Ухвала

від 17.04.2013 по справі 2а-1670/8095/12

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2013 р.Справа № 2а-1670/8095/12 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Ральченка І.М.

Суддів: Катунова В.В. , Рєзнікової С.С.

при секретарі судового засідання Кудіній Я.Г.

за участі представників:

позивача - Ярошенко С.М.

відповідача - Барановського С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Лохвицької міжрайонної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 24.01.2013р. по справі № 2а-1670/8095/12

за позовом Фермерського господарства "Мрія"

до Лохвицької міжрайонної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

21 грудня 2012 року Фермерське господарство "Мрія" звернулося суду із позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Лохвицької міжрайонної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби № 0000282251 від 05 жовтня 2012 року.

Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 24.01.2013 року позовні вимоги задовольнив.

Приймаючи зазначене рішення суд першої інстанції виходив з того, що податкове законодавство не пов'язує можливість перебування господарюючого суб'єкта на спеціальному режимі оподаткування ПДВ із наявністю зареєстрованих договор ів на право користування земельними ділянками, оскільки визначальним критерієм є відсоткове співвідношення виробленої сільськогосподарської продукції.

Лохвицька міжрайонна державна податкова інспекція Полтавської області Державної податкової служби подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті постанови норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, зазначаючи, що перевіркою дотримання ФГ "Мрія" вимог податкового законодавства встановлено заниження податкового зобов'язання з ПДВ у зв'язку з втратою позивачем права на спеціальний режим оподаткування ПДВ, оскільки ним використовувалися у господарській діяльності земельні ділянки за договорами оренди, які не були зареєстровані у Центрі державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити, скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Представник позивача у судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував у повному обсязі, вважав постанову суду першої інстанції такою, що не підлягає скасуванню.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судовим розглядом, у період з 05 вересня 2012 року по 13 вересня 2012 року фахівцями Лохвицької МДПІ проведено позапланову виїзну документальну перевірку ФГ "Мрія" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 липня 2009 року по 30 червня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2009 року по 30 червня 2012 року.

За результатами перевірки складений акт від 20 вересня 2012 року №106/22/13965443, яким встановлено порушення позивачем ст.ст. 18, 20 Закону України "Про оренду землі", ст. 125, 126 Земельного кодексу України, підп. 7.4.1 п. 7.4, п. 7.5 ст. 7, п. 81.1, 81.2, 81.6 ст. 81 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено ПДВ у сумі 328751 грн., п. 8.11 ст. 8 Закону України "Про податок на додану вартість", п. 209.2, 209.6 ст. 209, п. 199.1 ст. 199 Податкового кодексу України, пункту 15 розділу ХХ (Перехідні положення) Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення суми ПДВ, яка залишається у розпорядженні сільськогосподарського товаровиробника 1003451 грн. Також у відповідності до підп. "б" п. 308.6 ст. 308 Податкового кодексу України ФГ "Мрія" зобов'язано перейти до сплати податків за загальною системою оподаткування починаючи з наступного місяця після місяця, у якому було встановлено таке порушення.

На підставі акту перевірки Лохвицькою МДПІ 05 жовтня 2012 року винесено податкове повідомлення-рішення № 0000282251, яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 365877,5 грн., з яких 292702 грн. - за основним платежем, 73175,5 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що податкове законодавство не пов'язує можливість перебування господарюючого суб'єкта на спеціальному режимі оподаткування ПДВ із наявністю зареєстрованих договорів на право користування земельними ділянками, оскільки визначальним критерієм є відсоткове співвідношення виробленої сільськогосподарської продукції.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з наступних підстав.

ФГ "Мрія" є суб'єктом спеціального режиму оподаткування ПДВ, дата реєстрації платником ПДВ - 20 лютого 2008 року, дата реєстрації суб'єктом спеціального режиму оподаткування 01 січня 2009 року.

У відповідності до пункту 81.1 статті 81 Закону України "Про податок на додану вартість" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 81.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування.

Пунктом 81.6 статті 81 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є поставка вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів (послуг) становить не менше 75 відсотків вартості всіх товарів (послуг), поставлених протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Пунктом 81.2 статті 81 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Аналогічні норми містить і Податковий кодекс України.

Так, згідно зі статтею 209 Податкового кодексу України резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування (пункт 209.1).

Сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно (пункт 209.6).

Згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей (пункт 209.2).

У ході судового розгляду справи встановлено, що ФГ "Мрія" відображало податкові зобов'язання та податковий кредит шляхом подання до податкового органу двох декларацій.

А саме, підприємством подавалась декларація по ПДВ скорочена, в якій відображаються податкові зобов'язання і податковий кредит по поставленим ним сільськогосподарським товарам (послугам), що не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченого (нарахованого) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Також, декларація з ПДВ загальна, по операціях з поставки продукції не власного виробництва, по операціям з продажу підакцизних товарів, за якою позитивне значення суми ПДВ перераховується до державного бюджету, а від'ємне відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Для здійснення своєї господарської діяльності, зокрема для виготовлення власної сільськогосподарської продукції та її подальшої реалізації, ФГ "Мрія" використовує земельні ділянки, які орендує у фізичних осіб (пайовиків). Всього протягом періоду, що перевірявся, позивач орендував земельні ділянки на території Безсалівської сільської ради. Також використовувалися землі, які перебували у власності ФГ "Мрія" на підставі державного акту на землю на території Погарщанської сільської ради.

Проведеною перевіркою встановлено, що для здійснення господарської діяльності позивач використовував земельні ділянки на підставі договорів оренди, частина з яких не пройшла державної реєстрації.

Слід вказати, що фактичною підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення - рішення є висновок податкового органу щодо виробництва ФГ "Мрія" продукції на землі, використання якої не ґрунтується на правових підставах, внаслідок відсутності державної реєстрації договорів оренди, а тому питома вага продукції, виготовленої на власних землях та землях, договори оренди яких посвідчені у відповідності до вимог законодавства, менша 75%, що виключає можливість використання господарюючим суб'єктом спеціального режиму оподаткування.

Стосовно таких тверджень відповідача колегія суддів підтримує позицію суду першої інстанції та зазначає наступне.

Порядок набуття та підтвердження статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку встановлено статтею 2 Закону України "Про фіксований сільськогосподарський податок" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин).

У відповідності до абз. 1 ч. 1 ст. 2 Закону особи можуть бути зареєстровані як платники ФСП, якщо такі особи є сільськогосподарськими підприємствами різних організаційно-правових форм, передбачених законами України, селянські та інші господарства, які займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції, а також рибницькі, рибальські та риболовецькі господарства, які займаються розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах), у яких сума, одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 75 відсотків загальної суми валового доходу.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України "Про фіксований сільськогосподарський податок" об'єктом оподаткування для платників фіксованого сільськогосподарського податку (далі - платники податку) є площа сільськогосподарських угідь, переданих сільськогосподарському товаровиробнику у власність або наданих йому у користування, в тому числі на умовах оренди.

Аналогічні норми містить і Податковий кодекс України.

Зокрема згідно з пунктом 301.1 Податкового кодексу України платниками податку з урахуванням обмежень, встановлених пунктом 301.6 цієї статті, можуть бути сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.

Статтею 302 Податкового кодексу України встановлено, що об'єктом оподаткування податком для сільськогосподарських товаровиробників є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди.

Таким чином, зі змісту наведених норм випливає, що кваліфікаційною вимогою для особи, яка претендує на набуття статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку, є частка сільськогосподарського товаровиробництва, яка повинна перевищувати 75% загального обсягу доходу суб'єкта господарювання. При цьому господарюючий суб'єкт повинен підтвердити дотримання критерію щодо мінімальної частки сільськогосподарського товаровиробництва. Для визначення зазначеної частки враховується дохід від операцій з сільськогосподарською продукцією.

Відповідно до приписів Закону України "Про фіксований сільськогосподарський податок" та Податкового кодексу України, для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку землі, що використовуються сільськогосподарським товаровиробником для виробництва продукції рослинництва, повинні знаходитися у власності чи користуванні такого виробника. Разом з тим законодавчо не встановлено вимоги про мінімальну кількість земельних ділянок, які належать на праві власності чи знаходяться в користуванні платника фіксованого сільськогосподарського податку. Водночас Закон не деталізує вимог до правового титулу, відповідно до якого у особи виникає право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, а також до правовстановлюючих документів, якими підтверджуються відповідні права на земельні ділянки.

Отже, за таких обставин будь-яке право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, хоч би з яких підстав не виникало таке право, є належним для підтвердження частки сільськогосподарського товаровиробництва для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку.

При цьому колегія суддів вказує, що на підтвердження факту користування земельними ділянками для здійснення виробництва сільськогосподарської продукції позивачем надано державний акт на право користування землею, довідку Відділу Держкомзему у Лохвицькому районі Полтавської області про кількісний стан земель, закріплених за ФГ "Мрія", довідки видані Безсалівською сільською радою про наявність земель, які знаходяться у користуванні на умовах оренди, довідку щодо кількісного обліку земель згідно державної статистичної звітності по формі 6-зем та даних державного реєстру по ФГ "Мрія" та договори оренди землі з фізичними особами (пайовиками).

Крім того, необхідно зауважити, що норми Податкового кодексу України мають пріоритетний характер перед нормами інших галузей права у регулюванні податкових правовідносин.

Варто визнати, що недотримання норм земельного законодавства щодо реєстрації права оренди земельних ділянок не може бути перешкодою для кваліфікації сільськогосподарських угідь як таких, що знаходяться у користуванні товаровиробника для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку. Розглядувані угіддя будуть знаходитися у користуванні платника сільськогосподарського податку. При цьому варто враховувати, що виникнення орендних відносин відповідно до вимог земельного законодавства не є обов'язковою умовою для визнання сільськогосподарських угідь такими, що знаходяться в користуванні платника фіксованого сільськогосподарського податку. Зазначене пояснюється тим, що оренда є лише одним із видів права користування землею.

У свою чергу, Податковий кодекс України не зводить користування сільськогосподарськими угіддями лише до виникнення права оренди на відповідні земельні ділянки. Відповідно, зареєстрований належним чином договір оренди не може вважатися єдиним обов'язковим документом, що підтверджує правомірність перебування особи у статусі платника фіксованого сільськогосподарського податку. Відтак, дефекти оформлення відповідного договору не можуть впливати на правильність врахування доходів від реалізації продукції рослинництва при розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва.

За таких обставин продукція, вирощена на земельній ділянці, орендованій платником фіксованого сільськогосподарського податку в юридичної та/або фізичної особи, є сільськогосподарською продукцією в розумінні глави 2 розділу XIV Податкового кодексу України незалежно від того, чи зареєстровані належним чином договори оренди такої ділянки.

Відповідно, така продукція повинна враховуватися при визначенні частки сільськогосподарського товаровиробництва у розмірі 75 відсотків, необхідної для набуття та підтвердження особою статусу платника сільськогосподарського товаровиробника. За таких обставин відсутні будь-які підстави для розмежування сільськогосподарської продукції на ту, що отримана на належно оформлених земельних ділянках, право оренди яких зареєстровано, та на ту, що вирощена на ділянках, оренда чи інше право користування якими оформлені з недоліками.

Враховуючи викладене колегія суддів підтримує висновки суду першої інстанції, що відсутність належного оформлення земельних ділянок, зокрема, відсутність державної реєстрації відповідних договорів оренди, не є підставою для звільнення платника фіксованого сільськогосподарського податку від нарахування податку з площі всіх ділянок, що перебувають у його користуванні. Таким чином, фіксований сільськогосподарський податок сплачується з усіх земель, що фактично використовуються платником цього податку для виробництва сільськогосподарської продукції.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне вказати, що податкові органи наділені повноваженнями контролювати дотримання платниками податків норм податкового та окремих норм господарського законодавства у випадках, прямо передбачених законом; при цьому функції контролю за дотриманням норм земельного законодавства до повноважень органів державної податкової служби не належить.

Отже, порушення платниками норм іншого законодавства, дотримання якого не контролюється органами державної податкової служби, не можуть бути підставою для застосування відповідальності, передбаченої нормами Закону України "Про податок на додану вартість" та Податкового кодексу України.

Таким чином, оскільки позивачем виконана обов'язкова вимога (мінімальний розмір частки сільськогосподарського товаровиробництва) для перебування на обліку платника фіксованого сільськогосподарського податку, а не проведення державної реєстрації договорів оренди земельної ділянки (з незалежних від господарюючого суб'єкту обставин) не є підставою для позбавлення позивача такого статусу, висновки Лохвицької МДПІ щодо заниження сум податку на додану вартість є хибними, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення, що прийняте на їх підставі, є таким, що підлягає скасуванню.

Отже, переглянувши постанову суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що при її прийнятті суд першої інстанції у повному обсязі з'ясував обставини справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Лохвицької міжрайонної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 24.01.2013р. по справі № 2а-1670/8095/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Ральченко І.М. Судді Катунов В.В. Рєзнікова С.С.

Повний текст ухвали виготовлений 22.04.2013 р.