Ухвала
від 15.07.2013 по справі 2-95
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Головуючий суду 1 інстанції - Шабрацький Г.О.

Доповідач - Коновалова В.А.

Справа № 2-95

Провадження № 22ц/782/2674/13

УХВАЛА

Іменем України

15 липня 2013 року м. Луганськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області у складі:

головуючого - Коновалової В.А.,

суддів -Темнікової В.І., Ступіної Я.Ю.

при секретарі: Арутюнян Р.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційного суду Луганської області справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Кам'янобрідського районного суду м. Луганська від 13 травня 2013 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Сталь» про виплату щомісячних страхових сум, компенсації за несвоєчасну виплату, відшкодування моральної шкоди, треті особи - публічне акціонерне товариство «Луганськтепловоз», Територіальна державна інспекція праці в Луганській області, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України,-

в с т а н о в и л а:

У грудні 2010 року позивач звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Сталь» про виплату щомісячних страхових сум, компенсації за несвоєчасну виплату, відшкодування моральної шкоди, в обґрунтування якого вказав, що 02.02.1985 року під час роботи на ВО «Луганськтепловоз» в фасонносталеливарному цеху на посаді терміста 3 розряду з ним на виробництві трапився нещасний випадок. 29.04.1985 року рішенням МСЕК йому встановлена часткова втрата працездатності у розмірі 15 % безстроково. З 01.04.1992 року він був звільнений з ВО «Луганськтепловоз» у зв'язку з переводом на орендне підприємство «Сталь», звідки 10.05.1994 року звільнений за власним бажанням. Позивач не згоден з розміром виплати, яка була йому нарахована і перераховувалася ПАТ «Сталь», тому вважає, що йому недоплачені щомісячні страхові виплати за період з 01.12.1991 року по 01.03.2012 року, які підлягають компенсації та індексації.

Під час судового засідання позивач неодноразово уточнював позовні вимоги та просив суд стягнути з публічного акціонерного товариства «Сталь» на користь позивача заборгованість по щомісячним виплатам з урахуванням компенсації та індексу інфляції в сумі 964974,63 грн., в рахунок відшкодування моральної шкоди 100000 грн.

Рішенням Кам'янобрідського районного суду м. Луганська від 13 травня 2013 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Сталь» про перерахунок та виплату щомісячних страхових сум, компенсації за несвоєчасну виплату, відшкодування моральної шкоди відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушенням судом норм процесуального та матеріального права.

В судовому засіданні позивач та його представник доводи апеляційної скарги підтримали.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнав.

Представник третьої особи «Луганськтепловоз» вважав, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Інші учасники процесу в судове засідання не з'явилися, про час і місце повідомлені належним чином і в установленому законом порядку.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених такими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

В ч. 1 статті 303 ЦПК України зазначено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу. В межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та осіб, які беруть участь у справі.

Згідно із ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Правонаступником АП «Сталь» є ВАТ «Сталь». Рішенням позачергових загальних зборів акціонерів ВАТ «Сталь» від 06.07.2011 року змінено найменування товариства з відкритого акціонерного товариства «Сталь» на публічне акціонерне товариство «Сталь».

Ухвалюючи рішення по справі суд першої інстанції виходив з того, що ним були встановлені факти про те, що позивач з 23.02.1982 року по 01.04.1992 року працював на виробничому об'єднанні «Ворошиловградтепловоз», а з 01.04.1992 року по 10.05.1994 року в орендному підприємстві «Сталь».

24.02.1985 року виробничим об'єднанні «Ворошиловградтепловоз» проведено розслідування причин нещасного випадку на виробництві, що стався з позивачем. Відповідно до довідки МСЕК від 29.04.1985 року позивачу, який працював на час нещасного випадку термістом третього розряду фасонносталеливарного цеху, встановлено 15 % втрати працездатності з 29.04.1985 року безстроково.

Згідно перерахунку, що має силу наказу, від 06.10.1992 року ОСОБА_2 з 01.05.1992 року проведено перерахунок суми відшкодування шкоди виходячи з середнього заробітку за 1-4 місяці 1992 року в розмірі 3799 карбованців.

Відповідно до довідки орендного підприємства «Сталь» від 22.09.1992 року середня заробітна плата ОСОБА_2 за 1-4 місяці 1992 року становила 3799 грн., а відповідно до довідки орендного підприємства «Сталь» від 28.05.1993 року середня заробітна плата ОСОБА_2 за 1-4 місяці 1992 року становила 5310 грн.

Згідно перерахунку, що має силу наказу, від 09.06.1993 року ОСОБА_2 з 01.01.1993 року проведено перерахунок суми відшкодування шкоди, виходячи з середнього заробітку за 1-4 місяці 1992 року в розмірі 5310 карбованців.

ВАТ «Сталь» проводило ОСОБА_2 перерахунки розміру відшкодування шкоди, спричиненої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаного з виконанням трудових обов'язків.

26.08.2010 року територіальною державною інспекцією праці у Луганській області проводилась перевірка ВАТ «Сталь» щодо додержання законодавства про працю, загальнообов'язкове соціальне страхування, якою встановлено, порушення трудового законодавства, за результатами якої винесено припис № 12-01-085/0012-0014, згідно якого ВАТ «Сталь» зобов'язано привести у відповідність до вимог законодавства нарахування та виплату сум відшкодування шкоди потерпілим на виробництві, у т.ч. ОСОБА_2

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 29.11.2010 року позовні вимоги відкритого акціонерного товариства «Сталь» до територіальної державної інспекції праці у Луганській області про визнання частково недійсним п. 5 припису від 26.08.2010 року № 12-01-085/0013-0014 задоволено, визнано частково недійсним пункт 5 припису територіальної державної інспекції праці у Луганській області від 26.08.2010 року № 12-01-085/0013-0014.

Суд першої інстанції вважав, що на той час спірні правовідносини були врегульовані ст. 440, 456 ЦК України в редакції 1963 року, Законом України «Про охорону праці» та Правилами відшкодування підприємствами, установами, організаціями шкоди, заподіяної робітникам і службовцям каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ними трудових обов'язків, затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 03.07.1984 року № 690, Правилами відшкодування власником підприємства, установи та організації шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.06.1993 року № 472 (зі змінами й доповненнями від 18.07.1994 року № 492 та 03.10.1997 року № 1100), які не містили норми, відповідно до якої позовна давність не поширювалася на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції також керувався тим, що відповідно до ст. 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» трирічний строк застосовується лише для виплат, які призначені, але не отримані потерпілим своєчасно. В даному випадку потерпілий виплати отримував. Якщо справи про страхові виплати розглядаються вперше по закінченню трьох років з дня втрати потерпілим працездатності, страхові виплати проводяться з дня звернення.

Зважаючи на те, що позивач оспорює виплати, нараховані у 1992-1994 роках, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позовна давність у відповідності до ст. 71 ЦК України у редакції 1963 року сплила у 1998 році і тому до даних правовідносин підлягають застосуванню норми ЦК України (1963 року), за положеннями ст. 80 ЦК якої закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.

Що стосується вимог про відшкодування моральної шкоди, то суд дійшов висновку, що позивачем не доведено в чому саме полягали його моральні страждання і як це відобразилося на його життєвий уклад.

Вказані висновки суду першої інстанції підтверджується матеріалами справи та відповідають вимогам закону, зазначеному в тексті оскаржуваного рішення.

Із матеріалів справи вбачається, що під час роботи позивача на ВО «Луганськтепловоз» в фасонносталеливарному цеху на посаді терміста 3 розряду 02.02.1985 року з ним трапився нещасний випадок на виробництві. Рішенням МСЕК від 29.04.1985 року позивачу встановлено 15 % втрати працездатності з 29.04.1985 року безстроково. ВО «Луганськтепловоз» за зверненням позивача нарахувало йому щомісячні виплати на відшкодування заробітку у зв'язку з втратою працездатності. З 01.04.1992 року позивач був звільнений з ВО «Луганськтепловоз» у зв'язку з переводом на орендне підприємство «Сталь», звідки 10.05.1994 року звільнений за власним бажанням.

Із тексту уточненої позовної заяви, яка прийнята судом, вбачається, що вимоги позивача стосуються нарахованих з 01.12.1991 року на підставі перерахунку № 419 від 30.06.1992 року сум відшкодування у розмірі 348 руб. 75 коп., але не виплачених йому в повному обсязі за період з 01.12.1991 року по 01.05.1992 року.

Однак, як вже зазначалося вище, позивач в період з 01.12.1991 року по 01.04.1992 року перебував у трудових відносинах з ВО «Луганськтепловоз», яким здійснювалося нарахування та виплата позивачу щомісячного відшкодування втраченого заробітку. Отже, вимоги позивача що стосуються виплати щомісячного відшкодування втраченого заробітку за період з 01.12.1991 року по 01.04.1992 року, які пред'явлені до публічного акціонерного товариства «Сталь» не підлягають задоволенню, оскільки відповідач ніякі нарахування та виплати позивачу стосовно зазначених вище виплат не здійснював. Таким чином, позовні вимоги в цій частині заявлені позивачем до ВАТ „Сталь", яке є неналежним відповідачем. Залучити до участі в справі належного відповідача позивач не просив. Суд згідно ч. 1 ст. 33 ЦПК України лише за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, може замінити первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучити до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Що стосується нарахування та виплати позивачу сум на відшкодування шкоди починаючи з 01.05.1992 року, то слід зазначити наступне.

З 01.04.1992 року позивач був звільнений з ВО «Луганськтепловоз» у зв'язку з переводом на орендне підприємство «Сталь». Однак, перерахунок втраченого заробітку продовжувало здійснювати ВО «Луганськтепловоз», а самі виплати перерахованих сум відшкодування шкоди проводило орендне підприємство «Сталь».

Як вбачається із матеріалів справи, позивачу з 01.05.1992 року на підставі перерахунку ВО «Луганськтепловоз» від 06.10.1992 року, який має силу наказу, здійснено перерахунок відшкодування шкоди, згідно постанови КМУ № 276 від 26.05.1992 року, виходячи із середнього заробітку 3799 руб. за січень-квітень 1992 року. На підставі перерахунку, ВО «Луганськтепловоз» від 09.06.1993 року, який має силу наказу, позивачу здійснено перерахунок відшкодування шкоди з 01.05.1992 року, виходячи із середнього заробітку 5310 крб. за січень-квітень 1992 року. В подальшому розмір виплат корегувався на коефіцієнти підвищення тарифних ставок та посадових окладів згідно постанов Кабінету Міністрів і введених безпосередньо на підприємствах. Отже з 01.05.1992 року позивачу ВО «Луганськтепловоз» був здійснений перерахунок відшкодування шкоди, виходячи із середнього заробітку 5310 крб.

Тобто, в зазначений період орендне підприємство „Сталь" виконувало функції платника відшкодування втраченого заробітку, само ніяких нарахувань не проводило. Таке становище тривало до грудня 1995 року, коли за актом про передачу до ВАТ „Сталь" справ про відшкодування шкоди від 21 грудня 1995 року справа по відшкодуванню шкоди ОСОБА_2 була передана із ВАТ „ХК „Луганськтепловоз" до ВАТ „Сталь". І з цього часу всі нарахування та перерахунки відшкодування шкоди позивачу проводилися ВАТ „Сталь".

Згідно акту приймання передачі від 13.06.2001 року справа позивача передана до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції представник позивача зазначив, що з часу коли перерахунок сум відшкодування втраченого заробітку здійснювався ВАТ „Сталь", то останнім розмір виплат корегувався на коефіцієнти підвищення тарифних ставок та посадових окладів згідно постанов Кабінету Міністрів.

26.08.2010 року територіальною інспекцією праці у Луганській області винесено припис № 12-01-085/0013-0014, згідно якого (пункт 5) ВАТ «Сталь» було зобов'язано привести у відповідність нарахування та виплату сум відшкодування шкоди потерпілим на виробництві, у тому числі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до вимог постанов КМУ від 21.03.1992 року № 140, від 26.05.1992 року № 276, Правил відшкодування підприємствами, установами, організаціями шкоди, заподіяної робітникам і службовцям каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ними трудових обов'язків, затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 03.07.1984 року № 690, Правил відшкодування власником підприємства, установи та організації шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.06.1993 року № 472 (зі змінами й доповненнями від 18.07.1994 року № 492 та 03.10.1997 року № 1100). Термін виконання - 1 місяць, та надалі дотримуватися вимог постанов КМУ від 21.03.1992 року № 140, від 26.05.1992 року № 276, Правил відшкодування підприємствами, установами, організаціями шкоди, заподіяної робітникам і службовцям каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ними трудових обов'язків, затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 03.07.1984 року № 690, Правил відшкодування власником підприємства, установи та організації шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.06.1993 року № 472 із змінами.

В силу ч. 3 статті 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сини, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 29.11.2010 року визнано частково недійсним пункт 5 припису Територіальної державної інспекції праці в Луганській області від 26.08.2010 року № 12-01-085/0013-0014: «привести у відповідність нарахування та виплату сум відшкодування шкоди потерпілим на виробництві, у тому числі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , відповідно до вимог постанов Кабінету Міністрів України від 21.03.1992 року № 140, від 26.05.1992 року № 276, Правил відшкодування підприємствами, установами, організаціями шкоди, заподіяної робітникам і службовцям каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.06.1993 року № 472. Термін виконання - 1 місяць…». Постанова набрала законної сили.

В постанові зазначено, що територіальною державною інспекцією праці в Луганській області помилково покладено на ВАТ „Сталь" обов'язок по приведенню у відповідність нарахування та виплату сум відшкодування шкоди потерпілим на виробництві у т.ч. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до вимог постанов Кабінету Міністрів України від 21.03.1992 року № 140, від 26.05.1992 року № 276, Правил відшкодування підприємствами, установами, організаціями шкоди, заподіяної робітникам і службовцям каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.06.1993 року № 472, які отримали каліцтво або інше ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків на Луганському тепловозобудівельному заводі ВО „Лугансьтепловоз".

Отже, постановою суду встановлено, що оскільки відокремлений підрозділ - фасонносталілітейний цех не був підприємством (юридичною особою) і у нього не могло виникнути обов'язку самостійно здійснювати виплати суми відшкодування шкоди потерпілім на виробництві, і ВАТ „Сталь" не є правонаступником Луганського тепловозобудівельного заводу ВО „Лугансьтепловоз", тому ці обставини не потребують доказування.

Що стосується вимог позивача про стягнення не донарахованої суми відшкодування шкоди, то позивачем не надано суду належних доказів, підтверджуючих наявність цієї заборгованості.

Посилання представника апелянта, як на підставу наявності заборгованості сум відшкодування втраченого заробітку, на розрахункові листи не заслуговує на увагу, оскільки розрахункові листи не є тим доказом у відповідності до ч. 2 ст. 59 ЦПК України, який підтверджує факт виплати саме цієї суми. Доказами виплати позивачу сум можуть бути відомості на виплату, поштові перекази.

Крім того, позивач як в позовній заяві, так і під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції зазначав, що в рахунок сум відшкодування шкоди йому видавалися продукти харчування (мука, цукор).

Разом з тим, суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що позивачем пропущено строк для звернення до суду, оскільки для звернення до суду з даними вимогами обмежений трирічним строком тільки період виплати працівникові. Тому суд повинен встановити чи порушено право працівника взагалі, а у разі порушення стягнути суму тільки за останні 3 роки.

Доводи апеляційної скарги стосовно вимог позивача про стягнення компенсації за несвоєчасну виплату щомісячних сум та інфляції на увагу не заслуговують, оскільки у зв'язку з зазначеним вище, підстави для стягнення з ПАТ „Сталь" компенсації за несвоєчасну виплату щомісячних сум з 01.01.1998 року по 31.12.2000 року, інфляції відсутні, так як вони виникають із вимог про виплату сум відшкодування шкоди у задоволенні яких відмовлено. Це ж саме стосується вимог про відшкодування моральної шкоди.

Доводи апеляційної скарги відносно того, що позивач в судових дебатах уточнив свої позовні вимоги, на що суд першої інстанції не звернув належної уваги, не заслуговують на увагу, оскільки позивач має право збільшити або зменшити розмір позовних вимог, змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви. При цьому, згідно ч. 2 ст. 31 ЦПК України до початку розгляду справи по суті позивач має право змінити підставу або предмет позову, а відповідно до ч. 8 ст. 193 ЦПК України під час судових дебатів не можна подавати нові докази, заяву про залишення позову без розгляду, збільшувати або зменшувати розмір позовних вимог.

Позивачем не було подано у письмовій формі уточнену позовну заяву із вимогами про які зазначається апелянтом в апеляційній скарзі і про які заявлялося представником позивача під час судових дебатів, а саме: про стягнення з відповідача заборгованості з 01.01.1992 року по 01.04.2001 року в сумі 1616,70 грн., зобов'язання відповідача передати до Фонду довідку з новим розрахунком станом на 01.04.2001 року в розмірі 121,81 грн., зобов'язати відповідача сплатити компенсацію по заборгованості.

Отже, суд першої інстанції у відповідності до вимог ст. 193 ЦПК України обґрунтовано не взяв до уваги виступ представника позивача у судових дебатах стосовно уточнених позовних вимог. А уточнені позивачем 11.01.2013 року позовні вимоги (а.с.93-94) судом першої інстанції не були прийняті до розгляду, що підтверджується журналом судового засіданні (а.с. 209).

Тому доводи апеляційної скарги що судом розглянуті не всі вимоги, а саме щодо зобов'язання відповідача передати до Фонду довідку з новим розрахунком не заслуговують на увагу, оскільки суд згідно ст. 11 ЦПК України розглядає цивільні права в межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Вимоги позивача щодо стягнення з відповідача сум після передачі справи до фонду є необґрунтованими, оскільки судом не встановлено неправильного нарахування сум відшкодування шкоди ВАТ „Сталь" на момент передачі справи до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Доводи апеляційної скарги про те, що перерахунок сум відшкодування шкоди від 06.10.1992 року здійснений на п'ять місяців пізніше, а саме повинен був здійснений в травні 1992 року, а здійснений в жовтні 1992 року на увагу не заслуговують, оскільки судом встановлено, щодо відповідача ПАТ „Сталь" справа позивача надійшла тільки у грудні 1995 року.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем вимог до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України не пред'являлося, а тому суд не мав права обговорювати питання щодо відсутності вини фонду на увагу не заслуговують, оскільки фонд залучений до участі в справі у якості третьої особи.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом в рішенні необґрунтовано зазначено стосовно заперечень територіальної державної інспекції праці в Луганській області щодо позовних вимог позивача не заслуговують на увагу, оскільки під час розгляду справи в суді першої інстанції територіальна державна інспекція праці в Луганській області надавала письмові заперечення на позов (а.с. 225-228), в яких зазначала, що заперечує проти позову.

За таких обставин, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 33,193,303,308,319 ЦПК України, Правилами відшкодування власником підприємства, установи та організації шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.06.1993 року № 472, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Кам'янобрідського районного суду м. Луганська від 13 травня 2013 року залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів після її проголошення у касаційному порядку.

Головуючий :

Судді:

СудАпеляційний суд Луганської області
Дата ухвалення рішення15.07.2013
Оприлюднено23.07.2013
Номер документу32547001
СудочинствоЦивільне

Судовий реєстр по справі —2-95

Ухвала від 28.08.2021

Цивільне

Сватівський районний суд Луганської області

Половинка В. О.

Ухвала від 23.12.2019

Цивільне

Святошинський районний суд міста Києва

Кириленко Т. В.

Ухвала від 02.02.2010

Цивільне

Валківський районний суд Харківської області

Бондаренко В. М.

Ухвала від 19.01.2010

Цивільне

Горохівський районний суд Волинської області

Черняк В. В.

Ухвала від 29.01.2010

Цивільне

Горохівський районний суд Волинської області

Черняк В. В.

Ухвала від 15.07.2013

Цивільне

Апеляційний суд Луганської області

Коновалова В. А.

Ухвала від 26.06.2013

Цивільне

Апеляційний суд Луганської області

Коновалова В. А.

Рішення від 24.10.2012

Цивільне

Апеляційний суд Сумської області

Гагін М. В.

Ухвала від 08.10.2012

Цивільне

Апеляційний суд Сумської області

Гагін М. В.

Рішення від 15.05.2012

Цивільне

Апеляційний суд Сумської області

Смирнова Т. В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні