Постанова

від 29.07.2013 по справі 910/7500/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" липня 2013 р. Справа№ 910/7500/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Руденко М.А.

за участю представників:

від позивача - Бачинська А.Ю., представник за довіреністю № б/н від 28.03.2013;

від відповідача - Березова Т.В., представник за довіреністю № 428 від 20.12.2012;

від третьої особи - Тищенко О.О., адвокат, договір про надання правової допомоги від 10.06.2013,

розглянувши апеляційні скарги публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" та Козіна Вадима Івановича на рішення господарського суду міста Києва від 24.05.2013 у справі № 910/7500/13 (суддя Стасюк С.В.) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Грааль плюс" до публічного акціонерного товариства "Родовід Банк", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Козіна Вадима Івановича

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Грааль плюс" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" про визнання недійсними договорів іпотеки від 13.06.2007.

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.05.2013 у справі № 910/7500/13 позов задоволено повністю: визнано недійсними договори іпотеки від 13.06.2007, укладені між товариством з обмеженою відповідальністю "Грааль плюс" та відкритим акціонерним товариством "Родовід Банк".

При ухваленні даного рішення суд виходив з того, що оскільки рішенням Подільського районного суду міста Києва від 27.09.2010 року у справі № 2-5571/10, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 29.11.2010 року, встановлено факт неукладеності кредитного договору №15.3/СК-227.07.2 від 08.06.2007, то оскаржувані договори, якими було забезпечено виконання зобов'язання позичальника за вищезазначеним кредитним договором, підлягають визнанню недійсними.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач та третя особа звернулись до Київського апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами, в яких просять рішення господарського суду міста Києва від 24.05.2013 у справі № 910/7500/13 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційні скарги, мотивовані, зокрема, тим, що суд першої інстанції при прийняті оскаржуваного рішення дійшов невірного висновку щодо наявності підстав для визнання договорів іпотеки недійсними.

Представники апелянтів - відповідача та третьої особи у справі в судовому засіданні 29.07.2013 підтримали вимоги за апеляційними скаргами.

В судовому засіданні 29.07.2013 року представник позивача надав пояснення, якими просив залишити апеляційні скарги без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Між відкритим акціонерним товариством "Родовід Банк", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Родовід Банк" (банк за договором) та Козіним Вадимом Івановичем (позичальник за договором) 08.06.2007 укладено кредитний договір №15.3/СК-227.07.2.

Предметом договору є правовідносини, за якими Банк зобов'язався відкрити позичальнику відновлювальну кредитну лінію на споживчі цілі у розмірі 1 000 000, 00 доларів США з процентною ставкою 14% річних строком по 08.06.2010 року включно (п.1.1 договору).

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №15.3/СК-227.07.2 від 08.06.2007 між відкритим акціонерним товариством "Родовід Банк" (правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Родовід Банк"), як іпотекодержателем та товариством з обмеженою відповідальністю "Грааль плюс" , як іпотекодавцем 13.06.2007 укладено наступні договори:

- договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Макаренком В.М., зареєстрований в реєстрі за № 1107, яким передано в іпотеку належні іпотекодавцеві на праві приватної власності нежилі приміщення (в літ. А) загальною площею 217,00 кв.м., що розташовані за адресою: м. Київ, узвіз Кловський, буд. 10;

- договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Макаренком В.М., зареєстрований в реєстрі за № 1105, яким передано в іпотеку належні іпотекодавцеві на праві приватної власності нежилі приміщення (в літ. А) загальною площею 486,10 кв.м., що розташовані за адресою: м. Київ, узвіз Кловський, буд. 10.

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 27.09.2010 року у справі № 2-5571/10, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 29.11.2010 року, відмовлено у задоволені позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Грааль плюс" до публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" про визнання кредитного договору від 08.06.2007 року за № 15.3/СК-227.07.2. недійсним та встановлено факт неукладеності кредитного договору №15.3/СК-227.07.2 від 08.06.2007.

Враховуючи встановлення факту неукладеності кредитного договору №15.3/СК-227.07.2 від 08.06.2007, позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсними договорів іпотеки від 13.06.2007, якими було забезпечено виконання зобов'язань позичальника за вищезазначеним кредитним договором.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як визначено п. 3 ч. 1 ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положення ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до зазначених норм ст. 203 Цивільного кодексу України:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.

Так, рішенням Подільського районного суду міста Києва від 27.09.2010 року у справі № 2-5571/10, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 29.11.2010 року, відмовлено у задоволені позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Грааль плюс" до публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" про визнання кредитного договору від 08.06.2007 року за № 15.3/СК-227.07.2. недійсним та встановлено факт неукладеності кредитного договору №15.3/СК-227.07.2 від 08.06.2007.

Відповідно до ч. 4 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 124 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення у вказаній справі.

Згідно преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

В силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Таким чином, рішення у справі № 2-5571/10 не може бути поставлено під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі №910/7500/13, не можуть йому суперечити.

Статтею 575 Цивільного кодексу України іпотеку визначено як один із видів застави.

Положеннями частини 5 статті 3 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Отже, у зв'язку з тим, що рішенням Подільського районного суду міста Києва від 27.09.2010 року у справі № 2-5571/10, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 29.11.2010 року, встановлено факт неукладеності кредитного договору №15.3/СК-227.07.2 від 08.06.2007, то договори іпотеки від 13.06.2007, якими було забезпечено виконання зобов'язань позичальника за вищезазначеним кредитним договором, підлягають визнанню недійсними.

За наведених обставин, доводи апелянтів про відсутність підстав для визнання договорів іпотеки недійсними, відхиляються колегією суддів за необґрунтованістю.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення вказаних позовних вимог.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційних скарг відсутні.

Оскільки, в задоволенні апеляційних скарг відмовлено, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційних скарги покладаються на їх заявників.

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" та Козіна Вадима Івановича залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 24.05.2013 у справі № 910/7500/13 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційних скарг покласти на їх заявників.

3. Матеріали справи № 910/7500/13 повернути до господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Пономаренко Є.Ю.

Судді Дідиченко М.А.

Руденко М.А.