Постанова

від 18.09.2013 по справі 914/797/13-г

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2013 року Справа № 914/797/13-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Козир Т.П., Губенко Н.М., Іванової Л.Б. (доповідач), розглянувши матеріали касаційної скарги Фізичної особи - підприємця Козія Тараса Васильовича на рішення та постановуГосподарського суду Львівської області від 17.04.2013 Львівського апеляційного господарського суду від 17.07.2013 у справі№ 914/797/13-г Господарського суду Львівської області за позовомВідкритого акціонерного товариства "Львівське спеціалізоване будівельно-монтажне управління № 1" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівське шляхово-будівельне управління № 40", Фізичної особи - підприємця Козія Тараса Васильовича провизнання договору про відступлення прав вимоги недійсним за участю представників сторін:

позивача: не з'явилися

відповідача-1: не з'явилися

відповідача-2: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство "Львівське спеціалізоване будівельно-монтажне управління № 1" звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівське шляхо-будівельне управління № 40" та Фізичної особи - підприємця Козія Тараса Васильовича про визнання недійсним повністю договору про відступлення прав вимоги від 12.10.2012.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 17.04.2013 у справі № 914/797/13-г (суддя Ділай У.І.) позовні вимоги задоволено, визнано недійсним Договір про відступлення права вимоги від 12.10.2012, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Львівське шляхо-будівельне управління № 40" та Фізичною особою - підприємцем Козієм Тарасом Васильовичем; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівське шляхо-будівельне управління № 40" на користь Відкритого акціонерного товариства "Львівське спеціалізоване будівельно-монтажне управління № 1" 573,50 грн. судового збору; стягнуто з Фізичної особи - підприємця Козія Тараса Васильовича на користь Відкритого акціонерного товариства "Львівське спеціалізоване будівельно-монтажне управління № 1" 573,50 грн. судового збору.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.07.2013 у справі № 914/797/13-г (колегія суддів у складі: головуючого судді Бойко С.М., суддів Бонк Т.Б., Марко Р.І.) рішення Господарського суду Львівської області від 17.04.2013 у справі № 914/797/13-г залишено без змін.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Фізична особа - підприємець Козій Тарас Васильович звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 17.04.2013 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.07.2013 у справі № 914/797/13-г скасувати, прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права.

До Вищого господарського суду України надійшов відзив Публічного акціонерного товариства "Львівське спеціалізоване будівельно-монтажне управління № 1" на касаційну скаргу, в якому позивач просить рішення Господарського суду Львівської області від 17.04.2013 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.07.2013 у цій справі залишити без змін, а касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Козія Тараса Васильовича - без задоволення.

Сторони згідно з приписами статті 111 4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак не скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними матеріалами справи, між Відкритим акціонерним товариством "Львівське спеціалізоване будівельно-монтажне управління № 1" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Львівське шляхо-будівельне управління № 40" був укладений договір № 2-1-2009 від 02.09.2009, по об'єкту: "Заміна колектора по вулиці Грицая та Переяславська в м. Львові" (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору відповідач-1 зобов'язується власними силами і засобами, в обумовлений строк у відповідності до замовлення і вимог проектно-кошторисної документації, будівельних норм та правил відповідно до умов даного договору виконати роботи по об'єкту: "Заміна колектора по вулиці Грицая та Переяславська в м. Львові", а позивач зобов'язується прийняти і оплатити виконані роботи, після перерахування коштів замовником.

Пунктами 2.1., 2.2. Договору передбачено, що договірна ціна на момент укладення Договору є динамічною і становить 47914,80 грн. в тому числі ПДВ-20%, вартість виконаних робіт буде визначатися щомісячно на основі нормативних трудовитрат, договірної заробітної плати в погодженому розмірі згідно фактично виконаних фізичних обсягів будівельно-монтажних робіт відповідно до ДБН та чинного законодавства.

Роботи за договором повинні бути закінчені у жовтні 2009 (п. 3.1. Договору).

Судами встановлено, що Додатковою угодою № 1 від 01.10.2009 до Договору дію Договору було продовжено.

Відповідно до Акту звірки взаємних розрахунків від 29.06.2011 заборгованість позивача перед відповідачем-1 складає 58530,67 грн.

Як передбачено п. 10.3. Договору, жодна із сторін не вправі передавати свої права і обов'язки, а також інформацію за договором третім особам без письмової згоди другої сторони.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що 12.11.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Львівське шляхо-будівельне управління № 40" та Приватним підприємцем Козій Т.В. було укладено договір про відступлення права вимоги.

Згідно із п. 1.1. Договору про відступлення права вимоги відповідач-1 відступає відповідачу-2 право вимоги, належне відповідачу-1 згідно Договору №2-1-2009, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Львівське шляхо-будівельне управління № 40" та Відкритим акціонерним товариством "Львівське спеціалізоване будівельно-монтажне управління № 1" в обсязі 58530,67 грн., а відповідач-2 стає кредитором за вказаним договором.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, за вищезазначеним договором до відповідача-2 переходить право вимагати від боржника виконання наступних обов'язків: оплати надання послуг за договором №2-1-2009 від 02.09.2009 на суму 58530,67 грн.

Звертаючись до суду із позовом, позивач зазначає, що не надавав письмової згоди на відступлення права вимоги за Договором № 2-1-2009 від 02.09.2009, як того вимагали умови зазначеного Договору, у зв'язку із чим просив визнати недійсним Договір про відступлення права вимоги від 12.11.2012, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Львівське шляхо-будівельне управління № 40" та Фізичною особою - підприємцем Козієм Т.В.

Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадку та порядку, визначеному цивільним законодавством.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Пунктом 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із п. 10.3. Договору № 2-1-2009 від 02.09.2009, жодна із сторін не вправі передавати свої права і обов'язки, а також інформацію за договором третім особам без письмової згоди другої сторони.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та не спростовано відповідачами, Відкрите акціонерне товариство "Львівське спеціалізоване будівельно-монтажне управління № 1" не давало згоди на передачу права вимоги за Договором № 2-1-2009 від 02.09.2009 та укладання Договору про відступлення права вимоги.

За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанцій, виходячи з положень статей 203, 215 Цивільного кодексу України, дійшли обґрунтованого висновку про невідповідність оспорюваного договору вимогам законодавства та правомірно визнали його недійсним.

Матеріали справи свідчать про те, що господарськими судами першої та апеляційної інстанцій в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Відповідно до пункту 1 статті 111 9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права при прийнятті судових рішень не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для їх зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Козія Тараса Васильовича залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Львівської області від 17.04.2013 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.07.2013 у справі № 914/797/13-г залишити без змін .

Головуючий суддя: Т. Козир

судді: Н. Губенко

Л. Іванова