Постанова

від 30.07.2013 по справі 5020-1106/2012

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2013 року Справа № 5020-1106/2012

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дмитрієва В.Є.,

суддів Гоголя Ю.М.,

Рибіної С.А.,

за участю представників сторін:

позивача: Борисов О.В., довіреність від 03.01.2013 №01 (ПрМП "Лазуріт");

відповідача: Коломаченко Г.П., довіреність від 08.01.2013 №02/01 (ПАТ"Севастопольський морський завод");

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Севастопольський морський завод" на рішення та додаткове рішення господарського суду міста Севастополя (головуючий суддя Плієва Н.Г., судді Головко В.О., Щербаков С.О.) від 10.06.2013 у справі № 5020-1106/2012

за позовом Приватного малого підприємства "Лазуріт" (вул. Рибаків, буд.5, корпус А, офіс 321 А, Севастополь,99014)

до Публічного акціонерного товариства "Севастопольський морський завод" (вул. Гер. Севастополя, 13, Севастополь,99001)

про стягнення заборгованості у розмірі 71659,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 10.06.2013 (головуючий суддя: Плієва Н.Г., судді: Головко В.О., Щербаков С.О.) у справі №5020-1106/2012 за позовом Приватного підприємства „Лазуріт" до Публічного акціонерного товариства „Севастопольський морський завод" про стягнення заборгованості у розмірі 71659,00 грн. позов задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ „Севастопольський морський завод" на користь ПМП „Лазуріт" 61738,04 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із прийнятим рішенням, ПАТ „Севастопольський морський завод" 20.06.2013 звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Севастополя від 10.06.2013, а також додаткове рішення господарського суду міста Севастополя від 10.06.2013 скасувати повністю, постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, а також стягнути з позивача на користь відповідача (скаржника) судові витрати за подачу апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі заявник вказує на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права. Так, заявник зазначає, що рахунки на оплату виконаних робіт позивач передавав не уповноваженим особам. Затримку оплат виконаних позивачем робіт заявник обумовлює відсутністю фінансування з боку генерального підрядника. Також, заявник апеляційної скарги вважає невірним наведений в оскарженому рішенні розрахунок пені та 3% річних. Прийняття судом першої інстанції додаткового рішення про визнання договору №512-11 від 12.05.2011 недійсним в частині речення „по факту фінансування робіт Генеральним замовником" (п. 4.3 договору) заявник вважає таким, що не відповідає чинному законодавству та порушує норми процесуального права.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 04.11.2013 скаргу прийнято до провадження.

У судовому засіданні 25.07.2013 оголошено перерву до 30.07.2013.

Під час судового засідання представник відповідача (скаржника) підтримала доводи апеляційної скарги, просила оскаржуване рішення і додаткове рішення скасувати та прийняти нове рішення, з урахуванням наданих суду власних розрахунків пені та 3% річних. Наполягала на недоведеності факту вручення ПАТ "Севморзавод" рахунків на оплату виконаних робіт у зв'язку з тим, що Сафонов А.В. та Шамов В.М. не є уповноваженими представниками відповідача.

Представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив відмовити у її задоволенні.

Повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступні обставини.

12.05.2011 між відкритим акціонерним товариством „Севастопольський морський завод" найменування якого змінено на публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ "Севастопольський морський завод", ПАТ "Севморзвод", Замовник) та Приватним малим підприємством „Лазуріт" (далі - ПП "Лазуріт", Виконавець) було укладено договір № 512-11 (далі -Договір) за умовами якого Виконавець зобов'язується виконати роботи по виготовленню секцій № 3501, 3521, 3601, 3621, 3611, 3612, 3641, 3613, зборку блоків № 34, 35, 36 та стикування блоків № 31, 32, 33, 34, 35, 36 середнього понтону плав крану п/в 1200 т в обсязі переліку робіт, згідно установленого кошторису, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконані роботи на умовах Договору.

Датою закінчення монтажних робіт являється дата підписання повноважними представниками обох сторін акту здачі-приймання робіт (п. 3.2. Договору).

Вартість робіт та порядок розрахунків сторони узгодили у розділі 4 Договору, відповідно до якого орієнтовна вартість робіт складає 3 295 998,59 грн.

Додатковою угодою до Договору № 1 від 08.06.2011 сторони внесли зміни до договору в частині його орієнтовної вартості, відповідно до якої вартість робіт за договором складає 3 338 108,38 грн. і підлягає уточненню по факту їх виконання.

Згідно з пунктом 4.3. Договору розрахунки за Договором здійснюються у наступному порядку:

перший платіж - передоплата у розмірі 30 % від загальної суми договору здійснюється протягом 5 банківських днів з часу підписання договору;

другий та наступний платежі - щомісячно після підписання актів здачі-приймання робіт протягом п'яти банківських днів з часу підписання попереднього акту здачі-приймання робіт і виставлення рахунку Виконавцем за вирахуванням здійснених раніше платежів за фактом фінансування робіт Генеральним замовником;

остаточний розрахунок - після підписання акту здачі-приймання робіт з виготовлення металоконструкцій середнього понтону несамохідного плавучого крану в/п 1200 тон проекту 503070.

Оплата здійснюється за рахунками Виконавця шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Виконавця ( п.4.4 Договору).

Позивач зазначає, що ним зі свого боку зобов'язання виконані належним чином на суму 3319334,70 грн, що підтверджується підписаними сторонами актами здачі-прийняття робіт № 1-12, проте відповідачем оплата за виставленими рахунками здійснена не у повному обсязі і не своєчасно, що й стало підставою звернення до суду з даним позовом.

З урахуванням відмови позивача від частини позовних вимог внаслідок оплати відповідачем основної заборгованості, а також заяви про зменшення позовних вимог, предметом спору є стягнення пені у розмірі 30 451,31 грн. і 3 % річних у розмірі 41 207,69 грн.

Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши матеріали справи, вислухавши представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що на виконання умов договору позивачем були виконані роботи на загальну суму 3319334,70 грн. які оформлені підписаними актами приймання-передачі виконаних робіт: № 1 від 22.06.2011 на суму 252 114,00 грн; № 2 від 25.06.2011 на суму 373 200,77 грн; № 3 від 23.08.2011 на суму 391 884,00 грн; № 4 від 22.07.2011 на суму 262 410,25 грн; № 5 від 22.07.2011 на суму 545 463,49 грн; № 6 від 22.07.2011 на суму 220 999,99 грн; № 7 від 22.07.2011 на суму 252 114,00 грн; № 8 від 23.08.2011 на суму 187 494,00 грн; № 9 від 20.09.2011 на суму 366 307,76 грн; № 10 від 21.09.2011 на суму 272 931,98 грн; № 11 від 18.10.2011 на суму 83 074,08 грн; № 12 від 18.10.2011 на суму 111 340,38 грн (т. 1 а.с. 20-31)

За умовами договору позивачем було виставлено відповідачу наступні рахунки: № 28 від 12.05.2011 на суму 988 799,58 грн; № 48 від 25.06.2011 на суму 325314,77 грн; № 67 від 23.08.2011 на суму 391884,00 грн; № 69 від 22.07.2011 на суму 12183,60 грн; № 70 від 22.07.2011 на суму 262 410,25 грн; № 71 від 22.07.2011 на суму 545 463,49 грн; № 72 від 22.07.2011 на суму 252 114,00 грн; № 78 від 23.08.2011 на суму 187 494,00 грн; № 88 від 20.09.2011 на суму 366 307,76 грн; № 89 від 21.09.2011 на суму 272 931,98 грн; № 122 від 18.10.2011 на суму 83 074,08 грн; № 123 від 18.10.2011 на суму 111340,38 грн (т.1 а.с. 32-43).

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором підряду.

Згідно з положеннями статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Отже, підтвердженням виконання договору підряду є передача результату робіт замовникові.

Згідно з частиною четвертою статті 882 Цивільного кодексу України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

За приписами статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судова колегія не погоджується з доводами суду першої інстанції щодо відсутності у договорі визначення терміну сплати платежів.

Пункт 4.3 договору передбачає, що другий та послідуючі платежі здійснюються протягом 5 банківських днів з моменту підписання актів здачі-прийому робіт та виставлення рахунку.

Відповідно до статті 610, частини третьої статті 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Таким чином, для настання строку сплати повинно відбутися 2 події - підписання актів здачі-прийому робіт та виставлення рахунку відповідачеві.

Отже, на думку судової колегії строк виконання зобов'язання повинен бути розрахований з дати виставлення рахунку за відповідним підписаним актом здачі-прийому робіт.

За приписами статті 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник (учасник господарських відносин) повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з положеннями пункту першого частини другої статті 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік .

Пунктом 9.5 Договору передбачено, що за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань замовник оплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, діючий в період за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочки.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З розрахунком пені та 3% річних, наведеним в оскарженому рішенні, судова колегія не погоджується з наступних підстав.

Так, у рішенні суду зазначено, що не підлягають нарахуванню пеня і 3% річних на суму 210000,00 грн. оплачену 24-26.04.2012, також на оплати, здійснені відповідачем 31.12.2011, 15.06.2011 (рахунок №122) і 28.09.2011 (рахунок №123), оскільки в призначенні платежу відсутнє посилання на будь-який рахунок.

Судова колегія не погоджується з таким висновком, оскільки з виписці по рахунку (т.1, а.с. 58) вбачається, що зазначені оплати здійснені за договором №512-11 від 12.05.2011; і відсутність посилання у призначенні платежу на № рахунку не є тим порушенням, яке унеможливлює ідентифікацію оплаченої суми. Так, отримувач платежу відніс сплату 210000,00 грн. на погашення заборгованості за рахунком №89 від 21.09.2011, оскільки віднесення грошових коштів, що отримуються за відповідним договором, на погашення заборгованості за найближчим попереднім рахунком, що виставлявся для сплати - є доцільним. Більш того, у розрахунку, долученому до претензії від 20.07.2012 (т.1, а.с. 65-67), яка була отримана відповідачем 14.09.2012, останній не висловив будь-яких зауважень щодо віднесення сплаченої суми у розмірі 210000,00грн. на погашення заборгованості за рахунком №89 від 21.09.2011. Листів щодо зміни призначення платежу чи вимог щодо повернення вказаної суми як безпідставно отриманої або помилково зарахованої - до позивача не надходило. Аналогічно, відсутні підстави для відмови в нарахуванні пені та процентів річних на суми, сплачені 31.12.2011, 15.06.2011 (рахунок №122) і 28.09.2011 (рахунок №123).

Відмова місцевим господарським судом у нарахуванні пені і 3% річних на суму 210000,00 грн. оплачену 24-26.04.2012, а також на оплати, здійснені відповідачем 31.12.2011, 15.06.2011 (рахунок №122) і 28.09.2011 (рахунок №123) є порушенням права позивача на його захист від недобросовісності контрагента при оплаті виконаних позивачем робіт.

Судова колегія також вважає неправомірним відмову місцевого господарського суду в нарахуванні 3% річних на суму 479983,19 грн. за рахунком №28 від 12.05.2011. У рішенні зазначено, що вказаний рахунок сплачувався двічі: 31.05.2011 в сумі 300000,00 грн. та 05.07.2011 в сумі 208816,39 грн. Наведене не відповідає дійсності, оскільки сума виставленого рахунку №28 від 12.05.2011 у розмірі 988799,58 грн. включає до себе суму 300000,00грн.+208816,39грн.+479983,19грн. При цьому, 31.05.2011 було сплачено 300000,00 грн., 05.07.2011 було сплачено 208816,39 грн. Залишок у розмірі 479983,19 грн. остаточно був погашений відповідачем 28.09.2012 шляхом взаємозаліків та сплати 100000,00 грн., що вбачається з пояснень представника позивача та про що свідчить виписка по рахунку та довідка МЧП „Лазуріт" про повне погашення відповідачем основної заборгованості за договором №512-11 від 12.05.2011 (т.1, а.с. 128-129).

Також, судова колегія не погоджується з розрахунком пені, наведеним в оскарженому рішенні. Так, місцевим господарським судом стягнення пені за рахунками №88 від 20.09.2011 та №89 від 21.09.2011 відбулось після спливу терміну позовної давності, встановленого ст. 258 Цивільного кодексу України та який визначений в 1 рік (при тому, що позов був поданий до суду 01.10.2012).

До того ж, в матеріалах справи міститься клопотання позивача про зменшення позовних вимог від 21.05.2013, з якого вбачається, що позивач відмовився від позовних вимог в частині стягнення пені за рахунками №88 від 20.09.2011 та №89 від 21.09.2011, мотивуючи таку відмову спливом терміну позовної давності.

Незважаючи на вищевказані обставини, суд стягнув пеню за несвоєчасну оплату вказаних рахунків, що є порушенням норм матеріального права.

Розрахунки пені та 3% річних, що надані заявником апеляційної скарги, судова колегія не приймає до уваги, оскільки в своїх розрахунках скаржник зазначив період нарахування виходячи з дати отримання рахунку, заперечуючи при цьому факт пред'явлення рахунків через неуповноважених, на думку відповідача, представників Сафонова А.В. та Шамова В.М. Суперечливість доводів відповідача позбавляє суд об'єктивно оцінити наданий ним розрахунок пені та 3% річних.

Втім, судова колегія приймає до уваги твердження представника відповідача щодо наявності арифметичних та інших помилок у розрахунку, наведеному судом першої інстанції в оскарженому рішенні (як-от „подвійність" нарахування та сплив строку позовної давності щодо сплати рахунків №№88,89).

Стосовно періоду нарахування судова колегія зазначає наступне.

Так, пунктом 4.3 договору передбачено, що розрахунки здійснюються протягом 5 банківських днів з моменту підписання актів здачі-прийому робіт та виставлення рахунків.

З матеріалів справи вбачається, що рахунки були виставлені №28 - 12.05.2011; № 48 - 25.06.2011; № 67 - 23.08.2011; № 69 - 22.07.2011; № 70 - 22.07.2011; № 71 - 22.07.2011;№ 72 - 22.07.2011; № 78 - 23.08.2011; № 88 - 20.09.2011; №89 - 21.09.2011; № 122 - 18.10.2011; № 123 - 18.10.2011 (т.1 а.с. 32-43).

Факт того, що рахунки були виставлені відповідачеві підтверджується тим, що, по-перше, вони частинами сплачувались відповідачем, по-друге, з боку відповідача відсутні будь-які звернення до позивача стосовно неотримання рахунків після підписання актів здачі-прийому робіт.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що п. 4.3 договору передбачено саме „виставлення рахунків", а не їх отримання. Доказів того, що рахунки не вставлялися, відповідач не надав.

Отже строк оплати за кожним рахунком настає через 5 банківських днів, наприклад, дата виставлення рахунку 18.10.2011 +5 банківських днів за мінусом вихідного дня = 24.10.2011. Отже, прострочення починається з 25.10.2011.

Оплати за виставленими рахунками відбулися: 31.05.2011 на суму 300000,00грн., 30.06.2011 на суму 325314,77 грн., 05.07.2011 на суму 208816,39 грн., 01.08.2011 на суму 50000,00 грн., 09.08.2011 на суму 350000,00 грн., 26.08.2011 на суму 450000,00 грн., 29.09.2011 на суму 100000,00 грн., 01.11.2011 на суму 70000,00 грн., 16.11.2011 на суму 70000,00 грн., 17.11.2011 на суму 30000,00 грн., 16.12.2011 на суму 383000,00 грн., 30.01.2012 на суму 150000,00 грн., 27.02.2012 на суму 200000,00 грн., 29.03.2012 на суму 200000,00 грн., 26.04.2012 на суму 210000,00 грн., 15.06.2012 на суму 150000,00 грн., 28.09.2012 на суму 72203,54 грн.

Факт здійснення вказаних оплат представник відповідача не заперечує.

Виходячи з наведеного, враховуючи доводи обох сторін та оцінюючи надані докази згідно з приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія наводить власний розрахунок пені та 3% річних.

При здійсненні розрахунку судом враховані листи відповідача щодо зміни призначення здійснених платежів (т.1, а.с.60, 61, 91). Наявність такого корегування призначення платежів сторонами не спростовується.

рахунок №сума, (грн.) що підлягає оплаті за рахунком оплачено (сума, грн.)строк оплати (дата)оплачено (дата)пеня, грн.. 3% річних, грн. №28 12.05.2011 988799,58 300000,00 20.05.2011 31.05.2011 0,00 221,92 208816,39 05.07.2011 0,00 755,17 479983,19 28.09.2011 0,00 19489,76 №48 25/06 АВР №1 22.06.2011 252114,00 30.06.2011 31.05.2011 0,00 0,00 №48 25/06 АВР №2 25.06.2011 373200,77 01.07.2011 31.05.2011 и 30.06.2011 0,00 0,00 №69 22/07 АВР №6 22.07.2011 220999,99 208816,39 29.07.2011 05.07.2011 0,00 0,00 12183,60 01.08.2011 0,00 3,00 №70 22/07 АВР №4 22.07.11 262410,25 37816,40 29.07.2011 01.08.2011 0,00 9,32 224593,85 09.08.2011 0,00 203,06 №71 22/07 АВР№5 22.07.11 545463,49 125406,15 29.07.2011 09.08.2011 0,00 113,38 420057,34 26.08.2011 0,00 966,71 №72 22/07 АВР№7 22.07.11 252114,00 29942,66 29.07.2011 26.08.2011 0,00 68,91 100000,00 29.09.2011 0,00 509,59 70000,00 01.11.2011 0,00 546,58 52171,34 16.11.2011 0,00 471,69 №67 23/08 АВР№3 23.08.11 391884,00 17828,66 31.08.2011 16.11.2011 0,00 112,83 30000,00 17.11.2011 0,00 192,33 344055,34 16.12.2011 0,00 3025,80 №78 23/08 АВР№8 23.08.11 187494,00 38944,66 31.08.2011 16.12.2011 0,00 342,50 148549,34 30.01.2012 0,00 1854,85 №88 20/09 АВР№9 20.09.11 366307,76 1450,66 27.09.2011 30.01.2012 0,00 14,89 200000,00 27.02.2012 0,00 2512,46 164857,10 29.03.2012 0,00 2489,89 №89 21/09 АВР№10 21.09.11 272931,98 35142,90 28.09.2011 29.03.2012 0,00 527,89 210000,00 26.04.2012 0,00 3636,40 27789,08 15.06.2012 0,00 595,09 №122 18/10 АВР№11 18.10.11 83074,08 83074,08 25.10.2011 15.06.2012 8142,50 1594,64 №123 18/10 АВР№12 18.10.11 111340,38 39136,84 25.10.2011 15.06.2012 3835,99 751,25 72203,54 28.09.2012 10184,14 2007,40 3 319 334,70 грн. - борг погашений повністю 22162,63 43026,30

Таким чином, пеня, що підлягає стягненню з відповідача дорівнює 22 162,63 грн., а 3% річних - 43 026,30 грн.

Втім, з урахуванням положень ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд може виходити за межи позовних вимог якщо про це є клопотання заінтересованої сторони, судова колегія дійшла висновку, що позовні вимоги про стягнення 3% річних підлягають задоволенню на суму заявленої позовної вимоги, у сумі 41 207,69 грн.

Судові витрати підлягають стягненню з відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Стосовно посилання заявника апеляційної скарги про відсутність з його боку порушення зобов'язання з оплати виконаних робіт внаслідок відсутності фінансування робіт Генеральним замовником, враховуючи п. 4.3. договору, судова колегія зазначає наступне.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28.09.2011 №928-р об'єкт незавершеного будівництва „Автотранспортна магістраль через р.Дніпро в м. Запоріжжі", до складу якого увійшло будівництво плавкрану (за договором №512-11 від 12.05.2011), переданий з комунальної до державної власності. Згідно протоколу наради при прем'єр-міністрі України від 02.09.2011 Запорізькій міський раді рекомендовано утриматись від фінансування зазначеного об'єкту до прийняття відповідного рішення на сесії міськради. Окремим дорученням Міністра фінансів України №06210-05/1 від 05.09.2011 призупинені операції за бюджетною програмою КПКВК 351129 „Субвенція з державного бюджету міського бюджету міста Запоріжжя на будівництво автотранспортної магістралі через р. Дніпро у місті Запоріжжі".

Отже, у вересні 2011 року зупинено фінансування робіт з будівництва плавкрану. Наведеним відповідач обґрунтовує затримку платежів за договором №512-11 від 12.05.2011.

З цього приводу, судова колегія зазначає, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Аналогічна позиція викладена в рішенні Європейського суду з прав людини у справі „Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005, у постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 №11/446, у постанові Вищого господарського суду України від 23.08.2012 №15/5027/715/2011.

Крім того, судова колегія звертає увагу, що відповідач надав суду докази припинення з вересня 2011 року фінансування робіт з будівництва плавкрану, але не надав відомостей про розмір отриманого за призначенням фінансування до вересня 2011 року.

Додатковим рішенням від 10 червня 2013 року у даній справі місцевий господарський суд визнав договір №512-11 від 12.05.2011 недійсним в частині речення „по факту фінансування робіт Генеральним замовником", зазначеного в абзаці другому пункті 4.3. Договору.

При винесенні додаткового рішення суд першої інстанції виходив з того, що зазначивши про визнання недійсним договору у певній частині в мотивувальній частині рішення, суд не вказав про це в його резолютивній частині.

Правове регулювання визнання правочинів недійсними здійснюється на підставі ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та статті 207 Господарського кодексу України.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Приписами ч.1 ст. 203 ЦК України суд першої інстанції обґрунтовує висновок про недійсність договору в частині речення „по факту фінансування робіт Генеральним замовником" (пункт 4.3. Договору).

З цього приводу судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Судова колегія не погоджується з висновком місцевого господарського суду про визнання договору недійсним в певній частині, оскільки не вбачає у визнаному недійсним реченні, що містить пункт 4.3. договору, суперечливості Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, інтересам суспільства чи його моральним засадам.

Довід суду про відсутність в договорі найменування Генерального замовника не є підставою для визнання договору чи частини договору недійсною.

Отже, суд першої інстанції визнав умову договору за відсутністю підстав, передбачених ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України, що є порушенням норм матеріального права.

Крім того, з матеріалів справи та пояснень представників сторін вбачається, що під час розгляду справи у суді першої інстанції суд не розглядав питання стосовно недійсності частини договору.

Відповідно до приписів ст. 88 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має право за заявою сторони, прокурора, який брав участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою прийняти додаткове рішення, ухвалу, якщо: 1) з якоїсь позовної вимоги, яку було розглянуто в засіданні господарського суду, не прийнято рішення; 2) не вирішено питання про розподіл господарських витрат або про повернення судового збору з бюджету.

У порушення вказаної процесуальної норми суд ухвалив додаткове рішення про визнання договору недійсним в частині речення, з питання, яке не розглядалось у судовому засіданні у суді першої інстанції. Це позбавило сторін можливості надати суду свої доводи, пояснення та заперечення зі спірного питання, що призвело до порушення норм процесуального права, зокрема, ст.ст. 4 2 , 4 3 , 4 4 , 22, 88 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно вимог статті 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція має право змінити рішення.

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку про порушення господарським судом першої інстанції норм матеріального права при винесенні оскаржуваного рішення. Також, судом апеляційної інстанції виявлено порушення норм матеріального та процесуального права при винесенні додаткового рішення. Наведене, в силу п.4 ч.1 ст.104 Господарського процесуального кодексу України має наслідком зміну рішення та скасування додаткового рішення у справі.

Керуючись ст. 101, ч.4 ст. 103, п.4 ч.1 ст.104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Севастопольський морський завод" задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Севастополя від 10.06.2013 у справі №5020-1106/2012 змінити.

Резолютивну частину рішення викласти у наступній редакції.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з публічного акціонерного товариства "Севастопольський морський завод" (99001, м. Севастополь, вул. Героїв Севастополя, 13, ідентифікаційний код 14312370, р/р 2600813708 в ПТА "Райффайзен Банк Аваль" м. Сімферополь, МФО 324021, або з будь-якого іншого рахунку ) на користь приватного малого підприємства "Лазуріт" (99014, м. Севастополь, вул. Рибаків, 5 -А, ідентифікаційний код 16508611, р/р 26002280268 в АТ "Райффайзен Банк Аваль" м. Київ, МФО 380805, або на будь-який інший рахунок) 63 370,32 грн (шістдесят три тисячі триста сімдесят гривень 32 коп) з яких: 22 162, 63 грн - пеня, 41 207,69 грн - 3 % річних, а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 1267,41 грн.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Господарському суду міста Севастополя видати наказ.

Додаткове рішення господарського суду міста Севастополя від 10.06.2013 у справі №5020-1106/2012 скасувати.

Головуючий суддя В.Є. Дмитрієв

Судді Ю.М. Гоголь

С.А. Рибіна

Розсилка:

1. Приватне мале підприємство "Лазуріт" (вул. Рибаків, буд.5, корпус А, офіс 321 А,Севастополь,99014)

2. Публічне акціонерне товариство "Севастопольський морський завод" (вул. Гер. Севастополя, 13, Севастополь, 99001)