Ухвала

від 06.02.2014 по справі 2а-1670/8095/12

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 лютого 2014 року м. Київ К/800/29251/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Усенко Є.А., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Лохвицької міжрайонної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 24 січня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2013 року

у справі № 2а-1670/8095/12

за позовом Фермерського господарства «Мрія»

до Лохвицької міжрайонної державної податкової інспекції Полтавської

області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-

рішення,-

В С Т А Н О В И В

Фермерське господарство "Мрія" (надалі також - ФГ "Мрія", позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Лохвицької міжрайонної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби (далі також - ДПІ, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 5 жовтня 2012 року. №0000282251

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 24 січня 2013 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Лохвицької міжрайонної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби від 5 жовтня 2012 року. №0000282251.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2013 року апеляційну скаргу Лохвицької міжрайонної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби залишено без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 24 січня 2013 року по справі № 2а-1670/8095/12 - без змін.

ДПІ в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанції порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даного спору, просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 24 січня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2013 року і ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач, не погоджуючись із касаційною скаргою, подав письмове заперечення, в якому просить постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 24 січня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2013 року залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, з огляду на її безпідставність та необґрунтованість.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою для нарахування зобов'язання зі сплати податку на додану вартість на загальну суму 365877,5 грн. на підставі податкового повідомлення-рішення, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 20 вересня 2012 року №106/22/13965443, про порушення позивачем вимог статей 18 , 20 Закону України «Про оренду землі» , статей 125 , 126 Земельного кодексу України , підпункту 7.4.1 пункту 7.4, пункту 7.5 статті 7 , пунктів 8 1 .1, 8 1 .2 , 8 1 .6 статті 8 1 Закону України «Про податок на додану вартість» , в результаті чого занижено ПДВ у сумі 328751 грн., пункту 8.11 статті 8 Закону України «Про податок на додану вартість» (надалі також - Закон»; тут і надалі - в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) пунктів 209.2, 209.6 статті 209 , пункту 199.1 статті 199 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України»; тут і надалі - в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), пункту 15 розділу ХХ (Перехідні положення) ПК України , в результаті чого встановлено завищення суми ПДВ, яка залишається у розпорядженні сільськогосподарського товаровиробника 1003451.

Вказані порушення, на думку податкового органу полягають у тому, що виробництво позивачем продукції відбувалось на земельних ділянках, використання яких не ґрунтувалось на правових підставах, внаслідок відсутності державної реєстрації договорів оренди, у зв'язку із чим питома вага продукції, виготовленої на власних землях та землях, договори оренди яких посвідчені у відповідності до вимог законодавства, менша 75%, що виключає можливість використання господарюючим суб'єктом спеціального режиму оподаткування.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є суб'єктом спеціального режиму оподаткування ПДВ, дата реєстрації платником ПДВ - 20 лютого 2008 року, дата реєстрації суб'єктом спеціального режиму оподаткування 1 січня 2009 року.

У відповідності до пункту 8 1 .1 статті 8 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 81.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування.

Згідно з пунктом 8 1 .6 статті 8 1 Закону сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є поставка вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів (послуг) становить не менше 75 відсотків вартості всіх товарів (послуг), поставлених протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Пунктом 81.2 статті 8 1 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

При цьому в силу вимог пункту 8 1 .6 статті 8 1 Закону України «Про податок на додану вартість» сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є поставка вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів (послуг) становить не менше 75 відсотків вартості всіх товарів (послуг), поставлених протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Згідно з підпунктом «б» 81.15.2 пункту 81.15 вказаної статті Закону діяльність у сфері сільського господарства включає:

виробництво продукції рослинництва, а саме рослинних культур, а також вирощення фруктів та овочів, квітів та декоративних рослин (у відкритих або закритих ґрунтах), грибів, насіння, прянощів, саджанців та водоростей, а також їх обробка, переробка та/або консервація (підпункт «а»);

виробництво продукції тваринництва, а саме свійських сільськогосподарських тварин, птахівництва, кролівництва, бджільництва, а також розведення шовкопрядів, змій та інших плазунів або слимаків та інших наземних ссавців, безхребетних та комах; а також їх обробка, переробка та/або консервація (підпункт «б»).

Таким чином, основною умовою застосування платником спеціального режиму в порядку статті 8 1 Закону України «Про податок на додану вартість» є здійснення таким платником діяльності з безпосереднього виробництва сільськогосподарської продукції у відповідних обсягах.

Аналогічне за змістом правове регулювання спірних правовідносин передбачено і статтею 209 Податкового кодексу України .

Зі змісту наведених норм випливає, що кваліфікаційною вимогою для особи, яка претендує на набуття статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку, є частка сільськогосподарського товаровиробництва, яка повинна перевищувати 75% загального обсягу доходу суб'єкта господарювання. При цьому господарюючий суб'єкт повинен підтвердити дотримання критерію щодо мінімальної частки сільськогосподарського товаровиробництва. Для визначення зазначеної частки враховується дохід від операцій з сільськогосподарською продукцією.

Відповідно до приписів Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок» та Податкового кодексу України для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку землі, що використовуються сільськогосподарським товаровиробником для виробництва продукції рослинництва, повинні знаходитися у власності чи користуванні такого виробника. Разом з тим законодавчо не встановлено вимоги про мінімальну кількість земельних ділянок, які належать на праві власності чи знаходяться в користуванні платника фіксованого сільськогосподарського податку. Водночас Закон не деталізує вимог до правового статусу, відповідно до якого у особи виникає право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, а також до правовстановлюючих документів, якими підтверджуються відповідні права на земельні ділянки.

Отже, за таких обставин будь-яке право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, хоч би з яких підстав не виникало таке право, є належним для підтвердження частки сільськогосподарського товаровиробництва для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку.

При цьому як підтверджується матеріалами справи, факт користування земельними ділянками для здійснення виробництва сільськогосподарської продукції підтверджений державним актом на право користування землею, довідкою Відділу Держкомзему у Лохвицькому районі Полтавської області про кількісний стан земель, закріплених за ФГ «Мрія», довідками, виданими Безсалівською сільською радою про наявність земель, які знаходяться у користуванні на умовах оренди, довідку щодо кількісного обліку земель згідно державної статистичної звітності по формі 6-зем та даних державного реєстру по ФГ «Мрія» та договори оренди землі з фізичними особами (пайовиками).

Крім того, недотримання норм земельного законодавства щодо реєстрації права оренди земельних ділянок не може бути перешкодою для кваліфікації сільськогосподарських угідь як таких, що знаходяться у користуванні товаровиробника для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку.

У свою чергу, Податковий кодекс України не зводить користування сільськогосподарськими угіддями лише до виникнення права оренди на відповідні земельні ділянки. Відповідно, зареєстрований належним чином договір оренди не може вважатися єдиним обов'язковим документом, що підтверджує правомірність перебування особи у статусі платника фіксованого сільськогосподарського податку. Відтак, дефекти оформлення відповідного договору не можуть впливати на правильність врахування доходів від реалізації продукції рослинництва при розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва.

За таких обставин продукція, вирощена на земельній ділянці, орендованій платником фіксованого сільськогосподарського податку в юридичної та/або фізичної особи, є сільськогосподарською продукцією в розумінні глави 2 розділу XIV Податкового кодексу України незалежно від того, чи зареєстровані належним чином договори оренди такої ділянки

У зв'язку із тим, що пункт 8 1 .6 статті 8 1 Закону України «Про податок на додану вартість» , як і пункт 209.6 статі 209 Податкового кодексу України не ставить право платника на застосування спеціального режиму оподаткування у залежність від дотримання ним вимог цивільного та земельного законодавства,- юридично правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що податкове повідомлення-рішення від 5 жовтня 2012 року №0000282251 прийнято відповідачем необґрунтовано, оскільки позивачем не допущено порушень вимог податкового законодавства.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

За правилами статті 220 1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин, колегія суддів, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржувані рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 220 1 , 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Лохвицької міжрайонної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби відхилити, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 24 січня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь справі та може бути переглянута з підстав встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України .

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

Є.А. Усенко