Постанова

від 04.04.2013 по справі 2а-3937/12/1470

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(вступна та резолютивна частини)

м. Миколаїв

04 квітня 2013 року Справа № 2а-3937/12/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Малих О.В. , за участю секретаря судового засідання Гарасюти К.С.,

представника позивача: Бутиркін В.В., довіреність б/н від 19.12.12р.,

представника відповідача: Сугацький О. М., довіреність № 931/9/10-00 від 01.03.13р.,

прокурора: Брезіцький В.С., посвідчення № 003349 від 11.09.11р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за

адміністративним позовом: Іноземного підприємства «Хімтранс-Україна» (юридична адреса: вул. Робоча, 2-А, к. 507, м. Миколаїв, 54015; поштова адреса: а/с 97, м. Миколаїв, 54034)

до відповідача : Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (вул. Г. Петрової, 2-А, м. Миколаїв, 54029)

про: скасування податкових повідомлень-рішень № 0000020070 від 18.01.2012р., № 0000030070 від 18.01.2012р., № 000040070 від 18.01.2012р.,

Керуючись статтями 11, 158, 160-163 КАС України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби:

- від 18.01.2012 року № 0000020070, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за податком на додану вартість на суму 40 718,00 грн. та застосовано до позивача штрафні санкції у розмірі 1,00 грн.;

- від 18.01.2012 року № 0000030070, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 2 951 844,00 грн. та відносно періоду січень - квітень 2011 року застосовано до позивача штрафні санкції у розмірі 1,00 грн.;

- від 18.01.2012 року № 0000040070, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 19 469,00 грн.

3. Повернути з Державного бюджету України на користь Іноземного підприємства «Хімтранс-Україна» шляхом безспірного списання Державною казначейською службою із рахунку Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби судовий збір у сумі 2 146,00 грн., сплачений за платіжним дорученням № 923 від 11.07.2012 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Суддя О.В. Малих

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

04 квітня 2013 року Справа № 2а-3937/12/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Малих О.В. , за участю секретаря судового засідання Гарасюти К.С.,

представника позивача: Бутиркін В.В., довіреність б/н від 19.12.12р.,

представника відповідача: Сугацький О. М., довіреність № 931/9/10-00 від 01.03.13р.,

прокурора: Брезіцький В.С., посвідчення № 003349 від 11.09.11р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за

адміністративним позовом: Іноземного підприємства «Хімтранс-Україна» (юридична адреса: вул. Робоча, 2-А, к. 507, м. Миколаїв, 54015; поштова адреса: а/с 97, м. Миколаїв, 54034)

до відповідача : Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (вул. Г. Петрової, 2-А, м. Миколаїв, 54029)

про: скасування податкових повідомлень-рішень № 0000020070 від 18.01.2012р., № 0000030070 від 18.01.2012р., № 0000040070 від 18.01.2012р.,

в с т а н о в и в:

Позивач, Іноземне підприємство «Хімтранс-Україна», звернувся до суду з адміністративним позовом про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000020070, № 0000030070 та № 0000040070 від 18.01.2013 року, прийняті державною податковою інспекцією у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ).

Позивач вважає податкові повідомлення-рішення відповідача неправомірними та такими, що підлягають скасуванню, виходячи з наступного.

Реальність всіх господарських операцій по відносинам з усіма його контрагентами підтверджується наявними в позивача первинними документами, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена положеннями чинного законодавства. Відповідно, твердження податкового органу, що вищевказані контрагенти не мали можливості щодо надання вищевказаних послуг/виконання робіт є необгрунтованим і недоведеним.

Відповідачем, на думку позивачав, не доведено порушення саме позивачем норм діючого законодавства України при укладанні правочинів з його контрагентами, їх виконанні та відповідно відображені господарських операцій здійснюваних за зазначеними договорами у податковому обліку позивача.

Позивач повністю сплатив за придбані послуги своїм постачальникам, що підтверджується банківськими виписками. Таким чином, позивач правомірно заявив бюджетне відшкодування сум ПДВ, які були фактично сплачені контрагентам, що підтверджується первинними документами і даними бухгалтерського обліку, а податкові повідомлення-рішення ДПІ не відповідають положенням діючого законодавства і мають бути скасовані.

Відповідач проти адміністративного позову заперечує та зазначає, що рішення Державної податкової інспекції у Заводськом районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби від 18.01.2012 року за № 0000020070, № 0000030070, № 0000040070 прийняті у відповідності з чинним законодавством, тобто є законними і скасуванню не підлягають (т. 1 арк. спр. 88-92).

Під час розгляду справи, представники сторін підтримали доводи, викладені у адміністративному позові та запереченнях проти нього.

У судовому засіданні 18.03.2012 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

У період з 19.12.2011 року по 23.12.2011 року Державною податковою інспекцією у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби було проведено документальну невиїзну перевірку Іноземного підприємства «Хімтранс-Україна» (код ЄДРПОУ 33853462) з питань взаємовідносин з контрагентами за період березень 2010 року, червень - грудень 2010 року, січень - травень 2011 року та достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за квітень 2010 року, серпень 2010 року - грудень 2010 року, січень 2011 - травень 2011 року».

За результатами перевірки відповідачем було складено Акт «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Іноземного підприємства «Хімтранс- Україна» (код ЄДРПОУ 33853462) з питань взаємовідносин з контрагентами за період березень 2010 року, червень - грудень 2010 року, січень - травень 2011 року та достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за квітень 2010 року, серпень 2010 року - грудень 2010 року, січень 2011 - травень 2011 року» від 30.12.2011 № 4940/070-19/33853462 (далі - акт перевірки) (т. 1 арк спр. 25-72).

У акті перевірки відповідачем встановлено порушення позивачем вимог:

1) п. 1.8 ст. 1, п.п. 7.7.1, п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (із змінами та доповненнями), що призвело до завищено задекларовану суму бюджетного відшкодування:

- за квітень 2010 року на суму 2 458 800,00 грн.;

- за серпень 2010 року на суму 54 532,00 грн.;

- за вересень 2010 року на суму 158 820,00 грн.;

- за жовтень 2010 року на суму 69 123,00 грн.;

- за листопад 2010 року на суму 26 107,00 грн.;

- за грудень 2010 року на суму 35 662,00 грн.;

2) п.п. 7.7.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (із змінами та доповненнями), п. 200.1, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ, що призвело до завищення задекларованої суми бюджетного відшкодування за січень 2011 року на суму 96 271,00 грн.;

3) п. 200.1, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ, що призвело до завищення задекларованої суми бюджетного відшкодування:

- за лютий 2011 року на суму 22 044,00 грн.;

- за квітень 2011 року на суму 17 254,00 грн.;

4) п. 198.3, п. 198.6. ст. 198, п. 201.4, п. 201.6 ст. 201, п. 200.1, п. 200.1, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ, що призвело до завищення задекларованої суми бюджетного відшкодування за березень 2011 року на суму 13 231,00 грн.;

5) п. 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ, що призвело до заниження позитивного значення різниці між сумою податкових зобов'язань і сумою податкового кредиту в квітні 2011р. на 39 041,00 грн., в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за квітень 2011 року на суму 39 041,00 грн.;

6) п. 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ, що привело до заниження позитивного значення різниці між сумою податкових зобов'язань і сумою податкового кредиту в травні 2011р. на 1 677,00 грн., в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за травень 2011 року на суму 1 677,00 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем були оформлені та направлені позивачу податкові повідомлення-рішення від 18.01.2012:

- № 0000020070, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за податком на додану вартість на суму 40718,00 грн. та застосовано до позивача штрафні санкції у розмірі 1,00 грн. (т. 1 арк спр. 75);

- № 0000030070, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 2 951 844,00 грн. та відносно періоду січень - квітень 2011 року застосовано до позивача штрафні санкції у розмірі 1,00 грн. (т. 1 арк. спр. 73);

- № 0000040070, яким Позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 19 469,00 грн. (т. 1 арк спр. 77).

Позивач зазначені податкові повідомлення-рішення були оскаржені в адміністративному порядку до Державної податкової служби України. Рішенням Державної податкової служби України про результати розгляду скарги від 11.06.2012 № 9743/6/10-2115 скарга позивача була залишена без задоволення, а податкові повідомлення-рішення № 0000020070, № 0000030070 та № 0000040070 від 18.01.2012 року - без змін (т. 1 арк спр. 79-82).

Надаючи правової оцінки цим обставинам та відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Факт придбання товарів чи послуг із дотриманням вимог пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є достатньою підставою для виникнення права платника податків на податковий кредит із податку на додану вартість.

Відповідно до пунктів 1.6-1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом; податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом; бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до абзацу 1 підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно абзаців 1, 3 підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до абзацу 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Твердження відповідача про те, що необхідною умовою бюджетного відшкодування є, відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», сплата сум податку на додану вартість до бюджету всіма контрагентами позивача правомірно відхилені судами попередніх інстанцій як безпідставні, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (пункт 10.2 статті 10 Закону).

Таким чином, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Закон України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) не встановлював обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Відповідно до положень вказаного Закону сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок зі сплати цього податку до бюджету. Сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця і суму бюджетного відшкодування. Тобто, покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

При цьому, посилання податкового органу на те, що право позивача на відшкодування не підтверджено результатами зустрічних перевірок постачальників по ланцюгу до виробника також правомірно буди відхилені судами попередніх інстанцій як безпідставні, оскільки Закон України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) не передбачав отримання результатів зустрічних перевірок контрагентів суб'єкта оподаткування у якості обов'язкової умови відшкодування податку на додану вартість.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Також, статтею 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції та за наявності всіх реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною і обов'язковою ознакою господарської операції є реальна зміна майнового стану платника податків, що також відповідає і кореспондує з нормами ПК.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно пунктом 198.3 статті 198 ПК, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість, є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що:

1) 02.02.2010 року між позивачем та ТОВ «Главстрой» укладено договір № 7/1 про будівництво «Комплексу по перевантаженню зернових вантажів на причалі № 13».

В період квітень, серпень - листопад 2010 року відповідно до даних ДПІ діяли ланцюги постачання:

- «ІП «Хімтранс-Україна» - ТОВ «Главстрой» - ТОВ «Ремстройелектро» - ТОВ «Вектор МСТ»;

- «ІП «Хімтранс-Україна» - ТОВ «Главстрой» - ТОВ «Ремстройелектро» - ТОВ «АМБ-Трейд».

2) 30.08.2010 року між позивачем та ТОВ «Ремстройелектро» укладено договір № 30/08/01 про виконання будівельних та інших робіт.

3) 30.08.2010 року між позивачем та ТОВ «Оскар-Груп» укладено договір № 30 про виконання будівельних та інших робіт.

В період вересень - листопад 2010 року, січень 2011 року відповідно до даних ДПІ діяли ланцюги постачання:

- «ІП «Хімтранс-Україна» - ТОВ «Ремстройелектро» - ПП «Райдуга»;

- «ІП «Хімтранс-Україна» - ТОВ «Ремстройелектро» - ТОВ «Оскар-Груп».

4) Позивач та ТОВ «Форсаж» укладено договори про виконання будівельних та інших робіт: б/н від 12.02.2010 року, № 84 від 10.08.2010 року, № 95 від 01.09.2010 року, № 100 від 23.09.2010 року, № 101 від 06.10.2010 року.

5) 18.10.2010 року між позивачем та ТОВ «Автобуд-Нікма» укладено договір № 21 про виконання будівельних та інших робіт.

В період грудень 2010 року, січень - квітень 2011 року відповідно до даних ДПІ діяли ланцюги постачання:

- «ІП «Хімтранс-Україна» - ТОВ «Форсаж» - ТОВ «Т.С.Т.» - ТОВ «Синтезторг»;

- «ІП «Хімтранс-Україна» - ТОВ «Автобуд-Нікма» - ТОВ «Віко-Миколаїв»;

- «ІП «Хімтранс-Україна» - ТОВ «Форсаж» - ТОВ «Строй-Технологія»;

- «ІП «Хімтранс-Україна» - ТОВ «Форсаж» - ТОВ « 1-ша Компанія»;

- «ІП «Хімтранс-Україна» - ТОВ «Форсаж» - ТОВ «Метаком-Миколаїв».

Позивач не є учасником правовідносин, які склалися між ТОВ «Главстрой» та ТОВ «Ремстройелектро», та тим паче між ТОВ «Ремстройелектро» та ТОВ «Вектор МСТ», ТОВ «АМБ-Трейд», ТОВ «Оскар-Груп» і ПП «Райдуга», тобто безпосередньо з постачальниками контрагента позивача, а уклав вищезазначені договори.

Факт здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Главстрой», ТОВ «Ремстройелектро», ТОВ «Оскар-Груп», ТОВ «Форсаж» та ТОВ «Автобуд-Нікма» підтверджується належним чином оформленою первинною документацією, такою як вищевказані договори; акти приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в); довідки про вартість виконаних будівельних робіт (КБ-3); податкові накладні, рахунки, банківські виписки та інше, що складені відповідно до вимог діючого законодавства України, та були надані позивачем до перевірки.

Тобто, відповідач взяв до уваги лише обставини господарських взаємовідносин між контрагентами позивача, і висновки, викладені ним в акті перевірки, фактично ґрунтуються лише на інформації та даних, викладених в листах та актах перевірок органів державної податкової служби, які безпосереднього відношення до Іноземного підприємства «Хімтранс-Україна», його діяльності як платника податків та формування ним податкового кредиту з метою подальшого відшкодування з бюджету податку на додану вартість, не мають.

Відповідно до частини 2 статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Тобто, чинним законодавством України відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої особи, у т.ч. за податковими зобов'язаннями, не передбачена.

Суд вважає, що у випадку не виконання підприємствами по другому та подальших ланцюгах постачання своїх зобов'язань щодо сплати податку до бюджету, які не є контрагентами Іноземного підприємства «Хімтранс-Україна», тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих юридичних осіб. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права формування податкового кредиту і наступне відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Таким чином, встановлені судом обставини свідчать про те, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит та обґрунтовано заявлено відшкодування з бюджету та від'ємне значення суми податку на додану вартість за січень 2011 року, нарахованих у зв'язку з придбанням товару з метою їх подальшого використання у своїй діяльності, на підставі податкових накладних і первинних бухгалтерських документах, оформлених належних чином відповідно до норм податкового законодавства.

Крім того, в акті перевірки зазначено, що фінансово-господарські операції позивача є такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків, у зв'язку з цим суд зазначає, що згідно ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до частини другою цієї статті правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Тобто в такому випадку із нікчемного правочину повинно витікати, що його метою є один із перелічених у ст. 228 ЦК України напрямків.

В акті перевірки відсутні посилання на судові рішення, що набрали законної сили, щодо притягнення посадових осіб учасників правочину до кримінальної відповідальності за цими статтями, як і відсутнє посилання на судові рішення, що набрали законної сили, щодо недійсності або фіктивності вчинених правочинів.

Таким чином, відповідачем на надано суду достатніх та допустимих доказів спрямованості правочинів позивача на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним або на вчинення без наміру створення правових наслідків, тощо.

Крім цього, слід зазначити, що органи податкової служби не наділені повноваженнями за власною ініціативою визнавати нікчемними господарські угоди між двома суб'єктами господарювання з огляду на норми Закону «Про державну податкову службу» та ст. 20 ПКУ.

Згідно із положеннями ст.19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Згідно із пп.21.1.1 п.21.1 ст.21 Податкового кодексу України, посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Крім того, суд бере до уваги, що відповідно до статті 4 Податкового кодексу України податкове законодавство ґрунтується, крім інших, на презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду законність та обґрунтованість прийнятого рішення. Натомість позивачем надано суду достатні докази на підтвердження реальності господарських операцій та дійсності укладених з контрагентами правочинів. У зв'язку з цим, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, а порушені права та інтереси позивача такими, що підлягають судовому захисту.

Суд також зазначає, що вищенаведені висновки узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах від 09.09.2008р. у справі № 21-500во08, від 01.06.10р. у справі № 21-573во10 та від 31.01.11р. у справі № 21-47а10 Верховний Суд України дійшов висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.06р. українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 11, 158, 160-163 КАС України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби:

- від 18.01.2012 року № 0000020070, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за податком на додану вартість на суму 40 718,00 грн. та застосовано до позивача штрафні санкції у розмірі 1,00 грн.;

- від 18.01.2012 року № 0000030070, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 2 951 844,00 грн. та відносно періоду січень - квітень 2011 року застосовано до позивача штрафні санкції у розмірі 1,00 грн.;

- від 18.01.2012 року № 0000040070, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 19 469,00 грн.

3. Повернути з Державного бюджету України на користь Іноземного підприємства «Хімтранс-Україна» шляхом безспірного списання Державною казначейською службою із рахунку Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби судовий збір у сумі 2 146,00 грн., сплачений за платіжним допучення № 923 від 11.07.2012 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Суддя О.В. Малих

Постанова оформлена у відповідності до ст. 163 КАС України

та підписана суддею 09 квітня 2013 року.