Постанова

від 16.07.2013 по справі 825/1087/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/1087/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Скалозуб Ю.О.

Суддя-доповідач: Межевич М.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - судді Межевича М.В., суддів Земляної Г.В. та Сорочка Є.О., за участю секретаря Міщенко Ю.М., представника позивача Гунько О.Ю. та представника відповідача Молодцової Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 травня 2013 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Будсервіс-2010» до Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

25 березня 2013 року позивач звернувся в суд з позовом до Ніжинської ОДПІ Чернігівської області ДПС в якому просив скасувати податкові повідомлення - рішення від 03.01.2013 №0000012200 та №0000022200, з урахуванням рішення ДПС у Чернігівській області, прийнятого за розглядом первинної скарги (податкові повідомлення - рішення від 30.01.2013 № 0000292300 та № 0000302300) про нарахування грошових зобов'язань за основним платежем з податку на прибуток в сумі 30368 грн та податку на додану вартість в сумі 26407 грн.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 травня 2013 року адміністративний позов задоволено в повному обсязі.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та не повного встановлення обставин у справі, просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як свідчать обставини справи, на підставі направлення від 10.12.2012 № 834, виданого Ніжинською ОДПІ головним державним податковим ревізор - інспектором відділу податкового контролю Ніжинської ОДПІ Чернігівської області Державної податкової служби, керуючись підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 розділу І, підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 розділу ІІ Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VІ (Кодексу № 2755-VІ) із змінами та доповненнями та відповідно наказу Ніжинської ОДПІ від 07.12.2012 № 868, проведена позапланова виїзна перевірка ПП "Будсервіс-2010" з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з контрагентами постачальниками та покупцями за період з 01.10.2011 по 31.12.2011.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 21.12.2012 № 1487/22-36213903, в якому відображено порушення, а саме: п. 138.2 ст. 138 розділу III Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді з 01.10.2011 по 31.12.2011 на загальну суму в сумі 30368 грн, в тому числі за IV квартал 2011 року в сумі 30368 грн; пункту 1 статті 198, пункту 2 статті 198, пункту 6 статті 198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755- VІ, (із змінами та доповненнями), вимог пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 року №996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» в результаті чого занижено податок на додану вартість при здійсненні операцій з контрагентами постачальниками: ТОВ «Граньстройінвест», (код за ЄДРПОУ 37649152), ТОВ «Біоблок» (код за ЄДРПОУ 37227058) в періоді, що перевірявся, всього у сумі 26407 грн, в тому числі: за жовтень 2011 року на суму 19740 грн; за листопад 2011 року на суму 6667 грн.

На підставі акта перевірки від 21.12.2012 № 1487/22-36213903 Ніжинською ОДПІ (Носівське відділення) прийнято податкові повідомлення-рішення: від 03.1.2013 № 0000012200, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем ПДВ із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 33008,00 грн. (у т. ч. за основним платежем - 26407,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 6601,75 грн.) та від 03.1.2013 № 0000022200, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 37963,00 грн. (у т. ч. за основним платежем - 30368,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 7592,00 грн).

Вище вказані податкові повідомлення-рішення оскаржувалися до Державної податкової служби у Чернігівській області та до Державної податкової служби України, в результаті чого скасовано податкові повідомлення рішення Ніжинської ОДПІ (Носівське відділення) від 03.01.2013 № 0000012200 та № 0000022200 в частині грошових зобов'язань за штрафними санкціями по податку на прибуток в сумі 7592 грн та податку на додану вартість в сумі 6601,75 грн, залишено без змін оскаржені податкові повідомлення - рішення в частині грошових зобов'язань за основним платежем з податку на прибуток в сумі 30368 грн та податку на додану вартість в сумі 26407 грн.

Не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями - рішеннями та з рішеннями прийнятим за розглядом скарг, підприємство звернулось до суду, вважаючи їх такими, що порушують його права та охоронювані законом інтереси.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується реальність вчинення позивачем та його контрагентами правочинів, що підтверджується: відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, наданих контрагентом позивачу; відображенням таких операцій в бухгалтерському обліку позивача та наданням для перевірки всіх необхідних первинних документів, які відповідають вимогам законодавства. А відтак, на підставі цього суд вважає, що Ніжинською ОДПІ неправомірно винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення та констатуючи при цьому спірність формування відповідачем податкового зобов'язання позивачу по податку на додану вартість та податку на прибуток, згідно вимог Податкового кодексу України.

Проте, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Водночас витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не можуть підлягати включенню до складу витрат платника податків (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК).

Згідно з пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає зокрема у разі здійснення операцій з придбання товарів та послуг.

При цьому згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Пунктом 201.1 ст. 201 ПК визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка, як встановлено п. 201.10 цієї ж статті є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно із частини другої ст. 3 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством та на даних якого ґрунтується, зокрема, податкова звітність.

Частиною першою ст. 9 цього Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Частиною 2 визначено перелік обов'язкових реквізитів первинних документів: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ обумовлено придбанням товарів, робіт (послуг) з метою їх використання в межах господарської діяльності та реалізується за наявності в платника належно оформлених підтверджуючих проведення господарських операцій первинних документів і податкових накладних.

До перевірки та до суду позивач надав завірені копії документів щодо підтвердження взаємовідносин з ТОВ «Граньстройінвест», а саме: податкові накладні ТОВ «Граньстройінвест»: від 19.10.2011 №19/10-11 на загальну суму 40000 грн. (у т.ч. ПДВ - 6666 грн 67 коп.) (а.с. 105), від 19.10.2011 №19/10-11 на загальну суму 40000 грн. (у т.ч. ПДВ - 6666 грн 67 коп.) (а.с. 108); акти здачі-прийняття робіт (надання послуг); договір про надання послуг; тариф до договору від 19.10.2011 №19/10.

Однак надані позивачем документи не можуть бути прийняті судом в якості належних і допустимих доказів на підтвердження правильності відображення в податковому обліку валових витрат і податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Граньстройінвест», з огляду на наступне.

Надані позивачем документи від імені ТОВ «Граньстройінвест» містять підпис ОСОБА_4. Проте факт підписання зазначених документів вказаною особою не знайшов свого підтвердження в ході розгляду справи.

Заперечуючи проти наданих позивачем документів, відповідач зазначив про неможливість їх підписання ОСОБА_4, який знаходився за межами України. У підтвердження цього свідчить лист-відповідь Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 19.12.2011 №4539/5/07-6016, відповідно до якого ОСОБА_4 20.05.2011 перетнув митний кордон України на потязі №6 із сполученням Київ-Москва, таким чином виїхав за межі України. Дані обставини відображені і в акті перевірки ДПІ у Вишгородському районі Київської області від 18.01.2012 №43/15-2/37649152.

29.09.2011 на адресу ДПІ у Вишгородському районі надійшов висновок спеціаліста науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при ГУМВС України в Київській області від 31.10.2011 №328, згідно якого: підпис в договорі №213 від 05.07.2011, в реєстраційній заяві платника податку на додану вартість за формою 1-ПДВ, в заяві за формою 1-ОПП, в протоколі №1 від 18.03.2011 загальних зборів засновників ТОВ «Граньстройінвест» виконані не громадянином ОСОБА_4, а іншою особою.

Приймаючи до уваги дані обставини судовою колегією враховано і постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №826/587/13-а за позовом ТОВ «ТБК Металбудсервіс» до ДПІ у Святошинському районі міста Києва про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказу і податкового повідомлення-рішення від 12.12.2012 №0004632220, №0004642220. В даному судовому рішення, яке у свою чергу набрало законної сили, відображено взаємовідносини позивача з ТОВ «Граньстройінвест». Підставою для відмови у задоволені позову слугувало відсутність керівника даного контрагента на території України.

А відтак, відповідно до частини першої статті 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Окрему увагу слід звернути і на укладений договір від 19.10.2011 між позивачем та вище вказаним контрагентом, оскільки відсутність такої інформації, а саме: що саме виконавиць зобов'язаний передати замовнику; протягом якого терміну повинен передати; протягом якого терміну замовник зобов'язаний прийняти виконані роботи (товари) і розрахуватись за них; у якому відсотковому розмірі від вартості виробу виконавець сплачує замовнику штраф, якщо якість послуг не відповідатиме сертифікату; протягом якого терміну ліквідує дефекти; в якому розмірі виконавець сплачує штраф за затримання передачі виконаних робіт; в якому розмірі замовник виплачує штраф та пеню у разі необгрунтованої відмови від розрахунку за виконані роботи та в якому розмірі замовник виплачує штраф за затримку приймання виконаних робіт, викликає сумнів щодо виконання цього договору.

Окрім того, відповідно до довідки по формі 1 ДФ за ІІІ квартал 2011 року кількість працюючих на підприємстві складає: 1 особа у штаті. Дана обставина викликає сумнів виконання робіт з наданням автопослуг по вертикальному плануванню, адже їх виконання однією особою є фізично неможливим. Більше того, викликає сумнів робота Бульдозера ДТ-75 протягом 235 годин 76 хвилин за період з 19.10.2011 по 30.10.2011, тобто, практично без переривно.

Що стосується взаємовідносин позивача з контрагентом ТОВ «Біоблок», суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з акту перевірки ДПІ у Святошинському районі міста Києва від 04.04.2012 №438/22-20/37227058, 04.01.2012 ГВПМ даного районного податкового органу було отримано пояснення керівника та засновника ТОВ «Біоблок» ОСОБА_5 який повідомив, що не здійснював керівництво господарською діяльністю Товариства та не підписував від свого імені будь-яких документів підприємства.

Колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутній договір №Н-31 від 01.10.2011, який укладений між позивачем та його контрагентом ТОВ «Біоблок», що у свою чергу позбавляє можливості встановити його предмет та виконання.

Також, слід зауважити, що в матеріалах справи відсутні подорожні листи вантажного автомобіля, на які власне посилається суд першої інстанції. Отже, за таких обставин про господарські взаємовідносини між ТОВ «Будсервіс-2010» та його контрагентом свідчать тільки видаткові накладні та податкова накладна, які у свою чергу є обов'язковими документами для підтвердження формування податкового кредиту та валових витрат, проте не є безумовними.

Відтак, враховуючи вище викладене та зокрема те, що ОСОБА_4 знаходився за межами України і не мав змоги підписувати документи та бути присутнім при здійсненні господарських операцій ТОВ «Граньстройінвест», а у випадку з ТОВ «Біоблок» ОСОБА_5 особисто підтверджено його непричетність до діяльності даного Товариства і також, відсутність у даних контрагентів технічних можливостей, транспортних засобів, обов'язкової інформації, що зазначається у договорі, факту реалізації придбаних товарів і послуг та наявність одного працівника, дає можливість зробити висновок про відсутність у даних суб'єктів господарювання намірів настання правових наслідків.

Частиною першою ст. 69 цього КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (частина 2 цієї статті).

Даючи оцінку вище зазначеним поясненням керівника ТОВ «Біоблок», висновку спеціаліста науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при ГУМВС України в Київській області від 31.10.2011 №328 та іншим матеріалам як неналежним доказам, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідно до частини першої ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною другою цієї статті визначено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Натомість, у суді першої інстанції повідомлені ДПІ фактичні обставини щодо фіктивності операцій з поставки послуг з посиланням на конкретне джерело інформації щодо цих фактів (пояснення керівника) не отримали оцінки, хоча вони є належними доказами, оскільки стосуються як обставин щодо реальності поставок, суми ПДВ у зв'язку з якими позивач включив до податкового кредиту, так і юридичної сили первинних документів (актів приймання-передачі, податкових накладних) як допустимого доказу цих сум. Маючи дані щодо джерела такої інформації, суд в разі виникнення сумнівів у її достовірності, зокрема з підстав порушення встановленого законом порядку її отримання, повинен її перевірити з використанням передбачених частиною другою ст. 69 КАС України засобів доказування в адміністративному судочинстві.

Отже, надані позивачем документи не є належно оформленими первинними документами, оскільки не відповідають встановленим п. 201.1 ст. 201 ПК та частини другої ст. 9 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» вимогам щодо їх складення і підписання повноважною особою платника податків, тому не можуть бути належним документальним підтвердженням проведення господарських операцій та підставою для формування спірних сум валових витрат і податкового кредиту з ПДВ.

При розгляді даної справи колегією суддів враховано правову позицію Верховного Суду України, яка викладена: в постанові від 21.01.2011 у справі за позовом ТОВ «СІБ» до ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, а саме, неналежним чином оформлена (підписана не уповноваженою особою) податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданої послуги; та в постанові від 05.03.2012 по справі №21-421а11, згідно з якою складені і підписані неповноважними особами податкові накладні не можуть вважатися належно оформленими звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Хоча фактичні обставини справи №21-421а11, яка переглядалася Верховним Судом України, стосувалися лише правильності оформлення податкових накладних, на підставі яких сформовано спірний податковий кредит з ПДВ, однак суд вважає, що з метою однакового застосування законодавства застосований Верховним Судом України підхід є цілком прийнятним і для з'ясування правильності оформлення й інших первинних бухгалтерських документів, для яких частина друга ст. 9 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлює відповідні обов'язкові вимоги, у т.ч. щодо їх складення та підписання відповідними уповноваженими особами.

Враховуючи викладене, суд погоджується з доводами апелянта про порушення позивачем п. 138.2 ст. 138, п. 198.6 ст. 198 ПК, що спричинило заниження податку на додану вартість при здійсненні операцій з контрагентами: ТОВ «Граньстройінвест» та ТОВ «Біоблок» в період, що перевірявся.

Статуси ТОВ «Граньстройінвест» та ТОВ «Біоблок» як платників ПДВ не спростовують наявність вказаних порушень і не можуть свідчити про правомірність формування податкового кредиту з ПДВ, адже за змістом наведеного вище п. 198.6 ст. 198 ПК не дозволяється віднесення до податкового кредиту сум ПДВ на підставі податкових накладних, що оформлені з порушенням вимог ст. 201 ПК. Також їх статус не спростовують відсутність належно оформлених первинних бухгалтерських і податкових документів по взаємовідносинах з ТОВ «Граньстройінвест» та ТОВ «Біоблок».

Констатація позивачем того, що платник податків не може нести відповідальність за порушення податкової дисципліни його контрагентами, загалом є вірною, але в даному випадку ця теза не спростовує допущені саме позивачем порушення податкового законодавства і не може звільняти останнього від настання відповідних юридичних наслідків.

Водночас, суд не погоджується з твердженнями відповідача про нікчемність правочинів між позивачем і ТОВ «Граньстройінвест» та ТОВ «Біоблок» і вважає такі доводи відповідача необґрунтованими і безпідставними, з огляду на відсутність належного документального підтвердження завідомо умисної мети і факту спрямованості правочинів на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, з чим частина перша ст. 228 ЦК пов'язує визначення порушення публічного порядку.

Таким чином, у суду відсутні підстави вважати правочин нікчемним. Між тим, помилкові твердження відповідача щодо нікчемності правочину, у даному випадку, не спростовують відсутність належно оформлених первинних документів по взаємовідносинам з ТОВ "Граньстройінвест" та ТОВ «Біоблок», тому за цих обставин лише помилковість посилань відповідача на нікчемність правочинів не може бути достатньою підставою для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, висновок відповідача про порушення позивачем норм податкового законодавства, є таким, що відповідає фактичним обставинам справи. А, відтак, податкові повідомлення-рішення Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби є законними і підстави для його скасування відсутні.

Частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції рішення прийнято з порушення норм матеріального та процесуального права, а тому вважає за необхідне апеляційну скаргу позивача задовольнити, а постанову суду першої інстанції скасувати.

Керуючись ст.ст. 160,195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби - задовольнити.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 травня 2013 року - скасувати.

У задоволені адміністративного позову Приватного підприємства «Будсервіс-2010» - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя М.В. Межевич

Суддя Г.В. Земляна

Суддя Є.О. Сорочко

Повний текст постанови виготовлений 22.07.2013 року.

Головуючий суддя Межевич М.В.

Судді: Земляна Г.В.

Сорочко Є.О.