Постанова

від 17.07.2013 по справі 914/797/13-г

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" липня 2013 р. Справа № 914/797/13-г

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого-судді: Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

Марко Р.І.,

при секретарі Ярмолі А.,

за участю представників:

від позивача: з'явився,

від відповідачів: не з'явилися:

розглянув апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Львів

на рішення господарського суду Львівської області від 17.04.2013 року, суддя Ділай У. І.

у справі № 914/797/13-г

за позовом : ВАТ "Львівське спеціалізоване будівельно-монтажне управління "№1", м. Львів

до відповідача 1: товариства з обмеженою відповідальністю "Львівське шляхо-будівельне управління № 40", м. Львів

до відповідача 2: фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Львів

про визнання судом договору про відступлення прав вимоги недійсним,

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Львівської області від 17.04.2013 року задоволено позовні вимоги ВАТ "Львівське спеціалізоване будівельно-монтажне управління "№1" та визнано недійсним договір про відступлення права вимоги від 12.10.2012 р., укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Львівське шляхо-будівельне управління №40» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2.

Рішення суду мотивоване тим, що передання кредитором своїх прав іншій особі всупереч умовам первісного договору, за яким боржник має цивільні обов'язки, є підставою для визнання правочину відступлення права вимоги недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України.

В апеляційній скарзі скаржник (відповідач-2) просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, в зв'язку з неповним з'ясуванням місцевим судом обставин, що мають значення для справи та порушенням норм матеріального та процесуального права, апелюючи тим, що в договорі відсутня пряма заборона для уступки права вимоги, а тому п.10.3 договору не являється обмеженням для субпідрядника щодо передачі права вимоги про оплату третій особі.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить в її задоволенні відмовити з огляду на те, що місцевий господарський суд дослідив усі обставини справи та прийняв законне рішення.

В судове засідання представники відповідачів не з'явилися, хоча належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, а тому суд вважає за можливе розгляд справи завершити без їх участі за наявних в справі доказів про права і обов'язки сторін.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, який підтримав свою позицію, пояснення дав аналогічні, викладені в письмових поясненнях та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судом встановлено, що між відкритим акціонерним товариством «Львівське спеціалізоване будівельно-монтажне управління №1» та товариством з обмеженою відповідальністю «Львівське шляхо-будівельне управління №40» був укладений договір № 2-1-2009 від 2 вересня 2009 р. по об'єкту: «заміна колектора по вулиці Грицая та Переяславська в м.Львові».

Згідно із п.1.1 договору відповідач-1 зобов'язується власними силами і засобами, в обумовлений строк у відповідності до замовлення і вимог проектно-кошторисної документації, будівельних норм та правил відповідно до умов даного договору виконати роботи по об'єкту: «заміна колектора по вулиці Грицая та Переяславська в м.Львові», а позивач зобов'язується прийняти і оплатити виконані роботи, після перерахування коштів замовником.

Як зазначено у п.п. 2.1. та 2.2. договірна ціна на момент укладення договору є динамічною і становить 47914,80 грн. в тому числі ПДВ-20%, вартість виконаних робіт буде визначатися щомісячно на основі нормативних трудовитрат, договірної заробітної плати в погодженому розмірі згідно фактично виконаних фізичних обсягів будівельно-монтажних робіт відповідно до ДБН та чинного законодавства.

Роботи за договором повинні бути закінчені у жовтні 2009р. (п.3.1. договору).

01.10.2009 р. між позивачем та відповідачем-2 було укладено додаткову угоду №1 до договору №2-1-2009 від 02.09.2009р. по об'єкту: «заміна колектора по вулиці Грицая та Переяславська в м.Львові», відповідно до якої, дію договору було продовжено.

Відповідно до акту звірки взаємних розрахунків від 29.06.2011р. позивач заборгував відповідачу-1 58530,67 грн.

Відповідно до п. 10.3. договору жодна із сторін не вправі передавати свої права і обов'язки, а також інформацію за договором третім особам без письмової згоди другої сторони.

12.11.2012р. між товариством з обмеженою відповідальністю «Львівське шляхо-будівельне управління №40» та приватним підприємцем ОСОБА_2 було укладено договір про відступлення права вимоги.

Згідно п. 1.1. відповідач-1 відступає відповідачу-2 право вимоги, належне відповідачу-1 згідно договору №2-1-2009, укладеного між ТОВ «Львівське шляхо-будівельне управління №40» та ВАТ «Львівське спеціалізоване будівельно-монтажне управління №1» в обсязі 58530,67 грн., а відповідач-2 стає кредитором за вказаним договором.

За цим договором до відповідача-2 переходить право вимагати від боржника виконання наступних обов'язків: оплати надання послуг за договором №2-1-2009 від 02.09.2009 р. на суму 58530,67 грн.

Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, при цьому зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних умов щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов'язання виникають з господарського договору та інших угод, передбачених законом.

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У відповідності до ч. 3 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як зазначено позивачем, відповідно до п.10.3. Договору 2-1-2009 від 2 вересня 2009 р. - жодна із сторін не вправі передавати свої права і обов'язки, а також інформацію за договором третім особам без письмової згоди другої сторони, а ВАТ «Львівське спеціалізоване будівельно-монтажне управління №1» письмової згоди на укладення договору про відступлення права вимоги не давало. Оскільки, сторони таку умову договору погодили, то вона є обов'язковою до виконання (ч. 3 ст. 512 ЦКУ).

Доводи скаржника, що в договорі відсутня пряма заборона для уступки права вимоги, а тому п.10.3 договору не являється обмеженням для субпідрядника щодо передачі права вимоги про оплату третій особі спростовується з огляду на наступне.

Генпідрядник за п.1.1. договору№2-1-2009 від 02.09.2009 року зобов'язаний прийняти і оплатити виконані роботи. Обов'язок генпідрядника кореспондується із правом субпідрядника вимагати такої оплати, а також з обов'язком субпідрядника виконати обумовлені договором роботи.

Згідно із п. 10.3. договору жодна із сторін не вправі передавати свої права і обов'язки, а також інформацію за договором третім особам без письмової згоди другої сторони.

Тобто, у субпідрядника є право вимагати оплати від генпідрядника, а отже це право (про передачу права вимоги) обмежене наданням письмової згоди другої сторони, що не було дотримано відповідачем-1.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони.

Згідно ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З вищенаведеного доводи скаржника про скасування рішення місцевого суду є безпідставними.

Рішення місцевого суду прийняте у відповідності з вимогами діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає.

Зважаючи на те, що апеляційним судом відмовлено в задоволенні апеляційної скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, витрати по сплаті судового збору, в порядку ст.49 ГПК України залишаються на скаржнику.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд,

постановив:

рішення господарського суду Львівської області від 17.04.2013 року в справі №914/797/13-г - залишити без змін, а апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 б/н від 03.05.2013 року- без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд .

Головуючий -суддя: С. М. Бойко

Судді: Т.Б.Бонк

Р.І.Марко

Повний текст постанови

виготовлено 22.07.2013р.