Рішення

від 15.07.2013 по справі 5023/4077/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" липня 2013 р. Справа № 5023/4077/12

вх. номер 4077/12

Суддя Господарського суду Харківської області Хотенець П.В.

при секретарі судового засідання Гаврильєвим О.В.

за участю представників сторін:

прокурора - Хряк О.О., посвідчення № 013774 від 06.12.2012 року

позивача - не з*явився

третьої особи - не з*явився

відповідачів - 1. не з*явився, 2. Кравченко Я.М., дов. № 1265 від 17.06.2005 року

розглянувши матеріали справи за позовом: Харківського міжрайонного природоохоронного прокурора м. Харків в інтересах держави в особі Державного підприємства "Чугуєво-Бобчанське лісове господарство", смт. Кочеток, 3-я особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Відділ Держкомзему у Печенізькому районі Харківської області, смт. Печеніги

до 1. Печенізької районної державної адміністрації с. Печеніги, 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Надія", м. Чугуїв

про скасування розпорядження та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

Розглядається позовна вимога про скасування розпорядження Печенізької районної державної адміністрації від 09 червня 2003 року за №217 "Про затвердження проекту відведення земельних ділянок із земель лісового фонду на території Печенізької селищної ради та надання їх в оренду ТОВ "Надія" та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 1 га. на території Печенізької селищної ради, укладеного між Печенізькою районною державною адміністрацією з Товариством з обмеженою відповідальністю "Надія" від 23 липня 2003 року, скасувавши запис про його державну реєстрацію за №15 від 31 липня 2003 року.

Прокурор у судовому засіданні та у наданому письмовому обґрунтуванні позовних вимог підтримує заявлені позовні вимоги і просить їх задовольнити у повному обсязі.

Представник позивача у судове засідання не з*явився.

Представник третьої особи на стороні позивача у судове засідання не з*явився, у наданому клопотанні просить виключити Відділ Держкомзему у Печенізькому районі Харківської області зі складу третіх осіб по справі № 5023/4077/12, посилаючись на те, що на даний час Відділ Держкомзему у Печенізькому районі Харківської області є юридичною особою, яка припинила свою діяльність. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 974 від 17 серпня 2011 року Відділ Держземагентсвау Печенізькому районі Харківської області утворено як юридичну особу. Також, третя особа на стороні позивача у клопотанні зазначає, що у зв'язку із змінами які відбулися у законодавстві у Відділу Держземагентсва у Печенізькому районі Харківської області відсутні повноваження щодо реєстрації прав на нерухому майно та їх обтяжень.

Представник першого відповідача у судове засідання не з*явився, витребувані ухвалою суду документи не надав.

Представник другого відповідача у судовому засіданні та у відзиві на позовну заяву проти заявлених позовних вимог заперечує, просить відмовити у їх задоволенні.

Суд, дослідивши матеріали справи та клопотання третьої особи на стороні позивача про виключення Відділу Держкомзему у Печенізькому районі Харківської області зі складу третіх осіб по справі № 5023/4077/12, встановив наступне.

Згідно статті 27 Господарського процесуального кодексу України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі.

Питання про допущення або залучення третіх осіб до участі у справі вирішується господарським судом, який виносить з цього приводу ухвалу.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, користуються процесуальними правами i несуть процесуальні обов'язки сторін, крім права на зміну підстави i предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, а також на відмову від позову або визнання позову.

Як вбачається з матеріалів справи, Відділ Держкомзему у Печенізькому районі Харківської області при попередньому розгляді даної справи ухвалою про порушення провадження у справі від 11 вересня 2012 року був залучений до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Враховуючи вищенаведене та те, що Господарським процесуальним кодеком України не передбачена процесуальна можливість для виключення сторони з кола третіх осіб, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання третьої особи на стороні позивача про виключення Відділу Держкомзему у Печенізькому районі Харківської області зі складу третіх осіб по справі № 5023/4077/12.

Приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статтею 4-3 та статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення прокурора та повноважного представника другого відповідача, судом встановлено наступне.

Відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд порушує справи за позовними заявами прокурора, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.

Статтею 121 Конституції України на орган прокуратури покладено функцію представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом. Відповідно до статті 123 Конституції України організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.

Згідно статті 36-1 Закону України "Про прокуратуру" підставою для представництва прокурором у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються між ними або державою.

Відповідно до статті 45 Цивільного процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави з позовною заявою, вказує орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Згідно положень рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року (справі № 1-1/99) "інтереси держави" є оціночним поняттям. Прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов*язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом відповідно до статтей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, фактично є позивачем у справах, порушених за позовною заявою прокурора, і на підставі статті 30 Цивільного процесуального кодексу України є стороною в цивільному процесі. Цей орган вчиняє процесуальні дії (відповідні функції) згідно зі статтею 31 Цивільного процесуального кодексу України.

Прокурор в позовній заяві вказує, що в порушення вимог земельного, лісового та цивільного законодавства Товариству з обмеженою відповідальністю "Надія" незаконно передано у користування земельну ділянку, вилучивши її із лісогосподарського обігу, чим порушені інтереси держави в особі Державного підприємства "Чугуєво-Бобчанське лісове господарство".

В ході проведення Харківською міжрайонною прокуратурою з нагляду за додерженням законів у природоохоронній сфері перевірки додерження вимог земельного законодавства на території Печенізького району Харківської області встановлено факт незаконного вилучення земель лісогосподарського призначення Печенізькою районною державною адміністрацією, які перебувають в постійному користуванні Державного підприємства "Чугуєво-Бобчанське лісове господарство", та надання їх в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Надія".

Розпорядженням Печенізької районної державної адміністрації від 27 травня 2003 року № 190 Товариству з обмеженою відповідальністю "Надія" надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель лісового фонду для рекраційного використання під розміщення будинків відпочинку загальною площею 1 га. на території Печенізької селищної ради.

Розпорядженням Печенізької районної державної адміністрації від 09 червня 2003 року за № 217 затверджено проект відведення земельних ділянок Товариству з обмеженою відповідальністю "Надія" для рекреаційного використання під розміщення будинків відпочинку із земель лісового фонду на території Печенізької селищної ради загальною площею 1 га. та надано в оренду земельні ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "Надія" для рекреаційного використання під розміщення будинків відпочинку із земель лісового фонду на території Печенізької селищної ради загальною площею 1 га. терміном на 50 років.

На підставі вищевказаного розпорядження, 23 липня 2003 року між Печенізькою районною державною дміністрацією (першим відповідачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Надія" (другим відповідачем) укладено договір оренди земельної ділянки площею 1 га., який 31 липня 2003 року зареєстрований у Печенізькому районному відділі земельних ресурсів за № 15, відповідно до умов якого, другому відповідачу передано із земель лісового фонду Печенізької селищної ради Печенізького району Харківської області земельна ділянка площею 1 га. Грошова оцінка землі - 9514,16 грн.

Відповідно до пункту 2.2 договору оренди земельної ділянки від 23 липня 2003 року договір укладено строком на 50 років.

Згідно статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до статтей 18, 19 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час передачі цих земель в оренду та на теперішній час) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, кожна з яких має особливий правовий режим. Статтею 20 Земельного кодексу України визначено, що зміна цільового призначення земель проводиться органами виконавчої слади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, а статтею 21 Земельного кодексу України встановлено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.

Статтями 50, 51 Земельного кодексу України до земель рекраційного призначення віднесено землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів, зокрема, до них належать землі зелених зон і зелених насаджень міст та інших населенних пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об*єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об*єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об*єктів стаціонарної рекреації.

Згідно статті 57 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час передачі земель в оренду) земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів державної виконавчої влади чи місцевого самоврядування можуть надаватись в оренду підприємствам, установам та організаціям, у яких створено лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для культурно-оздоровчих, рекреаційних спортивних цілей.

Відповідно до чинного на час передачі земель в оренду лісового законодавства (статті 9, 75 Лісового кодексу України) користування земельними ділянками лісового фонду могло бути тимчасовим на умовах оренди з погодженням з постійним лісокористувачем для цілей як пов*язаних, так і не пов*язаних з веденням лісового господарства.

Статтею 75 Лісового кодексу України (в редакції 2003 року) користування земельними ділянками лісового фонду в культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілях здійснюється з урахуваннм вимог щодо збереження лісового середовища і природних ландшафтів та з додерженням правил архітектурного планування приміських зон і санітарних вимог.

Прокурор в позовній заяві, посилаючись на те, що на підставі вказаного розпорядження та договору оренди першим відповідачем незаконно передано в оренду земельну ділянку лісогосподарського призначення з фактичною зміною цільового призначення для забудови та на приписи статтей 18, 19, 20, 50, 51, 60, 61, 75, 149, Земельного кодексу а також на статті 203, 215 Цивільного кодексу України, просить скасувати розпорядження Печенізької районної державної адміністрації від 09 червня 2003 року за № 217 та визнати договір оренди земельної ділянки від 23 липня 2003 року недійсним, оскільки вони не відповідають вимогам законодавства.

Згідно статті 373 Цивільного кодексу України, статті 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно частини 1 статті 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

На підставі частини 2 статті 125 Земельного кодексу України, право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону - частина 2 статті 126 Земельного кодексу України.

Пленум Верховного Суду України в пункті 7 Постанови від 06 листопада 2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. При цьому суд повинен встановити наявність тих обставин з якими закон пов'язує настання певних юридичних наслідків. Отже, в даній справі необхідною умовою для визнання договору оренди земельної ділянки від 23 липня 2003 року недійсним є встановлення обставин, визначених статтею 48 Цивільного кодексу УРСР 1963 року (чинного на момент укладення спірного договору) - невідповідності угоди вимогам Закону.

Відповідно до частини 1 статті 48 Цивільного кодексу УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Згідно статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України. У відповідності до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Зазначені положення Цивільного кодексу УРСР та Цивільного кодексу України узгоджуються з положеннями частини 1 статті 207 Господарського кодексу України, відповідно до якої господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Обставини справи з урахуванням названих норм права приводять суд до висновку проте, що в даному разі має місце обґрунтованість доводів прокурора про невідповідність спірного розпорядження Печенізької районної державної адміністрації від 09 червня 2003 року № 217 та договору оренди земельної ділянки від 23 липня 2003 року приписам частини 2 статті 20 Земельного кодексу України.

Так, як вбачається із матеріалів справи та не спростовується представниками сторін у судових засіданнях, власником (користувачем) земельної ділянки, загальною площею 1 га., яка знаходиться на території Печенізької сільської ради Печенізького району та яка була надану в оренду другому відповідачу згідно спірних розпорядження та договору, є позивач - Державне підприємство "Чугуєво-Бобчанське лісове господарство".

Відповідно до частини 2 статті 20 Земельного кодексу України, зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

З пункту 2 Розпорядження Печенізької районної державної адміністрації від 09 червня 2003 року № 217 та пункту 2.1. договору оренди земельної ділянки від 23 липня 2003 року випливає, що спірна земельна ділянка надана першим відповідачем Товариству з обмеженою відповідальністю "Надія" для рекреаційного використання під розміщення будинків відпочинку загальною площею 1 га. Разом з тим, спірна земельна ділянка до земель рекреаційного фонду (статті 50-52 Земельного кодексу України) не відноситься. Доказів її вилучення з земель лісового фонду (статті 55-57 Земельного кодексу України) суду не надано.

Зі змісту статті 57 Земельного кодексу України вбачається, що використання на умовах оренди земель лісового фонду у рекреаційних цілях допускається виключно підприємствами, установами та організаціями, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Натомість, другим відповідачем доказів створення у нього спеціалізованого лісогосподарського підрозділу, як того вимагає стаття 57 Земельного кодексу України, не надано.

Згідно статті 2 Закону України "Про плату за землю" (в редакції чинній на момент ухвалення спірного розпорядження та укладення спірного договору оренди) використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Статтею 23 та статтею 24 Закону України "Про плату за землю" визначено, що грошова оцінка земельної ділянки проводиться Державним комітетом України по земельних ресурсах за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Грошова оцінка землі застосовується для економічного регулювання земельних відносин при укладанні цивільно-правових угод, передбачених законодавством України.

Пунктом 3 частини 2 статті 14 Закону України "Про оренду землі" (в редакції чинній на момент ухвалення спірного розпорядження та укладення спірного договору оренди) розмір орендної плати є однією з істотних умов договору оренди землі.

Як вбачається з умов договору оренди земельної ділянки від 23 липня 2003 року грошова оцінка земельної ділянки складає 9514,16 грн. При цьому, в договорі не зазначено на підставі яких документів, якою організацію встановлено цей розмір грошової оцінки землі. Це означає невідповідність змісту договору оренди земельної ділянки від 23 липня 2003 року вимогам Закону та наявність підстав для визнання його недійсним на підставі статті 48 Цивільного кодексу УРСР як і на підставі пункту 1 частини 1 статті 203, статті 215 Цивільного кодексу України та статті 207 Господарського кодексу України.

Так само, існування наведених порушень означає невідповідність Закону (статті 2, 23, 24, Закону України "Про плату за землю" (в редакції чинній на момент ухвалення спірного розпорядження та укладення спірного договору оренди), пункту 3 частини 2 статті 14 Закону України "Про оренду землі" (в редакції чинній на момент ухвалення спірного розпорядження та укладення спірного договору оренди) розпорядження Печенізької районної державної адміністрації від 19 серпня 2003 року № 285, яким було ухвалено передати спірну земельну ділянку в оренду без зміни цільового призначення, без додержання приписів Закону про проведення грошової оцінки землі та без визначення розміру орендної плати у визначений Законом спосіб. Наявність цих порушень відповідно до пункту 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та абзацу 3 частини 2 статті 20 Господарського кодексу України є підставою для визнання незаконним відповідного розпорядження як, рішення органу державної влади, що суперечать законодавству та ущемлює права та законні інтереси держави.

Порушення інтересів держави наразі полягає в тому, що внаслідок передачі в оренду земельної ділянки без додержання встановленого Законом порядку визначення орендної плати за землю держава недоотримала належні їй грошові кошти.

До цього ж наслідку призвело ще одне порушення вимог пункту 3 частини 2 статті 14 Закону України "Про оренду землі" (в редакції чинній на момент ухвалення спірного розпорядження та укладення спірного договору оренди), допущене відповідачами під час укладення спірного договору оренди - відсутність у договорі умов щодо індексації орендної плати.

Суд приймає до уваги наявність порушень наведених норм Закону України "Про плату за землю" та Закону "Про оренду землі" попри те, що у позовній заяві прокурор не посилався на них як на юридичну підставу позову. Суд при цьому, керується Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року №6 "Про судове рішення" у пункті 2 якої визначено, що суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову). Також суд бере до уваги Постанову Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції абзацом 7 пункту 3.12 якої визначено, що не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог.

Всупереч вимог статті 4-3 та статті 33 Господарського процесуального України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) відповідачі доказів на спростування викладених обставин не надали.

З наданих доказів, а саме документів, котрі стали підставою для винесення спірних розпорядження Печенізької районної державної адміністрації від 09 червня 2003 року №217 та для укладення договору оренди земельної ділянки від 23 липня 2003 року вбачається, що грошова оцінки землі дійсно не проводилася. При цьому, обов'язок проведення грошової оцінки - у чинних на момент винесення спірного розпорядження та укладення спірного договору оренди названих вище нормах Закону України "Про плату за землю" та Закону "Про оренду землі".

Обставини справи з урахуванням названих норм права приводять суд до висновку про те, що в даному разі має місце невідповідність форми укладання договору оренди земельної ділянки від 23 липня 2003 року вимогам Закону в частині умов щодо обов'язково нотаріального посвідчення зазначеного договору.

Так, відповідно до частини 3 статті 13 Закону України "Про оренду землі" (яка діла на дату укладання договору оренди), договір оренди земельної ділянки посвідчується нотаріально за її місцезнаходженням: на строк до 5 років - за бажанням однієї із сторін договору; на строк більше 5 років - в обов'язковому порядку.

Відповідно до пункту 4 "Прикінцевих та перехідних положень" Цивільного кодексу України цей кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Відповідно до пункту 9 "Прикінцевих та перехідних положень" Цивільного кодексу України до договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.

Матеріалами справи встановлено, що договір оренди землі від 23 липня 2003 року укладений на термін 50 років.

Згідно частини 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Таким чином, діючим на той час законодавством встановлено обов'язкову форму його укладання - нотаріальне посвідчення. Натомість судом встановлено, при вчиненні договору оренди земельної ділянки від 23 липня 2003 року недодержано вимоги частини 3 статті 13 Закону України "Про оренду землі" (яка діла на дату укладання договору оренди) про нотаріальне посвідчення, він укладений в простій письмовій формі, у зв'язку із чим, у відповідності до статті 220 Цивільного кодексу України що спірний договір оренди землі від 23 липня 2003 року є нікчемним.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги прокурора та позивача є обґрунтованими, законними, підтвердженими матеріалами справи і такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору, у разі задоволення позовних вимог, покладаються на відповідачів.

На підставі викладеного та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтею 48 Цивільного кодексу УРСР, статтями 15, 16, 203, 205 Цивільного кодексу України, статтею 207 Господарського кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 33, 41, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні клопотання третьої особи на стороні позивача про виключення Відділ Держкомзему у Печенізькому районі Харківської області зі складу третіх осіб по справі № 5023/4077/12.

Позов задовольнити повністю.

Скасувати розпорядження Печенізької районної державної адміністрації Харківської області від 09 червня 2003 року за № 217 "Про затвердження проекту відведення земельних ділянок із земель лісового фонду на території Печенізької селищної ради та надання їх в оренду ТОВ "Надія".

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 1 га. на території Печенізької селищної ради Печенізького району, що укладений Печенізькою районною державною адмістрацією (62801, Харківська область, смт. Печеніги, вул. Леніна, 48, код 23147527) з Товариством з обмеженою відповідальністю "Надія" (63503, Харківська область, м. Чугуїв, вул. Харківська, 105-А, ідентифікаційний код 22679311) 23 липня 2003 року, скасувавши запис про його державну реєстрацію за № 15 від 31 липня 2003 року.

Стягнути з Печенізької районної державної адміністрації (62801, Харківська область, смт. Печеніги, вул. Леніна, 48, код 23147527) на користь державного бюджету України (одержувач коштів - Управління державної казначейської служби у Дзержинському районі м. Харкова, вул. Бакуліна, 18, м. Харків, 61166, код ЄДРПОУ 37999654, рахунок 31215206783003, банк одержувач - Головне управління державної казначейської служби України у Харківській області, МФО 851011, код бюджетної класифікації 22030001) 573,50 грн. судового збору.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Надія" (63503, Харківська область, м. Чугуїв, вул. Харківська, 105-А, ідентифікаційний код 22679311) на користь державного бюджету України (одержувач коштів - Управління державної казначейської служби у Дзержинському районі м. Харкова, вул. Бакуліна, 18, м. Харків, 61166, код ЄДРПОУ 37999654, рахунок 31215206783003, банк одержувач - Головне управління державної казначейської служби України у Харківській області, МФО 851011, код бюджетної класифікації 22030001) 573,50 грн. судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 16.07.2013 р.

Суддя Хотенець П.В.