Рішення

від 18.07.2013 по справі 910/10042/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/10042/13 18.07.13

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Сай А.С.

розглянувши справу № 910/10042/13

за позовом закритого акціонерного товариства «Державний науково-виробничий комплекс заготівлі і збереження аутологічної крові та її компонентів»;

до 1) Фонду державного майна України;

2) товариства з обмеженою відповідальністю «Біомедтранс»;

3) товариства з обмеженою відповідальністю «Аватек»;

про визнання частково недійсними установчих документів.

Представники сторін:

від позивача: Аабатурова І.Г., довіреність б/н від 15.07.2013р.;

від відповідача 1: Васильківська В.Є., довіреність № 408 від 14.12.2012р.;

від відповідача 2: не з'явився;

від відповідача 3: не з'явився.

обставини справи:

Закрите акціонерне товариство «Держаний науково-виробничий комплекс заготівлі і збереження аутологічної крові та її компонентів» (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до 1) Фонду державного майна України (надалі - відповідач 1) та 2) товариства з обмеженою відповідальністю «Біомедтранс» про визнання частково недійсними установчих документів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що положення Установчого договору та Статут ЗАТ «Банк крові» щодо встановлення строку, на який Фондом державного майна України передається право користування приміщеннями в якості оплати за акції товариства, не відповідають розпорядженню Кабінету Міністрів України № 354-р від 01.07.2002р., ст. 5 Закону України «Про господарські товариства», рішенню Установчих зборів ЗАТ «Банк крові», оформленого протоколом від 04 липня 2003 року, та основним положенням Статуту ЗАТ «Банк крові».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.05.2013р. порушено провадження у справі № 910/10042/13, залучено в якості відповідача 3 - товариство з обмеженою відповідальністю «Аватек», призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 20.06.2013р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Присутній у судовому засіданні 20.06.20013р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі, проте витребувані документи подав не в повному обсязі.

Присутній у судовому засіданні представник відповідача 1 позов не визнав, проте підстави своїх заперечень не навів та витребувані судом докази, в тому числі відзив на позов, суду не надав.

Представник відповідача 2 у судове засідання не з'явився та витребувані судом документи не подав, проте 20.06.2013 р. через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва надійшла заява, в якій відповідач 2 просить розглянути справу без участі його представника.

Представник відповідача 3 в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, витребувані докази, в тому числі відзив на позов, суду не надіслав.

Ухвалою від 20.06.2013р. суд відклав розгляд справи №910/10042/13 на 03.07.2013р., у зв'язку з неявкою в судове засідання представників відповідачів 2, 3 та неподанням витребуваних судом доказів.

Присутній в судовому засіданні від 03.07.2013р. представник позивача підтримав позовні вимоги, з підстав наведених у позовній заяві.

Присутній у судовому засіданні представник відповідача 1 заперечив проти позову з посиланням на обставини, зазначені у відзиві на позов, який було подано через загальний відділ господарського суду 03.07.2013р., та просив задовольнити клопотання про призначення колегіального розгляду справи, а також відкласти розгляд справи, у зв'язку з можливістю вступу у справу Генеральної прокуратури України.

Представник відповідача 2 у судове засідання вдруге не з'явився, вимоги ухвали суду від 20.06.2013р. останній не виконав та витребувані судом докази, зокрема, відзив на позов, суду не подав, проте 03.07.2013р. через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва надійшла заява, в якій відповідач 2 просить розглянути справу без участі його представника.

Представник відповідача 3 в судове засідання також вдруге не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, витребувані докази, в тому числі відзив на позов, суду не надіслав.

Ухвалою від 03.07.2013р. суд відклав розгляд справи на 11.07.2013р., у зв'язку з неявкою в судове засідання представників відповідачів 2 та 3, неподанням витребуваних доказів та необхідністю витребування нових доказів у справі.

Присутній в судовому засіданні від 11.07.2013р. представник позивача підтримав позовні вимоги, з підстав наведених у позовній заяві, та надав витребувані судом додаткові пояснення по справі.

Присутній у судовому засіданні представник відповідача 1 заперечив проти позову з посиланням на обставини, зазначені у відзиві на позов та також подав витребувані судом докази.

Представник відповідача 2 у судове засідання черговий раз не з'явився, вимоги ухвали суду від 03.07.2013р. останній не виконав та витребувані судом докази, зокрема, відзив на позов, суду не подав, проте 11.07.2013р. через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва надійшла заява, в якій відповідач 2 просить розглянути справу без участі його представника.

Представник відповідача 3 в судове засідання також не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, витребувані докази, в тому числі відзив на позов, суду не надіслав.

Крім того, суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача 1 щодо колегіального розгляду даної справи, оскільки в силу ч. 1 ст. 4-6 Господарського процесуального кодексу України це є правом, а не обов'язковому суду.

Оскільки відповідачі 2 та 3 належним чином повідомлені про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, про що свідчать наявні у справі повідомлення про вручення поштових відправлень, та клопотань про відкладення розгляду справи від останніх не надходило, тому суд вважає, що у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, без участі представників відповідачів 2 та 3, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01 липня 2002 року розпорядженням Кабінету Міністрів України № 354-р «Про утворення Державного науково-виробничого комплексу заготівлі і збереження аутологічної крові та її компонентів» (надалі - розпорядження) вирішено питання щодо утворення за участю держави та приватних інвесторів Державного науково-виробничого комплексу заготівлі і зберігання аутологічної крові та її компонентів у формі закритого акціонерного товариства, та зобов'язано Фонд державного майна України виступити з боку держави співзасновником Науково-виробничого комплексу.

Відповідно до п. 2 зазначеного розпорядження, зобов'язано Академію медичних наук визначити в двомісячний термін разом з МОЗ співзасновників Науково-виробничого комплексу та подати Фонду державного майна пропозиції щодо формування переліку державного майна (майнових прав), яке передається до статутного фонду Науково-виробничого комплексу для забезпечення його діяльності.

Листом № 3.22-10/1892 від 15.10.2002р. Міністерство охорони здоров'я України, на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 01 липня 2002 року № 354-р, повідомило Фонд державного майна України, що не заперечує щодо створення Науково-виробничого комплексу у формі закритого акціонерного товариства та визначення недержавним співзасновником закритого акціонерного товариства з обмеженою відповідальністю «Біомедтранс» з 49% пакетом акцій. Державні корпоративні права складають 51%.

Також, у додатку до вказаного листа Міністерство охорони здоров'я України повідомило перелік майна, право користування на яке передається до статутного фонду ЗАТ «Банк крові» та яке перебуває на балансі Академії медичних наук України.

Згідно наказу Фонду державного майна України № 84 від 21.01.2003р., останній погодив створення ЗАТ «Банк крові» та виступив співзасновником закритого акціонерного товариства «Державний науково-виробничий комплекс заготівлі і збереження аутологічної крові та її компонентів» .

04.07.2003р. були проведені збори засновників закритого акціонерного товариства «Державний науково-виробничий комплекс заготівлі і збереження аутологічної крові та її компонентів» (скорочено - ЗАТ «Банк крові»), якими вирішено: створити ЗАТ «Банк крові»; затвердити Статут ЗАТ «Банк крові», затверджено розмір Статутного фонду та порядок його внесення; обрано генерального директора товариства, членів спостережної ради, дирекцію, членів ревізійної комісії.

Зазначені рішення засновників закритого акціонерного товариства «Державний науково-виробничий комплекс заготівлі і збереження аутологічної крові та її компонентів» оформлені протоколом від 04.07.2003р., підписаного повноважними представниками та скріпленого печатками акціонерів. Копія протоколу від 04.07.2003р. залучена до матеріалів справи.

Як вбачається з п. 3 вказаного вище протоколу, установчими зборами засновників було вирішено, що для забезпечення діяльності товариства за рахунок вкладів акціонерів створюється статутний фонд у розмірі 7 012 000 гривень, розподільний на 70 120 простих іменних акцій. Номінальна вартість однієї акції - 100 гривень.

Засновники ЗАТ «Банк крові» сплачують належні їм акції таким чином: Фонд державного майна України сплачує вартість акцій шляхом внесення користування приміщеннями, перелік яких наведено в додатку до Установчого договору ЗАТ «Банк крові» на загальну суму 3 576 000 грн., в свою чергу ТОВ «БіоМедТранс» сплачує вартість акцій шляхом внесення грошових коштів на суму 3 436 000 грн.

Акції між засновниками розподіляються наступним чином: Фонд державного майна України - 35760 акцій загальною вартістю 3 576 000 гривень, що становить 51% Статутного фонду, ТОВ «БіоМедТранс» - 34 360 акцій загальною вартістю 3 436 000 гривень, що становить 49% Статутного фонду.

09.07.2003р. Святошинською районною у м. Києві державною адміністрацією за № 12303 було зареєстровано Установчий договір та Статут закритого акціонерного товариства «Державний науково-виробничий комплекс заготівлі і збереження аутологічної крові та її компонентів».

29.03.2006р. Святошинською районною у м. Києві державною адміністрацією було зареєстровано нову редакцію Статуту закритого акціонерного товариства «Державний науково-виробничий комплекс заготівлі і збереження аутологічної крові та її компонентів», з якої, зокрема, вбачається включення до складу засновників - товариство з обмеженою відповідальністю «АВАТЕК» та розподілення акцій між акціонерами наступним чином: Фонд державного майна України - 51%, ТОВ «БіоМедТранс» - 24,5%, ТОВ «АВАТЕК» - 24,5% (п. 7.3. Статуту).

Проте, як вбачається з розділу 4 Установчого договору, п. 6.3. Статуту (в редакції від 09.07.2002р.) та п. 7.4. Статуту (в редакції від 29.03.2006р.), Фонд державного майна України в якості оплати належних йому акцій вніс право користування приміщеннями строком тільки на 10 років.

Отже, за твердженнями позивача, положення Установчого договору та Статуту щодо передачі Фондом державного майна України в якості оплати належних йому акцій право користування приміщеннями терміном тільки на 10 років суперечить розпорядженню Кабінету Міністрів України № 354-р від 01.07.2002р. та рішенню установчих зборів засновників закритого акціонерного товариства «Державний науково-виробничий комплекс заготівлі і збереження аутологічної крові та її компонентів», оформлених протоколом від 04.07.2003р., а також порушує права товариства, загрожуючи припиненням його діяльності.

Дослідивши надані суду докази та заслухавши пояснення учасників судового засідання, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції на день створення позивача), господарськими товариствами цим Законом визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства. Товариства є юридичними особами.

Згідно ч. 2 ст. 3 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції на день створення позивача), засновниками та учасниками товариства можуть бути підприємства, установи, організації, а також громадяни, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.

Приписами частини першої статті 4 зазначеного Закону встановлювалось, що акціонерне товариство створюється і діє на підставі установчого договору і статуту.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 13 «Про господарські товариства» (в редакції на день створення позивача), вкладами учасників та засновників товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті. Вклад, оцінений у карбованцях, становить частку учасника та засновника у статутному фонді. Порядок оцінки вкладів визначається в установчих документах товариства, якщо інше не передбачено законодавством України.

Крім того, у ст. 5 вказаного Закону визначалось, якщо в установчих документах товариства не вказано строк його діяльності, товариство визнається створеним на невизначений строк.

При дослідженні положень Установчого договору та Статуту закритого акціонерного товариства «Державний науково-виробничий комплекс заготівлі і збереження аутологічної крові та її компонентів», судом не встановлено, що товариство було створено строком на 10 років.

Крім того, як вбачається з розпорядження Кабінету Міністрів України №354-р від 01 липня 2002 року «Про утворення Державного науково-виробничого комплексу заготівлі і збереження аутологічної крові та її компонентів», останнім не було передбачено строку діяльності товариства, а також не встановлено жодних строків користування майном, яке повинно бути передано до статутного фонду товариства. В розпорядженні лише доручалось Міністерству охорони здоров'я України визначити та подати Фонду державного майна України пропозиції щодо формування переліку державного майна (майнових прав), за рахунок якого повинен був бути сформований статутний фонд товариства для забезпечення його діяльності, та не надавались повноваження щодо визначення строку користування майном, що передавалось до статутного фонду.

В наказі Фонду державного майна України №84 від 21.01.2003р. «Щодо створення ЗАТ «Банк крові» також не міститься жодного положення про те, що право користування майном до статутного фонду Товариства передається на певний строк.

Суд також звертає увагу на те, що в протоколі від установчих зборів засновників закритого акціонерного товариства «Державний науково-виробничий комплекс заготівлі і збереження аутологічної крові та її компонентів» від 04.07.2003р. не міститься положення про те, що Статутний фонд товариства, до складу якого внесено відповідачем 1 права користування приміщеннями, формується строком на 10 років.

Таким чином, положення Установчого договору та Статут товариства щодо встановлення строку, на який передається право користування приміщеннями, не відповідають розпорядженню Кабінету Міністрів України № 354-р від 01 липня 2003 року, ст. 5 Закону України «Про господарські товариства», рішенню установчих зборів засновників ЗАТ «Банк крові», оформленого протоколом від 04 липня 2003 року, та основним положенням Статуту ЗАТ «Банк крові».

Водночас, у разі витребування відповідачем 1 нежитлових приміщень, право користування якими передано до Статного фонду товариства, останнє буде свідчити про зменшення розміру Статутного фонду, що можливе лише на підставі рішення загальних зборів акціонерів.

У п. 14 Постанови пленуму Верховного суду України від 24.10.2008 року №13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» визначено, що при вирішенні спорів про визнання установчих документів господарського товариства недійсними господарським судам необхідно розмежовувати правову природу статуту та установчого (засновницького) договору товариства.

Статут юридичної особи за змістом частини другої статті 20 ГК є актом, який визначає правовий статус юридичної особи, оскільки він містить норми, обов'язкові для учасників товариства, його посадових осіб та інших працівників, а також визначає порядок затвердження та внесення змін до статуту.

Підставами для визнання акта, в тому числі статуту, недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт, а також порушення у зв'язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Статут не є одностороннім правочином, оскільки затверджується (змінюється) загальними зборами учасників (засновників, акціонерів), які не є ні суб'єктом права, ні органом, який здійснює представництво товариства. Не є статут і договором, тому що затверджується (змінюється) не за домовленістю всіх учасників (засновників, акціонерів) товариства, а більшістю у 3/4 голосів акціонерів чи простою більшістю голосів учасників товариства (статті 42, 59 Закону про господарські товариства).

У зв'язку з цим при вирішенні спорів щодо визнання статуту недійсним не застосовуються норми, які регламентують недійсність правочинів.

Згідно з положеннями п.15 Постанови пленуму Верховного суду України від 24.10.2008 року №13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» судам необхідно враховувати, що з набранням чинності ЦК (статті 142, 153) договір про створення (заснування) АТ, ТОВ та ТДВ не регулює відносини між учасниками (акціонерами) товариства при здійсненні його діяльності і припиняє свою дію після досягнення мети - створення та державної реєстрації товариства. Зазначені договори мають відповідати загальним вимогам, що пред'являються до правочинів, і при розгляді спорів про визнання їх недійсними суди повинні керуватися відповідними нормами про недійсність правочинів.

При цьому, ч. 1 п. 13 постанови пленуму Верховного суду України від 24.10.2008 року № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» визначено, що відповідно до вимог статей 88, 143, 154 ЦК, статей 57, 82 ГК, статей 4, 37, 51, 65, 67, 76 Закону про господарські товариства, статей 27, 30 Закону про державну реєстрацію суди вправі визнати недійсними установчі документи товариства за одночасної наявності таких умов: на момент розгляду справи установчі документи не відповідають вимогам законодавства; порушення, допущені при прийнятті та затвердженні установчих документів, не можуть бути усунені; відповідні положення установчих документів порушують права чи охоронювані законом інтереси позивача.

Судом встановлено, що установчі документи в частині, яку позивач просить визнати недійсною, суперечать актам цивільного законодавства, а саме: не відповідає ст. 5 Закону України «Про господарські товариства», оскільки рішенням Установчих зборів товариства, оформленого протоколом установчих зборів засновників Закритого акціонерного товариства «Державний науково-виробничий комплекс заготівлі і збереження аутологічної крові та її компонентів (скорочено «Банк крові»)» від 04 липня 2003 року, товариство було створено на невизначений строк, при цьому статутний фонд товариства формувався в тому числі за рахунок права користування нерухомим майном, яке було передано на невизначений строк.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач вчинив заходи щодо інформування відповідача 1 про допущені порушення законодавства під час оформлення установчих документів товариства. Так, 08.04.2013р. позивач звернувся з листом за № 32 до Фонду державного майна України, що має контрольний пакет акцій товариства, з вимогою провести у найближчий час загальні збори акціонерів товариства, на яких вирішити питання щодо усунення вищезазначеної помилки та внести відповідні зміни до установчих документів товариства. Проте, станом на день звернення позивача до суду відповіді на зазначений лист ЗАТ «Банк крові» не отримав, що свідчить про неможливість усунути порушення законодавства в позасудовому порядку.

Щодо порушення прав позивача, суд погоджується з доводами останнього, що у разі вилучення зі Статутного фонду ЗАТ «Банк крові» права користування нерухомим майном це може призвести по суті до припинення діяльності підприємства та поставити під загрозу досягнення цілей, за для яких було створено дане товариство.

Таким чином, наявність невідповідності установчих документів чинному законодавству України, неможливість самостійного усунення вказаних порушень та порушення прав позивача є достатніми підставами для задоволення позовних вимог в частині визнання недійсними відповідних положень в Установчому договорі та Статуті товариства.

Проте, не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині визначення судом п. 2 ч. 1 ст. 4 Установчого договору, преамбули Додатку до Установчого договору, п. 6.3. ст. 6 Статуту, зареєстрованого 09 липня 2003 року Святошинською районною у м. Києві державною адміністрацією за реєстраційним №12303, п. 7.4. ст. 7 Статуту, зареєстрованого 29 березня 2006 року Святошинською районною у м. Києві державною адміністрацією за реєстраційним №10721050001001161, у певній редакції, оскільки суди не вправі вносити зміни до статуту товариства, у зв'язку з тим, що це належить до виключної компетенції загальних зборів товариства відповідно до положень ст.ст. 41, 42 Закону України «Про господарські товариства».

Щодо посилань відповідача 1 на пропуск позивачем строків позовної давності, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з положеннями ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Так, дійсно, установчі документи позивача, які визнаються частково недійсними були зареєстровані Святошинською районною у місті Києві державною адміністрацією 09 липня 2003 року.

Проте, під час розгляду справи судом було встановлено, що про порушення своїх прав позивач дізнався лише 19.11.2012р., отримавши лист Фонду державного майна України №10-27-16837, в якому повідомлялось про припинення права користування державними майном.

Таким чином, дата, коли позивач дізнався про порушення свого права, є 19 листопада 2012 року, тобто з моменту отримання листа від відповідача 1 з вимогою звільнити приміщення.

Отже, строк позовної давності підлягає відрахуванню не з моменту, коли було зареєстровано установчі документи товариства, а з моменту, коли особа довідалася про порушення свого права, як передбачено ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України.

З огляду на вищевикладене, строк позовної давності, встановлений ст. 257 Цивільного кодексу України, не пропущено, а відтак підстави для відмови в задоволенні позову з цієї підстави - відсутні.

За таких обставин, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача 1, як особу внаслідок неправомірних дій якої виник спір, пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Визнати частково недійсним Установчий договір закритого акціонерного товариства «Держаний науково-виробничий комплекс заготівлі і збереження аутологічної крові та її компонентів», зареєстрований 09 липня 2003 року Святошинською районною у м. Києві державною адміністрацією за реєстраційним № 12303, в частині встановлення строку користування об'єктами нерухомості, зазначеного в п. 2 ч. 1 ст. 4 Установчого договору.

3. Визнати частково недійсним з моменту укладення Додаток до Установчого договору Закритого акціонерного товариства «Держаний науково-виробничий комплекс заготівлі і збереження аутологічної крові та її компонентів» в частині встановлення строку користування приміщеннями, зазначеного в преамбулі Додатку.

4. Визнати частково недійсним Статут Закритого акціонерного товариства «Держаний науково-виробничий комплекс заготівлі і збереження аутологічної крові та її компонентів», зареєстрований 09 липня 2003 року Святошинською районною у м. Києві державною адміністрацією за реєстраційним № 12303, в частині встановлення строку користування приміщеннями, зазначеного в п. 6.3 ст. 6 Статуту.

5. Визнати частково недійсним Статут Закритого акціонерного товариства «Держаний науково-виробничий комплекс заготівлі і збереження аутологічної крові та її компонентів», зареєстрований 29 березня 2006 року Святошинською районною у м. Києві державною адміністрацією за реєстраційним №10721050001001161, в частині встановлення строку користування приміщеннями, зазначеного в п. 7.4. ст.7 Статуту.

6. Стягнути з Фонду державного майна України (01015, м. Київ, вул. Кутузова, 18/9; код ЄДРПОУ 00032945) на користь закритого акціонерного товариства «Державний науково-виробничий комплекс заготівлі і збереження аутологічної крові та її компонентів» (01054, м. Київ, вул. Воровського, 27; код ЄДРПОУ 32557330) 3441,00 грн. - витрат по сплаті судового збору. Видати наказ.

7. В іншій частині вимог в позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 25.07.2013р. Суддя А.І. Привалов А.І. Привалов