Рішення

від 19.07.2013 по справі 2-645/12

ЖИТОМИРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2-645/12

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2013 року

Житомирський районний суд Житомирської області

у складі головуючої - судді Баренко С.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Лабенської Л.В., позивача, його представників, відповідача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні приватною власністю та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Сінгурівської сільської ради Житомирського району про визнання фактичного розміру часток у спадковому майні за кожним із спадкодавців, визнання недійсними заповіту, свідоцтв про право на спадщину за заповітом, державних актів на земельну ділянку та стягнення судових витрат, третя особа на стороні позивача без самостійних вимог ОСОБА_3, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом проти ОСОБА_2, просить зобов'язати відповідача усунути перешкоди у користуванні належною йому окремою квартирою АДРЕСА_1, шляхом звільнення самовільно зайнятих останньою цих приміщень. Вимоги, з посиланням на технічний паспорт будинку(2011 року), мотивовані тим, що після смертіу 2000 році ОСОБА_4 позивач за заповітом отримав у власність 1/2 ідеальну частину спірного будинку, а фактично кв. №2, загальною площею 62,6 кв.м. у тому числі житлової - 29,3 кв.м.(2 жилі кімнати- 14,6 кв. м і 14, 3 кв.м.) , допоміжної - 33,3 кв.м.(коридор 7,1 кв.м., 2 кладові - 5,0 кв.м., і 2.6 кв.м., кухня -13,5 кв.м, веранда - 5,1 кв.м, ), проте ОСОБА_5, скориставшись відсутністю позивача заблокувала прохід і самовільно зайняла жилу кімнату 14,7 кв.м.

У ході розгляду справи позивач збільшував та змінював позовні вимоги. У 2011 році просив суд зобов'язати ОСОБА_5 звільнити гараж (т.1 а.с. 38-40). Після розгляду судом його іншого позову про виділ частини спірного будинку в натурі, просив усунути перешкоди у користуванні 1/2 частини спірного будинку і жилою кімнатою 17,5 кв.м. (т.1 а.с. 135-136)

ОСОБА_5 пред'явила зустрічний позов, в якому просить визнати частково недійсним заповіт, складений ОСОБА_4, свідоцтво первісного позивача про право на спадщину за заповітом, встановити фактичний розмір ідеальних часток спадкодавців у спірному будинку, мотивуючи тим, що її батьки у 1964 році відокремилися від двору бабусі ОСОБА_4 та створили новий колгоспний двір. Спору щодо порядку виділення між спадкодавцями ніколи не було. За розподілом батькам ОСОБА_2 була виділена кв.1 із 3-ма жилими кімнатами, що знайшло відображення у по господарських книгах, первісній технічній документації на спірний будинок за 1987 рік за інвентарним №105. Реальна частка колгоспного двору фактично становить 59, 82 %, а частка ОСОБА_4 - 40,18 %. Зустрічний позивач успадкувала саме ту частину колгоспного двору, яка належала її батькам. Своє право власності належним чином зареєструвала у державних органах.

У подальшому, збільшуючи позовні вимоги, просила визнати недійсним державний акт про право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку, як такий, що виданий на померлу особу, а також державний акт на право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку серії ЯБ-842278 від 20.03.2007,оскільки він був виданий на підставі підробленого державного акту, просила визнати недійсним заповіт, який укладено з істотними порушеннями, та свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Під час розгляду справу кожен з позивачів і представники підтримали свої вимоги і не визнавали зустрічних (т.1 а.с.143-144). Первісний позивач просив застосувати до позовних вимог ОСОБА_2 строки давності, вважають,що суд безпідставно розглядав уточннені вимоги подорожньої, в яких вона фактично змінювала підставу і предмет позову (т.1 а.с. 141-142).

Сільська рада та 3-тя особа просили розглядати справи без них.

Беручи до уваги пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, судом встановлені обставини, які відповідають цивільним правовідносинам.

Суд розглядає справу в межах заявлених вимог на підставі змагальності і диспозитивності.

З досліджених судом оригіналів погосподарських книг Сінгурівської сільської ради за 1961 - 1997 роки та за 1998 - 2001 роки вбачається, що до 1964 року спадкодавці (ОСОБА_4, ОСОБА_6 ) проживали однією сім'єю у суспільній групі двору - робочому за особовим рахунком 675 (т.3 а.с. 1-5).

У 1964 році батьки ОСОБА_2 з її сестрою (3 - тя особа ОСОБА_3) - вибули в окреме господарство за особовим рахунком 958 та створили суспільну групу господарства - колгоспну. З цього часу і до 1991 року цей колгоспний двір зберігся, був зареєстрований за окремими особовими рахунками у по господарських та земельно - шнуровими книгами і окремою адресою - АДРЕСА_2. Головою колгоспного двору, в якому народилася і проживала ОСОБА_5 згодом стала її мати - ОСОБА_7 (ОСОБА_7), яка 12.02.1962 була прийнята в члени колгоспу "Пам'яті Леніна", працювала зоотехніком, та їй у користування правлінням колгоспу була виділена земельна ділянка площею 0,25 га. та батькові ОСОБА_2 - ОСОБА_6 - 0,25га (т.1 а.с.162-169, т.2 а.с.32, 33,207, т.3 а.с.1-44).

А дворогосподарство спадкодавця ОСОБА_4 залишилося робочим двором, який також мав окремі особові рахунки у по господарських, земельно- шнурових книгах і адресу АДРЕСА_2. Головою цього двору до 1980 року був ОСОБА_9, а після його смерті ОСОБА_4, якій була виділена земельна ділянка розміром 0,15 га (т.2 1-8, 30, т.1 а.с.151).

Відповідно до ст.20 ЗК УРСР (8 липня 1970 року), право землекористування громадян, які проживають в сільській місцевості, засвідчується записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та погосподарських книгах сільських Рад, а в містах і селищах міського типу - в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських, селищних Рад народних депутатів.

Згідно "Вказівок по веденню погосподарського обліку в сільських радах народних депутатів, затверджених ЦСУ СРСР 13 квітня 1979 року №11215, визначення в сільській місцевості громадського типу господарства в погосподарській книзі та відомостей щодо членів колгоспного двору, що має правове значення, було покладено саме на сільські ради.

За положенням п. 20. Вказівок по веденню книжок погосподарського обліку в сільських радах народних депутатів, затверджених Центральним статистичним управлінням при Раді Міністрів СРСР від 12 травня 1985 року № 15-24/26, якщо у виконкому сільської ради виникають спірні випадки при визначенні суспільної групи господарства, то питання передаються на розгляд виконкому районної ради. Доказів, що у по господарських книгах неправильно визначений двір батьків ОСОБА_2 як колгоспний не має, що спростовує твердження ОСОБА_1 про не існування колгоспного двору (т.2 а.с.2).

Окрім цього змістовний аналіз постанови Ради Міністрів УРСР від 11.03.1985 року за № 105 "Про порядок обліку житлового фонду в УРСР", Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу УРСР від 31.01.1966, Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР від 31.10.1975 та інших нормативних актів з цього приводу доводить, що записи у по господарських книгах є особливою формою статистичного обліку і визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджували право приватної власності. Саме таке роз'яснення надав і Пленум ВССУ в своєму листі № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», вказуючи, що у п. 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах (п.3.1).

Таким чином доводи зустрічного позивача, що після розподілу одна частина спірного будинку стала власністю колгоспного двору, а друга - робочого, іі батьки і вона проживали у частині спірного будинку, який належав до колгоспного двору і були власниками майна колгоспного двору знайшли своє документальне підтвердження в суді.

За правилами ст. 120 ЦК УРСР (у редакції 1963 року) майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності. Відповідно до ч. 2 ст. 123 ЦК УРСР розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

У подальшому на виконання наведеної постанови Ради Міністрів УРСР від 11.03.1985 №105 у 1985- 1988 роках сільськими, селищними районними Радами народних депутатів на підставі рішення виконкомів проводилося оформлення права власності на таки будинки в бюро технічної інвентаризації за даними по господарських книг. Спадкодавці отримали свідоцтва про право власності по 1 / 2 ідеальних часток на спірний жилий будинок.

Проте фактично частина колгоспного двору була більшою та становила 71,3 кв.м , а саме: 60, 6 кв. м. загальної площі і 44,6 кв. м. житлової, у тому числі 3 жилі кімнати відповідно 14,7 кв. м, 17.5 кв.м., 12,4кв.м. (по господарські книги за 1991-1995) та складала кв. № 1. А частина робочого двору становила 47,9 кв.м. (кв. № 2), складалася із 1 жилої кімнати площею 14,6 кв. м та загальної площі в розмірі 40,2 кв.м. Розмір всієї жилої площі по спірному будинку становив 59,2. Наведене цілком підтверджується оглянутою в суді оригіналом інвентарною книгою за №105, сформованою у 1987 році, первинною технічною документацією за 1987, 1999 рр., технічним паспортом, матеріалами спадкової справи, записами у погосподарських книгах.

Окрім того, у своєму позові ОСОБА_1 спочатку також вказував, що йому, як спадкоємцю за заповітом належить кв. № 2 та надав технічний паспорт, виготовлений ним у квітні 2011 (т 2 а.с. 154-160,195-198, т.3 а.с. 44-48 ). Допитаний в суді спеціаліст ЖОМ бюро технічної інвентаризації також пояснив, що розмір ідеальної частки в нерухомому майні не є прямо пропорційний площі будинку. Визначення частки співвласників здійснюється за їх згодою.

Аналізуючи досліджені судом матеріали справи у сукупності і взаємозв'язку суд дійшов висновку, що за згодою колишніх членів робочого двору, був проведений фактичний розподіл спірного домоволодіння на 2 окремі квартири, частина якого (кв.№1) стало майном колгоспного двору та фактично становила 59.82 % частини, а частина робочого двору - 40.18%. (кв.№2).

Колгоспний двір був припинений 15 квітня 1991 року, коли відповідно до постанови Верховної Ради Української РСР № 885-XII був введений в дію Закон України "Про власність". Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 6 постанови від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" до правовідносин, що виникли до прийняття 15 квітня 1991 року Закону України "Про власність" застосовується чинне на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулюють власність цього двору, а саме: право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Отже, право на спадкування майна колгоспного двору у спірному будинку (кв.№1) мали лише члени колгоспного двору. З огляду на викладене, отримати у спадок після ОСОБА_4, позивач міг лише квартиру №2, тож його вимоги про звільнення кімнати, яка належала до кв.№ 1 та відносилася до колгоспного двору є безпідставними.

Після смерті голови колгоспного двору ОСОБА_7 (у 1994 році) - свідоцтво про право на спадщину за законом на колгоспне майно у вигляді 1 / 2 частини спірного будинку прийняв лише спадкодавець ОСОБА_6(інші члени колгоспного двору,у тому числі зустрічний позивач це не оспорювали), а після смерті голови робочого двору ОСОБА_4 (у 2000 році), яка за заповітом визначила спадкоємцем первісного позивача, останній 12.07.2001 отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1 / 2 ідеальну частину спірного житлового будинку.

Отже, власником майна колгоспного двору у спірному будинку в розмірі 59,82 % (кв.№1) став ОСОБА_6 який помер (у 2011 році), а робочого в розмірі 40,18 %. ОСОБА_4 - кв. № 2, що є підставою для задоволення зустрічного позову в частині визначення часток цих спадкодавців (т.1 а.с. 8,191, т.2 а.с.113). До того ж спору щодо розміру цих часток та порядку користування будинком між спадкоємцями не було. Посилання первісного позивача на технічний паспорт, виготовлений після смерті спадкодавців, де розмір колишнього робочого двору (кв.№2 ) був збільшений на 1 кімнату жилу кімнату( 14,7 кв.м.) за рахунок бувшого колгоспного двору не є ґрунтовними.

З журналу реєстрації нотаріальних дій виконкому Сінгурівської ради вбачається, що заповіт належним чином зареєстровано 08.07.1996 за № 252 , виправлення в ньому застережені, послідовність записів не порушена. Свідок ОСОБА_11, яка на час укладення заповіту працювала секретарем Сінгурівської сільської ради та виконувала посвідчувальний напис, підтвердила, що заповіт підписувався дійсно ОСОБА_4, а тому відсутні підстави для визнання заповіту недійсним. Свідок також пояснила, що частина будинку, що належала заповідачу була відокремлена, від частини батьків ОСОБА_2 задовго до складання заповіту. Жодних спорів з приводу розподілу будинку та його користування ніколи не виникало. Наявність майна при засвідченні заповітів не перевіряється, свідку добре відомо, що гаражем ОСОБА_4 ніколи не користувалася, автомобіля у неї не було, ветхих приміщень на подвір'ї також не було.

Доводи первісного позивача, що його право власності на гараж доводиться договором купівлі - продажу від 04 вересня 1945 року, за яким спадкодавець ОСОБА_4 придбала спірний будинок і гараж (т.1а.с. 44, 212). Проте зі змісту цього договору вбачається, що ОСОБА_4 придбала будівлі (будинок,сарай, кладову) криті соломою. А спадкодавцем є ОСОБА_4, яка, до того ж, одружилася 02 вересня 1949 року (дошлюбне прізвище спадкодавця Ожоженко). Належних доказів, що даний правовстановлюючий документ належить саме спадкодавцю ОСОБА_4 і стосується саме спірного гаражу не має. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях(п.4 ст.60 ЦПК України)

Сумнівним є і твердження первісного позивача, з посиланням на державний акт, про знаходження гаражу на земельній ділянці, яка належала на праві власності ОСОБА_1(т.1 а.с.199, т.2 а.с.11, 203). Так, на порушення ч.1 ст.9 ЦК України (в редакції закону 1963 року), Державний акт було видано ОСОБА_4 після її смерті ( 19.06.2001), коли її правоздатність припинилася(08.05.2000).

Окрім цього відповідо до п.п. 1.15. - 1.19 "Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі" (чинної на той час) державні акти видаються на підставі розробленої технічної документації, виготовленої суб'єктом господарювання, який має відповідну ліцензію. Технічна документація зі складання державного акта повинна включати відповідне рішення, технічне завдання на розробку технічної документації, кадастровий план земельної ділянки; до нього обов'язково додається копія справи щодо підготовки рішення про передачу земельної ділянки у приватну власність, а також її межа на місцевості. Технічна документація розробляється у двох примірниках. Перший зберігається в районних (міських) відділах (управліннях) земельних ресурсів Держкомзему України, другий - у виконавця робіт. Проте технічна документація на складання оскаржуваного акту спадкодавцем у встановленому порядку не виготовлялася і не могла виготовлятися. Державний акт не підписано уповноваженою особою, копія протоколу про узгодження спадкодавцем меж не датована (т. 2 а.с.40, 51,56,69,203).

До того ж за архівною довідкою в земельно - шнуровій книзі за ОСОБА_4 значилося 0,14 га ріллі, а під будівлями 0,01 га. Рішенням виконкому від 16.12.1993 року за № 73 ОСОБА_4 було виділено у приватну власність 0,15 га без зміни вказаного цільового призначення земельної ділянки(т.1 а.с.220, т.2 а.с.6-11).Проте у державному акті безпідставно було змінено її цільове призначення та вказано, що за наведеним рішенням № 73, ОСОБА_4 передано 0,1464 га для обслуговування жилого будинку та господарських. Однак надана в цьому ж акті кількісна характеристика землі не відповідає цим змінам(т.2 а.с.203), де зазначено,що с\г угіддя складають 0,1240 га, а під будівлям і і двором - 0,0224.,а також спростовується змістом копії довідки про грошову оцінку цієї земельної ділянки. А тому цей державний акт безпідставно був зареєстрований 19.06.2001 у журналі реєстрації державних актів на право приватної власності померлої ОСОБА_4 на землю Сінгурівської сільської ради (т.1 а.с.199-200, т.2 а.с. 204-205). Усі наведені докази в сукупності є підставою для задоволення зустрічного позову про визнання недійсним державного акту, виданого на померлу особу. Недійсний державний акт не може бути належним доказом, що гараж знаходився на належній спадкодавцю земельній ділянці, а тому за своїм правовим статусом є власністю ОСОБА_1(т.1 а.с. 199-200, т.2 а.с.203-204)

У подальшому первісний позивач на підставі цього державного акту від 12.07.2001 отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку площею 0,1464 га для обслуговування житлового будинку та господарських будівель, якого було зареєстровано за №2-753(т.1 а.с.202). Враховуючи, що це свідоцтво є похідним від неправомірного державного акту, то і свідоцтво про право на спадщину за заповітом на цю земельну ділянку є недійсним.

З аналогічних причин є недійсним і державний акт про право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку від 20.03.2007 (т.1 а.с.10), якого виготовлено без належної технічної документації, а на підставі свідоцтва про право про право на спадщину за заповітом, розмір земельної ділянки в ньому також збільшено За змістом ст. 120 ЗК України, в даному випадку визнання права власності на частину земельної ділянки є похідним від права власності на частину спірного будинку. А згідно зі ст. 1301 ЦК України, свідоцтво про право на спадщину на спірну земельну ділянку також підлягає визнанню недійсним оскільки особа, якій воно видане, не мала права на спадкування.

Керуючись: ст.ст. 9, 120,123 ЦК УРСР (в ред. 1963 року), ст.ст. 16, 25, 203, 204, 215, 368, 369, 391, 1233, 1247, 1251, 1257 ЦК України ст.ст. 3, 10, 11, 57-61, 88, 212, 213, 214, 215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 усунення перешкод у користуванні частиною житлового будинку та гаражем - відмовити за безпідставністю.

Зустрічний позов задовольнити частково.

Визнати недійсним державний акт про право приватної власності на земельну ділянку серії 1-ЖТ №051842, виданий Сінгурівською сільською радою 19.06.2001 на ім'я ОСОБА_4.

Визнати недійсним державний акт про право власності серії ЯБ №842278 виданий 20.03.2007 ОСОБА_1.

Визнати недійсним свідоцтво про право власності на спадщину за заповітом на земельну ділянку площею 0,1464 га, що видане 12.07.2001 ОСОБА_1 як спадкоємцю після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4.

В решті позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 344 грн. 10 коп. судових витрат.

Рішення суду вступає в законну силу після закінчення строку на апеляційне оскарження.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Житомирської області через Житомирський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: С.Г. Баренко