Ухвала

від 20.10.2014 по справі 2а-3937/12/1470

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

20 жовтня 2014 року м. Київ В/800/4414/14

Вищий адміністративний суду України в складі колегії суддів:

судді-доповідача Пилипчук Н.Г.

суддів Бившевої Л.І.

Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

Федорова М.О.

розглянувши заяву Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області

про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.06.2014

у справі № 2а-3937/12/1470

за позовом Іноземного підприємства «Хімтранс-Україна»

до Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ДПІ у Заводському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області подала заяву про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.06.2014 з мотивів неоднакового застосування цим судом одних тих самих норм матеріального права, що призвело до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах: ухвали, щодо якої подана заява про перегляд, та ухвали цього ж суду від 01.06.2006 у справі за позовом ТОВ «Агросервіс» до ДПІ у Калінінському районі м.Донецька та Відділення Держказначейства у Калінінському районі м.Донецька про стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ.

Також подано клопотання про поновлення строку подання заяви про перегляд судового рішення, яке, на думку судової колегії, є обґрунтованим, у зв'язку з чим пропущений строк підлягає поновленню як такий, що пропущений з поважних причин.

Колегія суддів вважає за правильне відмовити у допуску справи до провадження для перегляду Верховним Судом України судових рішень, зважаючи на таке.

У справі, щодо якої подано заяву, підставою для визначення позивачеві грошового зобов'язання з податку на додану вартість, зменшення бюджетного відшкодування, розміру від'ємного значення з такого податку податковий орган визначив відсутність факту підтвердження фактичної сплати до бюджету податку на додану вартість. Судом касаційної інстанції було підтверджено висновки судів попередніх інстанцій стосовно того, що при визначенні податкового кредиту та від'ємного значення з податку на додану вартість позивач діяв у межах Закону України «Про податок на додану вартість», що узгоджується з практикою Верховного Суду України. Так, Верховний Суд України вже неодноразово висловлював правову позицію щодо правомірності зменшення податковими органами сум бюджетного відшкодування (невідшкодування бюджетної заборгованості) з визначених податковим органом вказаних вище підстав.

Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення у подібних правовідносинах Верховний Суд України дійшов висновку про те, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту. Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону №168/97-ВР щодо надмірної сплати ПДВ як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Верховний Суд України вказав, що така правова позиція узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах Верховного Суду України від 09.09.2008 у справі № 21-500во08, від 01.06.2010 у справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Верховний Суд України у постанові від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення наголосив на тому, що такий висновок узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

В іншій постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ТОВ «Фірма «ВІК» до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень зазначено про правильність висновків судів про те, що за змістом підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту. Невиконання контрагентом свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Верховний Суд України вказав, що така позиція касаційного суду ґрунтується на правильному застосуванні положень підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та відповідає практиці Верховного Суду України у подібних правовідносинах, зокрема у постанові від 11 грудня 2007 року (справа № 21-1376во06), в якій Верховний Суд України дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідно до частини першої статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Зважаючи на вищевикладене, судова колегія не вбачає підстав для допуску справи до провадження Верховного Суду України.

Керуючись ст.ст. 236-240 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

Відмовити Державній податковій інспекції у Заводському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області в допуску справи до провадження для перегляду Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.06.2014.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді Н.Г. Пилипчук

Л.І. Бившева

Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун

М.О. Федоров