Постанова

від 19.07.2013 по справі 826/9077/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01601, м.  Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И м. Київ 19 липня 2013 року                      № 826/9077/13-а Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: головуючого судді Патратій О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю «НЛ-Імпорт» до Київської міжрегіональної митниці Міністерства доходів і зборів УкраїниГоловного управління Державної казначейської служби у м. Києві провизнання нечинним рішення про коригування митної вартості товарів №100270000/2013/710176/2 від 05.03.2013 р., стягнення збитків у розмірі 12  743,90 грн., зобов'язання вчинити дії, - ОБСТАВИНИ СПРАВИ: До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «НЛ-Імпорт» (далі по тексту – позивач, ТОВ «НЛ-Імпорт») з позовом до Київської міжрегіональної митниці Міністерства доходів і зборі України (далі по тексту – відповідач-1, Митниця) та Головного управління Державної казначейської служби у м. Києві (далі по тексту – відповідач-2) про визнання нечинним рішення про коригування митної вартості товарів №100270000/2013/710176/2 від 05.03.2013 р., стягнення збитків у розмірі 12  743,90 грн., зобов'язання списати в безспірному порядку з єдиного Державного бюджету України суми відшкодування збитків. Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 червня 2013 року було відкрито провадження у справі. Позовні вимоги мотивовані тим, що декларантом ТОВ «НЛ-Імпорт» було подано митну декларацію за формою МД-2 №100270000/2013/270964 від 05.03.2013 року для митного оформлення товару, поставленого за зовнішньоекономічним контрактом від 03 грудня 2005 р. №01/2006, з наданням усіх необхідних документів на підтвердження заявленої митної вартості товару за основним (першим) методом. Відповідачем не було прийнято визначену позивачем митну вартість та витребувані додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості товару. 5 березня 2013 року Київською регіональною митницею було винесено рішення про коригування митної вартості товарів №100270000/2013/710176/2, яким відповідачем визначено митну вартість товару у вищому розмірі, ніж була задекларована позивачем. З метою прискорення митного оформлення та уникнення простою товару на підставі сплати позивачем різниці між сумами платежів, нарахованими за митною вартістю, визначеною декларантом, і митною вартістю, визначеною митним органом, товари були випущені у вільний обіг під гарантійні зобов'язання сплати митних платежів. Позивач не погоджується з оскаржуваним рішенням, оскільки вважає, що відповідачу надані всі документи і дотримані всі умови, визначені ст. 53 Митного кодексу України, необхідні для визначення митної вартості за основним методом. З огляду на викладене, позивач вважає прийняте відповідачем рішення про коригування митної вартості товарів протиправним та просить його скасувати. Відповідач-1 – Київська міжрегіональна митниця Міністерства доходів і зборів України проти позову заперечувала та просила відмовити у його задоволенні, у зв'язку з правомірністю прийняття рішення про коригування митної вартості товарів №100270000/2013/710176/2 від 05.03.2013 р. При цьому відповідач зазначив, що складовою митної вартості є брокерська винагорода, яка не враховувалася позивачем при визначенні митної вартості імпортованого ним товару. Декларанта було повідомлено та запропоновано надати додаткові документи на підтвердження заявленої митної вартості. Враховуючи ненадання позивачем додаткових документів, митним органом було прийнято рішення про необхідність коригування заявленої декларантом митної вартості товару та було винесене відповідне рішення про коригування митної вартості товарів №100270000/2013/710176/2 від 05.03.2013 р. Відповідач-2 - Головне управління Державної казначейської служби у м. Києві проти позову заперечив та вказав, що розпорядження коштами, що обліковуються на депозитних рахунках митних органів здійснюється виключно на підставі платіжних доручень, що оформлені митними органами в установленому порядку. Представники відповідачів в судове засідання, призначене на 11.07.2013р., не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені відповідно до вимог ст.ст. 33, 35 КАС України. Згідно з частиною 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. Враховуючи неявку в судове засідання представників відповідачів, відсутність потреби заслухати свідків чи експертів, суд вирішив розглянути адміністративну справу №826/9077/13-а в порядку письмового провадження. Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд   ВСТАНОВИВ: Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «НЛ-Імпорт» є суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності. 03 грудня 2005 року між ТОВ «НЛ-Імпорт» (Покупець за договором) та фірмою «ASETSS D&M» (Польща, Продавець за договором) було укладеного контракт №01/2006 (а.с. а.с.11-14), за умовами якого «Продавець» передасть, а «Покупець» прийме та оплатить товари будівельного асортименту, найменування і ціни яких вказані в специфікаціях до даного контракту, які є його невід'ємною частиною (пункт 1.1.). Також, сторонами було підписано додаткові угоди №104 та №7 (а.с.15-17). 05 березня 2013 року, на підставі вказаного контракту та специфікації №12/25-02 (а.с.11-18) позивачем було ввезено на митну територію України обумовлений контрактом товар: керамічні вироби - плитка для мостіння або покриття стін, керамічна глазурована, з грубої кераміки: плитка керамічна Murano Beige розмір 200х250 мм, товщина 7-8 мм, арт. 73411099-864 м2; плитка керамічна Vico Beige розмір 200х250 мм, товщина 7-8 мм, арт. 73413134-108м2; плитка керамічна Cipro Beige, розмір 200х250 мм, товщина 7-8 мм, арт. 73413140-216 м2; плитка керамічна Ardesia Bianca, розмір 250х400 мм, товщина 7-8 мм, арт.73415684-550, 8м2. Всього – 1  738,8 м2. Країна виробництва: ІТ. Виробник: «EXPORTCERAM». Для митного оформлення вказаного товару позивачем було подано електронну митну декларацію МД-2 №100270000/2013/270964 від 05.03.2013 року з визначенням вартості за придбаний товар за ціною контракту з використанням основного методу визначення митної вартості, у якій товар був задекларований у митному режимі «імпорт 40». На підтвердження митної вартості товару митному органу позивачем були надані документи, які передбачені частинами 1 та 2 ст. 53 Митного кодексу України, зокрема: - контракт №01/2006 від 03.12.2005 р. (а.с.11-14); - додаткова угода №104 від 20.12.2012 р. до контракту (а.с.15); - додаткова угода №7 від 02.12.2006 р. (а.с.16-17); - специфікація №12/25-02 від 01.02.2013 р. до контракту (а.с.18); - інвойс експортний №F/EXP/13/000012 від 25.02.2013 р. (а.с.19-20); - міжнародна товарно-транспортна накладна (СМR) №016387 від 25.02.2013 р. (а.с.21); - митна декларація країни відправлення від 25.02.2013 р. (а.с.22); - прайс-лист продавця товару (а.с.23); - довідка про транспортні витрати №21 від 26.02.2013 р. (а.с.29). Митна вартість товару позивачем була визначена виходячи з ціни контракту, тобто за основним методом, який встановлений ст. 58 Митного кодексу України. За результатами розгляду поданих до митного оформлення документів Митницею було прийнято рішення про коригування митної вартості від 05.03.2013 р. №100270000/2013/710176/2, яким було скориговано митну вартість товару з 12,20 польських злотих до 23,43 польських злотих (а.с.10). Митницею було визначено митну вартість товару за резервним методом визначення митної вартості товару, який ґрунтується на раніше визначених митними органами митних вартостях. У тексті вказаного рішення з посиланням на відповідні норми Митного кодексу України зазначено, що воно було прийняте у зв'язку з тим, що документи, зазначені у ч.2 ст. 53 Митного кодексу України, не містять усіх відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, неподання декларантом основних та додаткових документів на письмову вимогу митного органу згідно ч.2,3 ст.53 Митного кодексу України. У митного органу наявна інформація щодо числових значень складових митної вартості та інших умов, що могли вплинути на ціну товарів, яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості. Позивачем у відповідності до вимог ч. 7 ст. 55 Митного кодексу України було сплачено різницю між сумами платежів, нарахованих згідно з митною вартістю, визначеною Декларантом, та митною вартістю, визначеною митним органом, сплата якої забезпечується шляхом надання гарантій відповідно до розділу X Митного кодексу України і товар був випущений у вільний обіг під сплату гарантійних зобов'язань. Для випуску товарів у вільний обіг 05 березня 2013 року позивач оформив вантажну митну декларацію №100270000/2013/270984 за формою МД-2, виходячи з митної вартості товару, визначеної митним органом (а.с.8-9). Позивач не погоджується із рішенням про коригування митної вартості товарів, посилаючись на ті обставини, що ним були надані всі необхідні документи для визначення митної вартості товару, передбачені ст. 53 Митного кодексу України, розбіжностей чи неповноти відомостей в поданих ним документах немає, й тому, на думку позивача, митниця необґрунтовано збільшила митну вартість імпортованих товарів. Вирішуючи спір по суті суд виходить з наступного. Митна справа в Україні регулюється Митним кодексом України від 13 березня 2012 року № 4495-VI, що набрав чинності 01 червня 2012 року. Статтею 7 Митного кодексу України визначено, що державну митну справу становлять встановлені порядок і умови переміщення товарів через митний кордон України, їх митний контроль та митне оформлення, застосування механізмів тарифного і нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, справляння митних платежів, ведення митної статистики, обмін митною інформацією, ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, здійснення відповідно до закону державного контролю нехарчової продукції при її ввезенні на митну територію України, запобігання та протидія контрабанді, боротьба з порушеннями митних правил, організація і забезпечення діяльності митних органів та інші заходи, спрямовані на реалізацію державної політики у сфері державної митної справи, становлять. Державна митна справа здійснюється з додержанням прийнятих у міжнародній практиці форм декларування товарів, методів визначення митної вартості товарів, систем класифікації та кодування товарів та системи митної статистики, інших загальновизнаних у світі норм і стандартів. Правове регулювання митної вартості товарів та методів її визначення здійснюється розділом ІІІ Митного кодексу України. Відповідно до ст. ст. 49-50 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються для: 1) нарахування митних платежів; 2) застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; 3) ведення митної статистики; 4) розрахунку податкового зобов'язання, визначеного за результатами документальної перевірки. Частиною 2 ст. 51 Митного кодексу України встановлено, що митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 «Методи визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, та порядок їх застосування» Митного кодексу України. За правилами ч. 2 ст. 52 Митного кодексу України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації. Відповідно до частин 1-3 ст. 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у  частинах п'ятій і шостій статті 52  цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності – інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, – страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. Відповідно до частин 2-7 ст. 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом – за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у  частині першій статті 58  цього Кодексу (ч. 2). За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу (ч. 3). Таким чином, при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товару, заявленої декларантом, необхідність перевірки її дійсності, віднесена до обов'язків митного органу. Митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний: 1) здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 2) надавати декларанту або уповноваженій ним особі письмову інформацію про причини, за яких заявлена ними митна вартість не може бути визнана; 3) надавати декларанту або уповноваженій ним особі письмову інформацію щодо порядку і методу визначення митної вартості, застосованих у разі коригування митної вартості, а також щодо підстав здійснення такого коригування; 4) випускати у вільний обіг товари, що декларуються: у разі визнання митним органом заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю; у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до  розділу Х  цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої статті 55 цього Кодексу (ч. 4). Митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53  цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; 3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; 4) проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; 5) звертатися до митних органів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; 6) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю (ч. 5). Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (ч. 6). У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично (ч. 7). За правилами частин 1 - 2 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. Відповідно до частини 5 ст. 55 Митного кодексу України декларант може провести консультації з митним органом з метою обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості на підставі інформації, яка наявна в митному органі. Частинами 7 та 8 ст. 55 Митного кодексу України встановлено, що у випадку незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів митний орган за зверненням декларанта або уповноваженої ним особи випускає товари, що декларуються, у вільний обіг за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, шляхом надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу. Строк дії таких гарантій не може перевищувати 90 календарних днів з дня випуску товарів. Протягом 80 днів з дня випуску товарів декларант або уповноважена ним особа може надати митному органу додаткові документи для підтвердження заявленої ним митної вартості товарів, що декларуються. З аналізу наведених норм законодавства з питань митної справи вбачається, що у разі виявлення у поданих декларантом документах неповноти відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, митний орган має право вимагати від декларанта надання додаткових документів, перелік яких визначено законодавцем. Інших способів, ніж витребування додаткових документів, надання часу для підтвердження заявленої митної вартості товару, проведення консультацій у митного органу щодо узгодження митної вартості товару із декларантом законодавчими нормами не передбачено. Як вбачається з письмових заперечень відповідача-1, на підставі п.4 статті 54 Митного кодексу України посадовими особами Київської регіональної митниці було проведено перевірку числових значень заявленого декларантом рівня митної вартості товару, наявності в поданих декларантом документах всіх відомостей, які підтверджують числові значення складових митної вартості та відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена за імпортовані товари. За результатами розгляду поданих до митного оформлення документів, митниця встановила, що складовою митної вартості є брокерська винагорода, яка не враховувалася позивачем при визначенні митної вартості імпортованого ним товару. З приводу вказаних пояснень суд зазначає, що відповідно до ч.10 ст.58 Митного кодексу України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті витрати, понесені покупцем - брокерська винагорода, за винятком комісійних за закупівлю, що є платою покупця своєму агентові за надання послуг, пов'язаних із представництвом його інтересів за кордоном для закупівлі оцінюваних товарів. З аналізу вищевказаних законодавчих положень вбачається, що брокерська винагорода окремо враховується до складу митної вартості товару лише у разі, якщо вона не включалася до ціни, що була фактично сплачена. Крім того, сплата брокерської винагороди має передбачатись укладеною декларантом угодою про надання брокерських послуг. Суд звертає увагу на те, що митним органом не було надано доказів невключення  позивачем при визначенні митної вартості товару витрат на брокерську винагороду, зокрема, доказів подання позивачем до митного оформлення серед інших документів договору про надання брокерських послуг та документів про здійснення витрат на такі послуги. Ухвалою суду про відкриття провадження у справі від 27.06.2013 суд вимагав від відповідача надати копію вантажної митної декларації №100270000/2013/270964 від 05.03.2013 року, за якою здійснювалось первинне декларування ввезеного товару, разом з усіма додатками, однак такі документи відповідачем надано суду не було. Відтак, підстави для висновку про те, що складовою митної вартості є брокерська винагорода, яка не враховувалася позивачем при визначенні митної вартості імпортованого товару у суду відсутні. Також, відповідач-1 не надав суду доказів ознайомлення позивача з переліком витребуваних додаткових документів та доказів, які б підтверджували факт проведення консультації з позивачем. Так, в тексті оскаржуваного рішення вказано, що Митницею витребовувались такі додаткові документи: - рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця; - документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; - платіжні та бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити для ідентифікації товару; - документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів (заявки, рахунки); - виписку з бухгалтерської документації; - каталоги, специфікації, прайс-листи виробника товару; - висновок про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлений спеціалізованою експертною організацією. В поданих суду запереченнях відповідач зазначив, що додаткових документів, які були витребувані митним органом, позивач не надав. Однак, доказів доведення до відома декларанта переліку витребуваних додаткових документів, рівно як доказів відмови позивача від надання таких документів, відповідач всупереч ч. 2 ст. 71 КАС України суду не надав. До того ж суд наголошує, що ненадання декларантом запитуваних митним органом документів або відмова у такому наданні, за відсутності достатнього обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості. Правову позицію з даного питання було викладено в постановах Верховного Суду України від 29.05.2012 року та 11.09.2012 року, зокрема в останніх було зазначено: - «за умови не наведення митним органом доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, а витребування цим органом переліку документів, передбачених пунктом 11 Порядку №1766, без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, суд дійшов правильного висновку про протиправність рішення цього органу щодо застосування шостого (резервного) методу визначення митної вартості»; - ненадання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості. Суд залишив в силі рішення нижчестоящих судів, яким позовні вимоги задоволені, в тому числі про стягнення з Державного бюджету податку на додану вартість. Судом встановлено, що основні документи надані позивачем, що віднесені до переліку документів, визначених частиною 2 ст. 53 Митного кодексу України, містили об'єктивні відомості про митну вартість задекларованого товару, тобто такі документи можна вважати належними. Таким, чином, на думку суду, у відповідача були в наявності всі документи для визначення митної вартості за ціною договору щодо товарів, які імпортуються. Об'єктивна можливість застосування першого методу не були спростовані відповідачем. Заперечення відповідача судом оцінюються критично і не беруться до уваги, оскільки вони є безпідставними. Також митницею не надано доказів реалізації способів узгодження митної вартості товару з декларантом та неможливості застосування всіх інших методів, що передують резервному. З огляду на наведене, суд дійшов висновку про порушення відповідачем вимог чинного законодавства при прийнятті рішення про коригування митної вартості товарів від №100270000/2013/710176/2 від 05.03.2013 р., у зв'язку з чим позовні вимоги про його скасуванню підлягають задоволенню. Як вбачається з поданої ТОВ «НЛ-Імпорт» вантажно-митної декларації позивачем, у зв'язку із коригуванням митної вартості було сплачено  2  450,75 грн. ввізного мита та 10  293,15 грн. – податку на додану вартість (графа 47), сплата яких підтверджується платіжним дорученням (а.с.32). Враховуючи необґрунтованість і протиправність рішення відповідача про коригування митної вартості товару, то вказані надміру сплачені позивачем при митному оформленні товару кошти у загальному розмірі 12  743,90 грн. підлягають поверненню, а відтак вимога позивача про повернення цих коштів є обґрунтованою і підлягає задоволенню. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного суду України від 03 липня 2012 р. у справі №21-197а12. Згідно з пунктом 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року №460/2011, Казначейство України відповідно до покладених завдань здійснює, окрім іншого, безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відповідно до пункту 7 цього ж Положення, Державне казначейство України здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення (у разі їх утворення). Виходячи з вищенаведених норм законодавства в сукупності та встановлених судом обставин, враховуючи приписи Положення про управління (відділення) Державної казначейської служби України у районах, районах у містах, містах обласного, республіканського значення, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 12.10.2011 №1280 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 27 жовтня 2011 р. за № 1237/1997, а також беручи до уваги, що відповідачами у даній категорії справ виступають митні органи та органи державного казначейства, які безпосередньо здійснюють повернення коштів з бюджетного рахунку, суд приходить до висновку, що надміру сплачені позивачем митні платежі підлягають поверненню позивачу шляхом їх стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державного казначейської служби України у місті Києві, через яке спірні суми були зараховані до Державного бюджету України. В той же час, суд вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов'язання ГУ ДКС України у м. Києві списати в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь позивача суми надмірно сплачених платежів, оскільки такі дії повинні бути вчинені відповідачем-2 на підставі рішення суду про стягнення відповідних коштів. У суду на момент розгляду даної справи відсутні підстави вважати, що відповідач-2 буде відмовлятись від вчинення таких дій, відтак позовні вимоги в даній частині задоволенню не підлягають. Відповідно до частини 2 статті 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб. Приймаючи до уваги, що позивач невірно зазначив позовні вимоги про визнання нечинним рішення про коригування митної вартості товарів №100270000/2013/710176/2 від 05.03.2013 р., а не про визнання його протиправним та скасування, як це передбачено для актів індивідуальної дії, суд вважає можливим в цій частини вийти за межи позовних вимог, оскільки це необхідно для повного захисту прав та інтересів сторін по справі. Судом враховано, що вихід за межі позовних вимог в такий спосіб застосовується виключно з метою реалізації завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України. Крім визначеного, у відповідності до вимог ч. 3 ст. 94 КАС України на користь позивача підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України судові витрати пропорційно до задоволеної частини позовних вимог - у розмірі 144, 64 грн. (127, 44 грн. за позовні вимоги майнового характеру та 17,20 грн. за вимоги немайнового характеру). Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254  Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,- П О С Т А Н О В И В: 1. Адміністративний позов задовольнити частково. 2. Визнати протиправним та скасувати рішення Київської регіональної митниці про коригування митної вартості товарів №100270000/2013/710176/2 від 05.03.2013 року. 3. Стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві (код ЄДРПОУ 37993783, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Терещенківська, 11-А) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «НЛ-Імпорт» (код ЄДРПОУ 32958647, місцезнаходження: 02097, м. Київ, Деснянський район, вул. Оноре Де Бальзака, будинок 65/1) суму надмірно сплаченого податку на додану вартість у розмірі 10  293,15 грн. (десять тисяч двісті дев'яносто три тисячі 15 коп.) та ввізного мита у розмірі 2  450,75 грн. (дві тисячі чотириста п'ятдесят гривень 75 коп.). 4. В задоволенні решти позовних вимог – відмовити. 5. Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю «НЛ-Імпорт» суму сплаченого судового збору у розмірі 144, 64 грн. (сто сорок чотири грн. 64 коп.) з Державного бюджету України. Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Київської регіональної митниці Міністерства доходів і зборів України. Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.           Суддя                                                                                             О.В. Патратій