Рішення

від 24.05.2013 по справі 910/7500/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/7500/13 24.05.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Грааль плюс" до третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачаПублічного акціонерного товариства "Родовід Банк" Козін Вадима Івановича про визнання недійсними договорів

Суддя Стасюк С.В.

Представники сторін:

від позивача Бачинська А.Ю. (дов. б/н від 04.04.2013 року) від відповідача Мацібора І.С. (дов. № 151 від 15.05.2013 року) від третьої особи Козін В.І .

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 24 травня 2013 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Грааль плюс" (надалі по тексту - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" (надалі по тексту - відповідач) про визнання недійсним договорів, а також просить суд покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.04.2013 року порушено провадження у справі № 910/7500/13, слухання справи призначено на 14.05.2012 року.

14.05.2013 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позов.

Вивчивши подані матеріали, суд у відповідності до вимог статті 27 Господарського процесуального кодексу України, вирішив залучити до участі у справі у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Козіна Вадима Івановича, оскільки рішення у справі може вплинути на його права та обов'язки.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.05.2013 року залучено до участі до справи у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Козіна Вадима Івановича, розгляд справи відкладено на 24.05.2013 року.

У судовому засіданні 24.05.2013 року представник позивача підтримав позовні вимог у повному обсязі

Розглянувши подані позивачем матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд -

ВСТАНОВИВ:

08.06.2007 року між Відкритим акціонерним товариством "Родовід Банк", яке перейменовано у Публічне акціонерне товариство "Родовід Банк" (банк) та Козіним В.І. (позичальник) було укладено кредитний договір №15.3/СК-227.07.2. (надалі по тексту - Кредитний договір), згідно якого банк відкрив позичальнику відновлювальну кредитну лінію на споживчі цілі у розмірі 1 000 000, 00 доларів США з процентною ставкою 14% річних строком по 08.06.2010 року включно.

У відповідності до Договору №1 від 13.06.2007 року про внесення змін до Кредитного договору розмір наданого кредиту збільшено до 5 600 000, 00 доларів США.

Договором № 2 від 05.06.2008 року про внесення змін до Кредитного договору встановлено процентну ставку 15% річних.

За Договором № 3 від 11.07.2008 року про внесення змін до Кредитного договору розмір наданого кредиту збільшено до 5 800 000, 00 доларів США з кінцевим строком повернення 08.06.2010 року.

У відповідності до Договору №4 від 09.07.2009 року та Договору №5 від 09.07.2009 року про внесення змін до Кредитного договору здійснено реструктуризацію кредитної заборгованості, а саме, заборгованість із доларів США переведена у гривню і встановлена у розмірі 44 222 100, 00 грн., а також визначено заборгованість по процентах станом на 09.07.2009 року у розмірі 543 163,16 дол. США.

В забезпечення виконання зобов'язань Козіна В.І. за Кредитним договором, 13.06.2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Грааль плюс" (іпотекодавець) та Відкритим акціонерним товариством «Родовід Банк» (іпотекодержатель) було укладено наступні договори: договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Макаренком В.М., зареєстрований в реєстрі за № 1107 , яким передано в іпотеку належні іпотекодавцеві на праві приватної власності нежилі приміщення (в літ. А) загальною площею 217,00 кв.м., що розташовані за адресою: м. Київ, узвіз Кловський, буд. 10 (предмет іпотеки); договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Макаренком В.М., зареєстрований в реєстрі за № 1105, яким передано в іпотеку належні іпотекодавцеві на праві приватної власності нежилі приміщення (в літ. А) загальною площею 486,10 кв.м., що розташовані за адресою: м. Київ, узвіз Кловський, буд. 10 (надалі разом - Договори іпотеки).

Згідно зі статтею 345 Господарського процесуального кодексу України, у кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Позивач стверджує, що Кредитний договір не містить умов щодо відповідальності банку.

Статтею 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення.

Виходячи з викладених вище положень законодавства, позивач вважає, що Кредитний договір №15.3/СК-227.07.2 від 08.06.2007 року не є укладеним. Крім того, позивач зазначає, що факт визнання кредитного договору неукладеним встановлено рішенням Подільського районного суду м. Києва від 27.09.2010 року по справі № 2-5571/10, яке набрало законної сили.

Таким чином, на думку позивача, Договори іпотеки є такими, що укладені з порушенням норм чинного законодавства, так як ними було забезпечено виконання зобов'язання, якого не існувало на час укладення договору, оскільки Кредитний договір не є укладеним, а тому оспорювані Договори іпотеки є недійсними в зв'язку з їх невідповідністю частині 4 статті З Закону України "Про іпотеку" та статті 203 Цивільного кодексу України.

Відповідач у своєму відзиві на позов заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що Законом «України "Про іпотеку" визначено вичерпний перелік обставин, наявність яких є підставою припинення іпотеки. Водночас, обставини на які посилається позивач не є достатніми для задоволення позовних вимог.

Окрім того, в обґрунтування своїх заперечень, відповідач також посилається на рішення господарського суду м. Києва від 23.06.2010 року у справі № 36/153, яким відмовлено в задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Грааль плюс" до Публічне акціонерне товариство "Родовід Банк" про визнання оспорюваних Договорів іпотеки припиненими.

У поданих письмових поясненнях третя особа без самостійних вимог на предмет спору Козін В.І. зазначає, що оспорювані Договори іпотеки, які забезпечують виконання дійсного зобов'язання за Кредитним договором, який був схвалений та виконаний його сторонами, є дійсними і не має правових підстав для визнання їх недійсними.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Так, відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Закон України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати", на який посилається позивач, встановлює відносини у системі іпотечного кредитування, а також перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном.

Відповідно до статті 1 вказаного Закону, іпотечне кредитування - правовідносини, що виникають з приводу набуття права вимоги іпотечного боргу за правочинами та іншими документами.

Іпотечним боргом є основне зобов'язання за будь-яким правочином, виконання якого забезпечене іпотекою.

Статтею 2 Закону України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати" передбачено, що іпотечний борг виникає з цивільно-правових відносин між сторонами договору про іпотечний борг за умови дотримання встановлених цим Законом вимог. Основні економічні та правові вимоги виникнення іпотечного боргу мають бути розкриті до укладання договору про іпотечний борг. Ця інформація має бути оприлюднена кредитодавцем у письмовій формі і містити: опис усіх грошових зборів і витрат, пов'язаних з установленням іпотеки; принципи визначення плати за договором про іпотечний борг; положення про інфляційне застереження; порядок дострокового виконання основного зобов'язання у разі неплатоспроможності боржника або невиконання боржником своїх зобов'язань за договором про іпотечний борг та юридичні наслідки цього невиконання; право боржника попереджати кредитодавця про можливе невиконання основного зобов'язання; реквізити ліцензії та/або свідоцтва про внесення кредитодавця до Державного реєстру фінансових установ чи Державного реєстру банків; інші умови за рішенням кредитодавця.

Згідно зі статтею 1 цього Закону, договір про іпотечний борг - цивільно-правова угода, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків, які виникають у кредитодавця та боржника з приводу іпотечного боргу.

Отже, передумовою для укладання договору про іпотечний борг є факт існування іпотечного боргу, тобто існування зобов'язання, за вже укладеним правочином (наприклад кредитним договором), і виконання якого забезпечене іпотекою.

Судом досліджено умови Кредитного договору як вбачається зі змісту останнього, в ньому відсутні умови щодо відповідальності банку.

Таким чином, відсутність в кредитному договорі положень щодо відповідальності банку, а також не здійснення ним письмового оприлюднення, передбаченого статтею 2 Закону України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати" свідчить про недотримання сторонами вимог щодо істотних умов договору, які є необхідними при його укладанні, а отже Кредитним договір, який оспорюється, не є укладеним, а тому не підлягає захисту

Окрім того, як вбачається із поданих позивачем матеріалів справи в обґрунтування позову, рішенням Подільського районного суду м. Києва від 27.09.2010 року у справі № 2-5571/10 Товариства з обмеженою відповідальністю "Грааль плюс" до Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" про визнання Кредитного договору недійсним зроблено висновок про не укладення кредитного договору від 08.06.2007 року за № 15.3/СК-227.07.2.

Згідно з частиною 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Дослідивши обставини на які посилається відповідач та третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, як на підставу відмови в задоволенні позовних вимог, суд зазначає наступне.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 13.06.2012 року у справі № 2-913/12, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 07.03.2013 року, частково задоволено позов Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" та стягнуто з Козіна Вадима Івановича на користь Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" заборгованість за кредитним договором № 15.3/СК-227.07.2 від 08.06.2007 року у розмірі 59 771 892,95 грн. та заборгованість за кредитним договором № 77.2/СК-011.08.2 від 31.01.2008 року у розмірі 45 326 374,31 грн.

Як вже зазначалось судом, рішення Подільського районного суду м. Києва від 27.09.2010 року у справі № 2-5571/10 набрало законної сили. Підставою для відмови в задоволені позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Грааль плюс" до Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" про визнання кредитного договору від 08.06.2007 року за № 15.3/СК-227.07.2. недійсним стало встановлення судом факту недотримання сторонами оспорюваного договору вимог щодо істотних умов договору, які є необхідними при його укладанні, та визнано кредитний договір, який оспорювався таким, що не є укладеним, а тому не підлягає захисту.

Водночас, як вбачається зі змісту рішення Печерського районного суду м. Києва від 13.06.2012 року у справі № 2-913/12 та ухвали Апеляційного суду м. Києва від 07.03.2013 року, судами, в процесі розгляду вказаної справи, не було досліджено обставин встановлення рішенням Подільського районного суду м. Києва від 27.09.2010 року у справі № 2-5571/10, яке набрало законної сили, факту неукладення кредитного договору від 08.06.2007 року за № 15.3/СК-227.07.2.

Згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідно до пункту 14 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" № 5 від 30.03.2012 року, суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний), або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою статті 215 Цивільного кодексу, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити, виходячи з норм чинного законодавства (статті 536, 638, 1056-1 Цивільного кодексу).

Згідно з пунктом 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення.

Статтею 18 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що іпотечний договір повинен містити такі істотні умови, зокрема: зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання. У разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду.

Відповідно до частини 4 статті 3 Закону України "Про іпотеку" іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності.

Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина 5 статті 3 Закону України "Про іпотеку").

Відповідно до пункту 1 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 року № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" (із змінами та доповненнями) вирішуючи спір про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України .

Статтею 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Дослідивши вище зазначені обставини справи, суд дійшов висновку про наявність правових підстав, з якими приписи статей 203,205 Цивільного кодексу пов'язують недійсність правочину, для визнання недійсними спірних Договорів іпотеки, у зв'язку з недодержанням в момент вчинення правочину його сторонами вимог Закону України "Про іпотеку").

У даному випадку правочини суперечать вимогам частини 4 статті 3 Закону України "Про іпотеку", оскільки, станом на момент укладення оспорюваних Договорів іпотеки було відсутнє зобов'язання за кредитним договором від 08.06.2007 року за № 15.3/СК- 227.07.2., у зв'язку з встановленням рішенням Подільського районного суду м. Києва від 27.09.2010 року у справі № 2-5571/10, факту не укладення вказаного Кредитного договору.

Аналогічний висновок міститься в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21.12.2011 року у справі № 6-30641св11 та від 15.02.2012 року у справі № 6-30639св11.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи відповідача та третьої особи спростовуються вище дослідженими обставинами справи, а відтак позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Грааль плюс" є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Витрати з судового збору покладаються на відповідача, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 4, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір іпотеки, укладений 13.06.2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Грааль плюс" (01021, м. Київ, Кловський узвіз, буд. 10, ідентифікаційний код 23376943) та Відкритим акціонерним товариством "Родовід Банк" (04136, м. Київ. вул. Північно-Сирецька. буд. 1-3, ідентифікаційний код 14349442) посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Макаренком В.М., зареєстрований в реєстрі за № 1107.

3. Визнати недійсним договір іпотеки, укладений 13.06.2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Грааль плюс" (01021, м. Київ, Кловський узвіз, буд. 10, ідентифікаційний код 23376943) та Відкритим акціонерним товариством "Родовід Банк" (04136, м. Київ. вул. Північно-Сирецька. буд. 1-3, ідентифікаційний код 14349442) посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Макаренком В.М., зареєстрований в реєстрі за № 1105.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання повного

тексту рішення 24.05.2013 року

Суддя С.В. Стасюк