Рішення

від 16.07.2013 по справі 21/94

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 21/94 16.07.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ розваг"

до 1. Міністерства фінансів України

2. Державної казначейської служби України

За участю Прокуратури міста Києва

про стягнення 1 310 075, 78 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Вахрушева Н.М. за довіреністю б/н від 20.09.2012 р.;

від відповідача-1: Наталич А.А. за довіреністю № 31-15030-02/15 від 08.05.2012 р.;

від відповідача-2: не з'явився;

від прокуратури: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Світ розваг" (далі - позивач) звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства фінансів України (далі - відповідач-1) та Державного казначейства України (далі - відповідач-2) про стягнення з державного бюджету України 1 310 075, 78 грн., в тому числі 785 679, 78 грн. реальних збитків, 524 396,00 грн. упущеної вигоди. Крім того, позивач просив суд стягнути на його користь 13 100, 76 грн. витрат на сплату державного мита та 236, 00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що 08.05.2009 р. відповідачем-1 було прийнято наказ № 650 "Про зупинення дії ліцензій Міністерства фінансів України на провадження організації діяльності з проведення азартних ігор", яким зупинено дію ліцензії позивача до 07.06.2009 р. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 21.08.2009 р. у справі № 2-а-39348/09/2070 було визнано протиправним та скасовано п. 1 Наказу Міністерства фінансів України № 650 від 08.05.2009 р. в частині зупинення дії ліцензії, яка видана позивачу 26.04.2006 р. № 082927 серії АВ. Як зазначає позивач, в період зупинення дії його ліцензії ним було понесено реальні збитки, які складаються з грошових коштів в сумі 26 256, 15 грн., розрахованих як вартість ліцензії поділена на строк її дії та помножена на період зупинення з урахуванням зміни офіційного курсу євро до гривні; 299 229, 64 грн. витрат на оплату вартості оренди приміщень (гральних закладів), що були зачинені на період зупинення дії ліцензії; 5 060, 67 грн. штрафних санкцій за невиконання зобов'язань за кредитними договорами; 455 133, 32 грн. витрат на виплату заробітної плати працівникам позивача в період зупинення дії ліцензії; та 524 396,00 грн. упущеної вигоди, розрахованої як прибуток, який мав би отримати позивач, виходячи з даних про отриманий прибуток за аналогічний період.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.08.2010 р. (суддя Шевченко Е.О.) було порушено провадження у справі № 21/94 та призначено її до розгляду на 02.09.2010 р.

02.09.2010 р. від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує, вказуючи на те, що ним було прийнято спірний наказ на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України, яке є обов'язковим, у зв'язку з чим, на його думку, в даному випадку відсутній такий елемент складу правопорушення, як протиправна поведінка.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.09.2010 р. розгляд справи, у зв'язку з неявкою представника відповідача-2, було відкладено на 07.10.2010 р.

06.09.2010 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача-2 надішли письмові заперечення на позовну заяву, в якому він вказує на те, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2010 рік" не передбачено бюджетних призначень на відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади. Крім того, звертає увагу на те, що відповідач-2 не здійснював будь-яких протиправних дій відносно позивача.

У судовому засіданні 07.10.2010 р. судом в порядку ст. 77 ГПК України оголошувалась перерва до 21.10.2010 р.

У судовому засіданні 21.10.2010 р. судом в порядку ст. 77 ГПК України оголошувалась перерва до 04.11.2010 р.

У судовому засіданні 04.11.2010 р. представник відповідача подав клопотання про зупинення провадження у справі № 21/94 до розгляду в Харківському апеляційному адміністративному суді апеляційної скарги на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.08.2009 р. у справі № 2-а-39348/09/2070 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Розваг" до Міністерства фінансів України про визнання протиправним та скасування наказу, вказуючи на те, що розгляд справи № 2-а-39348/09/2070 пов'язаний зі справою № 21/94, оскільки предметом позову у справі № 2-а-39348/09/2070 є визнання протиправним та скасування наказу, яким позивач мотивує свої позовні вимоги про стягнення збитків у справі № 21/94.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.11.2010 р. було зупинено провадження у справі № 21/94 до розгляду Харківським апеляційним адміністративним судом апеляційної скарги на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.08.2009 р. у справі № 2-а-39348/09/2070.

18.01.2011 р. через відділ діловодства господарського суду м. Києва від позивача надійшло клопотання про поновлення провадження у справі, мотивоване тим, що Харківським апеляційним адміністративним судом розглянута апеляційна скарга у справі № 2-а-39348/09/2070 та ухвалою від 07.12.2010 р. її залишено без розгляду.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 18.01.2011 р. було поновлено провадження у справі та призначено її до розгляду на 17.02.2011 р.

16.02.2011 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли уточнення до позовної заяви, відповідно до яких він просить суд стягнути з державного бюджету 976 687, 47 грн. реальних збитків, 524 396,00 грн. упущеної вигоди. Крім того, позивач просив суд стягнути на його користь 15 010, 84 грн. витрат на сплату державного мита та 236, 00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В обґрунтування зазначеної заяви, яка фактично є заявою про збільшення розміру позовних вимог, позивач додатково зазначає про понесення ним у спірний період витрат на оплату торгових патентів на суму 191 007, 69 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 17.02.2011 р., у зв'язку з неявкою представника відповідача-2, розгляд справи було відкладено на 17.03.2011 р.

16.03.2011 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від прокуратури міста Києва надійшло повідомлення про вступ у справу.

17.03.2011 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву та уточнення до позовної заяви, відповідно до яких він зазначає про те, що за змістом рішення Конституційного Суду України № 13-рп/2001 від 10.10.2001 р., державою може бути обмежене право власності, а отже й можуть встановлюватись певні межі здійснення господарської діяльності з метою впорядкування та врегулювання цих відносин. Крім того, відповідач-1 звертає увагу на необґрунтованість заявлених до відшкодування витрат, оцінених позивачем як збитки.

У судовому засіданні 17.03.2011 р. судом в порядку ст. 77 ГПК України оголошувалась перерва до 31.03.2011 р.

У судовому засіданні 31.03.2011 р. представник відповідача-1 подав клопотання про зупинення провадження у справі № 21/94 до розгляду Вищим адміністративним судом України касаційної скарги на ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 07.12.2010 р. про відмову у задоволенні заяви Міністерства фінансів України про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Харківського окружного адміністративного суду від 21.08.2009 р. у справі № 2а-3938/09/2070 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Розваг" до Міністерства фінансів України про визнання протиправним та скасування наказу.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 31.03.2011 р. було зупинено провадження у справі № 21/94 до розгляду Вищим адміністративним судом України касаційної скарги на ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 07.12.2010 р. про відмову у задоволенні заяви Міністерства фінансів України про поновлення строку на подачу апеляційної скарги.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 22.10.2012 р., у зв'язку з призначенням судді Шевченка Е.О. на посаду судді Київського апеляційного господарського суду доручено здійсненими автоматичний розподіл справи № 21/94, за наслідками якого справу передано для розгляду судді Ломаці В.С.

Листом від 24.10.2012 р. судом зроблено запит до учасників судового процесу з проханням надати інформацію про стан розгляду справи, яка розглядається Вищим адміністративним судом України та до завершення розгляду якої було зупинено провадження у справі.

05.11.2012 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача-1 надійшов лист, в якому він зазначає про те, що ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18.06.2012 р. № К/9991/39269/12 було відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства фінансів України.

05.11.2012 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про поновлення провадження у справі, мотивоване тим, що Вищим адміністративним судом України було розглянуто касаційну скаргу Міністерства фінансів України на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2010 р., касаційну скаргу задоволено, оскаржувану ухвалу скасовано та направлено справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про прийняття апеляційної скарги, який ухвалою від 23.02.2012 р. відмовив у відкритті апеляційного провадження.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.04.2013 р. поновлено провадження у справі № 21/94 та призначено її до розгляду на 15.05.2013 р.

15.05.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача-1 надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення пов'язаної з нею справи № 2-а-39348/09/2070. Клопотання мотивоване тим, що відповідачем-2 подано касаційну скаргу на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.02.2012 р. та постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.08.2009 р. у справі № 2-а-39348/09/2070.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.05.2013 р. розгляд справи, у зв'язку з неявкою представника відповідача-2, було відкладено на 28.05.2013 р. Розгляд клопотання про зупинення провадження у справі відкладено до встановлення фактичних обставин справи.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 28.05.2013 р., у зв'язку з перебуванням судді Ломаки В.С. у відрядженні, справу № 21/94 передано для розгляду судді Мельнику С.М.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.05.2013 р. суддею Мельником С.М. прийнято справу № 21/94 до свого провадження та призначено її до розгляду на 12.06.2013 р.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 03.06.2013 р. справу № 21/94 передано для розгляду судді Ломаці В.С., у зв'язку з її поверненням з відрядження.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.06.2013 р. суддею Ломакою В.С. прийнято справу № 21/94 до свого провадження та призначено її до розгляду на 12.06.2013 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.06.2013 р. здійснено процесуальне правонаступництво відповідача-2 на Державну казначейську службу України та відкладено розгляд справи на 16.07.2013 р.

04.07.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Державної казначейської служби України надійшло клопотання про залучення її до участі у справі в якості правонаступника Державного казначейства України.

У судове засідання 16.07.2013 р. представник відповідача-2 не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/123 від 15.03.2007 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача-2 не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Так, оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 16.07.2013 р. судом прийнято до розгляду подану позивачем 16.02.2011 р. заяву про уточнення позовних вимог, яка за своїм змістом є заявою про збільшення розміру позовних вимог, у зв'язку з чим справа розглядається в редакції останньої та має місце нова ціна позову.

Судом, також, розглянуто клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення пов'язаної з нею справи № 2-а-39348/09/2070 та вирішено в його задоволенні відмовити.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 79 ГПК України, господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове або повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Зі змісту наведеної норми випливає, що причиною зупинення провадження у справі в даному випадку є неможливість її розгляду до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, яка розглядається іншим судом.

Господарський суд повинен зупинити провадження у справі за наявності інформації про розгляд іншої справи, незалежно від заяв учасників судового процесу. Така інформація підтверджується тільки судовими документами: ухвалами, рішеннями, постановами судів, позовними заявами, скаргами.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід з'ясовувати: як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок: непідвідомчості; обмеженості предметом позову; неможливості розгляду тотожної справи; певної черговості розгляду вимог.

З матеріалів справи вбачається, що предметом спору між сторонами є стягнення з державного бюджету України грошових коштів в якості реальних збитків та збитків у формі упущеної вигоди, завданих зупиненням дії ліцензії позивача на право ведення господарської діяльності з організації проведення азартних ігор.

Обставини даної справи, які входять до предмету доказування (неправомірні дії (бездіяльність) відповідача-1, завдання шкоди позивачу з боку відпоавдіача-1 та причинний зв'язок між його неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіяння ним шкоди) суд може встановити самостійно в межах розгляду даної справи, оскільки суд в даній ситуації жодним чином не обмежений ні своєю юрисдикцією, ні предметом позову щодо збирання та оцінки доказів.

При цьому, слід відмітити, що на даний час постанова Харківського окружного адміністративного суду від 21.08.2009 р. у справі № 2-а-39348/09/2070 набрала законної сили і її оскарження в касаційному порядку не може зупиняти її дії.

У разі, якщо Вищим адміністративним судом України у справі № 2-а-39348/09/2070, постанова Харківського окружного адміністративного суду від 21.08.2009 р. буде скасована, жодна із сторін не позбавлена права звернутись у даній справі з заявою про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами, якщо вказана обставина матиме істотне значення для прийняття іншого рішення у даній справі, ніж те, яке буде прийняте за наслідками розгляду спору по суті.

У судовому засіданні 16.07.2013 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення присутніх представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

26.05.2006 р. Міністерством фінансів України позивачу була видана ліцензія (серія АВ № 082927) на здійснення наступного виду господарської діяльності: організація діяльності з проведення азартних ігор (діяльність з організації та проведення азартних ігор на гральних автоматах), строком на п'ять років, а саме з 26.04.2006 р. по 25.04.2011 р.

16.05.2006 р. позивач на підставі платіжного доручення № 4873 сплатив на користь державного бюджету платіж у розмірі 971 570,00 грн. за ліцензію на здійснення діяльності по організації та проведенню азартних ігор на 2006-2011 р. р. та на підставі платіжного доручення № 4874 плату за видачу ліцензії.

07.05.2009 р. Кабінет Міністрів України прийняв розпорядження № 494-р "Про заходи щодо підвищення рівня безпеки громадян", відповідно до п. 1 якого, МНС, МОЗ, МВС, Мінфіну, Мінпаливенерго, ДПА, Держгірпромнагляду, Держспоживстандарту, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським держадміністраціям доручено забезпечити до 25 травня 2009 р. проведення перевірки стану дотримання вимог пожежної безпеки, санітарних норм і правил на об'єктах, в яких розташовані гральні заклади; відповідності встановленим вимогам обладнання, що використовується на об'єктах, в яких розташовані гральні заклади, системи протипожежної автоматики, евакуаційних виходів, дотримання правил і норм використання електричних мереж; наявності відповідних дозволів (ліцензій) на господарську діяльність, дотримання умов її провадження, наявності торгових патентів. У разі виявлення порушень вжити дієвих заходів для усунення причин їх виникнення аж до припинення діяльності гральних закладів.

При цьому, згідно з п.п. 2 п. 3 вказаного розпорядження Мінфіну, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським держадміністраціям доручено зупинити строком на один місяць дію ліцензій, виданих суб'єктам господарювання, які провадять діяльність у сфері грального бізнесу (крім лотерей), для забезпечення їх перевірки МНС, Держгірпромнаглядом, іншими контролюючими та наглядовими органами з питань забезпечення їх безпечного використання.

На виконання зазначеного розпорядження Міністерством фінансів України 08.05.2009 р. прийнято наказ № 650 "Про зупинення дії ліцензій Міністерства фінансів України на провадження організації діяльності з проведення азартних ігор", яким вирішено зупинити до 7 червня 2009 року дію ліцензій Міністерства фінансів України на провадження організації діяльності з проведення азартних ігор, виданих суб'єктам господарювання, згідно з переліком, що додається.

Відповідно до п. 10 переліку, наведеного в додатку до вказаного наказу, вирішено зупинити дію ліцензії, виданої позивачу.

Оскільки позивач вважає, що такими діями йому було завдано шкоди у зв'язку з неможливістю протягом місяця здійснювати господарську діяльність у сфері організації азартних ігор, він вирішив звернутись до суду з даним позовом та вимагати відшкодування реальних збитків, які складаються з грошових коштів в сумі 26 256, 15 грн., розрахованих як вартість ліцензії поділена на строк її дії та помножена на період зупинення з урахуванням зміни офіційного курсу євро до гривні; 299 229, 64 грн. витрат на оплату вартості оренди приміщень (гральних закладів), що були зачинені на період зупинення дії ліцензії; 5 060, 67 грн. штрафних санкцій за невиконання зобов'язань за кредитними договорами; 455 133, 32 грн. витрат на виплату заробітної плати працівникам позивача в період зупинення дії ліцензії; 191 007, 69 грн. витрат на оплату торгових патентів та 524 396,00 грн. упущеної вигоди, розрахованої як прибуток, який мав би отримати позивач, виходячи з даних про отриманий прибуток за аналогічний період.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Отже, загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення).

Для настання відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, г) вина.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але й міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті 1166 ЦК України, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі. Мова йде про реальну шкоду та упущену вигоду (ст.22 ЦК України).

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки завдавала шкоди.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди. Відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє її від відповідальності, крім випадків, коли за нормами ЦК відповідальність настає незалежно від вини.

Особливістю деліктної відповідальності за завдану шкоду є презумпція вини.

Відповідно до ч. 2 ст. 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди.

Згідно з ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними свої повноважень.

Статтею 1173 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Таким чином, предметом доказування у даній справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) відповідача-1, виникнення шкоди та причинний зв'язок між його неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіяння ним шкоди. Неправомірність дій (бездіяльності) відповідача-1 має підтверджуватись належними доказами.

Як зазначалось вище, за умовами даного делікту відповідальність органу державної влади настає у випадку незаконного рішення, незаконної дії чи бездіяльності, шкідливого результату такої поведінки (шкода), причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою.

Відповідно до п. 7 Положення про Міністерство фінансів України, затверджене Указом Президента України від 26 серпня 1999 року № 1081/99, який був чинним на момент прийняття наказу № 650, Мінфін України в межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання.

Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство фінансів України, воно є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України.

08.05.2009 р. Міністерством фінансів видано Наказ № 650 про зупинення дії ліцензій Міністерства фінансів України на провадження організації діяльності з проведення азартних ігор.

Підставою прийняття зазначеного Наказу послугувало розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.05.2009 № 494 "Про заходи щодо підвищення рівня безпеки громадян", відповідно до якого, Мінфін було зобов'язано зупинити строком на один місяць дію ліцензій, виданих суб'єктам господарювання, які провадять діяльність у сфері грального бізнесу (крім лотерей), для забезпечення їх перевірки МНС, Держгірпромнаглядом, іншими контролюючими та наглядовими органами з питань забезпечення їх безпечного використання.

Відповідно до ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 113 Конституції України, ч. 1 ст. 1 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

В силу приписів ч.1 ст. 117 Конституції України та ст. 52 Закону України "Про кабінет Міністрів України", Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.

Частиною 2 статті 1 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" передбачено, що Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" є спеціальним, який визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", орган ліцензування - орган виконавчої влади, визначений Кабінетом Міністрів України, або спеціально уповноважений виконавчий орган рад для ліцензування певних видів господарської діяльності.

Статтею 3 зазначеного Закону визначено, що основними принципами державної політики у сфері ліцензування є, зокрема, захист прав, законних інтересів, життя та здоров'я громадян, захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 цього Закону, реалізацію державної політики у сфері ліцензування здійснює Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважений орган з питань ліцензування, а також органи виконавчої влади, визначені Кабінетом Міністрів України, спеціально уповноважені виконавчі органи рад, уповноважені провадити ліцензування певних видів господарської діяльності.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 14.11.2000 р. № 1698 "Про затвердження переліку органів ліцензування", ліцензування організації діяльності з проведення азартних ігор здійснює Міністерство фінансів України.

Відповідно до Положення про Міністерство фінансів України, Міністерство фінансів України у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України та цим Положенням.

Таким чином, розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.05.2009 р. № 494-р "Про заходи щодо підвищення рівня безпеки громадян" є обов'язковим до виконання Міністерством фінансів України.

Враховуючи наведене, відповідачем-1 було прийнято Наказ № 650 від 08.05.2009 р. "Про зупинення дії ліцензії Міністерства фінансів України на провадження організації діяльності з проведення азартних ігор" з метою виконання Розпорядження Уряду та відповідно до норм законодавства воно не вчинило по відношенню до позивача незаконних або протиправних дій.

Вказаної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові від 17.04.2012 р. у справі № 55/207 за позовом ТОВ "Теххиммонтаж" до Міністерства фінансів України та Державної казначейської служби України про стягнення коштів.

Визнання у даному випадку протиправним та скасування постановою Харківського окружного адміністративного суду від 21.08.2009 р. у справі № 2-а-39348/09/2070 п. 1 Наказу відповідача-2 № 650 від 08.05.2009 р., у зв'язку з відсутністю у органу ліцензування повноважень щодо зупинення дії виданих ліцензій, не може прирівнюватись до наявності в діях відповідача-1 усіх ознак протиправної поведінки, достатніх для висновку про наявність складу правопорушення щодо завдання збитків, оскільки його дії були спрямовані не на свідоме звуження обсягу прав позивача, а на виконання обов'язкового для відповідача-1 Розпорядження Кабінету Міністрів України, яке є чинним та у встановленому порядку не скасоване.

Крім того, суд звертає увагу на те, що заявлені до стягнення збитки є не доведеними й в частині завдання шкоди та причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача-1 та такою шкодою.

Так, в даному випадку понесення позивачем витрат на оплату отриманої ним ліцензії, дія якої була зупинена, витрат на сплату орендної плати щодо приміщень (гральних закладів), штрафних санкцій за невиконання зобов'язань за кредитними договорами; витрат на виплату заробітної плати працівникам та витрат на оплату торгових патентів не є безумовними витратами, які були понесені саме у зв'язку з прийняттям відповідачем спірного наказу, оскільки здійснені саме, у зв'язку з наміром проводити господарську діяльність у відповідній сфері та були б понесені незалежно від дій відповідача-1, проте як доказів того, що за умови дії ліцензії протягом спірного періоду такі витрати були б відшкодовані за рахунок отриманого прибутку - відсутні та ґрунтуюся на припущеннях.

Так, суд зазначає, що відсутній причинний зв'язок між заявленими збитками позивача та реального прибутку, який би позивач міг отримати під час здійснення безпосередньої господарської діяльності.

За змістом ст. 623 ЦК України вбачається, що відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності.

Таким чином, слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах про відшкодування збитків (постанова Верховного Суду України у справі № 42/266-6/492 від 30.05.2006 р.).

У даній справі позивачем не доведено належними та допустимими доказами як завдання йому відповідачем-1 матеріальних збитків, тобто знищення належного позивачу майна або погіршення майнового стану, так і понесення збитків у формі втраченої вигоди.

Так, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання, зроблені з цією метою приготування.

При обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватись тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум або інших цінностей. Розмір упущеної вигоди повинен визначатися з урахуванням часу, протягом якого тривали протиправні дії відповідача, розумних витрат на отримання доходів, які кредитор поніс би, якби не відбулося порушення права.

Таким чином, вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, позивач повинен довести, що за звичайних обставин він мав реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу; при цьому протиправні дії відповідача є причиною, а збитки, які виникли, - наслідком такої протиправної поведінки.

Отже, для прийняття рішення про повне відшкодування упущеної вигоди протиправні дії відповідача мають бути єдиною і достатньою причиною неотримання позивачем доходу, на одержання якого позивач мав реальні підстави розраховувати.

Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання прибутку ще не є підставою для його стягнення. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 33/230-07 від 20.03.2008 р.).

Оскільки фактично вимоги позивача в частині упущеної вигоди ґрунтуються саме на припущеннях, в цій частині позов суд визнає також необґрунтованим.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Враховуючи те, що позивачем не доведено обґрунтованість позовних вимог, вони задоволенню не підлягають.

Поряд з наведеним вище, суд вважає за необхідне зазначити, що 25.06.2009 р. набрав чинності Закон України "Про заборону грального бізнесу в Україні" від 15.05.2009 р. № 1334-VІ, згідно з приписами ст. 2 якого в Україні забороняється гральний бізнес та участь в азартних іграх.

Пунктами 1 та 2 ст. 4 Закону встановлено, що цей Закон набирає чинності з дня опублікування та діє до прийняття спеціального законодавства, що передбачає право здійснення грального бізнесу у спеціально створених гральних зонах. З дня набрання чинності цим Законом видача ліцензій на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор в Україні припиняється, а ліцензії, видані суб'єктам підприємницької діяльності до дня набрання чинності цим Законом, скасовуються.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити повністю.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 17.07.2013 р.

Суддя В.С. Ломака