Постанова

від 25.07.2013 по справі 826/7898/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 липня 2013 року № 826/7898/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Інженерно-Будівельна Компанія «Альтернатива» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.02.2013 №0001752270, №0001742270

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інженерно-Будівельна Компанія «Альтернатива» (надалі - позивач, Товариство) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва ДПС (надалі - відповідач, ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.02.2013 №0001752270, №0001742270.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.05.2013 відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу №826/7898/13-а до судового розгляду в судовому засіданні на 13.06.2013, яке в подальшому відкладалось з метою отримання додаткових доказів по справі для правильного вирішення спору по суті заявлених позовних вимог.

Під час розгляду справи представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що не погоджується з висновками Акту перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України (надалі - Кодекс), оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Кодексу при визначенні суми податкового кредиту та валових витрат є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Представник відповідача проти позову заперечував, при цьому посилаючись на те, що під час проведення перевірки встановлено господарські взаємовідносини позивача з підприємством, яке на думку податкового органу, має ознаки фіктивності. А тому, правочини, що укладені між позивачем та контрагентом є такими, що не мали на меті настання реальних наслідків, а у позивача відсутнє законне право на віднесення сум по спірним правовідносинам до податкового кредиту та витрат. За таких обставин, податковий орган просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Справа розглянута в порядку письмового провадження, з огляду на положення ч. 4 ст. 122 КАС України, за письмовою заявою представників сторін про розгляд справи за їх відсутності.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

19 лютого 2013 відповідачем, на підставі акта перевірки №48/1-22-70-36135244 від 29.01.2013 прийнято наступні спірні податкові повідомлення-рішення, а саме:

- №0001752270, яким позивачу, за порушення пп.139.1.9 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» на загальну суму 18400грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 18400грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 0грн.;

- №0001742270, яким позивачу, за порушення п.198.3, 198.6 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 20000грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 16000грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 4000грн.

Як вбачається з акта перевірки та письмових заперечень відповідача, приходячи до переконання про відсутність об'єктів оподаткування ПДВ та податком на прибуток по спірним операціям, ДПІ приймає до уваги матеріали досудового слідства по кримінальній справі №77-00199, порушеної за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.205 КК України.

Зокрема, відповідач посилається на протокол допиту директора ТОВ «ТД «Агросвіт 3000» ОСОБА_1, згідно якого, остання жодного відношення до фактичної діяльності підприємства не має.

Враховуючи зазначене, суб'єкт владних повноважень приходить до висновку про безтоварність господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентом в розрізі недійсності укладених між ними правочинів.

Окружний адміністративний суд м. Києва вважає такі висновки відповідача передчасними, адже згідно ст. 20 Податкового кодексу України, органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними, а обставини недійсності правочинів можуть знайти своє підтвердження лише у відповідному судовому рішенні, яке набрало законної сили, наявності якого, на час вирішення даної справи не встановлено.

В той же час, оцінивши письмові докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд приходить до висновку про відмову в позові повністю, приймаючи до уваги наступне.

Так, позивач наполягає на тому, що первинними документами, що містяться в матеріалах справи підтверджується реальність господарської операції, а відтак податкові повідомлення-рішення відповідача прийняті не обґрунтовано, без урахування усіх обставин що мають значення для прийняття рішення, а обґрунтування відповідача, наведене в акті перевірки, не відповідає вимогам чинного законодавства.

Втім, відповідно до ст.198.1 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно ст.198.2 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, податкова накладна є документом, який підтверджує включення покупцем податку на додану вартість в ціну товару та сплату або обов'язок сплатити його продавцю.

Стаття 198.6 Податкового кодексу України встановлює, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 Податкового кодексу України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 Податкового кодексу України.

Згідно з п.185.1 ст.185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

Пункт 187.1 ст.187 ПК України визначає, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пункт 201.10 ст.201 ПК України визначає, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

В той же час, Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 (Закон №996) визначає правові засади регулювання, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. В розумінні даного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закону №996 передбачено, що первинний документ визначається як документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинами другою та третьою статті 9 цього ж Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як встановлено судом, в перевіряємий період між позивачем та ТОВ «ТД «Агросвіт 3000» був укладений договір про організацію перевезень вантажів автомобільним транспортом №15 від 08.09.2011.

Відповідно до пп.1.2 договору експедитор в інтересах замовника виконує пов'язані з перевезенням транспортно-експедиційні послуги, як то: розроблення маршруту перевезення, пошук перевізника, організація відправлення та одержання вантажу.

Пунктом 2 договору «Умови організації перевезень вантажів» передбачено, що експедитор організовує перевезення вантажів на підставі письмових заявок, підписаних уповноваженим представником замовника.

Підставою для одержання вантажу до перевезення є подорожній лист, при пред'явленні водієм або іншим представником експедитора посвідчення особи.

Натомість, як вбачається з матеріалів справи, як до перевірки, так і до матеріалів справи, позивачем надані тільки документи, що мають назви податкова накладна та акт здачі - приймання робіт (наданих послуг). До того ж, податкова накладна не оформлена належним чином, адже у податковій накладній від 28.11.2011 №82 відсутнє прізвище та ініціали біля підпису особи, що виписала податкову накладну.

Разом з тим, під час розгляду справи суд неодноразово звертав увагу заявника на те, що відповідно до принципу змагальності сторін та ч.1 ст.71 КАС України позивач повинен довести ті обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, а належними доказами фактичності спірних правовідносин можуть бути, зокрема: заявки на транспортно-експедиційне обслуговування, подорожні листи, письмове підтвердження прийому заявки до виконання, товарно-траснпортні накладні, супровідні документи тощо, при тому, що складання вказаних документів передбачено безпосередньо у Договорі, про що зазначалось вище.

Однак вказаних документів позивачем до матеріалів справи надано не було, із заявами про неможливість надання вказаних документів з причин, які від позивача не залежать, останній до суду не звертався.

За таких обставин, суд відзначає, що наявність законодавчо визначених документів для формування податкового кредиту та валових витрат, зокрема, наявність податкових накладних, виписаних платником податку та актів здачі-приймання виконаних робіт є обов'язковою, але, не безумовною підставою для визнання правомірності формування платником податку показників податкової звітності за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції не мали реального характеру через їх безтоварність.

В той же час, суд критично ставиться до тверджень позивача про те, що наявність факту перерахування коштів на рахунок контрагента є належним доказом правомірності віднесення сум до витрат та податкового кредиту, адже, як зазначено вище, первинні бухгалтерські та податкові документу є підставою для змін в бухгалтерському та податковому обліку підприємства виключно за умови фактичного вчинення господарської операції, чого, в даному випадку, судом не встановлено.

Тобто, наявність самих лише обставин укладання цивільно-правового договору, формальних доказів про його виконання не є безумовним свідченням правомірності вчиненої платником податку господарської операції.

Так як в ході проведення перевірки позивачем не представлено вищезазначені документи, які, згідно укладеного договору, є обов'язковими при наданні транспортно-експедиційних послуг, суд вважає за можливе погодитьсь з твердженнями податкового органу про відсутність обставин фактичного отримання послуг перевезення.

До того ж, Окружний адміністративний суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №82/28/11/11 від 28.11.2011, містить в собі інформацію про обсяг виконаних ТОВ «ТД «Агросвіт 3000» послуг в кількості 32 перевезень, проте, в порушення принципу змагальності, позивач не спромігся надати на пропозицію суду документи або пояснення з приводу того, що саме перевозилось та для яких цілей.

Отже, витрати (в т.ч. ПДВ), понесені позивачем на придбання транспортних послуг, на думку суду, не підтверджені господарською необхідністю отримання таких послуг, не можуть бути витратами для використання в межах господарської діяльності.

Окрім того, наданий позивачем до матеріалів справи Акт№1 приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2011 (згідно якого позивач виконував певні будівельні роботи в інтересах ТОВ «БКБ «Інжиніринг»), не сприймається судом як доказ товарності спірних правовідносин, оскільки спроба позивача довести причинно-наслідковий зв'язок між виконанням ним робіт, шляхом залучення крану гусеничного (згідно Акту№1) у жовтні 2011 та перевезенням цього ж крану ТОВ «ТД «Агросвіт 3000» для виконання робіт, проте в листопаді 2011 , спростовується відсутністю економічної мети на отримання прибутку від використання основного засобу, який, станом на дату його перевезення, роботи вже виконав.

Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва вважає, що позовні вимоги, в даному випадку, задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 69-71, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Суддя П.О. Григорович

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.