Рішення

від 18.03.2009 по справі 28/146

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

28/146

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

18.03.09 р.                                                                                                       Справа № 28/146                               

Господарський суд Донецької області у складі судді: Курило Г.Є.

запозовом:  Товариства з обмеженою відповідальністю “Фабрика морозива «Старт-

                      Плюс», м. Макіївка, ЄДРПОУ 31948604

до відповідача: Орендного підприємства “Шахта ім. О.Ф. Засядька” м. Донецьк, ЄДРПОУ 00174846, в особі  структурного підрозділу “Виробничо-торгівельний комплекс                             “Донецький” Орендного підприємства “Шахта ім. О.Ф. Засядька” с.Олександрівка, ЄДРПОУ 25758991

про стягнення 35391 грн. 09 коп.

Представники:

Від позивача:  Грановська Н.Л. на підставі довіреності  б/н від 19.02.2009р.;

Від відповідача: Єфімова Ю.Ю. на підставі довіреності №9/юр від 15.02.2008р.

СУТЬ СПРАВИ:

         Товариство з обмеженою відповідальністю “Фабрика морозива “Старт-плюс”, м. Макіївка, позивач, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Орендного підприємства “Шахта ім. О.Ф. Засядька” м. Донецьк в особі  структурного підрозділу “Виробничо-торгівельний комплекс “Донецький” Орендного підприємства “Шахта ім. О.Ф. Засядька”, с.Олександрівка,   про стягнення  боргу в розмірі 21991грн. 08коп., суму пені в розмірі 748грн. 95коп., індекс інфляції в розмірі  10797грн. 62коп.  та 3% річних 1853грн. 44коп.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на договір поставки №120 від 07.12.2004р., видаткові накладні, виписки банку, акт зведення взаєморозрахунків.  

Господарський суд Донецької області ухвалою від 05.01.2009р. порушив провадження у справі № 28/146 та призначив її розгляд на 21.01.2009р.

Розгляд справи відкладався на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач згідно відзиву на позов №15/264 від 06.02.2009р. зазначив, що сума основного боргу їм оплачена повністю, позовні вимоги щодо сплати пені відповідач не визнав,  також відповідач заперечує проти стягнення інфляційних сум та 3% річних, в зв'язку з тим, що позивачем не наданий обґрунтований розрахунок цих сум.

Сторонами 09.02.2009р. було заявлено клопотання про продовження розгляду справи на два місяці. Ухвалою господарського суду Донецької області від 09.02.2009р. клопотання сторін було задоволено, строк розгляду справи продовжено до 05.05.2009р.

02.03.2009 р. до господарського суду Донецької області від позивача  надійшла заява про розподіл господарських витрат, відповідно з яким позивач також просить стягнути з відповідача послуги адвоката в сумі 3500 грн. 00 коп.

Також 02.03.2009 р. від позивача надійшли пояснення по суті спору, в якому позивач зазначив, що сума боргу відповідачем сплачена,  та  заява про зменшення позовних вимог, в якому позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 748 грн.95 коп., інфляційні витрати в сумі 7028 грн. 77 коп., 3% річних в сумі  1243 грн. 90 коп. Докази направлення заяви відповідачу наявні в матеріалах справи.  Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач зменшив розмір позовних вимог, суд приймає до уваги заяву та розглядає справу по суті.

         Відповідач 18.03.2009р. надав пояснення № 18/495 від 18.03.2009р., в яких зазначив, що уточнені позовні вимоги позивача відповідно  3 % річних за 2006р. у розмірі 416 грн. 18 коп., а також інфляційні витрати за 2006р. у розмірі 378 грн. 27 коп. визнає у повному обсязі. А уточнені позовні вимоги позивача відповідно 3 % річних за 2007-2008 рр., та інфляційні витрати за 2007-2008 рр. визнає частково. Вимоги позивача відповідно стягнення пені у розмірі 748 грн. 95 коп. відповідач не визнає, оскільки стягнення пені не передбачено ні договором № 120 від 07.12.2004р., ні протоколом розбіжностей до цього договору. Також відповідач до пояснень № 18/495 від 18.03.2009р. надав контррозрахунок інфляційних сум за 2007-2008 рр.

         Позивач в судовому засіданні 18.03.2009р. погодився з розрахунками, здійсненими відповідачем  в поясненнях від 18.03.2009р.

Перед початком розгляду справи по суті представників сторін було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, господарський суд встановив:

 Між позивачем, Товариством з обмеженою відповідальністю “Фабрика морозива “Старт-плюс”, м. Макіївка, та відповідачем, Орендного підприємства “Шахта ім. О.Ф. Засядька” м. Донецьк в особі  структурного підрозділу “Виробничо-торгівельний комплекс “Донецький” Орендного підприємства “Шахта ім. О.Ф. Засядька”, с.Олександрівка, укладений  договір поставки №120 від 07.12.2004 року (далі-договір).

Суду надані також додаткові угоди до договору №1 від 30.12.2005 року, №2 від 29.12.2006 року, №3 від 28.12.2007 року за якими строк дії Договору пролонговано до 31.12.2006 року, 31.12.2007 року та 31.12.2008 року відповідно.

  Відповідно до п.1.1 зазначеного договору постачальник (позивач) зобов'язався передати у власність продукцію, а покупець (відповідач) зобов'язався прийняти та оплатити поставлену продукцію. Сума договору складає 60000 грн. 00 коп. (2.3 договору).

 Згідно з приписами 1.2. договору поставки №120 від 07.12.2004 року постачальник поставляє покупцю  продукцію в кількості, в строки та по ціні, передбачених в накладних.

Як встановлено судом, за своєю правовою природою між сторонами укладено договори поставки.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, між сторонами виникли господарські правовідносини щодо поставки продукції  за договором №120 від 07.12.2004р.

За твердженням позивача, останнім на адресу відповідача було поставлено продукцію загальною вартістю 71261грн.13коп. за видатковими накладними які були підписані сторонами по період з 19.01.2006 р. по 28.11.2008 р.

В судовому засіданні відповідач підтвердив, що продукцію по зазначеним накладним він отримував.

 Згідно з п. 4.1. договору  покупець  зобов'язаний  сплатити продукцію протягом  6 (шести) банківських днів з моменту її отримання.

За приписом ст. 530 ч. 1 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами статті 193 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону і укладеного договору.

Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає виконання зобов'язань сторонами належним чином, тобто відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства і у строки, передбачені сторонами чи законом.

 Відповідачем товар отриманий  без будь-яких зауважень, таким чином оплата повинна здійснюватись в термін, передбачений сторонами у договорі, так як відповідно до загальних умов виконання зобов'язання викладених в ст.ст. 526,530 ЦК боржник повинен сплатити одержаний товар в строки, передбачені умовами договору.

Відповідач в порушення умов договору частково оплатив отриманий ним товар в сумі 49270грн. 05коп., що підтверджується виписками банку за період з 17.01.2006 року по 22.10.2008 року.

Таким чином, сума заборгованості відповідача перед позивачем на дату підписання позовної заяви (25.12.2008 р.) складає  21991грн. 08коп.

Відповідачем після 25.12.2008р. позовної заяви було сплачено суму боргу, що підтверджується платіжними дорученнями:

-          №2968 від 29.12.2008 року на суму 707 грн.89 коп.;

-          №2904 від 30.12.2008 року на суму 11000 грн. 00 коп.;

-          №7 від 05.01.2009 року на суму 5000 грн. 00 коп.;

-          №57 від 08.01.2009 року на суму 3000 грн. 00 коп.;

-          №65 від 09.01.2009 року на суму 2428 грн. 19 коп.

        Як встановлено судом, позовна заява надійшла до господарського суду  05.01.2009р., таким чином з моменту підписання позовної заяви до  подачі позовної заяви  відповідачем було оплачено 11707 грн. 89 коп., на підставі чого суд відмовляє в задоволенні позовних вимог позивача  в частині стягнення з відповідача  заборгованості в сумі 11707грн.89коп. оскільки на дату подачі позовної заяви в цій частині права позивача не були порушені.  

 Таким чином,  сума заборгованості відповідача перед позивачем на дату подачі позовної заяви та порушення провадження по справі складає   10283грн. 19коп.

Враховуючи вищевикладене, а також виходячи з того, що після порушення провадження по цій справі відповідачем було погашено заборгованість перед позивачем в сумі10283грн. 19 коп., суд вважає, що провадження у справі в частині слід припинити на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з відсутністю предмету спору в цій частині.

Крім заборгованості, позивач просить суд стягнути з боржника пеню в сумі 748грн. 95коп.

У протоколі розбіжностей до договору поставки товару №120 від 07.12.2004 року, який підписаний обома сторонами та закріплений печатками підприємств передбачено вид відповідальності за прострочення грошового зобов'язання, а саме в  п.6.2. сторони передбачили, що покупець зобов'язується своєчасно сплачувати отриманий товар, несвоєчасна оплата тягне за собою штрафні санкції в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на весь період простроченої оплати.

Статтею  230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними   санкціями    у   цьому   Кодексі   визнаються господарські санкції у вигляді грошової  суми  (неустойка,  штраф, пеня),  яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним  правил  здійснення  господарської  діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.611 Цивільного кодексу України одним із правових наслідків порушення зобов'язань є сплата неустойки.

        Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язань.

За змістом ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1 та 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, наразі розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, сторони передбачили в п. 6.2. договору штрафні санкції у вигляді пені. В зв'язку з чим заперечення відповідача щодо того, що спірним договором нарахування пені не передбачено судом не приймається до уваги.  

        Розглянувши розрахунок позивача, суд дійшов висновку, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені підлягають  задоволенню в сумі 748грн. 95 коп. за період з 01.11.2008 р. по 18.12.2008 р.

         Також позивач просить стягнути з відповідача 3 % річних в розмірі 1243 грн. 90коп. та  інфляційні витрати у розмірі 7028 грн. 77 коп.

Відповідно до пункту другого статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

         Відповідач в судовому засіданні 18.03.2009р. надав контрозрахунок інфляційних витрат за період з 2007-2008 рр., а позивач цілком погодився з цим контрозрахунком (лист позивача від 18.03.2009р.).

Таким чином, перевіривши надані позивачем та відповідачем розрахунки інфляційних витрат, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, а саме стягненню з відповідача на користь позивача підлягають інфляційні витрати в сумі   в сумі 6533 грн. 11 коп. за період 2006-2008р.

        Відповідач в поясненнях від 18.03.2009р. визнав суму 3 % річних частково в розмірі 1222 грн. 85 коп., в зв'язку з тим, що позивач при розрахунку 3 % річних вказав накладні, по яким товар відповідачу не поставлявся, позивач погодився в судовому засіданні  18.03.2009р. з поясненнями відповідача (лист позивача 18.03.2009р.)

 Перевіривши наданий позивачем  розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, а саме стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 3% річних в сумі 1222 грн. 85 коп.  за період 2006-2008р.

           На ряду з зазначеним, позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на оплату послуг адвоката в розмірі 3500 грн. 00коп.

Відповідно до ст.44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов`язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Оскільки статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката, то суд вважає, що в контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають оплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами, а також в тому випадку, коли відповідні послуги надавались адвокатом стосовно конкретного боржника та повноваження адвоката підтвердженні відповідними документами.

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між позивачем та адвокатом – Грабовською Н.Л. підтверджуються договором  від 19.02.2009р., відповідно до п.1 якого позивач  доручає, а адвокат  приймає на себе зобов`язання щодо представництва інтересів клієнта у господарському суді Донецької області  по справі № 28/146. Відповідно до п.3 договору, вартість послуг за договором визначається в сумі 3500грн.00коп.

Сплата позивачем послуг адвоката за зазначеним договором підтверджується видатковим  касовим ордером  від 25.02.2009р. на суму 3 500грн.00коп., призначенням платежу за яким є оплата послуг адвоката по справі 28/146.

Одночасно, для того, щоб витрати позивача на правову допомогу вважались судовими витратами в розумінні ст.44 Господарського процесуального кодексу України, повноваження адвоката повинні бути підтвердженні відповідними документами.

За приписом ст.2 Закону України „Про адвокатуру”, адвокатом може бути особа, яка має вищу юридичну освіту, підтверджену дипломом України або відповідно до міжнародних договорів України дипломом іншої країни, стаж роботи у галузі права не менше двох років, володіє державною мовою, склала кваліфікаційні іспити, одержала в Україні свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняла Присягу адвоката України.

Таким чином, належним підтвердженням повноважень адвоката є свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю.

В підтвердження повноважень адвоката, позивачем до матеріалів справи додано копію свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю №1163 від 02.03.1999р. на ім`я Перепелиці Н.Л., також суду надане свідоцтво про одруження громадянки Перепелиці Н.Л. з громадянином Грановським О.В.  

Виходячи з наведеного, суд робить висновок, що зазначені документи підтверджують факт надання відповідних послуг адвокатом позивачу у зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань та вартість цих послуг.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, господарський суд вважає, що вимога позивача про стягнення витрат по сплаті послуг адвоката в сумі 3500грн.00коп. підлягає частковому задоволенню пропорційно задоволеної судом суми.

Судові витрати розподіляються між сторонами в порядку ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі ст.ст 20, 22, 33, 34, 43, 49, п.1-1 ст.80, ст.ст. 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд –

ВИРІШИВ:

        Провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Фабрика морозива “Старт-плюс”, м. Макіївка, до Орендного підприємства “Шахта ім. О.Ф. Засядька”, м. Донецьк в особі структурного підрозділу “Виробничо-торгівельний комплекс “Донецький” Орендного підприємства “Шахта ім. О.Ф. Засядька”, с.Олександрівка, в частині стягнення заборгованості в розмірі 10283грн.19коп. припинити.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Фабрика морозива “Старт-плюс”, м. Макіївка,  до Орендного  підприємства “Шахта ім. О.Ф. Засядька” м. Донецьк в особі структурного підрозділу “Виробничо-торгівельний комплекс                             “Донецький”, Орендного підприємства “Шахта ім. О.Ф. Засядька” с.Олександрівка, задовольнити частково.

         Стягнути з Орендного підприємства “Шахта ім. О.Ф. Засядька”, м. Донецьк в особі структурного підрозділу “Виробничо-торгівельний комплекс “Донецький” Орендного підприємства “Шахта ім. О.Ф. Засядька” (місцезнаходження юридичної особи:  83054, м.Донецьк, пр. Засядька,  ЄДРПОУ 00174846, місцезнаходження структурного підрозділу: Донецька обл., Слов'янській р-н, с. Олександрівка, вул. Комсомольська, 17, ЄДРПОУ 25758991,  п/р № 26003274265001 в КБ „Приватбанк”, МФО 335548) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Фабрика морозива “Старт-плюс” (86155, Донецька область м. Макіївка, вул.Автотранспортна, 5, ЄДРПОУ 31948604, п/р №26002301528029 в ЦМВ ПІБ М. Макіївка, МФО 334516) пеню в розмірі 748 грн. 95 коп., інфляційні витрати в сумі 6533 грн. 11 коп. та 3% річних в сумі в сумі 1222 грн. 85 коп., витрати по сплаті державного мита у сумі 187грн.88коп.,  витрати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 62грн.64коп., та витрати на оплату послуг адвоката в сумі 1858грн. 05коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

        Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В судовому засіданні 18.03.2009р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення підписано 18.03.2009р.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

               Суддя