Ухвала

від 17.07.2013 по справі 2а-1870/6779/11

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" липня 2013 р. м. Київ К/9991/13763/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Конотопської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області

на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 11.10.2011

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2012

у справі № 2а-1870/6779/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Інга»

до Конотопської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області

про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Інга» (надалі - позивач, ТОВ «Науково-виробнича фірма «Інга») звернулося до Сумського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Конотопської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області (надалі - відповідач, Конотопська МДПІ Сумської області), у якому просив суд визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення-рішення.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 11.10.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2012 адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Конотопської МДПІ від 09.09.2011 № 0001022311 про донарахування ТОВ НВФ «Інга» зобов'язання з податку на прибуток в сумі 31 755,00 грн. за основним платежем та 2 599.00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Конотопської МДПІ від 09.09.2011 № 0001022311 про донарахування ТОВ НВФ «Інга» зобов'язання з податку на додану вартість в частині донарахування ТОВ НВФ «Інга» зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 17 251,00 грн. за основним платежем та 1,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; в задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх представниками податкового органу проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 30.06.2011, за результатами якої 29.08.2011 складено акт № 335/23-3/30355379 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів: пункту 1.31 статті 1, підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1 статті 5 Закону України від 22.07.1997 № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі - Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»), підпункту 138.1.1 пункту 138.1, підпункту 138.8.1 пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток підприємства на загальну суму 31 755,00 грн.; пункту 4.2 статті 4 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість у сумі 29 251,00 грн.

На підставі висновків акта відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: від 09.09.2011 № 0001032311, яким позивачу донараховано податкові зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 32 252,00 грн., у т.ч. 29 251,00 грн. за основним платежем та 3 001,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; від 09.09.2011 № 0001022311, яким позивачу донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 34 354,00 грн., у т.ч. 31 755,00 грн. за основним платежем та 2 599,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що суму податкового кредиту та валових витрат позивач сформував правомірно, а тому податкове повідомлення-рішення від 09.09.2011 № 0001022311 підлягає скасуванню.

З матеріалів справи вбачається, що посадовими особами податкового органу зроблено висновки про заниження позивачем валового доходу в 3 кв. 2010 р. на суму 41566,00 грн. через не включення до їх складу вартості послуг, які були безоплатно надані нерезиденту - ТОВ «Новатор», чим порушені вимоги пункту 1.31 статті 1, підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який був чинний в період виникнення спірних правовідносин).

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що такі висновки посадових осіб податкового органу є хибними, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 18.05.2009 між позивачем та ТОВ «Метліт Інжиніринг» (м. Алмати, Казахстан) укладено зовнішньоекономічний контракт купівлі-продажу № 3.

Згідно умов даного контракту позивач взяв на себе зобов'язання з виготовлення та поставки карусельно-кокільної установки ККУ-1, 10-позиційної, призначеної для отримання литва відцентрованим способом у цивільному виробництві з комплектом кокільної оснастки.

Крім того, 12.05.2010 сторонами контракту було укладено додаткову угоду № 4, якою змінено пункт 1.3 Контракту, а саме викладено його у наступній редакції: «Продавець» (відповідно договору та додаткової угоди - ТОВ НВФ «Інга») зобов'язується провести силами своїх спеціалістів керівництво монтажем поставленого обладнання, наладку і навчання спеціалістів покупця в Республіці Узбекистан м. Самарканд ТОВ «Новатор».

18.07.2010 представниками позивача та ТОВ «Новатор» був складений акт виконаних робіт, згідно змісту якого сторони підтвердили, що відповідно до контракту № 3 від 18.05.2009 фахівцями ТОВ «Інга» виконані наступні роботи: керівництво монтажем, пуско-налагоджувальні роботи, навчання технічного персоналу спеціалістів Замовника методам роботи з обладнанням ККУ-1 та його експлуатації.

З огляду на викладені обставини, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що послуги ТОВ «Новатор» надавались позивачем в рамках виконання контракту купівлі-продажу № 3 від 18.05.2009, укладеного між ТОВ «Інга» та ТОВ «Метліт Інжиніринг», а вартість наданих послуг обумовлена умовами цього контракту.

А відтак, доводи податкового органу про безоплатне надання позивачем послуг ТОВ «Новатор» є необґрунтованими та не знайшли свого документального підтвердження.

В свою чергу, позивачем правомірно були включені до валового доходу кошти, отримані від ТОВ «Метліт Інжиніринг», оскільки відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), валовий дохід - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Також, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 04.01.2011 між позивачем та ТОВ «Метал-Ресурс» укладений договір постачання № 44.

Сировину отримував менеджер по закупівлі ТОВ НВФ «Інга» Філіпов С.В.

Розрахунки за отриманий товар проведені у безготівковій формі, що підтверджується наявними платіжними дорученнями: від 11.01.2011 № 10 на суму 28 380,60 грн., від 23.02.2011 № 130 на суму 24 375,00 грн., від 28.03.2011 на суму 24 000,60 грн., від 22.06.2011 на суму 12 000,00 грн.

Постачання сировини також підтверджено наданими ТОВ «Метал-Ресурс» позивачу податкові накладні: № 2 від 11.01.2011; № 45 від 09.02.2011; № 59 від 14.02.2011; № 74 від 23.02.2011; № 133 від 28.03.2011; № 186 від 22.04.2011.

Отримана сировина була облікована на підприємстві позивача, що підтверджується накладними на передачу у виробництво, а також оборотно-сальдовими відомостями, копії яких наявні у матеріалах справи.

Крім того, товар, що вироблений з використанням нікелю та нікелевмістких сплавів, отриманих позивачем від ТОВ «Метал-Ресурс», у подальшому був реалізований позивачем, що підтверджується копією договору між ТОВ НВФ «Інга» та ВАТ «Автрамат» від 10.01.2011 № 11100009 та видатковими накладними, виписаними ТОВ НВФ «Інга».

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках, визначені у даній нормі, обов'язкові реквізити.

Відповідно до пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що наявні у справі первинні документи, зокрема, податкові накладні, відповідають за формою та змістом вимогам чинного законодавства, та засвідчують факт виконання позивачем і його контрагентами умов укладених правочинів, що підтверджує реальність здійснених операцій.

Також, колегія суддів касаційної інстанції звертає увагу на той факт, що відповідачем ні під час розгляду в суді першої інстанції, ні під час розгляду в суді апеляційної інстанції не було надано доказів на підтвердження фальшивості зазначених документів, або на невідповідність відомостей, зазначених в цих первинних документах, фактичним обставинам, або на відсутність у контрагентів статусу платників податку на додану вартість на момент вчинення та виконання правочинів, або на завищення вартості робіт чи послуг, або на несумісність зазначених в документах робіт чи послуг з власною господарською діяльністю ТОВ НВФ «Інга».

Крім того, податковим органом не встановлено проведення ТОВ НВФ «Інга» збиткових операцій, невикористання у власній господарській діяльності товарів, отриманих від ТОВ «Метал-Ресурс», взаємопов'язаності позивача та ТОВ «Метал-Ресурс», обізнаності щодо обставин господарювання один одного, вчинення ними узгоджених дій щодо отримання будь-якої вигоди (в тому числі і податкової).

Що стосується доводів відповідача про відсутність у позивача товарно-транспортних накладних, як на підставу висновків про безтоварність господарських операцій, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно умов пункту 4 договору постачання № 44 від 04.01.2011, укладеного між позивачем та ТОВ «Метал-Ресурс», постачальник зобов'язаний надати товар перевізнику або іншій особі, призначеній Покупцем у названому місці в межах періоду, що складає 10 банківських днів після одержання передплати.

Таким чином, обов'язок здійснити постачання придбаної сировини покладався не на позивача, а на ТОВ «Метал-Ресурс», у зв'язку з чим, відсутність товарно-транспортних накладних у позивача не може достовірно свідчити про безтоварність операції.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, ТОВ «Метал-Ресурс», на час виконання спірних правовідносин, було зареєстроване юридичною особою, записи про припинення юридичної особи з будь-яких підстав відсутні, підприємство знаходилося за місцем реєстрації, а саме у м. Брянка, площа Леніна, 9.

Також, у матеріалах справи міститься лист від 27.09.2011 № 17, адресований директору ТОВ «Інга», яким ТОВ «Метал-Ресурс» підтверджує здійснення поставки по договору постачання №44 від 04.01.2011 р.

Більш того, податковим органом не надано доказів того, що ТОВ «Метал-Ресурс» не обліковано грошові кошти, отримані від позивача за поставлену йому сировину, згідно договору постачання №44 від 04.01.2011.

Що стосується посилання відповідача на нікчемність контрактів укладених між позивачем та ТОВ «Метал-Ресурс», колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положеннями статті 203 Цивільного кодексу України до загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, відноситься: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі статтею 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (стаття 228 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Отже, для висновку про нікчемність правочину, вчиненого позивачем та його контрагентом, необхідно встановити невідповідність такого правочину загальним умовам чинності правочину та наявність мети, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

За таких обставин, суд касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, що податковим органом не доведено наявність у сторін умислу при укладенні ними, згаданих контрактів, що завідомо суперечать інтересам держави та суспільства або порушує публічний порядок. Зазначені правочини були укладені сторонами саме з метою здійснення, передбаченої законом, підприємницької діяльності, зобов'язання за якими виконані належним чином, а тому підстав розглядати їх як нікчемні немає.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про необґрунтованість доводів податкового органу щодо порушення позивачем приписів пункту 1.31 статті 1, підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 138.1.1 пункту 138.1, підпункту 138.8.1 пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України, та пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість».

А відтак, судами першої та апеляційної інстанцій законно та обґрунтовано визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення: від 09.09.2011 № 0001022311, яким донараховано ТОВ НВФ «Інга» зобов'язання з податку на прибуток в сумі 31 755,00 грн. за основним платежем та 2 599.00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; від 09.09.2011 № 0001022311, яким донараховано ТОВ НВФ «Інга» зобов'язання з податку на додану вартість в частині донарахування ТОВ НВФ «Інга» зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 17 251,00 грн. за основним платежем та 1,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Оскільки суди попередніх інстанцій під час розгляду справи повно і правильно встановили обставини справи, та при ухваленні судового рішення не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, то зазначена обставина відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

1. Касаційну скаргу Конотопської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області залишити без задоволення.

2. Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 11.10.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2012 у справі № 2а-1870/6779/11 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис)Лосєв А.М. Судді (підпис)Бившева Л.І. (підпис) Шипуліна Т.М.