребування від сторін будь-яких інших доказів, без яких неможливо розглянути дану справу, до суду не заявлялося.

З врахуванням вищенаведеного суд визнав за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Вислухавши під час судових засідань представника позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд ВСТАНОВИВ:

20.10.2009р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Гран Крю", м. Київ (постачальником) та Приватним підприємством "Каверін", м. Донецьк (покупцем) з протоколом розбіжностей був укладений договір поставки товару № 314 (далі - договір), відповідно до умов п.1.1. якого постачальник передає у власність покупцеві товари народного споживання (надалі товар), а покупець зобов'язується прийняти визначений вище товар і оплатити його вартість відповідно до умов даного договору.

Відповідно до п. 2.1 договору продаж здійснюється за договірними цінами. Кількість і ціни вказуються в накладних на товар, в рахунках, специфікаціях, що є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 3.1.1 договору перерахування коштів покупцем на розрахунковий рахунок продавця не пізніше 7 (сім) календарних днів з моменту реалізації товару.

У відповідності з п. 3.3. підставою для оплати є рахунок-фактура та податкова накладна, які надаються продавцем покупцю.

Пунктом договору 13.1 передбачено, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.01.2010р. Якщо за 20 календарних днів до закінчення строку дії договору жодна зі сторін не повідомить про свій намір його розірвати, договір вважається пролонгованим до кінця наступного календарного року на тих же умовах.

Протоколом розбіжностей до договору від 20.10.2009р. сторони доповнили договір п. 3.6., відповідно до якого покупець має право не здійснювати оплату за товари, якщо накладні або податкові накладні не відповідають вимогам, які передбачені законодавством України, даним договором, або містять помилки, розходження, доки помилки та розходження не будуть усунуті. Накладні без номеру замовлення на поставку до оплати прийматися не будуть.

Відповідно до п. 3.7 договору в редакції протоколу розбіжностей якщо продавець не надасть належним чином оформлені товарні та податкові накладні своєчасно, покупець має право затримати розрахунок на відповідний період затримання надання продавцем документів.

Протоколом розбіжностей до договору від 20.10.2009р. сторони також доповнили договір п. 4.1.1., за яким замовлення на поставку товару є обов'язковим для продавця. Замовлення на поставку може надаватися продавцю у письмовій формі, усній формі, по факсу, електронній пошті за 2 дня до поставки. Продавець зобов'язаний передати підтвердження виконання замовлення на поставку протягом 1-го робочого дня з моменту отримання замовлення на поставку через представника продавця, уповноваженого приймати замовлення на поставку покупця.

У протоколі розбіжностей до договору від 20.10.2009р. сторони змінили редакцію п. 5.1 договору, а саме виклали цей пункт у наступній редакції - право власності на товар та ризик випадкової загибелі переходить до покупця з моменту прийняття товару покупцем підписання видаткової накладної представником покупця чи безпосередньо самим покупцем.

Згідно з п. 2 та п. 3 протоколу розбіжностей, даний протокол є невід'ємною частиною договору купівлі-продажу №314 від 20.10.2009р., вступає у дію з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін, скріплення печатками сторін та діє впродовж строку дії договору купівлі-продажу №314 від 20.10.2009р.

В позовній заяві позивач посилається на те, що на виконання договору №314 від 20.10.2009р. у період з 17.11.2009р. по 20.04.2009р. здійснив поставку товару ПП «Каверін», однак, отримавши товар, відповідач свої зобов'язання щодо своєчасного та остаточного розрахунку за товар виконав лише частково, внаслідок чого, враховуючи заяву №02/07-13-3 від 02.07.2013р., виникла заборгованість у сумі 15622грн.83коп.

10.10.2011р. позивач направив відповідачу претензію №1 від 10.10.2011р., якою просив відповідача здійснити повернення непроданого товару або здійснити погашення заборгованості.

Враховуючи ті обставини, що претензія залишилася без відповіді та задоволення, це призвело до звернення позивача з позовом до суду за захистом порушеного права.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача до відповідача такими, що підлягають задоволенню повністю, враховуючи наступне:

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договору.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Предметом позову, з урахуванням зменшення позовних вимог, є стягнення суми боргу у розмірі 15622грн.83коп. Підставою позову є договір поставки товару №314 від 20.10.2009р.

Договір купівлі-продажу №314 від 20.10.2009р. є підставою для виникнення у його сторін прав і обов'язків, визначених ним та за своїм змістом та правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статті 712 ЦК України та статей 264-271 ГК України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми ЦК України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 ЦК України).

Як вже зазначалось вище, умовами договору №314 від 20.10.2009р. передбачено, що кількість і ціни товару вказуються в накладних на товар, в рахунках, специфікаціях, що є невід'ємною частиною цього договору.

У матеріалах справи відсутні рахунки на оплату та оформлена єдиним документом специфікація до вказаного договору, разом з тим, матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що між сторонами існує інший договір, ні ж той, на який посилається позивач, і який є у матеріалах справи. Наразі відповідач не заперечує проти отримання спірного товару за договором №314 від 20.10.2009р. та не надає доказів існування між сторонами іншого договору, на підставі якого цей товар передався.

В матеріалах справи є підписані обома сторонами видаткові накладні, які містять найменування товару, його кількість та вартість та за якими здійснилося приймання товару представником відповідача, у накладних у якості підстави здійснення господарської операції за ними вказаний договір №314 від 20.10.2009р., що свідчить про те, що сторони узгодили всі істотні умови поставки.

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До документів, що підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей відноситься, зокрема, накладна, форма якої є типовою формою первинного обліку, затвердженою відповідними нормативно-правовими актами.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач за видатковими накладними № РН-0002856 від 17.11.2009р., № РН-0002857 від 17.11.2009р., № РН-0003046 від 18.12.2009р., № РН-0002530 від 21.09.2010р., № РН-0003185 від 08.12.2010р., № РН-0000335 від 17.02.2011р., № РН-0000770 від 17.04.2011р., №РН-0003151 від 14.04.2011р., № РН-0003199 від 20.04.2011р. поставив відповідачу товар загальною вартістю 56345грн. 10коп.

Факт отримання товару за вказаними накладними підтверджується підписами представників відповідача, які скріплені печаткою ТОВ «Каверін» в графі «одержав».

Між тим, у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач не приймав до оплати видаткові накладні з посиланням на те, що вони не відповідають вимогам чинного законодавства або договору.

Оскільки суду не надано доказів незгоди відповідача щодо належності виконання позивачем прийнятих на себе згідно договору зобов'язань, не надано доказів відмови від цього товару та прийняття його у встановленому порядку на відповідальне зберігання, суд дійшов висновку, що свої зобов'язання поставити товар позивач виконав.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Як встановлено ч.ч.1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до п. 3.1.1 договору №314 від 20.10.2009р. перерахування коштів покупцем на розрахунковий рахунок продавця не пізніше 7 (сім) календарних днів з моменту реалізації товару.

Таким чином, момент виникнення зобов'язання відповідача по оплаті отриманого на підставі договору товару, був визначений вказівкою на подію, а саме реалізацію товару.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні будь-які листи, докази звернення відповідача до позивача з повідомленнями про нереалізований товар, неможливість оплати товар або затримку платежу, відповідач не звертався з проханням відстрочити виконання зобов'язання по оплаті товару через його не реалізацію.

Позивач звертався до відповідача з претензією № 1 від 10.10.2011р. у якій просив надати письмову інформацію стосовно залишків отриманого товару на складі відповідача, здійснити повернення непроданого товару або здійснити погашення заборгованості отриманого товару, про отримання претензії 25.10.2011р. свідчить відповідне поштове повідомлення, наявне в матеріалах справи. Проти вказаної претензії відповідач не заперечив, як і не здійснив повернення товару, так і не сплатив суму боргу.

Ухвалами від 09.02.2012р. та від 25.06.2013р. суд зобов'язував відповідача надати бухгалтерську довідку за підписом першого керівника щодо реалізації кожної позиції товару, отриманого від позивача за спірними видатковими накладним, з вказанням дат реалізації відповідно до бухгалтерського обліку підприємства станом на теперішній час, а також надати належні та допустимі докази наявності у відповідача нереалізованого товару.

Проте, в супереч даним вимогам відповідач таку довідку або письмові пояснення з цього приводу суду не представив. Належні та допустимі докази того, що станом на час винесення рішення по справі отримана за наявними в матеріалах справи видатковими накладними продукція не реалізована, а знаходиться на відповідальному зберіганні, суду не надані. Разом з цим, суд дійшов до висновку, що саме на відповідача покладений обов'язок доказування, чи був ним реалізований товар.

Саме підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Враховуючи умови п. 5.1. договору в редакції протоколу розбіжностей до нього, отримання товару відповідачем та підписання видаткових накладних свідчать про те, що право власності на товар перейшло відповідачу, а отже останній зобов'язаний сплатити його вартість.

Відповідно до наданої позивачем довідки вих. № 02/07-13 від 02.07.2013р. за підписом директора ТОВ «Гран Крю» Шевченко С.М., станом на 02.07.2013р. грошове зобов'язання відповідача перед позивачем становить 15622грн. 83коп.

Враховуючи, що матеріалами справи доведений факт отримання відповідачем товару, а також те, що з часу здійснення останньої спірної поставки позивачем пройшов тривалий термін (більше двох років), докази сплати суми заборгованості в розмірі 15622грн. 83коп. суду не надані, як і не надані докази того, що товар до теперішнього часу нереалізований відповідачем, господарський суд вирішив задовольнити позовні вимоги про стягнення суми основного боргу у розмірі 15622грн. 83коп.

Розглянувши зміст позову та наявний в матеріалах справи детальний розрахунок суми позовних вимог вих. № 05/03-12 від 05.03.2012р. (а.с. 102) вбачається, що позивачем у позові не були враховані здійснені відповідачем 28.12.2011р. та 12.01.2012р. оплати на загальну суму 3000,00грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява №12/12-11 від 12.12.2011р. була надіслана на адресу господарського суду Донецької області 30.01.2012р., про що свідчить відбиток штемпеля на конверті. Таким чином оскільки сума заборгованості у розмірі 3000грн. була сплачена відповідачем до подачі позовної заяви, у позивача були підстави для звернення з позовом до суду про примусове стягнення суми заборгованості у розмірі 20822грн. 83коп., а не 23822грн. 83коп. Внаслідок чого судові витрати у відповідній частині не будуть покладатись на відповідача.

Відповідно до п. 4.6. Постанови Пленуму ВГСУ від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо зменшення розміру позовних вимог пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині з урахуванням припису частини другої статті 49 ГПК може бути покладений на відповідача.

Приймаючи до уваги, що в іншій частині зменшення розміру позовних вимог пов'язане з частковою оплатою відповідачем суми основного боргу вже після подання позову, відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір у відповідній частині покладаються на відповідача, на відповідача також покладаються судові витрати пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 173-175, 264-271 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 509, 512-522, 525, 526, 530, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Гран Крю», м.Київ, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Каверін», м. Донецьк про стягнення 15622грн. 83коп. - задовольнити.

Стягнути з Приватного підприємства «Каверін» (юридична адреса: 83054, обл.. Донецька, місто Донецьк, Київський район, вулиця Політбійців, будинок 3, квартира 137; поштова: 83045, м. Донецьк, вул. Професорів Богославських, 7-Б; ЄДРПОУ 31272550) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гран Крю» (юридична адреса: 04060, м. Київ, Шевченківський район, вулиця Щусєва, будинок 24-А; поштова адреса: 03056, м. Київ, вул. Борщагівська, 145, офіс 189; код ЄДРПОУ 33194422) суму основного боргу в розмірі 15622грн.83коп., витрати на оплату судового збору в розмірі 1406грн. 81коп.

У судовому засіданні 09.07.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Видати наказ після набрання рішення законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Повний текст рішення складено та підписано 10.07.2013р.

Суддя Ю.В. Макарова