Постанова

від 23.07.2013 по справі 10/2/2011/5003

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2013 року Справа № 10/2/2011/5003 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Ткаченко Н.Г. - головуючого, Коробенка Г.П., Куровського С.В. - доповідача, за участю: представники сторін не з'явились, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуОСОБА_4 на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.12.2012 та ухвалугосподарського суду Вінницької області від 22.11.2012 у справі№10/2/2011/5003 за заявою Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Вінниці доТовариства з обмеженою відповідальністю "УТ-САНЛАЙН" провизнання банкрутом,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 20.01.2011 порушено провадження у справі №10/2/2011/5003 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "УТ-САНЛАЙН" на підставі ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Постановою господарського суду Вінницької області від 01.02.2011 боржника -ТОВ "УТ-Санлайн" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру. Ліквідатором ТОВ "УТ-Санлайн" призначено арбітражного керуючого Болховітіна В.М.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 22.11.2012 у справі №10/2/2011/5003 (суддя: Даценко М.В.) в заявлених вимогах ОСОБА_4 щодо включення до реєстру вимог кредиторів ТОВ "УТ-Санлайн" з сумою 688384,38 грн. відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25.12.2012 у справі №10/2/2011/5003 (судді: Огороднік К.М., Тимошенко О.М., Коломис В.В.) ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

В касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та ухвалу суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України відкладався з 16.07.2013 на 23.07.2013.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.10.2012 ОСОБА_4 подала заяву про майнові вимоги до боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "УТ-САНЛАЙН" на суму 688 384, 38 грн. за рахунок статутної частки, яка належить ОСОБА_6 в статутному капіталі ТОВ"УТ-САНЛАЙН", та про включення грошових вимог заявника до реєстру вимог кредиторів у справі №10/2/2011/5003.

Вказані вимоги заявника обгрунтовані тим, що суди під час розгляду справи не застосували приписи ст.ст. 12, 57 Закону України "Про господарські товариства" та необхідністю стягнення на користь ОСОБА_4 частки, належної ОСОБА_6 в статутному капіталі ТОВ"УТ-САНЛАЙН" в розмірі 55% в межах суми, присудженої до стягнення у розмірі 688 384, 38 грн. згідно ухвали Вінницького районного суду від 26.07.2012, якою встановлено порядок та спосіб виконання судового рішення від 05.09.2011 у справі 2-415/2011.

За загальним правилом, сформульованим у ст ст. 57 і 73 Закону Укра їни "Про господарські товариства", товариство не несе відповідальності за зобов'язаннями учасників, звернення стягнення на частку учасника в товаристві за його власними зобов'язаннями не допус кається. Така норма має на меті зробити товариство незалежним від особистих зобов'язань учасника перед третіми особами.

Тому суди попередніх інстанцій прийшли до правильного виводу, що вищенаведені правові позиції в повному обсязі кореспондуються із законодавством, що регулює провадження у справі про банкрутство, в даному випадку ТОВ "УТ-Санлайн" та останні мають силу спеціального закону, що регулюють дані правовідносини.

Зокрема, судами вірно зазначено, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). Конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство. До конкурсних кредиторів відносяться також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство. Поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Згідно вимог цієї ж статті Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" до складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи.

Частиною 2 ст.23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено, що з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, керівник банкрута звільняється з роботи у зв'язку з банкрутством підприємства, про що робиться запис у його трудовій книжці, а також припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута, якщо цього не було зроблено раніше.

Тобто, до складу кредиторів відносяться виключно особи, перед якими саме у боржника виникли грошові зобов'язання, при цьому суди попередніх інстанцій прийшли до обгрунтованого висновку, що доводи ОСОБА_4 про включення до кредиторських вимог зобов'язань учасників (засновників) юридичної особи - боржника з посиланням на ст.ст. 12, 57 Закону України "Про господарські товариства" є необґрунтованими, оскільки при здійсненні процедури банкрутства пріоритетними нормами є норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", тому посилання судів попередніх інстанцій на приписи ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є підставними та правильно були покладені в основу прийнятих судових рішень.

Інші посилання скаржника, викладені ним в касаційній скарзі, також є необґрунтованими, документально не підтвердженими та такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, а відтак, скаржник, в порушення вимог ст. 33 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи вище викладене, постанова та ухвала судів попередніх інстанцій прийняті судами у відповідності до вимог матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, які викладені в оскаржуваних постанові та ухвалі.

З урахуванням викладеного та керуючись та ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 , 111 13 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.12.2012 та ухвалу господарського суду Вінницької області від 22.11.2012 у справі №10/2/2011/5003 залишити без змін.

Головуючий Ткаченко Н.Г.

Судді Коробенко Г.П.

Куровський С.В.