Рішення

від 29.07.2013 по справі 922/2717/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" липня 2013 р.Справа № 922/2717/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Френдій Н.А.

при секретарі судового засідання Алексєєвій Т.О.

розглянувши справу

за позовом публічного акціонерного товариства "Укрнафта", 04053, місто Київ, провулок Несторівський, 3-5, код ЄДРПОУ 00135390; до товариства з обмеженою відповідальністю "ОКТБ", юридична адреса: 61010, місто Харків, вул. Примакова, 40/42; поштова адреса: 61004, місто Харків, а/с 9224, код ЄДРПОУ 31339824; про стягнення коштів за участю представників:

позивача - Чірік І.О., довіреність №юр-802/д від 14.12.2012р.;

відповідача - Баландін Л.Л., довіреність від 08.07.2013р.

В розпочатому судовому засіданні представнику позивача та відповідача роз'яснено права і обов'язки сторін, передбачені ст. ст. 20, 22, 81-1 ГПК України.

За відсутності клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснювалась.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариства "Укрнафта" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "ОКТБ" про стягнення штрафу у розмірі 42655,50грн.

Свої вимоги мотивує невиконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу №20/2133-МТР від 15.06.2012р. щодо поставки товару на суму 284370,00грн., на підставі чого позивачем, у відповідності до п.8.7. договору, нараховано штраф. В якості правових підстав позову посилається на приписи статей 550, 611, 612 ЦК України та ст. 193 ГК України.

Відповідач у відзиві на позов №4-юр від 11.07.2013р. проти позовних вимог заперечує, посилаючись при цьому на те, що прострочення поставки товару відбулося не з вини відповідача, оскільки позивач не надав згоду на отримання товару відповідно до п.3.3.1. договору разом з належним чином оформленими довіреностями, з огляду на те, що у направленій останнім заявці зазначені ціни, які взагалі не відповідають підписаному договору, тому відповідач розцінив її як пропозицію на зміну договору і вчинення відповідачем дій - відвантаження товару свідчило б про прийняття пропозиції. Також зазначив, що саме позивач неправомірно відмовився приймати поставлений товар, а вимоги відповідача щодо надання належним чином оформлених довіреностей ігнорувалися, оскільки на виконання договору до вказаної заявки відповідач 07.08.2012р. направив 2 ободи АК-60.03.01.080 разом із документами на товар, що також підтверджується листом позивача вих..№20-02-1020 від 22.08.2012р., проте останній з надуманих причин відмовився здійснювати прийняття вказаного товару та його оплати, в зв'язку з чим відповідач вивіз з НГВУ «Охтирканафтогаз» поставлені ободи та відмовився від свого зобов'язання за договором №20/2299-МТР від 15.06.2012р., направивши повідомлення від 25.10.2012р. №25/5. Разом із відзивом надані документи для долучення до матеріалів справи. 15.07.2013р. відповідач супровідним листом надав витяг з ЄДР стосовно відповідача станом на 11.07.2013р.

В судовому засіданні 15.07.2013р. суд перейшов до розгляду справи по суті та в порядку ст.. 77 ГПК України оголосив перерву до 29.07.2013р., для надання можливості представникам сторін ознайомитися з матеріалами справи та подати докази на підтвердження своєї позиції по суті спору.

Представник позивача в судовому засіданні 29.07.2013р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі, заперечував щодо тверджень відповідача, викладених у відзиві на позов, з підстав, викладених у додаткових поясненнях №юр-1315 від 18.07.2013р., наданих до суду 23.07.2013р., в яких вказує на те, що згідно з п.3. додатку до договору №20/2299-МТР від 15.06.2012р. позивач листом №20-02-12/867 від 19.07.2012р. надав письмову заявку відповідачу на поставку продукції, що відповідає умовам договору, при цьому ціни вказані в даній заявці помилково, що не є підставою для зміни договірних цін, а відповідач в жодний спосіб не повідомляв про вказані розходження. Також позивач в своїх поясненнях та його повноважний представник в судовому засіданні факту поставки відповідачем 2 ободів на виконання договору не заперечує, однак зазначає про їх неналежну якість, що було підставою для повернення вказаного товару відповідачу, що підтвердив актом прийому-передачі обладнання на відповідальне зберігання.

Представник відповідача в судовому засіданні 29.07.2013р. проти позову заперечував та просив відмовити в задоволенні позову повністю, з підстав вказаних у відзиві на позовну заяву та доповненнях до відзиву, наданих до суду 24.07.2013р. та 26.07.2013р. (за вх.№27103 та вх.№27294, відповідно), у тому числі відповідач вказує на те, що позивач також направляв відповідачу повідомлення за вих.№20-02-12/1288 від 30.10.2012р. про відмову від прийняття товару за договором, отже сторонами у письмовій формі досягнута згода про припинення договору №20/2299-МТР від 15.06.2012р., отже стягнення штрафних санкцій, заявлених із посиланням на п.8.7. цього договору є безпідставним.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Відповідно до ст.ст. 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, договір укладений (підписаний сторонами) є обов'язковим для виконання кожної із сторін.

15.06.2012р. між товариством з обмеженою відповідальністю "ОКТБ" (продавець) та публічним акціонерним товариством "Укрнафта" (покупець) укладено договір купівлі-продажу №20/2133-МТР, згідно умов якого продавець передає, а покупець приймає і оплачує продукцію, іменовану надалі "товар", відповідно до додатку, що є його невід ємною частиною. Номенклатура та кількість товару повинні відповідати додатку (п.2.1.). Якість товару підтверджується наявністю сертифіката якості виробника і повинна відповідати Держстандартам, технічним або іншим умовам (п.2.2.). Умови поставки товару, перелік вантажовідправників і вантажоотримувачів вказуються в додатку, що є його невід'ємною частиною (п.3.1. договору).

Згідно п.1 додатку від 15.06.2012р. до договору №20/2133-МТР від 15.06.2012р. (а.с.11) загальна вартість товару, що поставляється, складає 284370,00грн.

Відповідно до специфікації до договору, п.2., поставка товару мала відбутися на умовах DDP (назва місця призначення, за рахунок постачальника).

Пунктом 3 додатку встановлено, що термін постачання 30 календарних днів з моменту підписання договору та надання письмової заявки.

Пунктом 3.3.1. договору встановлено, що відвантаження товару проводиться лише після отримання згоди покупця про готовність до прийняття товару.

19.07.2012р. позивач направив відповідачу заявку на поставку товару, оформлену листом №20-02-12/867(а.с.12), яка отримана відповідачем 31.08.2012р. (а.с.14).

Як вбачається із вказаної заявки, в ній позивач повідомив про надання згоди на поставку товару, перелік якого повністю співпадає з товаром, визначеним сторонами в додатку від 15.06.2012р. до договору №20/2133-МТР від 15.06.2012р., а її підписано тією ж повноважною особою на підставі довіреності, що і договір.

Суд зазначає, що договором не передбачено можливості односторонньої зміни договору сторонами в частині ціни, дана заявка не є офертою, оскільки не є пропозицією укласти новий договір, а її зміст свідчить, що така направлена на виконання саме додатку від 15.06.2012р. договору №20/2133-МТР від 15.06.2012р., що свідчить про дотримання позивачем умов п.3.3.1 договору в частині надання згоди про готовність прийняти товар.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з врахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

У відповідності до ст. 509 Цивільного Кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Як слідує з матеріалів справи, термін постачання товару - 30 календарних днів з моменту підписання договору та надання письмової заявки, а відтак, з врахуванням того, що заявка отримана відповідачем 31.08.2013р., товар мав бути поставлений не пізніше 01.09.2013р.

Згідно п. 8.7. Договору за порушення терміну поставки або недопоставки товару продавець виплачує неустойку в розмірі 15% від суми простроченого або недопоставленого згідно додатку товару.

За твердженнями позивача, відповідач не виконав зобов'язання по поставці товару, а тому має нести відповідальність у відповідності до п. 8.7. договору у вигляді штрафу в розмірі 42655,50грн., у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення штрафу підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

При цьому, суд бере до уваги, що в п. 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12. 2011 року, зазначено, що якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно ч.2 ст.193 ГК України кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу

Судом встановлено, та не заперечується позивачем і відповідачем, що останнім до надання заявки позивачем на виконання умов договору №20/2133-МТР від 15.06.2012р. було поставлено два ободи АК-60.03.01.080, вартість яких згідно додатку становить 29000,00грн., при цьому в подальшому дані ободи в жовтні 2012р. були повернуті відповідачу з посиланням на неналежну якість. Вказані факти також підтверджуються листуванням сторін (арк. спр. 29-39, 44-46).

Таким чином, відповідач фактично не здійснив поставку товару (недопоставив) на загальну суму 255370,00грн.

Неналежне виконання відповідачем умов Договору в цій частині є підставою для застосування штрафних санкцій, передбачених п. 8.7. Договору, відповідно до якого, за порушення терміну поставки або недопоставки товару продавець виплачує неустойку в розмірі 15% від суми простроченого або недопоставленого згідно додатку товару, що становить 38305,50грн.

Нарахування штрафу за поставку неякісного товару - два ободи АК-60.03.01.080, вартість яких згідно додатку становить 29000,00грн., з посиланням на п. 8.7. договору є безпідставним, оскільки у п.8.1.-8.3. договору встановлено дії сторін у разі поставки товару, що не відповідає по кількості та якості з вини продавця, а також передбачено відповідальність продавця в даному випадку, проте підставою позову є стягнення штрафу нарахованого лише по п. 8.7. договору, а відтак позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 4350,00грн. задоволенню не підлягають.

В силу ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень. Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку не довів виконання ним зобов'язань по поставці товару позивачу згідно заявки на поставку товару, оформлену листом №20-02-12/867, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення штрафу в розмірі 38305,50грн. нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Пунктом 11.1. договору встановлено, що він набирає сили з дати його підписання сторонами і діє до повного виконання взаємних зобов'язань.

Разом з цим, з матеріалів справи вбачається, що позивач був проінформований повідомленням за вих. № 25/5 від 25.10.2012 року, яке він отримав 29.10.2013 року (а.с. 45-46), що відповідач відмовляється від подальшого виконання своїх зобов'язань за договором, а позивач, в свою чергу, 30.10.2012 року за вих. № 20-02-12/1288 (надано разом із доповненнями до відзиву 26.07.2013р.) на адресу відповідача також направив повідомлення про повну відмову від прийняття товару за Договором № 20/2233-МТР та повертає прийнятий (два ободи АК-60.03.01.080).

Таким чином, між сторонами у письмовій формі фактично була досягнута згода про припинення взаємних зобов'язань та розірвання договору.

Главою 50 ЦК України встановлені підстави для припинення зобов'язань, однією з котрих є домовленість сторін (ч. 1 ст. 604 ЦК України).

Відповідно до ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно до ст. 657 ЦК України, розірвання договору вчиняється в тій самій формі, що й договір.

Частиною 2 та З ст. 653 ЦК України встановлено, що в разі розірвання договору, зобов'язання сторін припиняються з моменту досягнення згоди про розірвання договору.

Вказане дає підстави дійти висновку, що станом на момент вирішення даного спору договір №20/2133-МТР від 15.06.2012р. припинив свою дію за письмовою згодою сторін. Проте вказана обставина не є підставою звільнення відповідача від сплати штрафних санкцій за цим договором, оскільки прострочення відбулося під час дії договору №20/2133-МТР від 15.06.2012р.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судові витрати з цієї справи покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного та керуючись статтями 22, 32, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ОКТБ" (61010, місто Харків, вул. Примакова, 40/42, код ЄДРПОУ 31339824) на користь публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (04053, місто Київ, провулок Несторівський, 3-5, код ЄДРПОУ 00135390) 38305,50грн. штрафу та 1545,04грн. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. Врешті позову відмовити.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено 05.08.2013 р.

Суддя Френдій Н.А.